Постанова № 33368880, 05.09.2013, Луганський окружний адміністративний суд

10.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2013 року Справа № 812/7184/13-а

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства "Антрацит" до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрацит та Антрацитівському районі Луганської області про скасування рішення від 29.01.2013 №160,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Державного підприємства "Антрацит" до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрацит та Антрацитівському районі Луганської області про скасування рішення від 29.01.2013 №160.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішенням №160 від 29.01.2013 УПФУ в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області на підставі п.2 ч.11 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на Державне підприємство "Антрацит" накладено штрафні санкції та нарахована пеня за несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Не погодившись з указаним рішенням, ДП "Антрацит" оскаржило його до Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області та Пенсійного фонду України. Рішеннями Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області та Пенсійного фонду України скарги ДП "Антрацит" залишено без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

ДП "Антрацит" вважає, що рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №160 від 29.01.2013 винесено з порушенням норм діючого законодавства та є необґрунтованим з наступних підстав.

Штрафні санкції та пеня нараховані позивачу за несвоєчасну сплату єдиного внеску , термін сплати якого настав 29.10.2012.

09.01.2013 Господарським судом Луганської області порушено провадження у справі про банкрутство ДП "Антрацит". Копія зазначеної ухвали направлена начальнику УПФУ УПФУ в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області. Зазначеною ухвалою Господарського суду Луганської області введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

На підставі чинного законодавства України протягом дії мораторію не повинна нараховуватися неустойка (штраф, пеня) та не можуть застосовуватися інші штрафні санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Як зазначалось, Господарським судом Луганської області введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ДП "Антрацит", тобто зупинено виконання боржником грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію. Обов'язок по сплаті у ДП "Антрацит" настав 29.10.2012, а отже на зобов'язання ДП "Антрацит" щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до УПФУ в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області поширюється дія мораторію.

Таким чином, позивач просив скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №160 від 29.01.2013.

Представником відповідача було надано до суду заперечення проти адміністративного позову, в якому він посилався на те, що рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №160 від 29.01.2013 було винесено з дотриманням норм чинного законодавства України. Крім того, представник відповідача зазначив, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів, які виникли після дня введення мораторію, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Дослідивши надані докази, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ДП «Антрацит» зареєстровано виконавчим комітетом Антрацитівської міської ради Луганської області 30.04.2003, і. н. 32226065 (а.с.12).

З матеріалів справи вбачається, що УПФУ в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області від 29.01.2013 винесено рішення №160 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким ВП «УМТЗ» ДП «Антрацит» на підставі п.2 ч.11 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" нараховано штраф у розмірі 685,80 грн. та нараховано пеню у розмірі 185,91 грн. за період з 29.10.2012 по 30.11.2012 (а. с. 7).

Не погодившись з указаним рішенням, ДП "Антрацит" направлено скаргу до Пенсійного фонду України. Рішенням Пенсійного фонду України №17974/09-10 від 11.07.2013 скаргу підприємства залишено без розгляду (а. с. 6).

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09 січня 2013 року порушено провадження у справі про банкрутство щодо ДП "Антрацит" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а. с. 9).

Вищевказану ухвалу Господарського суду Луганської області отримано УПФУ в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області 23.01.2013 (а. с. 10).

Суддею встановлено, що рішенням №160 від 29.01.2013 позивачу нараховано штраф у розмірі 685,80 грн. та нараховано пеню у розмірі 185,91 грн. за період з 29.10.2012 по 30.11.2012, термін сплати яких настав до дня введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, тобто зобов'язань, на які поширюється дія мораторію.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI)

Згідно п.2 ч.1 ст.1 вищезазначеного Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Однією з обов'язків Платника єдиного внеску, згідно Закону, являється своєчасність, повність нараховування, обчислення та сплата єдиного внеску. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

У відповідності до ч.8 ст.9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до положень частини першої статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 № 2343-ХІІ (далі-Закон № 2343) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо (частина третя статті 19 Закону № 2343).

Згідно ст.1 Закону № 2343 грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань відносяться також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, в тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

Статтею 115 Господарсько-процесуального кодексу України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Таким чином, відповідач, отримавши 23.01.2013 ухвалу суду від 09.01.2013 з урахуванням приписів ст.115 ГПК України щодо обов'язковості такої ухвали повинен був вжити заходи зі скасування рішення №254 від 15.02.2013, чого на дату розгляду справи зроблено не було.

Доводи відповідача щодо правомірності прийнятого рішення не є доведеними і нормативно обґрунтованими та не враховують всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Таким чином, суддя вважає, що позовні вимоги документально обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, відповідають чинному законодавству, не суперечать закону та не порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 17, 18, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства "Антрацит" до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрацит та Антрацитівському районі Луганської області про скасування рішення від 29.01.2013 №160 задовольнити повністю.

Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Антрацит та Антрацитівському районі Луганської області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 29.01.2013 №160.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Антрацит" судові витрати у розмірі 114,70 грн. (сто чотирнадцять гривень 70 копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції у разі її прийняття в письмовому провадженні подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя С.В. Борзаниця