Рішення № 33361251, 28.08.2013, Господарський суд Харківської області

s="fs40">

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2013 р.

Справа № 922/2554/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Бережановій Ю.Ю.

розглянувши матеріали справи

за позовом

Заступника прокурора Харківської області, м. Харків в інтересах держави в особі

1. Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ,

2. Національної академії аграрних наук України, м. Київ,

3. Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України, с. Кулиничі

до

ONT > 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Жнива, с. Бабаї,

2. Державного підприємства дослідного господарства "Чувиріно" інституту тваринництва Української академії аграрних наук, с. Томахівка

про

"fs112"> FONT>

визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

за участю представників:P>

">прокурора - Демент'єва М.В. (посв. № 009112 від 13.10.2012 р.)

2. позивача - не з'явився/FONT>

3. позивача - Шилова В.І. (дов. № б/н від 30.07.2012 р.)

4">1. відповідача - не з'явився

class="fs123">2. відповідача - Тоцької К.М. (посв. № 374 від 26.02.2013 р.)

присутня - Хорошевська Т.В.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про: - визнання недійсним договір оренди землі від 08.08.2011 без номеру, додаткові угоди до нього від 12.03.2012 № 2 та від 25.12.2012 № З, якими передано земельну ділянку площею 2597,0 га, що знаходиться на території Гонтарівської сільської ради Вовчанського району Харківської області за межами населених пунктів, вартістю 53 760 834,6 грн., укладений між Державним підприємством дослідним господарством «Чувиріно» Інституту тваринництва УААН (надалі - 2. Відповідач), в особі керуючого санацією арбітражного керуючого Тоцької К.М., та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірмою «Жнива» (надалі - 1. Відповідач);

- зобов'язання 1. Відповідача, звільнити та повернути земельну ділянку, передану йому згідно зазначеного договору оренди землі від 08.08.2011 та додаткові угоди до нього від 12.03.2012 № 2 і від 25.12.2012 № 3, у володіння та користування 2. Відповідача.

Суд встановлює наявність заяв або клопотань до початку розгляду справи по суті.

Від Прокурора заяв або клопотань не надійшло. У наданому правовому обґрунтуванні позовні вимоги просить суд задовольнити у повному обсязі.

Представник 1. Позивача у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Вимоги ухвали суду не виконав. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник 2. Позивача у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Вимоги ухвали суду не виконав. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Від 3. Позивача заяв або клопотань не надійшло.

Представник 1. Відповідача у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Вимоги ухвали суду не виконав. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Від 2. Відповідача заяв або клопотань не надійшло.

Суд переходить до початку розгляду справи по суті.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд задовольнити їх.

Представник 3. Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд задовольнити їх.

Представник 2. Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі – ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши надані додаткові докази та матеріали справи, суд встановив наступне.

Прокуратура Харківської області своєю перевіркою встановило, що Державне підприємство дослідне господарство «Чувиріно» створено 02.07.1990 на підставі рішення Харківської обласної Ради народних депутатів № 202 «Про впорядкування мережі дослідних господарств Науково-дослідного інституту тваринництва Лісостепу і Полісся Української РСР». Наказом Української академії аграрних наук від 14.04.1992 № 100 «Про впорядкування та перейменування мережі наукових установ Української академії аграрних наук» перейменовано в дослідне господарство «Чувиріно» Інституту тваринництва, а також наказом Академії від 15.04.1992 № 103 «Про використання основних та обігових фондів наукових установ, господарств, підприємств та організацій, що входять до складу Української академії аграрних наук» за господарством було закріплено землю, будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, техніку та інші основні засоби, які обліковувалися станом на 01.01.1992 на балансі господарства згідно з додатком.

Діюче найменування Господарства визначене наказом УААН від 29.12.2003 № 128 «Про упорядкування найменувань наукових установ, підприємств та організацій, які входять до складу Української академії аграрних наук».

Відповідно до державного акту серії ХР від 26.11.1993 в постійному користуванні ДП ДГ «Чувиріно» знаходиться 4354,4 га земель, наданих державному підприємству для дослідних та навчальних цілей. Відомостей щодо вилучення земель із постійного користування вказаного державного підприємства, у державному акті не міститься.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.01.2010 порушено провадження у справі про банкрутство ДП ДГ «Чувиріно» (справа № Б-24/03-10). У процесі банкрутства вказаного підприємства, щодо останнього судом запроваджено процедуру санації та призначено керуючим санацією арбітражного керуючого Тоцьку К.М.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.04.2013 у справі № Б-24/03-10 розгляд справи про банкрутство відкладено до 25.06.2013. Як зазначає прокурор процедура санації державного підприємства триває.

08.08.2011 між ДП ДГ «Чувиріно» в особі керуючого санацією арбітражного керуючого Тоцької К.М. та ТОВ Агрофірмою «Жнива» (код ЄДРПОУ 33561394) укладено договір оренди землі терміном на 1 рік, згідно якого останньому передано в користування земельну ділянку площею 2597,0 га, що знаходиться на території Гонтарівської сільської ради Вовчанського району Харківської області за межами населених пунктів, вартістю 53 760 834,6 грн., з земель, що знаходяться в постійному користуванні ДП ДГ «Чувиріно» згідно вищезазначеного державного акту.T>

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.08.2011 затверджено рішення комітету кредиторів щодо надання згоди інвестору - ТОВ Агрофірма «Жнива» здійснювати в 2011-2012 роках на землях ДП ДГ «Чувиріно» сільськогосподарські роботи на умовах укладеного договору.

Дію вказаного договору оренди землі продовжено до 31.12.2013 згідно з додатковою угодою № 3 від 25.12.2012./FONT>/P> P class="ps1">FONT class="fs191">Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.02.2013 у справі № Б-24/03-10 задоволено клопотання голови комітету кредиторів боржника - ДП ДГ «Чувиріно» та затверджено рішення комітету кредиторів щодо надання згоди інвестору - ТОВ «Агрофірма «Жнива» здійснювати у 2013-2014 роках на землях ДП ДГ «Чувиріно» сільськогосподарські роботи.

Вказаний договір оренди землі та додаткові угоди до нього та прийняті господарським судом ухвали про затвердження рішень комітету кредиторів боржника з вказаних питань, які на даний час оскаржуються прокуратурою Харківської області в апеляційному порядку, як зазначає останній, прийняті з порушенням вимог законодавства.

Пунктом 6 Порядку проведення досудової санації державних підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 № 515, (діяв до 08.02.2013), визначено вимоги до змісту плану санації державного підприємства, зокрема заходи щодо відновлення платоспроможності і терміни їх виконання, а п. 9 цього Порядку передбачено необхідність затвердження плану санації уповноваженим органом, а в разі його невідповідності - відхилення.

Органом, уповноваженим управляти майном ДП ДГ«Чувиріно», відповідно до положень його Статуту, є Українська Академія аграрних наук в особі Президії Академії.

12.04.2013 керуючим санацією арбітражним керуючим Тоцькою К.М. надіслано до Академії проект плану санації, який Академією листом від 16.05.2013 не погоджено, що всупереч зазначеним вимогам законодавства, без погодженого та затвердженого у встановленому законом порядку плану санації ДП ДГ «Чувиріно» в особі керуючого санацією арбітражного керуючого Тоцької К.М. укладено правочин щодо розпорядження його майном.

Згідно з п.п. 4.1., 4.2., 4.6. ст. 4 Статуту ДП ДГ «Чувиріно» Інституту тваринництва УААН використання земельних ділянок та майна, переданих державою у безстрокове безоплатне користування Академії, здійснюється відповідно до законодавства України, Статутів Академії та наукової установи, якій підпорядковане Господарство, а також цього Статуту. Порядок володіння та користування земельними ділянками і майном та питання, пов'язані з вилученням землі, погоджується виключно Президією Академії. Земельні ділянки, які надані в постійне користування Господарству для розміщення його об'єктів, здійснення науково-дослідної та господарської діяльності, виробництва оригінального, елітного та репродуктивного насіння, вирощування садивного матеріалу сільськогосподарських культур, кормів для племінних тварин і пропаганди ведення товарного сільськогосподарського виробництва, визначених Статутом Академії та цим Статутом, є державною власністю. Передача в оренду земельних ділянок, які находяться у постійному користуванні Господарства, не допускається.

