Постанова № 33364850, 02.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А>

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 вересня 2013 року № 826/12191/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до

Комунального підприємства «Київський метрополітен»

про

стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства «Київський метрополітен» (далі – відповідач) на користь позивача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2012 рік у розмірі 12 325 751,20 грн. та пені 263 771,05 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.08.2013 відкрито скорочене провадження у адміністративній справі.

09.08.2013 від відповідача надійшли письмові заперечення. Керуючись ч. 4 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 12.08.2013 призначив справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем порушено вимоги, передбачені ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, у зв’язку з чим до нього було застосовано адміністративно-господарські санкції на загальну суму 12 589 522,25 грн.

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що вчинив передбачені законодавством дії з метою працевлаштування інвалідів, однак з незалежних від нього причин, інваліди міськими центрами зайнятості для працевлаштування не направлялись та самостійно до відповідача не звертались. Відповідач вказав на те, що у його діях відсутній склад правопорушення, а тому застосування та стягнення адміністративно-господарських санкцій суперечить вимогам законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідач подав до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік за формою 10-ПІ, де вказав середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу підприємства – 7689 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 114 осіб, кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 308 осіб.

Позивач зазначив, що у зв’язку з нездійсненням відповідачем працевлаштування 194 осіб з інвалідністю, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», до нього було застосовано адміністративно-господарські санкції у розмірі 12 325 751,20 грн. та пені 263 771,05 грн., загальна сума – 12 589 522,25 грн., що підтверджується розрахунком позовних вимог та розрахунком розміру пені.

Водночас, відповідач зазначив, що виконав вимоги законодавства щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування відповідних центрів зайнятості з метою їх працевлаштування. На думку відповідача, оскільки ним вжито всіх передбачених законодавством заходів для недопущення господарського правопорушення, то у позивача були відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

В обґрунтування зазначених доводів відповідач посилався на направлені до міських центрів зайнятості щомісячні звіти форми 3-ПН «Про наявність вакансій» за 2012 рік, згідно яких було повідомлено про наявність 33 вакансій для працевлаштування інвалідів. Однак, згідно пояснень відповідача, у 2012 році з питання працевлаштування безпосередньо до Комунального підприємства «Київський метрополітен» інваліди не звертались та міськими центрами зайнятості не направлялись для працевлаштування.

Представник відповідача також посилався на п. 4.4 рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 № 07.2-10/2 «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування», де зазначено наступне:

«При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то адміністративним судам потрібно визнавати незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць і відмовляти у задоволенні позову».

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченню, посильній трудовій та громадській діяльності.

Згідно з абз. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4-х відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Абзацом 5 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

У відповідності до ст. 16 Закону України «Про транспорт» – підприємства транспорту зобов’язані забезпечувати безпеку життя і здоров’я громадян, безпеку експлуатації транспортних засобів, охорону навколишнього природного середовища. Працівники, які безпосередньо забезпечують безпеку руху транспортних засобів, повинні мати відповідну професійну підготовку і за станом здоров’я бути здатними якісно виконувати свої обов’язки. Ці працівники, а також працівники, які зазнають впливу шкідливих і небезпечних умов праці, повинні проходити у встановленому порядку медичні обстеження.

Згідно п. 1.1. Правил користування метрополітеном, затверджених заступником голови Київської міської ради народних депутатів по виконавчій роботі 20.01.1995, метрополітен - міський пасажирський транспорт, користування яким пов’язане з підвищеною небезпекою.

Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 29.04.2010 № 240 затверджено Порядок проведення медичних оглядів працівників, робота яких пов’язана із забезпеченням безпеки руху та обслуговуванням залізничного транспорту, метрополітенів та підприємств міжгалузевого промислового залізничного транспорту України (далі – Порядок № 240).

Відповідно до п. 1.3 Порядку № 240 обов'язкові попередній (під час прийняття на роботу) і періодичні (протягом трудової діяльності) медичні огляди проводяться для працівників, робота яких пов'язана із забезпеченням безпеки руху та обслуговуванням залізничного транспорту, метрополітенів та підприємств міжгалузевого промислового залізничного транспорту, з метою визначення їх придатності до виконання професійних обов'язків, профілактики професійних захворювань та виробничого травматизму.

Пунктом 2.22 Порядку № 240 встановлено, що особи, які не пройшли обов'язкового медичного огляду або отримали висновок ЛЕК про професійну непридатність, до роботи (виробничої практики) не допускаються. Працівнику не може пропонуватися робота, яка згідно з медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

Положеннями ч. 3 ст. 5 Закону України «Про охорону праці» встановлено, що працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

У відповідності до ч. 6 ст. 7 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 5067-VI (чинного на дату виникнення спірних правовідносин) підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється відповідно до їхніх професійних навичок, знань, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та з урахуванням побажань інваліда.

Таким чином, коло інвалідів, які можуть за станом здоров’я працювати у Комунальному підприємстві «Київський метрополітен» є обмеженим.

Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі інвалідам, які не досягли пенсійного віку (п. «е» ч. 1 ст. 5 Закону України «Про зайнятість населення» (чинного на дату виникнення спірних правовідносин)).

Отже, обов’язок із працевлаштування інвалідів, згідно із встановленим чинним законодавством нормативом, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Суд встановив, що відповідач своєчасно подавав щомісячні звіти до міських центрів зайнятості міста Києва форми 3-ПН «Про наявність вакансій». Згідно довідки про щомісячні звіти до міських центрів зайнятості міста Києва форми 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» по КП «Київський метрополітен» за 2012 рік відповідач подав звіти щодо наявності 33 вакансій для працевлаштування інвалідів.

Відповідач зазначив, що у 2012 році безпосередньо до КП «Київський метрополітен» з питання працевлаштування інваліди не звертались та міськими центрами зайнятості не направлялись.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач вживав передбачені законодавством заходи з метою працевлаштування інвалідів та, відповідно, для недопущення вчинення господарського правопорушення.

Положеннями ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у позивача були відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Керуючись положеннями статей 2, 6, 7, 69-71, 94, 158, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський