Постанова № 33348879, 04.09.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2013 р.

Справа № 814/596/13-а

Категорія: 8.2.1

Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Лук'янчук О.В.,

при секретарі Берекет Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фермерського господарства «Ал-Ан» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року по справі за адміністративним позовом фермерського господарства «Ал-Ан» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2013 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.01.2013 №0000072301, яким суб'єкту господарювання збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 80165,00грн., визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.01.2013 №0000102301 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 84171,25коп., посилаючись на незаконність прийнятих рішень.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням по справі, позивач надав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанцій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що фермерське господарство зареєстровано в Жовтневій районній державній адміністрації у Миколаївській області, як юридичну особу 02.02.1995 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 №351140, та знаходиться на обліку як платник податків у ДПІ в Жовтневому районі Миколаївської області з 25.05.1994 року згідно Довідки про взяття на облік платника податків №45/29-034 від 29.04.2009 року.

Позивач є платником податку на додану вартість, основними видами діяльності якого є виробництво м'ясних продуктів.

Державною податковою інспекцією в Жовтневому районі Миколаївської області Державної податкової служби на підставі наказу №1037 від 14.12.2012 року, проведено документальну невиїзну перевірку позивача, щодо господарських відносин із платником податків ТОВ "ВЛ-ТЕО" з питань дотримання вимог з податку на додану вартість за період з 01.01.2012 по 31.03.2012 роки, за результатами якої складено акт перевірки №952/22-24790403 від 19.12.2012 року.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 15 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПК України), п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

На підставі зазначеного акта перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.01.2013р. №0000072301, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 80165,00грн., в тому числі за основним платежем - 64132грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 16033грн.; та податкове повідомлення-рішення від 10.01.2013р. №0000102301, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 84171,25грн., в тому числі за основним платежем - 67337грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16834,25 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновок відповідача щодо порушення товариством вимог п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України підтверджений матеріалами справи, що позивач не мав правових підстав для формування податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «ВЛ-ТЕО», оскільки ТОВ «ВЛ-ТЕО», за відсутності умов для здійснення господарської діяльності, об'єктивно не могло одночасно здійснювати господарські операції з купівлі та поставки товарів (послуг) ряду підприємств, в тому числі ФГ «Ал-Ан».

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку про завищення позивачем податкового кредиту став акт перевірки ДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області Державної податкової служби від 10.01.2013 року №0000072301, яким встановлено фіктивність правочинів з позивачем, вчинення правочинів без мети реального настання правових наслідків, наявні розбіжності між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями його контрагента, відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності контрагента, тощо.

Відповідно до п. 201.1, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року платник податку зобов'язаний надати покупцю на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата та видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що між ТОВ "ВЛ-ТЕО" та фермерським гоподарством "АЛ-АН" 01.11.2011 року укладено договір купівлі-продажу №0111/3, згідно якого ТОВ "ВЛ-ТЕО" зобов'язується поставити, а фермерське господарство "АЛ-АН" прийняти та оплатити товар, а саме м'ясо яловичини в тушах, м'ясо свинини в тушах, та м'ясо яловичини та свинини блочне по ґатункам.

Відповідно до п. 4.1 Договору розрахунки за отриманий товар здійснюються у безготівковій або готівковій формі, шляхом внесення покупцем грошових коштів у касу продавця.

Під час здійснення поставки цих товарів ТОВ "ВЛ-ТЕО" виписано позивачу податкові накладні, суми по яким включені позивачем до податкового кредиту за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року.

Також, в матеріалах справи містяться видаткові касові ордери та відповідні квитанції до прибуткового касового ордеру, на підставі яких позивачем проведено оплату за поставлений товар шляхом перерахування коштів на рахунок контрагента та подорожні листи вантажного автомобіля, згідно яких поставлявся товар.

Частиною 2 ст.32 Закону України «Про ветеринарну медицину» визначено, що об'єкти державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду супроводжуються такими ветеринарними документами, як ветеринарні свідоцтва (для України - форми N 1 та N 2), ветеринарні довідки.

Відповідно до п.3.1., п.3.2 Розділу ІІІ Порядок видачі ветеринарних документів, затвердженого Наказом Державного комітету ветеринарної медицини України від 13 квітня 2009 року №85 ветеринарні свідоцтва форм N1 та N2 супроводжують товари при їх транспортуванні територією України. При відправленні товарів чи при переміщенні тварин автомобільним транспортом ветеринарний документ передається водію (експедитору) як додаток до товарно-транспортних документів з подальшою передачею його одержувачу в пункті призначення.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідно до ст. 1, ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16 липня 1999 року господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження товарності господарської операції позивачем надано копії декларацій виробника (посвідчення про якість) на м'ясну продукцію тваринного походження, копії ветеринарних довідок, копії ветеринарних свідоцтв та посвідчень про якість а також копію журналу ветеринарно-санітарної експертизи м'яса за 2009 - 2011 роки.

Таким чином, право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товарів чи послуг, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного придбання товарів або послуг, наявність первинних документів та використання в господарській діяльності придбаного товару чи послуг.

Посилання податкового органу на невідповідності сум податкового кредиту позивача та податкових зобов'язань його контрагенту по базам автоматичного співставлення сум податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів не може бути підставою для висновку про відсутність факту здійснення господарських операцій та позбавлення позивача права на формування податкового кредиту, оскільки він не може нести відповідальність за дії контрагента, який не визначив податкові зобов'язання, якщо надасть всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому, не виконання контрагентом своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції не обґрунтовано виходив з того, що формально оформлені позивачем господарські операції з контрагентом, який не мав необхідних умов для ведення господарської діяльності, є безтоварними та не потягли за собою зміни в активах позивача в виді придбання товару (послуг) саме у вказаного підприємства, оскільки в матеріалах справи є наявні докази що засвідчують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом і правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат на підставі первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню - оскаржувану постанову суду першої інстанції слід скасувати і ухвалити нову.

Керуючись ст. ст. 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фермерського господарства «Ал-Ан» – задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року - скасувати.

Ухвалити по справі нову постанову, якою позовні вимоги фермерського господарства «Ал-Ан» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000072301, №0000102301 від 10 січня 2013 року, прийняті Жовтневою міжрайонною Державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Повний текст постанови складено 06.09.2013 року.

Головуюча суддя: Шевчук О.А.

Суддя: Зуєва Л.Є.

Суддя: Лук'янчук О.В.