Ухвала суду № 33374219, 09.09.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 742/2421/13-ц Провадження № 22-ц/795/1967/2013 Головуючий у I інстанції -Циганко М. О. Доповідач - Онищенко О. І.Категорія -цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОнищенко О.І.,суддів:Ішутко В.М., Харечко Л.К.,при секретарі:Шкарупі Ю.В.,за участю:Коростій В.П., ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою професійно-технічного училища №1 м. Прилуки на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_8 до професійно-технічного училища №1 м. Прилуки, третьої особи Коростій Василя Павловича про визнання незаконними наказів про оголошення догани та про звільнення, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заподіяної моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ПТУ №1 м. Прилуки просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду від 27.06.2013 року, яким позовні вимоги ОСОБА_8 до ПТУ №1 м. Прилуки, третьої особи Коростій В.П. про визнання незаконними наказів про оголошення догани та про звільнення, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заподіяної моральної шкоди задоволено частково, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення суду є необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням законодавства України.

В скарзі апелянт посилається, що звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП України відбулось на законних підставах, а також при процедурі звільнення були додержані всі законодавчі вимоги, пов»язані із скороченням штатів. Насамперед, позивачу було своєчасно доведено про наступне звільнення, запропоновано вакантну посаду (при умові надання відповідних документів про освіту ОСОБА_8, відповідач мав би право прийняти його на вакантну посаду), повідомлено службу зайнятості, тощо. Відповідачем не порушено вимоги ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України, як зазначено в рішенні суду.

Також апелянт зазначає, що притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача відбулось з дотриманням норм чинного законодавства. Строки для застосування притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідно до ст. 148 КЗпП України витримані. Відповідачем також виконані всі вимоги стосовно порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності, а саме: від порушника трудової дисципліни отримано письмові пояснення, при винесенні догани, враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, у зв»язку з чим було оголошено догану, а не звільнено за одноразове грубе порушення трудової дисципліни, стягнення оголошено в наказі і повідомлено працівника під підпис, відповідно до ст. 149 КЗпП України. Моральна шкода також не була заподіяна.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 був прийнятий на роботу в Прилуцьке ПТУ № 1 на посаду заступника директора з навчально-виробничої роботи 06.06.2006 року на підставі наказу № 25 від цієї ж дати. 31.12.2008 року його було переведено на посаду старшого майстра, у зв"язку зі скороченням посади заступника директора училища (наказ № 70 від 31.12.2008 року). 03.12.2012 року позивач звільнений із займаної посади за ч.1 ст. 40 КЗпП України (за скороченням штатної одиниці), наказ № 76 від 29.11.2012 року. 14.02.2013 року запис № 32 в трудовій книжці позивача є недійсним та поновлено його на попередню роботу згідно наказу № 14 від 11.02.2013 року. 15.04.2013 року ОСОБА_8 звільнений із займаної посади за ч.1 ст. 40 КЗпП України (за скороченням штатної одиниці), наказ № 7-К від 15.04.2013 року.

Відповідно до штатного розпису ПТУ №1 станом на 01.01.2013 рік (а.с. 109) та затверджених змін до штатного розпису станом на 01.01.2013 рік затвердженого начальником управління освіти і науки облдержадміністрації 22.02.2013 року, передбачено штатну одиницю старшого майстра з посадовим окладом 1943 грн. 10 коп. (а.с.106).

Отримаши згоду на пропозицію про переведення на іншу роботу від позивача (а.с.26), який в подальшому був відсутній на роботі у зв'язку з перебуванням на лікарняному (а.с.27), відповідач під час лікарняного призначив на посаду викладача іншу особу - ОСОБА_9 (а.с.110), а Наказом №7-к від 15.04.2013 року маючи згоду позивача на працевлаштування - звільнив з займаної посади відповідно до ч.1 ст.40 КЗпП України, в той час коли дана посада скорочена так і не була.

Установа в якій працює ОСОБА_8 не має свого профспілкового комітету, але він є членом профспілкового комітету Прилуцької виховної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України.

Згідно витягу з протоколу засідання комітету первинної профспілкової організації Персоналу Прилуцької виховної колонії Управління Державної пенітенціарної служи України в Чернігівській області, членом якої є позивач, вбачається, що профспілкова організація не надала згоди на звільнення ОСОБА_8 ( а.с.11).

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»встановлено, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору на підставах передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 ст. 40 і пунктами 2 і 3 ст. 41 КЗпП, може бути проведене лише за згодою виборчого органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або повноваженого ним органу про розірвання договору з працівником. Рішення виборчого органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборчого органу первинної профспілкової організації.

Згідно зі ст. 39 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії» від 15.09.1999 р. № 1045-ХІУ рішення профспілки про надання згоди на розірван ня трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Із роз'яснень, викладених у п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. вбачається, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 431 КЗпП України. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково прийшов до висновку про поновлення позивача на роботі через відсутність згоди профспілкової організації, оскільки в училищі така відсутня і що відмову у дачі згоди на звільнення позивача було надано профспілковим органом персоналу Прилуцької виховної колонії, який не має ніякого відношення до училища і тому згоди профспілкової організації, як того вимагає ст.43 КзпП України, на звільнення позивача за правилами ч.1 ст.40 КзпП України не потрібно. Що суд помилково вважав, що при звільненні позивача останньому в порушення положень ст.49-2 КзпП України не були запропоновані вакантні посади, оскільки такі не могли бути запропоновані в силу того, що позивач не мав необхідної фахової освіти і має спеціальність учителя історії - не можуть бути підставою для скасування рішення суду і не знайшли свого підтвердження на нормах чинного законодавства в засіданні апеляційного суду.

Крім того, місцевим судом встановлено, що в наказі №17 від 18.02.2013 року «Про покарання винних» не наведено конкретного складу дисциплінарного проступку, за який позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та не зазначено який, де, коли, за яких обставин було вчинено дисциплінарний проступок. В зв'язку з тим, що не вказаний час вчинення дисциплінарних проступків неможливо встановити чи дотримано відповідачем вимог ст. 148 КЗпП України щодо строків застосування дисциплінарного стягнення. У даному наказі не вказано, в чому конкретно проявилось порушення та в чому полягає вина працівника. Наказ носить неконкретний та декларативний характер, а тому на підставі викладено підлягає визнанню незаконним.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд.

У сторін відсутній спір щодо суми стягнення середнього заробітку. Його розмір позивачем проведений з урахуванням ст. 235 КЗпП України, ст. 27 Закону України „ Про оплату праці" та порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Вирішуючи питання про відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику, суд першої інстанції, прийшов до правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, щодо відшкодування моральної шкоди, виходив із того, що права позивача у сфері трудових відносин порушено, а відтак наявні правові підстави покладення на відповідача обов"язку відшкодувати моральну шкоду.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, оцінка яких проведена у відповідності до положень ст. ст. 57-66 ЦПК України і доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не містять передбачених законом підстав для скасування вірного по суті рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу директора професійно-технічного училища №1 м. Прилуки Коростій Василя Павловича відхилити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 27 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: