Рішення № 33382613, 09.09.2013, Святошинський районний суд міста Києва

Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/7337/13-ц

пр. № 2/759/3861/13

09 вересня 2013 року Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого-судді: Ключника А.С. при секретарі: Холявчук А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Концерн "Військторгсервіс" про зміну підстав звільнення та стягнення заборгованості по заробітній платі,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом Концерн "Військторгсервіс" про зміну підстав звільнення та стягнення заборгованості по заробітній платі, посилаючись на те, що з 25.10.2012 року по 21.02.2013 року працювала на посаді головного юрисконсульта Концерн "Військторгсервіс". 21.02.2013 року її було звільнено із займаної посади згідно п.1 ст. 36 КЗпП України.

При звільнені їй не було виплачено заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 9299,39 грн., згідно наданого позивачкою розрахунку. Крім того як вважає позивач угоди з Концерн "Військторгсервіс" про звільнення за угодою сторін вони не вкладали, а тому вважає, що повинна бути звільнена з роботи у відповідності до п.3 ст. 38 КЗпП України. На підставі цього просила визнати формулювання причин звільнення відповідно до ч. 1 ст. 36 КЗпП України, таким, що не відповідає чинному законодавству, змінити формулювання підстав звільнення, вказавши її у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства, а саме у відповідності до п.3 ст. 38 КЗпП України, як розірвання трудового договору за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. На цій підставі зобов'язати Концерн "Військторгсервіс" внести відповідні зміни до трудової книжки. Окрім цього просила стягнути компенсаційні виплати за час затримки належних їй при звільненні сум в розмірі 12386,41 грн., стягнути вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в розмірі 14503,07 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 3654,00, оскільки порушення її законних трудових прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації життя позивача.

Представник відповідача Концерн "Військторгсервіс"- Маяцька С.М. позов визнала частково, а саме погодилась на те, що Концерн "Військторгсервіс" має заборгованість по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, проте не погодилась із сумою заборгованості наданою позивачкою, вказавши, що сума заборгованості перед позивачкою становить за грудень 2012 року в сумі 2697,87 грн., за січень 2013 в сумі 2312,47 грн., та фактично відпрацьовані дні в лютому 2013 року в сумі 2023,41 грн., за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки в сумі 586,17 грн., а всього заборгованість перед позивачем становить 7619,92 грн. До решти позовних вимог позивача представник відповідача заперечував, посилаючись на те, що 21.02.2013 року до Концерн "Військторгсервіс" надійшла заява позивачки ОСОБА_1, в якій остання просила звільнити її із займаної посади за угодою сторін з 21.02.2013 року. Вказана заява була погоджена генеральним директором Концерн "Військторгсервіс" Крамаренком В.О. 21.02.2013 року. Враховуючи дані обставини та відповідно до наказу генерального директора Концерн "Військторгсервіс" № 23-а від 21.02.2013 року позивачку ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за угодою сторін згідно п.1 ст. 36 КЗпП України. А тому відсутні підстави для задоволення вимог позивачки про визнання формулювання причин звільнення відповідно до ч. 1 ст. 36 КЗпП України, таким, що не відповідає чинному законодавству, змінення формулювання підстав звільнення, вказавши її у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства, а саме у відповідності до п.3 ст. 38 КЗпП України, як розірвання трудового договору за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору та на цій підставі зобов'язати Концерн "Військторгсервіс" внести відповідні зміни до трудової книжки, оскільки ОСОБА_1 звільнена із займаної посади за її заявою та в установлений сторонами строк.

Також представник відповідача заперечував, щодо стягнення з Концерн "Військторгсервіс" виплат компенсації за час затримки належних позивачу сум при звільненні та відшкодування моральної шкоди, оскільки не проведення розрахунку на день звільнення позивачки відбулося не з вини Концерн "Військторгсервіс", а обумовлено об'єктивними причинами, що не залежали від Концерн "Військторгсервіс". А саме згідно постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2012 року, задоволено подання ДПІ у Солом'янському районі м. Києва щодо зупинення видаткових операцій на рахунках Концерну "Військторгсервіс" до моменту настання обставин передбачених п.89.4 ст. 89 ПК України, що призвело до позбавлення Концерну "Військторгсервіс" не з його вини здійснення будь-яких фінансових операцій, в тому числі і проведення розрахунку при звільненні. Окрім того представником відповідача дана постанова була оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду однак ухвалою суду від 06.11.2012 року постанову від 31.08.2012 року залишено без змін.

