Рішення № 33387306, 03.09.2013, Приморський районний суд м. Одеси

Справа|річ| №522/11007/13-ц

Провадження №2/1522/8186/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2013 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої - судді Кравчук Т.С.,

при секретарі - Антонецькому С. Л.,

розглянувши|розгледівши| у відкритому|відчиненому| судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Представництва «Гленмарк Фармасьютикалз Лімітед» про поновлення на посаді та стягнення середньомісячної заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

30.04.2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Представництва «Гленмарк Фармасьютикалз Лімітед» (далі по тексту - Представництво, відповідач) про поновлення на посаді та стягнення середньомісячної заробітної плати з позовними вимогами поновити її на посаді регіонального менеджера в Представництві «Гленмарк Фармасьютикалз Лімітед» в Україні та стягнути з Представництва «Гленмарк Фармасьютикалз Лімітед» на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 06.03.2013 року по день поновлення на роботі. В процесі розгляду справи ОСОБА_1 звернулася з вимогою про поновлення строку на звернення до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що 08.06.2011 року була прийнята на посаду медичного представника у Представництво «Гленмарк Фармасьютикалз лімітед», 19.12.2011 року - переведена на посаду регіонального менеджера (Південного регіону України) за наказом №145 від 20.12.2011 року. За період з 08.06.2011 року по 05.03.2013 року свої обов'язки, виконувала сумлінно та добросовісно, порушень трудової дисципліни не відбувалось, до відповідальності не притягувалася, неодноразово отримувала премії та бонуси у якості винагород за плідну працю. Проте 04.01.2013 року їй, позивачці, було оголошено наказ про повернення відповідачу матеріальних цінностей, який не містив печатки і дати та не був мотивований і без роз'яснь, з яких причин необхідно провести таке повернення. В подальшому, 05.03.2013року вона, позивачка, була ознайомлена з наказом про звільнення №08-К від 05.03.2013 року, відповідно до якого її було звільнено з посади регіонального менеджера на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України з 06.03.2013 року, при цьому в наказі також було зазначено, що вона має найнижчу кваліфікацію серед інших регіональних менеджерів, а саме не має вищої медичної освіти та фармацевтичної освіти, що передбачено посадовою інструкцією регіонального менеджера, та містилося посилання на попередження про звільнення, яке нібито відбулося 04.01.2013 року. З наказом від 04.01.2013 року, у якому містилося попередження про наступне звільнення позивачки її, ОСОБА_1, не ознайомлювали. У період з 04.01.2013 року їй не пропонувалася інша посада, як це передбачено нормою ст. 49-2 КЗпП України. Після 06.03.2012 року трудова книжка їй не видавалася, повного розрахунку з нею, позивачкою, Представництвом не проведено.

Позивачка стверджує, що є членом Всеукраїнської профспілки «Працівників фармацевтичних організацій України». Повідомлення про членство працівників компанії «Гленмарк Фармасьютикалз ЛТД» в профспілці було направлено на адресу головного офісу відповідача в Індії та отримано 22.11.2012 року, а тому у разі звільнення з підстав п.1 ст. 40 КЗпП України, необхідно було отримати на це попередню згоду профспілкової організації.

Свою заяву про поновлення строку позивачка обґрунтовувала тим, що в листопаді 2012 року звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом про поновлення на посаді та стягнення середньомісячної заробітної плати, зазначений позов було залишено без розгляду за її заявою, оскільки вона у зв'язку із скрутним матеріальним становищем не мала матеріальної можливості виїжджати до м. Києва. Згодом звернулася за захистом своїх прав до Приморського районного суду м. Одеси, за місцем свого проживання, оскільки за зазначеної категорію справ відповідно до ст.110 ЦПК України, позови можуть також пред'являтися за місцем проживання позивача. Проте Представництво після отримання судової ухвали про відкриття провадження по справі звернулося до неї із пропозицією вирішити спір мирним шляхом на що вона погодилася і звернулася до Приморського районного суду м. Одеси із заявою про залишення позову без розгляду. Відповідач скориставшись її, позивачки, довірою ввів її в оману щодо мирного вирішення спору та уникнення судового процесу, проте в подальшому відмовився від досягнутих між ними домовленостей. За вказаних обставин позивачка вважає причину пропуску строку поважною.

У судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали, просили його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та встановлені в процесі розгляду справи.

Представник відповідача позов не визнав, просив у позові відмовити, надав суду письмові заперечення та пояснення, в яких вказав, що порушень законодавства при звільненні ОСОБА_1 з боку відповідача допущено не було, послався на Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», зазначаючи, що Всеукраїнська профспілка «Працівників фармацевтичних організацій України», членом якої є ОСОБА_1, не має статусу первинної, оскільки в її статуті чітко зазначена «всеукраїнська» та не має жодного відношення до компанії Гленмарк Фармасьютикалз Лімітед, а тому при звільнені працівників не вимагалося та не вимагається будь-яких погоджень з неіснуючою первинною профспілковою організацією. Відповідач заперечував, що скорочення штату у Представництві «Гленмарк Фармасьютикалз Лімітед» не відбулося та зазначив, що ОСОБА_1 з 5 регіональних менеджерів у Представництві звільнена не на підставі «недостатньої кваліфікації», а на підставі того, що інші 4 регіональних менеджера мають переважне право, як робітники з більш високою кваліфікацією у порівнянні з позивачкою. Заперечував на поновлення строку на звернення до суду з позовом зазначаючи, що відповідно до ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися до суду за захистом порушеного права в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Стверджує, що позивачці копію наказу про звільнення було вручено 05.03.2013 року, перебіг місячного строку для звернення почався з 06.03.2013 року та закінчився 08.04.2013 року. Представник відповідача підтвердив, що позивачка неодноразово зверталася у період зазначеного терміну з позовними заявами, активно використовувала свої процесуальні права у різний спосіб, а тому будь яка причина пропуску строку, на його думку, не може вважатися поважною.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що Представництво «Гленмарк Фармасьютикалз лімітед» є представництвом юридичної особи Glenmark Pharmaceuticals Ltd. (Фірма «Гленмарк Фармасьютикалз лімітед») (далі по тексту - Компанія), створеною відповідно до чиного законодавства Індії. Представництво здійснює представництво інтересів Компанії в Україні, зареєстроване в Мінстерстві економіки України 11.10.2006 року, діє на підставі Положення. Голова представництва «Гленмарк Фармасьютикалз лімітед» в Україні - Бобок П.В. діє на підставі Положення Представництва (далі по тексту - Положення) та довіреностей, виданих Компанією і легалізованих в Україні.

Суд встановив, що позивачка ОСОБА_1 08.06.2011 року була прийнята на посаду медичного представника у Представництво «Гленмарк Фармасьютикалз лімітед» на підставі наказу № 66о від 08.06.2011 року.

19.12.2011 року ОСОБА_1 була переведена на посаду регіонального менеджера (Південного регіону України) у представництві «Гленмарк Фармасьютикалз лімітед» на підставі наказу № 145о від 20.12.2011 року.

02.04.2012 року вона була ознайомлена із посадовою Інструкцією регіонального менеджера, яка затверджена підписом голови Представництва, відповідно до Загальних положень якої на посаду регіонального менеджера призначається особа, що має повну вищу освіту «спеціаліст/магістр» в області медицини або фармацевтики з досвідом роботи на аналогічній посаді або у сфері управління бізнесу не меншу одного року, бажано додаткова освіта у області менеджменту, економіки або фінансів.

Судом з'ясовано, що відповідно до копії диплома «Черкаської академії менеджменту» 2002 року, ОСОБА_1 здобула освіту за кваліфікацією бакалавра з менеджменту медичного обслуговування, та відповідно до копії диплому «Черкаської академії менеджменту» 2003 року - здобула освіту за кваліфікацією менеджера - економіста. Відповідно до запису у трудовій книжці ОСОБА_1 працювала в медичних установах з 03.07.1993 року по 21.05.2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи звільненню позивачки передували наступні події: 03.09.2012 року відповідачем було подано звіт до Голосіївського районного центру Зайнятості за формою 4-пн «Про позапланове вивільнення працівника» ОСОБА_1, що призначене на 05.11.2012 року. Проте в подальшому відповідачем прийняте рішення про скорочення посади регіонального менеджера скасовано, що підтверджується листом вих. №194 від 01.10.2012 року, так як не було отримано погодження Компанії про затвердження штатного розкладу, в той час як відповідно до п.4.5.3 Положення про Представництво голова Представництва за погодженням з Компанією щорічно складає та затверджує розклад Предствництва.

03.01.2013 року головою Представництва Бобок П. В. було прийнято Наказ № 02-К про зміни в організації праці, яким скорочено кількість працівників на посаді «регіональний менеджер» на одну штатну одиниці з 5 до 4; внесено зміни до штатного розкладу та було прийнято рішення стосовно ОСОБА_1 щодо її звільнення через два місяці з дня ознайомлення з наказом та попередження про наступне звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України, так як ОСОБА_1 має найнижчу кваліфікацію за інших працівників на посаді «Регіональний менеджер», не має вищої медичної освіти та фармацевтичної освіти; про прийняте рішення вирішено повідомити ОСОБА_1 та роз'яснити, що відсутня можливість запропонувати їй іншу роботу, яка відповідає її рівню, кваліфікації, оскільки в Представництві відсутні вакантні посади; виплатити вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку. На вказаному наказі позивачка свій підпис про ознайомлення з ним не проставлялася, а 04.01.2013 року посадовими особами Представницва було складено акт, відповідно до якого наказ № 02-К від 03.01.2013 року позивачці зачитано в голос.

04.01.2013 року відповідачем було подано до Голосіївського районного центру Зайнятості за формою 4-пн «Про позапланове вивільнення працівника», в якому повідомлялося, що ОСОБА_1 звільняється з посади регіонального менеджера.

В подальшому 05.03.2013 року головою Представництва Бобок В.П. було прийнято наказ №08-К, відповідно до якого звільнено з роботи регіонального менеджера ОСОБА_1 на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України з 06.03.2013 року; прийнято рішення про проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 та внесення відповідних відомостей про звільнення до трудової книжки Генеральною дирекцією з обслуговування іноземних представництв та про зобов'язання ОСОБА_1 не пізніше 07.03.2013 року повернути актом прийому-передачі матеріальні цінності, що були передані їй для виконання службових обов'язків.

З наказу №08-К від 05.03.2013 року вбачається, що ОСОБА_1 не погодилася із прийнятим рішенням про її звільнення.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд виходить з наступного:

Управління Представництвом здійснюється керівними органами Компанії та Головою Представництва, що передбачено п. 4.1 Положенням. Поточне керівництво здійснює Голова Представництва, який діє як представник Компанії на підставі довіреності.

Слід зазначити, що в момент прийняття наказу №02-К від 03.01.2013 року голова Представництва Бобок П.В. діяв на підставі довіреності від 15.05.2012 року дісної до 08.06.2014 року, яка була відкликана 30.01.2013 року; в момент видачі наказу № 08-К від 05.03.2013 року - на підставі довіреності від від 30.01.2013 року терміном на два роки.

Як вбачається з тексту довіреності, виданої 15.05.2012 року Компанією, при прийнятті відповідачем рішення від 03.01.2013 року №02-К щодо звільнення позивачки з підстав, передбачених ст.40 п.1 КЗпП України, в ній (довіреності) не передбачено прийняття самостійного (одноособового) рішення Головою Представництва про скорочення штату. Натомість, відповідно до п.4.5.3 Положення передбачено, що Голова Представництва щорічно складає та затверджує штатний розклад Представництва за погодженням з Компанією.

Втім судом встановлено, що при прийнятті рішення про скорочення штату не було отримано погодження Компанії про затвердження штатного розкладу; наданий відповідачем штатний розклад від 02.01.2013 року, як вбачається, не погоджений Компанією. Тобто прийняте Бобок П. В. рішення було прийнято за межами повноважень, якими наділений Голова Представництва.