Як зазначено у позові та правовому обґрунтуванні, поданих Прокурором, вбачається, що договір оренди землі від 08.08.2011 та додаткова угода від 25.12.2012 № 3 керуючим санацією арбітражним керуючим Тоцькою К.М. з ТОВ Агрофірма «Жнива» укладено без попередньої згоди та відома Президії НААН України (лист НААН України від 30.05.2013 № 11юр-88), а також всупереч вимогам ст.ст. 116, 149 Земельного кодексу України земельна ділянка передана в оренду іншому підприємству без вилучення її з постійного користування ДП ДГ «Чувиріно» Інституту тваринництва УААН.

Також Прокурором зазначено, що договір оренди землі від 08.08.2011 та додаткову угоду від 25.12.2012 № 3 між ДП ДГ «Чувиріно» та ТОВ Агрофірмою «Жнива» у встановленому порядку не зареєстровано, а також не мають необхідних додатків (плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); проекту відведення земельної ділянки).

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об’єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що у задоволенні позовних вимог Прокурора слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 121 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру України покладено функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загроза порушень інтересів держави.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Формами представництва є: звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; участь у розгляді судами справ; внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за ново виявленими обставинами.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Прокурор або його заступник самостійно визначають і обґрунтовують в позовній заяві в чому виражається порушення інтересів держави або в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, згідно ст. 2 ГПК України, є підставою для порушення справи в господарському суді.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняють шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави щодо визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу,

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є обов’язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов’язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори) відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачі в оренду, заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства, розпорядження нерухомим майном боржника у будь-який інший спосіб.

Згідно ч. 6 ст. 96 вказаного Закону порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника і відкриття процедури санації його керівником не є підставою для припинення повноважень органу, уповноваженого управляти майном боржника, щодо управління відповідним об'єктом державної власності. При цьому, відповідно до ч. 12 ст. 96 Закону план санації, мирові угоди та переліки ліквідаційних мас та зміни і доповнення до них у справах про банкрутство державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, підлягають погодженню з органом, уповноваженим управляти державним майном. У разі відсутності такого погодження план санації та мирова угода затвердженню господарським судом не підлягають, а включення до переліку ліквідаційної маси майно банкрута не може бути реалізовано.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Згідно ст.ст. 15, 18, 20 Закону України «Про оренду землі» невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкта оренди, проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом. Договір оренди землі підлягає державній реєстрації, яка проводиться у порядку, встановленому законом та з цього часу набирає чинності.

Оспорюваний договір, в порушення вимог ст. 210 ЦК України, ст.ст. 125, 126 ЗК України не пройшов державної реєстрації, а відтак він не є укладеним (вчиненим), що відповідає змісту ст. 210 ЦК України.

В свою чергу недійсним має бути визнаний лише укладений договір, що відповідає п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", за яким не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду землі").

При цьому позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено; в такому разі можуть заявлятися вимоги, передбачені главою 83 ЦК України.

Таким чином суд вважає, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки не є укладеним, а відтак немає підстав для визнання його недійсним.

Позовна вимога Прокурора про звільнення займаної земельної ділянки безпосередньо пов'язана із визнаним недійсним оспорюваного договору, який не є укладеним, а тому не підлягає задоволенню і повинна бути предметом самостійного позову у позовному провадженні, що доведено матеріалами справи поданими сторонами правовідношення.

Крім того, суд зазначає, що ухвалою господарського суду Харківської області по справі № Б-24/03-10 від 09.08.2011 р. було затверджено рішення про надання згоди ТОВ Агрофірма “Жнива” здійснювати в 2011-2012 роках на землях ДП ДГ “Чувиріно” сільськогосподарські роботи на умовах укладеного договору прийнято на комітеті кредиторів, більшістю голосів у відповідності до вимог ст.16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який виходячи з матеріалів справи не є укладеним, а тому відсутні і підстави для використання земельної ділянки.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на Позивача.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 6, 11, 15, 16, 203, 210, 215, 625 - 647, 649, 651, 654 Цивільного кодексу України, статтями 116, 125, 126, 149 Земельного кодексу України, статтями 207 Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 02.09.2013 р.

Суддя

(підпис)

Жигалкін І.П.