Постанова № 33355462, 04.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2013 року Справа № 904/1841/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Мележик Н.І. - головуючого (доповідача),

Подоляк О.А.,

Євсікова О.О.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"ДТЕК Добропіллявугілля"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2013 року

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.07.2013 року

у справі № 904/1841/13-г

господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"ДТЕК Добропіллявугілля"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Інтерпайп Україна"

про стягнення 39 850,01 грн.

за участю представників:

позивача - не з"явились

відповідача - Штифурко Ю.І.

В С Т А Н О В И В:

У березні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" про стягнення 39 850,01 грн. неустойки у вигляді штрафу за прострочення строків поставки продукції за договором № ДУ-176 від 01.08.2011 р. за період з 30.04.2012 р. по 11.05.2012 р. (включно).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2013 року (суддя Петренко Н.Е.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.07.2013 року (судді: Тищик І.В., Верхогляд Т.А., Білецька Л.М.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів у даній справі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 01.08.2011 року між ТОВ "Інтерпайп Україна" (постачальник) та ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" (покупець) укладено договір № ДУ-176, згідно якого відповідач зобов'язався поставити позивачу продукцію й устаткування виробничо - технічного призначення в асортименті, кількості, строки, за ціною та якісними характеристиками, погодженими сторонами, а позивач - прийняти й оплатити її вартість.

В специфікації від 02.04.2012 року сторонами узгоджено поставку труб у строк до 30.04.2012 року у кількості 63 760 тон, загальною вартістю 797 000,26 грн.

Поставка труб здійснена відповідачем у повному обсязі 12.05.2012 року за накладними №№ 613160, 614160 та 615160.

Згідно пункту 5.2. договору у випадку непоставки (недопоставки) продукції у строки, передбачені відповідною специфікацією, постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу у розмірі 5 % від вартості непоставленої продукції та, крім того, відшкодовує усі понесені останнім збитки, завдані внаслідок затримки виконання постачальником зобов"язань за цим договором.

Внаслідок порушення відповідачем строків поставки продукції, обумовлених договором, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення неустойки у вигляді штрафу, на підставі пункту 5.2. договору, у розмірі 39 850,01 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 530 цього ж Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приймаючи рішення у даній справі, місцевим та апеляційним господарськими судами вірно встановлено, що зобов'язання щодо поставки продукції в обумовлений договором строк - до 30.04.2012 року відповідачем не виконано.

При цьому, відмовляючи в задоволенні позову про стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених пунктом 5.2. договору, суди попередніх інстанцій вказали на відсутність правових підстав для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення з нього штрафних санкцій у заявленому розмірі.

Так, судами першої й апеляційної інстанції здійснено аналіз тексту пункту 5.2. договору та встановлено, що дана умова договору не є конкретно визначеною і допускає декілька тлумачень, що унеможливлює її застосування, оскільки не поставка продукції в строк та прострочення строків поставки продукції є різними поняттями, які мають різні правові наслідки. Відповідальність постачальника за прострочення строків поставки продукції договором не обумовлена, непоставка продукції не мала місця, продукція поставлена з простроченням, а тому відсутні правові підстави для застосування штрафних санкцій.

Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові у зв"язку з відсутністю правових підстав для застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 5.2. договору, є помилковими, оскільки неустойка, стягнення якої передбачено пунктом 5.2. договору, є майновою відповідальністю постачальника у випадку непоставки (недопоставки) продукції у строки, передбачені специфікацією від 02.04.2012 р.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання в порушення умов, визначених змістом зобов'язання (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, як то передбачено ст. 611 ЦК України.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Також ч. 2 ст. 235 Господарського кодексу України передбачено, що до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті санкції, застосування яких передбачено договором.

В судових засіданнях першої й апеляційної інстанцій скаржник посилався на те, що підставою для стягнення штрафу є п. 5.2. договору та ст. 612 ЦК України, яка не застосована судами попередніх інстанцій та, відповідно, відповідач вважається таким, що прострочив, оскільки не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором (до 30.04.2012 року).

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу пункту 4 статті 231 цього ж Кодексу, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Кваліфікуючими ознаками штрафу є:

а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо).

б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, визначене статтею 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність в договорі умови відповідальності відповідача у випадку порушення строків поставки, є помилковими, оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення зобов"язань щодо термінів поставки товару, що також не заперечується останнім, та відповідно, наявність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки, передбаченої пунктом 5.2 договору.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

В силу частини 2 статті 1119 цього ж Кодексу передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, як підставна та обґрунтована, а рішення першої та постанова апеляційної інстанцій - скасуванню.

Враховуючи, що обставини справи не потребують додаткового дослідження, господарськими судами попередніх інстанцій допущено неправильне тлумачення норм права, колегія суддів, вважає можливим не передавати справу на новий судовий розгляд, а постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.07.2013 року у справі № 904/1841/13-г скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" (49005, місто Дніпропетровськ, вул. Писаржевського, 1-А, код ЄДРПОУ 33668606) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" (85043, Донецька область, місто Добропілля, місто Білицьке, вул. Красноармійська, 1-А, код ЄДРПОУ 37014600) неустойку у вигляді штрафу в сумі 39 850,01 грн. (тридцять дев"ять тисяч вісімсот п"ятдесят гривень 01 коп.) та 3 441 грн. (три тисячі чотириста сорок одна грн.) судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати наказ на виконання даної постанови.

Головуючий суддяН.І. МележикСуддіО.А. Подоляк О.О. Євсіков