Постанова № 33378404, 04.09.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2013 року 810/4137/13-а

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончева О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Шевченко М.В.(за довіреністю)

від відповідача: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проМалого приватного підприємства "Овіс" Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В:

Мале приватне підприємство "Овіс" (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 11 березня 2013 року № 0000102202 та № 0000112202.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 11 березня 2013 року № 0000102202 та № 0000112202 є незаконними, оскільки прийняті на основі помилкових висновків про порушення МПП «Овіс» вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при формуванні показників податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями з ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 Всупереч викладеним в акті перевірки висновкам, господарські відносини між позивачем та ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: договорами, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, угодою про прийняття товару без довіреностей, актами списання товару, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, банківськими виписками, податковими накладними тощо.

Позивач також стверджує, що перевіряючими не досліджувались фактичні обставини господарських операцій між МПП «Овіс» та ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4, а використано лише інформацію, яка не мітить жодного доведеного факту, підтвердженого належними доказами щодо недійсності правочинів про які йдеться в акті перевірки.

Тому, згідно з позицією позивача, висновки викладені в акті перевірки МПП «Овіс» від 8 лютого 2013 року № 49/2202-19409708 не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені виключно на основі припущень, а прийняті на їх основі податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

У судові засідання, призначені на 14 серпня 2013 року, 27 серпня 2013 року та 4 вересня 2013 року, представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином. За таких обставин суд ухвалив здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи заперечення проти позову, відповідач позов не визнає та ззначає, що посадові особи Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби при проведення перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки в ході перевірки встановлено порушення вимог законодавства, що позбавляє МПП «Овіс» права на формування показників податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями з та ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Мале приватне підприємство «Овіс» зареєстроване рішенням Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області та перебуває на податковому обліку в Фастівській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області (т.4 а.с.34).

Відповідно до матеріалів справи, у період з 14 січня 2013 року по 1 лютого 2013 року посадовою особою Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на підставі статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 77.1 статті 77, пункту 82.1 статті 82 та на виконання наказу від 3 січня 2013 року № 4 проведено планову виїзну перевірку МПП «Овіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року.

Результати перевірки оформлено актом від 8 лютого 2013 року № 49/2202-19409708 ( далі по тексту- Акт перевірки) (т.1 а.с.26-71).

В ході перевірки МПП «Овіс» не надано посадовим особам податкового органу документів на підтвердження факту отримання, оприбуткування та перевезення товару.

На основі висновків акту перевірки, 11 березня 2013 року, Фастівською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення № 0000102202, яким збільшено суму грошового зобов'язання МПП «Овіс» з податку на прибуток приватних підприємств на 365865,75 грн. ( в тому числі за основним платежем на 311405,00 грн. та 54460,75 грн. за штрафними санкціями)(т.1 а.с.22) та податкове повідомлення-рішення № 0000112202, яким збільшено суму грошового зобов'язання МПП «Овіс» з податку на додану вартість на 109248,75 грн. ( в тому числі за основним платежем на 87399,00 грн. та за штрафними санкціями на 21849,75 грн.)(т.1 а.с.24).

Не погоджуючись з рішеннями відповідача МПП «Овіс» звернулось до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-IV, Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року № 436-IV, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 19 серпня 1999 року № 996-XIV, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Надаючи правову оцінку господарським відносинам між МПП «Овіс» та ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 при укладанні та виконанні договорів, які на переконання відповідача є нікчемними, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначене положення відображає один з найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин - принцип свободи договору.

У відповідності до приписів статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до матеріалів справи, 4 грудня 2011 року між МПП «Овіс» та ФОП ОСОБА_3 укладено договір поставки № 2388, згідно умов якого, Постачальник (ФОП ОСОБА_3) зобов'язується поставити, а Покупець (МПП «Овіс» прийняти та оплатити запчастини для автомобілів (модуль ABS, накладки тормозні, фільтр масляний, фільтр паливний, барабан тормозний, глушник, трубу вихлопну, гофру глушника, болт амортизатора, сайлент блок, пневморесору, трещітку, енергоакумулятор, втулку, ремкомплект супорта).

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У силу вимог статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

При цьому, факт передачі та оплати товару може бути доказаний податковими, бухгалтерськими та іншими документами первинного обліку.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 19 серпня 1999 року № 996-XIV, бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

На виконання умов договору поставки №2388, ФОП ОСОБА_3 передано МПП «Овіс» модуль ABS, накладки тормозні, фільтр масляний, фільтр паливний, барабан тормозний, глушник, трубу вихлопну, гофру глушника, болт амортизатора, сайлент блок, пневморесору, трещітку, енергоакумулятор, втулку, ремкомплект супорта, що підтверджується видатковими накладними (т.1 а.с.72-245, т.2 а.с.1-63).

Товари отримано уповноваженими представниками МПП «Овіс» на підставі угоди про приймання-передачу товарів без оформлення довіреностей від 21 липня 2010 року(т.9 а.с.170), додаткової угоди від 4 січня 2011 року № 1 (т.9 а.с.171),додаткової угоди від 4 лютого 2011 року № 2 (т.9 а.с.172), додаткової угоди від 2 квітня 2012 року № 3 (т.9 а.с.173).

Транспортування придбаних товарів здійснювалось вантажним автомобілем МПП «Овіс», що підтверджується товарно-транспортними накладними (т.3 а.с.56-144), подорожніми листами вантажного автомобіля(т.10 а.с.9-52).

У відповідності до статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

У якості оплати за проданий ФОП ОСОБА_3 товар МПП «Овіс» перерахувало на користь ФОП ОСОБА_3 кошти, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками (т.5 а.с.7-241)

МПП «Овіс» отримано від ФОП ОСОБА_3 податкові накладні (т.2 а.с.64-245,т.3 а.с.1-55).

Придбана у ФОП ОСОБА_3 продукція була оприбуткована МПП «Овіс», що підтверджується прибутковими накладними (т.9 а.с.4-167) та використана при виконанні технічного обслуговування автотранспортної техніки, що підтверджується:

- актами списання (т.4 а.с.62-78);

- договором від 2 вересня 2010 року про ремонт та технічне обслуговування автотранспортної техніки № 10, укладеним між МПП «Овіс» та ФОП ОСОБА_4 (т.4 а.с. 145-146);

- актами виконаних робіт, згідно договору від 2 вересня 2010 року № 10 (т.3 а.с.149, 152, 155, 157, 160, 162);

- рахунками-фактури на оплату послуг згідно договору від 2 вересня 2010 року № 10 (т.3 а.с.163);

- нарядами-замовленнями до договору від 2 вересня 2010 року № 10 (т.3 а.с.150-151,153-154,156,158-159,161,164);

- договором від 24 червня 2009 року про ремонт та технічне обслуговування автотранспортної техніки № 10, укладеним між МПП «Овіс» та ФОП ОСОБА_2(т.4 а.с.147-148);

- актами виконаних робіт, згідно договору від 24 червня 2009 року № 10 (т.3 а.с. 165, 167, 169, 171, 172, 174, 176, 178, 180, 182, 184, 185, 186-192, 194, 196, 198, 200, 202, 204, 206, 208, 210, 212, 214, 215, 217, 219, 221, 222, 224, 226, 228, 230, 232, 234, 236, 238, 240, 242, 244, т. 4 а.с.1, 3, 5, 7, 9, 11, 13, 15, 17, 19, 21, 23, 25, 27, 30, 32);

- нарядами-замовленнями до договору від 24 червня 2009 року № 10 (т.3 а.с. 166, 168, 170, 173, 175, 177, 179, 181, 183, 193, 195, 197, 199, 201, 203, 205, 207, 209, 211, 213, 216, 218, 220, 223, 225, 227, 229, 231, 233, 235, 237, 239, 241, 243, 245, т.4 а.с.2, 4, 6, 8, 10, 12, 14, 16, 18, 20, 22, 24, 26, 28, 29, 31, 33);

