Постанова № 33378462, 28.08.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2013 року 810/3830/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.2013 №0004272202.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу про заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток, а також про нікчемність господарських операцій з ПП "Матрікс" не відповідають дійсності та зроблені без відповідних на те повноважень, реальність операцій спростовується належними первинними документами, а за податкові зобов'язання своїх контрагентів ПрАТ "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" не може відповідати. Вважає, що податковий орган не має права робити висновок про нікчемність правочинів, вчинених позивачем.

Представник позивача 28 серпня 2013 року подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином.

Згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Крім того, частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідачем не надано суду доказів поважності причин неможливості забезпечення явки представника відповідача на судове засідання, а тому суд на підставі ч. 4 та ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Приватне акціонерне товариство "Броварське ШБУ № 50" є юридичною особою, що зареєстрована виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області 15.02.1994. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 15.02.1994 за № 49, перебуває на обліку Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області та є платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про платника податку на додану вартість від 02.03.2011 № 100326187.

Як вбачається з матеріалів справи, у червні 2013 року на підставі наказу Броварської ОДПІ від 19.06.2013 № 638 посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП "Матрікс" за період з 01.04.2012 по 30.04.2012, за результатами якої складений Акт перевірки від 21.06.2013 № 522/222/05408668.

За результатами перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем, зокрема, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.6, п. 138.8 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2756-VІ, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 18287 грн. за ІІ квартал 2012 року.

На підставі висновків Акта перевірки від 21.06.2013 № 522/222/05408668 Броварською ОДПІ Київської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.07.2013 № 0004272202, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 22859 грн., з яких: 18287 грн. - за основним платежем; 4572 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Проте, не погоджуючись із висновками відповідача щодо визнання нікчемними правочини між ПрАТ "Броварське ШБУ № 50" та ПП "Матрікс", а також з податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив їх до суду.

Як вбачається з акту перевірки, вказане вище податкове повідомлення-рішення прийнято у зв'язку з придбанням позивачем у ПП "Матрікс" послуг.

На думку посадової особи відповідача, контрагент позивача як постачальник має ознаки фіктивності, з огляду на наступне.

Так, при проведенні документальної перевірки позивача Броварською ОДПІ Київської області ДПС взято до уваги Акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 21.06.2012 № 1463/22-222-31989368 "Про проведення невиїзної перевірки ПП "Матрікс" з питань правомірності формування податкового кредиту з ПДВ за березень-квітень 2012 року", відповідно до якого не встановлено фактичне місцезнаходження товариства, вказані в картці підприємства телефони не обслуговуються, місцезнаходження директора товариства не встановлено. Наведене, на думку податкового органу, свідчить про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності.

Отже, висновки посадової особи податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на твердженні, що договір про надання послуг, укладений між позивачем та ПП "Матрікс" є нікчемним і таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки вказаний договір укладено за відсутності наміру дійсної поставки товарів, фактично ніякі товари контрагентом не поставлялись, а договір укладено лише задля незаконного зменшення об'єктів оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток.

У зв'язку з зазначеним, відповідач вважає, що виходячи з тверджень про нікчемність правочинів, укладених з ПП "Матрікс", позивач завищив витрати з придбанням послуг, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01 квітня 2012 року між позивачем та ПП "Матрікс" був укладений Договір № 01/04/12, відповідно до умов якого, продавець (ПП "Матрікс") брав на себе зобов'язання передати у власність позивача товар (пісок річковий).

На підтвердження факту поставки товарів позивачем надано податкові накладні від 01.04.2012 № 162, від 01.04.2012 № 163, від 01.04.2012 № 164, видаткові накладні від 01.04.2012 № 806, від 01.04.2012 № 807, від 01.04.2012 № 808 та товарно-транспортні накладні.

Позивач здійснив оплату за вказаним договором у розмірі 104500,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

За результатами здійснення вищезазначеної господарської операції, позивачем включено до складу валових витрат витрати з придбання послуг у ПП "Матрікс".

Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових накладних, отриманих від ПП "Матрікс", а також належним чином засвідчені копії договору, видаткові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ПП "Матрікс" послуг.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача - ПП "Матрікс" був зареєстрований як юридична особа та був платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПП "Матрікс" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ПП "Матрікс" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку, а також долученими до матеріалів справи належним чином завірених копій.

За результатом здійснення господарських операцій з ПП "Матрікс" позивач визначив валові витрати.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу податку на прибуток підприємств, прийнято податковим органом у зв'язку з включенням до складу валових витрат коштів, сплачених ПП "Матрікс".

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що факти надання послуг та оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування валових витрат підтверджується документально.

Крім цього, відповідно до положень Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів щодо надання послуг, укладених між позивачем та ПП "Матрікс", недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПП "Матрікс", а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладеного між позивачем та вказаним товариством недійсними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Але при цьому, суд акцентує увагу на правовій позиції, яка полягає в тому, що Цивільний та Господарський кодекси України не передбачають такого наслідку як визнання правочинів нікчемними, якщо представники юридичних осіб, укладаючи правочини, діяли без повноважень або з перевищенням повноважень.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до цього, суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Матрікс" підтверджується первинними документами, які складались для певного виду господарської операції - податковими накладними, договором, видатковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що створення юридичної особи, зокрема, за викраденими, загубленими чи підробленими документами з метою одержання податкової вигоди як такою особою, яка може не сплачувати податки, так і іншими платниками податків, саме по собі не означає, що всі правочини, укладені з такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, за змістом статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" не можуть застосовуватися негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості про таку особу, внесені до Єдиного державного реєстру, є недостовірними.

Обов'язок доведення обізнаності такої особи в недостовірності відомостей лежить на податковому органі.

Проте, будь-яких доказів з приводу того, що позивач був обізнаний про те, що ПП "Матрікс" було створено з метою прикриття незаконної діяльності, податковий орган не надав.

Крім цього, суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права із статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом, узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що в акті перевірки від 21.06.2013 №522/222/05408668 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченими вище правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ПП "Матрікс", про відсутність використання позивачем отриманих послуг та товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Окрім того, суд приходить до висновку про відсутність підстав для висновку про наявність у ПрАТ "Броварське ШБУ № 50" наміру безпідставно отримати податкову вигоду у спірних правовідносинах у зв'язку з реальністю понесення витрат.

Первинні документи, надані позивачем до перевірки, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені ПП "Матрікс" в оплату за надані послуги, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Це означає, що податкове повідомлення-рішення від 12.07.2013 № 0004272202, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 22859 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи то безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій, а його позиція не узгоджується з нормами матеріального права.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 12.07.2013 №0004272202.

Стягнути з Державного бюджету України на Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" (код за ЄДРПОУ 05408668) сплачений судовий збір у розмірі 263 (двісті шістдесят три) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.