Концерном "Військторгсервіс" подано позовну заяву до ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів в м. Києві про відновлення видаткових операцій на рахунках платника податків. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2013 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено на 11.09.2013 року.

На підставі наведено, представник відповідача просив в задоволені позову в цій частині відновити, надавши до суду письмові заперечення.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав в повному обсязі посилаючись на підстави викладені в позові та просив його задовольнити.

Представник відповідача Концерн "Військторгсервіс"- Маяцька С.М. в судому засіданні позо визнала частково посилаючись на обставини викладені в запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника позивача, представника відповідача, суд вважає що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 25.10.2012 року по 21.02.2013 року працювала на посаді головного юрисконсульта Концерн "Військторгсервіс". 21.02.2013 року її було звільнено із займаної посади згідно п.1 ст. 36 КЗпП України (а.с.13).

Як вбачається з розрахункових листів за грудень 2012 року, січень 2013 року та лютий 2013 року, позивачу було нараховано за грудень 2012 року - 3292,50 грн., до виплати 2697,87 грн. (за вирахуванням ПДФО та ЄСВ в сумі 594,63 грн.), січень 2013 року - 2822,15 грн., до виплати 2312,47 грн. (за вирахуванням ПДФО та ЄСВ в сумі 509,68 грн.), лютий 2013 року 3184,74 грн., до виплати 2609,58 грн. (за вирахуванням ПДФО та ЄСВ в сумі 575,16 грн.) (а.с.6).

Як вбачається з розрахункового листа за лютий 2013 року, позивачу нараховано компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки в розмірі 715,36 грн. (без вирахувань ПДФО та ЄСВ) (а.с. 6).

Як вбачається з наданої представником відповідача довідки № 743 від 08.08.2013 року, заборгованість Концерн "Військторгсервіс" перед позивачем за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки становить 586,17 грн. Цією ж довідкою і підтверджено суму заборгованості Концерн "Військторгсервіс" перед позивачем по заробітній платі за грудень 2012 року - 2697,87 грн. (за вирахуванням ПДФО та ЄСВ 3292,50 - 594,63), січень 2013 року - 2312,47 грн. (за вирахуванням ПДФО та ЄСВ 2822,15 - 509,68 ), лютий 2013 року - 2609,58 грн. (за вирахуванням ПДФО та ЄСВ 3184,74 - 575,16) (а.с. 32).

Дана довідка не суперечить розрахунковим листам за грудень 2012 року, січень 2013 року та лютий 2013 року, а лише підтверджує їх.

Представник відповідача цю суму заборгованості визнає, проте зазначає, що позивачем помилково було підраховано суму заборгованості Концерн "Військторгсервіс" перед позивачем з врахування суми нарахування заробітної плати без вирахування ПДФО та ЄСВ, оскільки до виплати суми заборгованості підлягає сума за вирахування вищевказаних доходів.

З таким твердження представника відповідача суд погоджується, оскільки стягненню підлягає сума не яка нарахована а яка підлягає виплаті.

Таким чином Концерн "Військторгсервіс" має заборгованість перед позивачем по зарплаті з грудень 2012 року, січень 2013 року та лютий 2013 року, що становить 7619,92 грн., в цю суму входить і компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки в сумі 586,17 грн. (а.с.32).

Такий розрахунок з позивачем не проводився, що визнано самим відповідачем. Тому дані вимоги про стягнення заборгованості по зарплаті та невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки всього в сумі 7619,22 грн. підлягають задоволенню.

Що стосується вимог про компенсаційні витрати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 12386,41 грн. та відшкодування моральної шкоди в сумі 3654,00 грн. суд приходить до висновку про відмову в задоволені позову в тій частині з огляду на наступне.

Згідно вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями, рішеннями, бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала за наявності її вини.

Відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2012 року, задоволено подання ДПІ у Солом'янському районі м. Києва щодо зупинення видаткових операцій на рахунках Концерну "Військторгсервіс" до моменту настання обставин передбачених п.89.4 ст. 89 ПК України (а.с. 33-34).

Крім того, Концерном "Військторгсервіс" подано позовну заяву до ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів в м. Києві про відновлення видаткових операцій на рахунках платника податків. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.07.2013 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено на 11.09.2013 року (а.с. 36).

Таким чином в судовому засіданні представником відповідача доведено, що невиплата належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, та завдання моральної шкоди відбулась не з вини власника, а обумовлено об'єктивними причинами, що не залежали від Концерн "Військторгсервіс".

Тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог про визнання формулювання причин звільнення відповідно до ч. 1 ст. 36 КЗпП України, таким, що не відповідає чинному законодавству, змінити формулювання підстав звільнення, вказавши її у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства, а саме у відповідності до п.3 ст. 38 КЗпП України, як розірвання трудового договору за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. На цій підставі зобов'язати Концерн "Військторгсервіс" внести відповідні зміни до трудової книжки, суд приходить до висновку про відмову в задоволені позову в тій частині з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є: угода сторін.

Відповідно до п.8 Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», роз'яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

За правилами ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

21.02.2013 року до Концерн "Військторгсервіс" надійшла заява позивачки ОСОБА_1, в якій остання просила звільнити її із займаної посади за угодою сторін з 21.02.2013 року. Вказана заява була погоджена генеральним директором Концерн "Військторгсервіс" Крамаренком В.О. 21.02.2013 року (а.с.31).

В даній заяві позивачка ОСОБА_1 просить звільнити її за угодою сторін і вказує дату з 21.02.2013 року.

Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача дана заява була погоджена директором Концерн "Військторгсервіс" Крамаренком В.О. 21.02.2013 року, і як вбачається із даної заяви на останній стоїть відмітка «Согласовано» і вказано дату 21.02.2013 року.

Як вбачається із наказу № 23-а, від 21.02.2013 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, підстава заява ОСОБА_1 від 21.02.2013 року (а.с.9).

Посилання позивача на те, що зміна формулювання причин звільнення має бути змінена шляхом визнання підставою звільнення п.3 ст. 38 КЗпП України є безпідставною, оскільки такої заяви до Концерн "Військторгсервіс", позивачка не писала, а навпаки писала заяву про звільнення за угодою сторін.

У зв'язку з чим суд приходить до висновку про обґрунтованість звільнення позивача ОСОБА_1 із займаної посади Концерн "Військторгсервіс" за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, а не п. 3 ст. 38 КЗпП України.

А тому вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення вихідної допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в розмірі 14503,07 грн. суд приходить до висновку про відмову в задоволені позову в тій частині з огляду на наступне.

Згідно ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

З огляду на те, що зазначений вище наказ № 23-а, від 21.02.2013 року про звільнення позивача був виданий на підставі заяви написаної ОСОБА_1 з зазначенням причин звільнення «за угодою сторін» з чим погодився роботодавець про, що свідчить резолюція «Согласовано» та підпис ОСОБА_1, враховуючи що суд відмовив в задоволені позовних вимогах позивача, що його звільнення з посади було вчинене на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, що за правилами ст. 44 цього Кодексу дає останньому право на отримання вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку позивача.

А тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності і співставленні та даючи їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення суми заборгованості по заробітній платі за грудень 2012 року та січень 2013 року в розмірі 5010,34 грн., та суму заборгованості по заробітній платі за фактично відпрацьовані дні в лютому 2013 року, та невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустку в розмірі 2609,08 грн., а всього на загальну суму 7619,92 грн.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню і остання відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України з Концерну "Військторгсервіс" підлягає стягненню в дохід держави 229 грн. 50 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 26, 38, 44, 47, 115, 116, 117,237-1 КЗпП України, ст. 1167 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 179, 209, 212-215, 218, 223, 292, 294 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Концерн "Військторгсервіс" про зміну підстав звільнення та стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково.

Стягнути з Концерн "Військторгсервіс" (ЄДРПОУ 33689922, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1) суму заборгованості по заробітній платі за грудень 2012 року та січень 2013 року в розмірі 5010,34 грн., та суму заборгованості по заробітній платі за фактично відпрацьовані дні в лютому 2013 року, та невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустку в розмірі 2609,08 грн.

Стягнути з Концерн "Військторгсервіс" (ЄДРПОУ 33689922, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А) на користь держави судові витрати по справі в сумі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок, отримувач: УДКСУ у Святошинському районі м. Києва, код ЄДРПОУ 37962074, банк одержувача: ГУ ДКСУ у. м. Києві, рахунок: 31212206700009, МФО 820019, код платежу: 22030001, призначення платежу: 22030001; 050; "Судовий збір", Святошинський р/с, 02896733.

В задоволені іншої частити позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя А. Ключник