Постанова № 33351060, 29.08.2013, Сумський окружний адміністративний суд

копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2013 р. Справа № 818/3766/13-a

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Литвиненко М.В.,

представників позивача - Усикова М.В., Пімоненко Ю.В.,

представника відповідача - Макаренко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/3766/13-a

за позовом Білопільского дочірнього агролісогосподарського підприємства "Білопільський агролісгосп"

до Управління Пенсійного фонду України в Білопільському районі

про скасування рішення та вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

Білопільське дочірне агролісогосподарське підприємство «Білопільський агролісгосп» (далі по тексту - позивач, БДАП «Білопільський агролісгосп») звернулося в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Білопільському районі (далі по тексту - відповідач, УПФУ в Білопільському районі), в якому, із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с.54-55), просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №2 від 31.01.2013 року про накладення на БДАП «Білопільський агролісгосп» фінансових санкцій в сумі 43 791грн.53коп. за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, а також вимогу №151 від 21.01.2013 року про сплату боргу зі страхових внесків у сумі 9025грн.07коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що Управлінням Пенсійного фонду України в в Білопільському районі під час перевірки встановлено порушення п.6 ч.2 ст.17, ч.6 ст.19, ч.2 ст.20 Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п.4.1, п.4.2, п.4.4 р.4 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 19.12.2003 року №21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 року за №64/8663, а саме: заниження страхових внесків за 2004-2008 роки на загальну суму 9025грн.07коп., результаті чого прийнято спірне рішення №2 від 31.01.2013 року. На переконання позивача, спірне рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки при прийнятті рішення відповідач керувався п.4 ч.9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який втратив чинність з 01 січня 2011 року згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування" від 08.07.2010 року, та не діяв на момент прийняття рішення про застосування фінансових санкцій. Крім того, зазначав, що винесена відповідачем вимога №151 від 21.01.2013 року про сплату боргу зі страхових внесків у сумі 9025грн.07коп. є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки БДАП «Білопільський агролісгосп» у 2004 році було суб'єктом малого підприємництва та платником єдиного податку, а тому відповідно до п.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» №727/98 від 03.07.1998 року не вважається платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі із зазначених вище підстав.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, пояснивши, що страхувальники зобов'язані своєчасно сплачувати страхові внески, що не було здійснено позивачем. Відповідач також посилається на абз.6 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (а.с.54-65 ).

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідач є органом виконавчої влади, який в даних правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 року №384/2011.

31.01.2013 року відповідачем на підставі акту перевірки від 21.01.2013 року №3 (а.с.7-20) прийнято рішення №2 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків у 2004, 2005 2008 роках на загальну суму 43 786 грн.28коп. (а.с.9-17).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та/або є платниками відповідного до цього Закону.

Відповідно до ст. 20 Закону страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. В разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (дохід).

Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань.

Ч. 2 ст. 106 Закону встановлювалося, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі по тексту - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Відповідно до п.4 ч.9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (чинної на момент вчинення правопорушення) за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

З наведеного вбачається, що позивач повинен здійснювати своєчасну оплату страхових внесків.

Згідно ч. 13 ст. 106 Закону про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, виносять рішення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем своєчасно не було обчислено та сплачено страхові внески у 2004,2005, 2008 роках (а.с.14, зворотній бік, а.с.18-19).

Як вбачається з матеріалів справи, під час винесення спірного рішення УПФУ в Білопільському районі керувалося вимогами п. 7 р. VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідач не мав права на винесення спірного рішення згідно ст. 106 Закону, оскільки з 01.01.2011 року ця норма втратила чинність, з огляду на наступне.

Згідно п. 7 р. VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» суми внесків, нарахованих на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, та суми нарахованого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування до 1 січня 2004 року, строк сплати яких не настав на 1 січня 2011 року, не сплачені станом на 1 січня 2011 року, підлягають сплаті в порядку, що діяв до 1 січня 2011 року.

Стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

З наведеного вбачається, що суми штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, підлягають сплаті в порядку, що діяв до 01.01.2011 року. Стягнення заборгованості із сплати зазначених страхових внесків та відповідних штрафних санкцій здійснюється відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій та на період до повного стягнення заборгованості із сплати зазначених страхових внесків та відповідних штрафних санкцій зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, сплата та стягнення нарахованих страхових внесків та штрафних санкцій, які не сплачені на 01.01.2011 року, здійснюється у порядку, що діяв до 01.01.2011 року, тобто згідно до Закону, у редакції, яка діяла до 01.01.2011 року, тобто на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Крім цього, до моменту їх повного стягнення зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Оскільки спірне рішення прийнято відповідачем за несвоєчасне обчислення та не сплачення страхових внесків у 2004,2005, 2008 роках (а.с.14,19), то відповідно сплата та стягнення заборгованості здійснюється відповідно до редакції Закону, яка діяла на момент виникнення заборгованості.

При цьому, відповідач під час здійснені контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків та застосування фінансових санкцій, має повноваження, якими він був наділений Законом у редакції, яка діяла до 01.01.2011 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, правомірність поведінки особи, зокрема, дотримання нею норм законодавства про сплату обов'язкових страхових внесків, необхідно визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

Виходячи з викладеного, якщо певне діяння було правопорушенням на момент його вчинення і за таке діяння до особи було застосовано заходи відповідальності, передбачені чинним на той час нормативним актом, відповідні санкції підлягають стягненню з особи і після втрати чинності нормативним актом, що визначав зміст відповідальності.

