Постанова № 33378269, 04.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2013 р. Справа№ 910/7821/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 04.09.2013 року,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2013 року

у справі № 910/7821/13 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Коростенський завод

хімічного машинобудування»

до публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

про стягнення 5 357 754,65 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.06.2013 року по справі № 910/7821/13 позов публічного акціонерного товариства «Коростенський завод хімічного машинобудування» до публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення 5 357 754,65 грн. - задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь публічного акціонерного товариства «Коростенський завод хімічного машинобудування» 3 867 880,60 грн. основного боргу, 79 329,70 грн. 3% річних, 14 979,61 грн. інфляційних втрат та 63 781,27 грн. судового збору. В частині стягнення пені - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 18.06.2013 року публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2013 року по справі № 910/7821/13 скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення 3 867 880,60 грн. основного боргу, 79 329,70 грн. 3% річних і 14 979,61 грн. інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 08.08.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У запереченні на апеляційну скаргу, ПАТ «Коростенський завод хімічного машинобудування» вважає подану апеляційну скаргу ПАТ «Укртрансгаз» безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, позивач просить суд апеляційної інстанції відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення господарського суду міста Києва.

У судовому засіданні 04.09.2013 року представник ПАТ «Укртрансгаз» надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення 3 867 880,60 грн. основного боргу, 79 329,70 грн. 3% річних і 14 979,61 грн. інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представники ПАТ «Коростенський завод хімічного машинобудування» у судовому засіданні 04.09.2013 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі на підставі доводів зазначених у запереченні на апеляційну скаргу. Представник позивача просив апеляційний господарський суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.07.2011 року між дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та відкритим акціонерним товариством «Коростенський завод хімічного машинобудування» було укладено договір № 110701957 про закупівлю за державні кошти вентилі, крани, клапани та подібні вироби (крани кульові), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього договору.

За результатами проведених 30 березня 2012 року чергових загальних зборів акціонерів ВАТ «Коростенський завод хімічного машинобудування» було прийняте рішення щодо, зміни типу та найменування відкритого акціонерного товариства «Коростенський завод хімічного машинобудування» на публічне акціонерне товариство «Коростенський завод хімічного машинобудування», скорочене найменування - ПАТ «Хіммаш», та щодо внесення змін до статуту товариства та затвердження його в новій редакції.

Також, на виконання програми дії для приєднання України до Європейської енергетичної хартії, що передбачала в тому числі реформування НАК «Нафторгазу України», дочірню компанію «Укртрансгаз» НАК «Нафторгаз України» було реорганізовано шляхом перетворення у публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 року №360-p «Про реорганізацію дочірніх компаній НАК «Нафтогаз України», наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 18.07.2012 року №530 «Про реорганізацію дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України». У відповідності до вищевказаного наказу було припинено діяльність дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» шляхом її реорганізації - перетворення у публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз»). Згідно п.7 цього наказу було визначено, що публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» є правонаступником дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Так, згідно п.1.1 договору № 110701957 про закупівлю за державні кошти від 28.07.2011 року, позивач зобов'язався поставити товар на протязі 2011-2012 роках згідно специфікації на товари, яка наведена в додатку 1 до цього договору, що в свою чергу є невід'ємною частиною вищевказаного договору, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити такі товари. Разом з договором сторони погодили та підписали специфікацію на товари (додаток № 1 до договору) на поставку товару на загальну суму 15480000,60 грн. з ПДВ.

Згідно п.5.1 договору позивач здійснює поставку товару відповідачу в термін: на протязі року з дати укладення договору, але не пізніше 30-ти календарних днів після надання відповідачем рознарядки. Згідно п.5.2 договору позивач здійснює поставку товару зазначеного в специфікації на товари в місця призначення по території України відокремленим підрозділам відповідача, згідно рознарядки, в якій вказується поштова адреса місця поставки та кількість товару.

У відповідності до п.5.3 договору умови поставки товарів зазначені в додатку №2 до цього договору, що в свою чергу є невід'ємною частиною вищевказаного договору.

Так, згідно п.1 додатку №2 позивач здійснює поставку товару, зазначеного в специфікації, відокремленим підрозділам відповідача, на умовах DDP «Поставка зі сплатою мита» ІНКОТЕРМС 2000 року, згідно рознарядки. Відвантаження позивачем товарів не вказаних в рознарядках відповідача не допускаються (п.2 додатку №2).

Відповідно до п.4.1 договору, розрахунки проводяться шляхом оплати товару відповідачем по фату поставки товару на протязі 45-ти календарних днів.

Згідно п. 7.1 договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами України та цим договором.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору та додатків до нього, позивач виготовив та на протязі 2011-2012 років поставив згідно отриманих рознарядок товар у повному обсязі на загальну - 15480000,60 грн. з ПДВ, а відокремлені підрозділи відповідача отримали даний товар у повному обсязі. Належне виконання позивачем своїх зобов'язань по договору підтверджується рознарядками від 04.08.2011 року за № 8249/13-008, від 08.09.2011 року № 9480/13-008, від 27.10.2011 року № 11618/13-008, від 14.11.2011 року № 12262/13-008, від 26.12.2011 року № 14012/13-008, від 04.04.2012 року № 3336/13-008, від 06.07.2012 року № 6590/13-008 та товарно-транспортними накладними до них, що містяться в матеріалах справи.

Позивач зазначає, що відповідач своє зобов'язання з оплати за поставлений товар виконав частково та сплатив позивачу лише 10612120,00 грн.

Так, у квітні 2013 року ПАТ «Коростенський завод хімічного машинобудування» звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Укртрансгаз» про стягнення 4867880,60 грн. основного боргу, 395564,74 грн. пені, 79329,70 грн. 3% річних, 14979,61 грн. інфляційних втрат.

В процесі розгляду справи позивач зменшив розмір своїх позовних вимог в зв'язку з частковою оплатою відповідачем заборгованості у розмірі 1000000 грн., а саме, позивач просив стягнути з відповідача 3867880,60 грн. боргу, 395564,74 грн. пені, 79329,70 грн. 3% річних та 14979,61 грн. інфляційних втрат.

Як зазначалося раніше, рішенням господарського суду міста Києва від 18.06.2013 року по справі № 910/7821/13 позов ПАТ «Коростенський завод хімічного машинобудування» до ПАТ «Укртрансгаз» про стягнення 5 357 754,65 грн. - задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3867880,60 грн. основного боргу, 79329,70 грн. 3% річних, 14979,61 грн. інфляційних втрат та 63 781,27 грн. судового збору. В частині стягнення пені - відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання які мають ознаки договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Стаття 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно умов договору, постачальник зобов'язувався у 2011-2012 роках поставити покупцеві товари: вентилі, крани, клапани та подібні вироби (крани кульові), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари.

Згідно п.10.1 договору строк дії договору встановлений протягом одного року з моменту підписання, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач, свої обов'язати щодо поставки товару виконав належним чином та у повному обсязі. Проте відповідач розрахунки за поставлений товар відповідно до умов договору не здійснив.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст.ст. 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач виготовив та на протязі 2011-2012 років поставив згідно отриманих рознарядок товар у повному обсязі на загальну - 15480000,60 грн., а відокремлені підрозділи відповідача отримали даний товар у повному обсязі. Як зазначалося вище, належне виконання позивачем своїх зобов'язань по договору підтверджується рознарядками від 04.08.2011 року за № 8249/13-008, від 08.09.2011 року № 9480/13-008, від 27.10.2011 року № 11618/13-008, від 14.11.2011 року № 12262/13-008, від 26.12.2011 року № 14012/13-008, від 04.04.2012 року № 3336/13-008, від 06.07.2012 року № 6590/13-008 та товарно-транспортними накладними до них, що містяться в матеріалах справи.

Проте, відповідач своє зобов'язання з оплати за поставлений товар виконав частково та на момент розгляду справи відповідачем не сплачена сума боргу в розмірі 3867880,60 грн.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що факт наявності боргу у відповідача за договором від 28.07.2011 року № 110701957 про закупівлю за державні кошти у сумі 3867880,60 грн. позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований. А тому, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно стягнув 3867880,60 грн. боргу з відповідача на користь позивача.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на наявність прострочення грошового зобов'язання, позивач також просив стягнути з відповідача 79329,70 грн. 3% річних, 14979,61 грн. інфляційних втрат та 395564,74 грн. пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку інфляційних втрат, 3 % річних, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що з відповідача належить до стягнення 79329,70 грн. 3% річних та 14979,61 грн. інфляційних втрат.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови позивачу у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача пені у сумі 395564,74 грн. виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. В ч.4 вказаної статті ГК України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частина 6 ст.231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, вказана норма господарського кодексу України передбачає лише, що встановлення розміру санкції (пені) залежить від облікової ставки НБУ і розмір пені має та повинен встановлюватись за погодженням сторін згідно умов укладеного між ними договору.

Відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», пеня сплачується на користь одержувача коштів за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону). Суб'єктами, на яких розповсюджуються положення цього Закону є підприємства, установи та організації незалежно від їх форм власності та господарювання, що є свідченням того, що положення вказаного Закону розповсюджуються, в тому числі, на взаємовідносини позивача та відповідача за договором № 110701957 від 28.07.2011року.

Відповідно до п.2.1 чинного Роз'яснення ВАСУ від 29.04.1994 року №02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань», якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої положеннями Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», пеня стягненню не підлягає.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно вказав, що зміст положень законодавства України дає підстави стверджувати про те, що суб'єкти господарювання можуть застосувати санкцію у вигляді стягнення пені за невиконання чи несвоєчасне виконання грошового зобов'язання лише за умови, що стягнення такої пені та її розмір визначений та встановлений умовами договору між цими суб'єктами.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, умовами договору № 110701957 від 28.07.2011 року не передбачено застосування позивачем по відношенню до відповідача санкції у вигляді стягнення пені за невиконання чи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань за цим договором, що є свідченням того, що у позивача відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені за цим договором. А отже, місцевим господарським судом було правильно відмовлено позивачу у стягненні пені.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов частково та стягнув з відповідача на користь позивача 3867880,60 грн. основного боргу, 79329,70 грн. 3% річних та 14979,61 грн. інфляційних втрат.

Доводи скаржника про те, що у відповідача не було належного фінансування у 2012 році, оскільки на підприємстві була реорганізація та не було вчасно затверджено фінансового плану на рік та за таких обставин ПАТ «Укртрансгаз» вважає, що зобов'язання по спірному договору змінилися, та за своїм змістом вказане зобов'язання не є простроченим, що відповідно виключає можливість застосування санкцій та стягнення боргу взагалі, судова колегія вважає необґрунтованими та безпідставними.

Так, як встановлено судом апеляційної інстанції, сторони не укладали додаткових угод щодо зміни терміну виконання зобов'язання, зокрема з підстав не затвердження відповідачем фінансового плану на рік та відсутністю його належного фінансування. Більш того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем під час розгляду даної справи у суді першої інстанції було сплачено частину основної суми боргу у розмірі 1000000 грн.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2013 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2013 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2013 року у справі № 910/7821/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2013 року у справі № 910/7821/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/7821/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Лобань О.І.

Судді Майданевич А.Г.

Федорчук Р.В.

Дата підписання 09.09.2013 року