Ухвала суду № 33383006, 03.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" вересня 2013 р. м. Київ К/800/7362/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: прокурор: від позивача: від відповідача-1: від відповідача-2:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Федоров М. О. Малюги Ю. В. Чубенко В. В. Паламар Л. В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства «Бліц-Інформ» на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2012 року Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013 рокуу справі№ 2а-10601/12/2670за позовомПриватного акціонерного товариства «Бліц-Інформ»до за участю Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві Прокуратури міста Києвапровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, відшкодування податку на додану вартість,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2012 року у справі № 2а-10601/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4, п. 37.1 ст. 37, пп. 54.3.6 п. 54.3 ст. 54, п. п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. 200.12 ст. 200, п. 7 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, п. «о» ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Єдиний митний тариф», ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 7-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач-2 з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків в місті Києві Державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «Бліц-Інформ» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2011 року та січень 2012 року складено акт перевірки від 24.04.2012 року № 370/40-40/23-20/20050164, яким зафіксовано порушення товариством: п. 187.8 ст. 187, п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, які призвели до безпідставного віднесення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість за листопад 2011 року у розмірі 250 683,00 грн. та за грудень 2011 року у розмірі 237 525,00 грн., яка не підтверджена перевіркою та підлягає зменшенню; п. п. 200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено суму від'ємного значення податку на додану вартість за листопад 2011 року у розмірі 250 683,00 грн. та за грудень 2011 року у розмірі 237 525,00 грн.; пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суму заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість за грудень 2011 року у розмірі 250 683,00 грн. та за січень 2012 року у розмірі 237 525,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.05.2012 року № 0000042310, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2011 року та січень 2012 року у сумі 488 208,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 244 104,00 грн.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки акта перевірки від 24.04.2012 року № 370/40-40/23-20/20050164 та податкове повідомлення-рішення від 16.05.2012 року № 0000042310 є обґрунтованими, оскільки позивачем імпортовано на митну територію України, товари, які звільняються від оподаткування податком на додану вартість до 01.01.2015 року, а тому суми сплаченого податку на додану вартість при такому імпорті не відносяться до податкового кредиту.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

В акті перевірки податковий орган дійшов висновку, з яким погодились суди першої та апеляційної інстанцій, про неправомірність віднесення позивачем до податкового кредиту листопада та грудня 2011 року нарахованої та сплаченої суми податку на додану вартість, визначених в імпортних вантажно-митних деклараціях на придбання від контрагента Druckmaster Gmbh за відповідними контрактами фарби, оскільки такі операції звільняються від оподаткування податком на додану вартість до 01.01.2015 року в силу положень п. 7 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Тобто, в акті перевірки податковий орган повинен відобразити, як заниження сум податкових зобов'язань платником, так і їх завищення.

Відповідач стверджує, що позивач не повинен був сплачувати податок на додану вартість при імпорті фарби, оскільки відповідно до пункту «о» ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Єдиний митний тариф» від сплати мита звільняються до 01 січня 2015 року товари, які не виробляються в Україні, крім товарів за кодами згідно з УКТЗЕД 4707 90 10 00, 4707 90 90 00, і ввозяться на митну територію України для використання у видавничій діяльності та діяльності з виготовлення книжкової продукції, яка виробляється в Україні, та мають згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), зокрема, такі коди: 3215 19 00 00 - фарба друкарська, крім чорної; 3215 1100 00 - фарба друкарська чорна.

Такі доводи податкового органу в акті перевірки знайшли своє відображення в частині порушень, які призвели до завищення позивачем податкового кредиту та завищення суми заявленого бюджетного відшкодування податку на додану.

Проте, в порушення п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України вказуючи про помилкове нарахування 20% податку на додану вартість при ввезені фарби, відповідач не вказав в акті те, що це призвело до завищення суми його податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Аналогічні вимоги визначені ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України для ухвали суду апеляційної інстанції.

Оскаржувані рішення не відповідають вказаним вимогам.

В обґрунтування своїх вимог в позовній заяві позивач серед іншого зазначає, що фарба, придбана по спірним контрактам, використовувалась товариством при наданні поліграфічних послуг, які платник надає окрім видавничої діяльності, а тому операції по її ввезенню повинні оподатковуватися податком на додану вартість під час митного оформлення по ставці 20%.

Відхиляючи зазначені доводи, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що надання поліграфічних послуг третім особам не є основним видом діяльності позивача, а доказів використання фарби не за цільовим призначенням або не у видавничій діяльності товариством не надано.

Проте, такі висновки є передчасними, оскільки судами не враховано положення статуту товариства, в яких визначено предмет діяльності платника. Докази про фактичне використання фарби судами у сторін не витребувалися, а в акті перевірки такі обставини взагалі не встановлювалися.

В силу положень п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України суди повинні були вказати з посиланням на відповідні норми матеріального права, якими доказами має підтверджуватись таке використання та вказати причини відхилення поданих платником доказів.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Бліц-Інформ» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013 року у справі № 2а-10601/12/2670 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

М. О. Федоров