Крім того, у відповідності до ст. 49-2 КЗпП України про наступне звільнення працівник персонально попереджається не пізніше ніж за 2 місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Пленум Верховного Суду України в п.п. 15, 16,19 постанови від 06.11.1992 року № 09 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами і доповненнями) роз'яснив, що при розгляді справ про звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення численності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем частково було виконано вимогу суду щодо надання штатного розкладу з усіма змінами до нього, починаючи з 01.01.2013 року до моменту розгляду спору по суті та, головне, наявність/відсутність вакантних місць на момент звільнення позивачки в інших відділах, підрозділах, представництвах Компанії, які могли бути їй запропоновані. Так відповідно до наданого відповідачем витягу зі штатного розкладу станом на 03.01.2013 року передбачено посади регінальних менеджерів - 4 одиниці, у підрозділі загальної практики та дерматології станом на 01.01.2013 року передбачено посади регінальних менеджерів - 5 одиниць.

Таким чином, відповідачем всупереч вимогам ст.60 ЦПК України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, не доведено, що звільнення позивачки сталося дійсно у зв'язку зі змінами у складі виробництва і праці, зокрема скорочення численності або штату працівників; що відповідач не мав можливості перевести позивачку з її згоди на іншу роботу; не доведено, що позивачка не користувалася переважним правом на залишення на роботі.

Згідно ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній нею до звільнення посаді та стягнення на її користь з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме: з 06 березня 2013 року - дати звільнення, до 03 вересня 2013 року - дати ухвалення рішення по справі.

Виплата заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (з подальшими змінами та доповненнями) та наданої суду довідки про заробітну плату позивачки №1403 від 30.11.2012 року розрахована судом наступним чином: робочі дні в місяцях (січень, лютий), що передували звільненню становили 41 робочих дні; заробітна плата за місяці (січень, лютий), що передували звільненню становила 31 600,00 гривень (15800,00 грн. + 15800,00 грн.); середньоденний заробіток позивачки становить 770,73 гривень (31 600, 00 грн. : 41 дні); з часу звільнення до прийняття рішення про поновлення на роботі - 122 робочих дні.

Таким чином, на користь позивачки стягується її середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 94 029,27 гривень (770,73 грн. х 122 дн.).

Як передбачено п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З приводу поновлення позивачці місячного строку для звернення з позовом суд вважає можливим поновити його виходячи з наступного.

Згідно ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно роз'яснень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін.

Враховуючи вищенаведене та доводи позивачки, що викладені в заяві про поновлення строку позовної давності від 16.07.2013 року; встановлені судом обставини справи; неодноразові звернення позивачки до судів з позовами до відповідача за захистом своїх трудових прав, які з причин скрутного матеріального становища та можливості мирного вирішення трудового спору, що приводило до залишення позовів позивачки без розгляду, суд вважає можливим поновити строк звернення до суду, визнавши причину його пропуску поважною.

На підставі викладеного та керуючись п.1 ч.1 ст. 40, ст.ст. 231-235 КЗпП України, ст.ст. 10, 58, 60, 209, 212, 213, 214, 215, 367 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Представництва «Гленмарк Фармасьютикалз Лімітед» про поновлення на посаді та стягнення середньомісячної заробітної плати - задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом до Представництва «Гленмарк Фармасьютикалз Лімітед» про поновлення на посаді та стягнення середньомісячної заробітної плати.

Поновити ОСОБА_1, на посаді регіонального менеджера в Представництві «Гленмарк Фармасьютикалз Лімітед» в Україні (ЄДРПОУ 26601903).

Стягнути з представництва «Гленмарк Фармасьютикалз Лімітед» (ЄДРПОУ 26601903) на користь ОСОБА_1, заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05 березня 2013 року по день поновлення на роботі, у розмірі 94029,27 грн. без урахування податків та інших обов'язкових платежів.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 15800 грн. підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

03.09.2013