Суд звертає увагу на період, за який у позивача виникла заборгованість, а саме: 2004,2005 та 2008 роки, тобто в період дії ст.106 Закону, і з цього часу, згідно п.4 ч. 9 ст. 106 Закону, якою передбачено нарахування санкцій, почалося нарахування йому фінансових санкцій.

В даних спірних правовідносинах має місце своєчаснє не обчислення та не сплачення у встановлений законом строк страхових внесків, тому відповідач мав законодавчі підстави для застосування штрафних санкцій відповідно наведеної законодавчої норми, діючої на час спірних правовідносин.

Таким чином, нарахування фінансових санкцій було здійснено відповідно до норми Закону, яка діяла у період нарахування цих санкцій, а саме до 01.01.2011 року.

Спірне рішення, прийняття якого передбачено ч. 13 ст. 106 Закону, прийняте відповідачем після 01.01.2011 року у відповідності до цієї норми, оскільки її дія після 01.01.2011 року не втрачена.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 19.02.2013 року у справі №21-71а13 про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій, а також у постанові від 19.02.2013 року у справі №21-432а12 (а.с.105-108).

У відповідності до вимог Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, яка затверджена Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. N 21-1 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за N 64/8663 після нарахування фінансових санкцій складається рішення відповідної форми, а розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних картки особового рахунку платника.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, відповідачем правомірно було винесено спірне рішення, відповідно позовні вимоги про визнання його протиправним та скасування є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З приводу позовних вимог БДАП «Білопільський агролісгосп» про визнання протиправною та скасування вимоги №151 від 21.01.2013 року про сплату боргу зі страхових внесків у сумі 9025грн.07коп. суд зазначає наступне.

З 15.01.2013 року до 21.01.2013 року посадовими особами відповідача проводилася планова перевірка позивача щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, контроль за нарахуванням та сплатою яких покладено на Пенсійний фонд України, за період з 01.08.2004 року до 30.11.2012 року, результати якої оформлені актом №3 від 21.01.2013 року (а.с.7-19).

На підставі вказаного акту УПФУ в Білопільському районі сформована вимога №151 від 21.01.2013 року про сплату боргу у сумі 9025грн.70коп. (а.с.57).

Зазначена сума заборгованості БДАП «Білопільський агролісгосп» до теперішнього часу не сплачена, що не заперечувалось сторонами у судовому засіданні.

Протягом періоду, що перевірявся, позивач перебував на спрощеній системі оподаткування і відповідно до ст.11 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 року №2063-ІІ, Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» №727/98 від 03.07.1998 року був платником єдиного податку (а.с.21).

01 січня 2011 року набув чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі по тексту - Закон 2464), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п. 3. розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону 2464 з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Пунктом 7 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону 2464, зокрема, встановлено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

З огляду на вказане, суд вважає, що пункт 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464 передбачає можливість стягнення позивачем внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування нарахованих та/або не сплачених до 01.01.2011 року, в тому числі строк сплати яких не настав станом на 01.01.2011., у порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом 2464.

Як було зазначено, позивачем заявлено до стягнення заборгованість зі страхових внесків за 2004, 2005 та 2008 роки.

До набрання чинності Законом 2464 принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, визначав Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003., який регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. (далі по тексту - Закон 1058).

Отже, спірні правовідносини врегульовано Законом 1058.

Відповідно до ст. 1 Закону 1058 страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Положеннями п.1 ч. 1 ст. 14 Закону 1058 передбачено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами).

Відповідно до статті 15 Закону 1058 платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Таким чином, відповідача безпосередньо в силу норм цього Закону було визначено страхувальником та платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

До набрання чинності Законом 2464 норми ч.2 ст. 17 Закону 1058 встановлювали обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески, а також подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом.

Частина 3 ст. 20 Закону 1058 передбачає, що обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Оцінюючи правомірність винесеної відповідачем вимоги, суд відхиляє посилання відповідача на те, що він як такий, що обрав спрощену систему оподаткування, на підставі Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» не є платником збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з наступних підстав.

Відповідно до статті 5 Закону 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення і сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Згідно із ст. 18 Закону 1058 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Отже, обов'язок сплачувати страхові внески не зумовлювався статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності, а тому суб'єкти підприємництва, які сплачують єдиний або фіксований податок, не звільняються від сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у порядку, що було передбачено Законом 1058.

Указ Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» регулює питання оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Пунктом 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону 1058 регламентовано, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення ст. 6 Указу Президента України від 03.07.1998 № 727/98 про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, суперечать Закону 1058, тому застосуванню не підлягають.

Тобто, посилання позивача на норми податкового законодавства є безпідставними, оскільки предметом його регулювання є відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Як зазначалось вище, порядок нарахування та сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначає спеціальний нормативний акт - Закон 1058, норми якого і підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

З урахуванням викладених обставин, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог БДАП «Білопільський агролісгосп» про визнання протиправною та скасування вимоги №151 від 21.01.2013 року про сплату боргу зі страхових внесків у сумі 9025грн.07коп. також необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки суб'єктом владних повноважень не надано суду жодного доказу щодо понесення витрат пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, то судові витрати із позивача не присуджуються.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Білопільского дочірнього агролісогосподарського підприємства"Білопільський агролісгосп" до Управління Пенсійного фонду України в Білопільському районі про скасування рішення про застосуваня фінансових санкцій №2 від 31.01.2013 року та вимоги про сплату боргу №151 від 21.01.2013 року -відмовити у повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя (підпис) О.О. Осіпова

З оригіналом згідно

Суддя О.О. Осіпова

Повний текст постанови складено та підписано 03.09.2013 року.