- банківськими виписками та платіжними дорученнями (т.6 а.с.1 -14);

- реєстрами руху товарно-матеріальних цінностей (т.6 а.с.18-44);

- актами виконаних робіт, актами списання списання, банківськими виписками (т. 7 а.с. 1-102,108-240, т.8 а.с.1-147);

- видатковими накладними (т.4 а.с.78-81, 83, 85-86, 89, 91, 92, 96, 98, 100, 102-104, 106, 108, 109, 111, 114, 116, 118, 120, 122, 124, 126, 128, 130, 132, 134, 136, 138, 140, 142, 144, 146, 148, 150, 152, 154, 156, 158, 160, 162, 164, 166, 168, 170, 172, 174, 176, 178, 180, 182, 184, 186, 188, 190, 192, 194, 196, 198, 200, 202, 204, 206, 208, 210, 212, 214, 216, 218, 220);

- банківськими виписками (т.4 а.с.82, 84, 87, 88, 90, 93-95, 97, 99, 101, 105, 107, 110, 112, 113, 115, 117, 119, 121, 123, 125, 127, 129, 131, 133, 135, 137, 139, 141, 143, 145, 147, 149, 151, 153, 155, 157, 159, 161, 163, 165, 167, 169, 171, 173, 175, 177, 179, 181, 183, 185, 187, 189, 191, 193, 195, 197, 199, 201, 203, 205, 207, 209, 211, 213, 215, 217, 219, 221);

Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Ураховуючи вищезазначені обставини суд дійшов висновку, що укладені між МПП «Овіс» та ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності.

Щодо твердження відповідача про нікчемність договору поставки від 4 грудня 2011 року № 2388, договору від 2 вересня 2010 року про ремонт та технічне обслуговування автотранспортної техніки № 10 та договору від 24 червня 2009 року про ремонт та технічне обслуговування автотранспортної техніки № 10, суд зазначає наступне.

Згідно частин 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правочинами, що порушують публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Надаючи оцінку діям податкового органу, що полягали у визначенні в акті перевірки нікчемними правочинів, суд повинен перевірити обґрунтованість тверджень орану державної податкової служби про наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод нікчемними і настання відповідних юридичних наслідків.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі, відповідачем, який посилається на нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом договору, повинно бути надано належні докази на обґрунтування нікчемності укладеного правочину.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Ураховуючи вищезазначене, суд звертає увагу на те, що відповідачем на підтвердження позиції щодо нікчемності правочину не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як вбачається з матеріалів справи, у наданих позивачем видаткових і податкових накладних зазначено перелік товарів, що відповідає умовам договору поставки та видам господарської діяльності позивача.

Виконання договору підтверджується також подальшим використанням придбаних у товарів в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає підпункт 7.4.5 пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд зазначає наступне.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Згідно з пунктом 5.11 статті 5 вказаного Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, , що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Спростовуючи твердження відповідача про безтоварність операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 суд враховує ту обставину, що жодних доказів відсутності поставок товару чи невиконання робіт відповідач не надав.

Натомість, первинними документами, що є в матеріалах справи та які досліджені судом, підтверджується реальність здійснення господарських операцій, відповідність дій позивача господарській меті, а також достовірність усіх даних, наведених у документах, які надають право на податковий кредит, що, в свою чергу, спростовує доводи відповідача про безтоварність вчинених правочинів.

Таким чином, висновки позивача про порушення МПП «Овіс» вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при формуванні показників податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями з ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 є безпідставними. Тому податкові повідомлення-рішення від 11 березня 2013 року № 0000102202 та № 0000112202 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів неправомірного формування позивачем показників податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських операцій з ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності та враховуючи, що органом державної податкової служби не доведено нікчемності укладених позивачем правочинів та наявності порушень, що позбавляють МПП «Овіс» права на податковий кредит та формування валових витрат, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 11 березня 2013 року № 0000102202 та № 0000112202.

Стягнути на користь Малого приватного підприємства "Овіс" судовий збір із Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби у сумі 2294(дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 9 вересня 2013 року.