Ухвала суду № 33385045, 04.09.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/3472/13 04.09.2013 04.09.2013 04.09.2013

Провадження №22-ц/784/2838/13

провадження № 22ц-/784/2838/2013 Головуючий у першій інстанції: Тихонова Н.С.

категорія 19 Доповідач апеляційного суду: Лівінський І.В.

У Х В А Л А

іменем України

04 вересня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лівінського І.В.,

суддів: Довжук Т.С., Крамаренко Т.В.,

при секретарі судового засідання Яценко Л.В.,

за участю позивачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,

відповідачки ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_5

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 липня 2013 року

за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и л а:

В червні 2013 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_5, який в подальшому уточнила, про стягнення грошових коштів.

Позивачка зазначала, що 13 березня 2013 року нею було передано відповідачці 1400 доларів США, з яких 1000 доларів США завдаток за продаж будинку АДРЕСА_1 та 400 доларів США в якості оплати послуг ріелтора. Факт передачі грошей оформили розпискою. Однак договір купівлі-продажу так і не був укладений.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд стягнути з відповідачки на її користь грошові кошти у розмірі 11190 грн., як отриманих без достатніх на то правових підстав, за правилами ст. 1212 ЦК України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 липня 2013 року позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 11190 грн., а також 500 грн. витрат на правову допомогу та 229 грн. 40 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на незаконність рішення суду, просила його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши докази по справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в березні 2013 року ОСОБА_3 досягла попередньої домовленості з ОСОБА_5, яка діяла на підставі довіреності від ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про купівлю-продаж житлового будинку АДРЕСА_1. 13 березня 2013 року ОСОБА_3 передала відповідачці в рахунок майбутніх платежів 1000 доларів США, а також 400 доларів США в якості оплати послуг ріелтора. Передача цих коштів здійснена за письмовою розпискою ( а.с. 46).

Однак, в подальшому договір купівлі-продажу зазначеного будинку укладено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Зі змісту цієї норми вбачається, що завдаток є доказом укладення договору, забезпечує виконання обома сторонами зобов'язання, що вже виникло, та є частковим виконанням грошового зобов'язання боржника перед кредитором.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку.

За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки договори купівлі-продажу будинку, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, а сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, оформивши таку домовленість розпискою, передана ОСОБА_3 відповідачці грошова сума в розмірі 1000 доларів США вважається авансом.

У разі невиконання зобов'язання, яке забезпечувалося авансом, останній підлягає поверненню відповідно до статті 1212 ЦК України.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 не вчиняла будь-яких дій щодо оформлення продажу будинку, а тому отриманні нею 400 доларів США в якості оплати послуг ріелтора також підлягають поверненню за правилами статті 1212 ЦК України.

Підготовка ОСОБА_5 окремих документів для оформлення договорів купівлі-продажу її довірителями інших квартир, не стосуються продажу зазначеного вище будинку, а тому не може бути достатнім доказом виконання відповідачкою послуг ріелтора на користь позивачки.

За таких обставин, основний висновок суду про те, що відповідачка зобов'язана повернути позивачці не лише отриманий аванс, а й грошові кошти за послуги ріелтора, є правильним.

Також, судом правильно визначено розмір судових витрат, який підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки, виходячи з суми сплаченого позивачкою судового збору (а.с. 1, 23) та пропорційності задоволених вимог.

Помилкове визначення сторонами спірної суми як завдатку, про що зазначено в розписці, само по собі не визначає характер цього платежу, а тому доводи апелянта пов'язані з невірним тлумаченням норм цивільного законодавства.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм цивільного законодавства, апеляційна скарга не містить. Тому підстав для скасування судового рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального права, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 303, 307, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 липня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: