Рішення № 33345755, 04.09.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2013 р. Справа № 914/2695/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Ділай У.І.

При секретарі Лосик Ю.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний Альянс», м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства «Версант», м. Львів

про: визнання недійсним договору

Представники :

Від позивача: Карплюк Р.П. - представник (Довіреність №06 від 20.02.2013р.)

Від відповідача: Солдатенко А.А. - представник (Довіреність б/н від 22.07.2013р.).

Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотань в порядку ч. 6 ст. 811 ГПК України про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний Альянс», м. Львів до відповідача - Приватного підприємства «Версант», м. Львів про визнання недійсним договору від 18.05.2010 р.

Ухвалою суду від 12.07.2013 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 23.07.2013 р. Для надання сторонам можливості подати додаткові докази на обґрунтування своїх вимог та заперечень в судових засіданнях неодноразово оголошувалася перерва. За клопотанням позивача Ухвалою суду від 22.08.2013 р. розгляд справи відкладався.

В судових засіданнях представник позивача заявлені у позові вимоги підтримав, просив суд позов задоволити.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Договір від 18.05.2010 р. підписано директором ТзОВ «Будівельний Альянс» з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки передбаченого п. 7 ст. 16 Статуту Товариства дозволу на укладення даного Договору Загальні збори ТзОВ «Будівельний Альянс» не надавали.

Окрім того, позивач стверджує, що оспорюваний Договір не спричинив і не міг спричинити реального настання правових наслідків, що обумовлені ним та містить ознаки фіктивності.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вимоги позивача заперечив, вказавши, зокрема, що підписуючи оспорюваний Договір директор ТзОВ «Будівельний Альянс» Лавський В.В. діяв в межах повноважень, наданих статутом 2007 р., відповідно до якого директор мав право укладати договори, що не перевищують 500 тис. грн.

Також відповідач спростовує доводи позивача про фіктивність оспорюваного Договору та вчинення даного правочину без наміру створити правові наслідки, що ним обумовлені. Зі слів відповідача станом на травень 2010 р. ТзОВ «Будівельний Альянс» не мало необхідного і достатнього обладнання для пральні, оскільки попереднє вийшло з ладу. Наведена обставина й зумовила необхідність поставки нового устаткування. Після укладення Договору від 18.05.2010 р. сума оплати була включена до податкового кредиту позивача у податковій звітності за червень 2010 р., а саме - обладнання прийняте на баланс позивача. Поставивши обладнання для пральні ПП «Версант» видано ТзОВ «Будівельний Альянс» податкову накладну, включену останнім до податкового кредиту, не дивлячись на те, що фактично розрахунок так і не було проведено. 30.06.2010 р. поставлене обладнання було введено в експлуатацію, що засвідчує відповідний акт.

Окрім заперечень по суті позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на пропуск позивачем строку позовної давності на оскарження Договору від 18.05.2010 р.

В судовому засіданні представник відповідача викладені у відзиві на позовну заяву та поясненнях по справі доводи підтримав, заявив про застосування наслідків пропуску позовної давності, просив суд в задоволенні позову відмовити.

В процесі розгляду справи судом встановлено:

18.05.2010 р. між ПП «Версант» (постачальник) в особі директора Павловича А.В та ТзОВ «Будівельний Альянс» (покупець) в особі директора Лавського В.В. було укладено Договір, п.п.1.1., 1.2. якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити у строки та комплектації обладнання для пральні згідно даного Договору та Додатку № 1, а також провести пуско-налагоджувальні роботи і навчання персоналу, а позивач зобов'язується прийняти і оплатити дану продукцію.

Загальна вартість продукції визначена у п. 2.2. Договору і становить 322 468,20 грн.

На підтвердження факту виконання відповідачем зобов'язань за Договором від 18.05.2010 р. представник ПП «Версант» представив суду копію Видаткової накладної № РН-6-23012 від 23.06.2010 р., податкової накладної від 23.06.2010 р. та актів приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, в яких засвідчено факт прийняття устаткування в експлуатацію.

Як встановлено судом оригінали Видаткової накладної № РН-6-23012 від 23.06.2010 р., податкової накладної від 23.06.2010 р. та оригінал оспорюваного Договору від 18.05.2010 р. вилучено у ТзОВ «Будівельний Альянс» О/у СДСБЕЗ Галицького РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області на підставі постанови про проведення виїмки від 11.04.2011 р., про що свідчить Протокол виїмки від 20.06.2011 р.

Позивач вважає, що Договір від 18.05.2010 р. не відповідає вимогам чинного законодавства, порушує його права та інтереси та підлягає визнанню судом недійсним.

Однією із підстав недійсності оспорюваного Договору позивач вказує недодержання сторонами при його укладенні вимог ч. 2 ст. 203 ЦК України. За твердженням позивача директор ТзОВ «Будівельний Альянс» не володів необхідним обсягом цивільної дієздатності на вчинення правочинів на суму, що перевищує 100 000,00 грн., а тому при підписанні Договору від 18.05.2010 р. перевищив надані йому повноваження.

На підтвердження вищенаведеного доводу позивач до позовної заяви додав копію Статуту ТзОВ «Будівельний Альянс», затвердженого Протоколом № 1 від 30.07.2003 р. Загальних зборів Учасників ТзОВ «Будівельний Альянс» та зареєстрованого за № 19017 від 07.08.2003 р., п. 7 ст. 16 якого передбачав, що до виключної компетенції Загальних зборів учасників Товариства належить надання дозволу директору на укладення договорів на суму більше 100 000,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи Протоколом Загальних зборів Учасників ТзОВ «Будівельний Альянс» № 20-11/07 від 20.11.2007 р. було затверджено нову редакцію Статуту Товариства, зареєстровану 22.11.2007 р. за № 14151050007002127.

Пункт 9.4.6. Статуту в редакції 2007 р. передбачав надання Загальними зборами Учасників Товариства попередньої згоди на укладення директором від імені Товариства договорів щодо придбання та відчуження будь-якого майна Товариства на суму більше ніж 500 00,00 грн.

Директору, згідно Статуту, надано право без довіреності підписувати угоди (договори) від імені Товариства в межах своєї компетенції (п. 9.19. Статуту).

Як вже зазначалось, на обґрунтування позовних вимог, позивач у позовній заяві посилається на положення Статуту ТзОВ «Будівельний Альянс» в редакції 2003 р.

Ще однією підставою недійсності Договору від 18.05.2010 р. позивач називає суперечність даного правочину ч. 5 ст. 203 ЦК України, вказуючи, що Договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. Фіктивність оспорюваного Договору позивач обґрунтовує наступними доводами:

На момент укладення Договору, аналогічне обладнання для пральні (тих самих марок та характеристик) було вже придбано позивачем у ТзОВ «Континент ВВ» на підставі Договору №12 від 12.01.2006р. (меморіальний ордер №1125487 від 19.05.2006 р., прибуткова накладна №ПН-000262 від 29.05.2006 р., податкова накладна №180), змонтовано та належним чином функціонувало вже протягом 4-ти років.

Факт наявності станом на 2009 р. у ТзОВ «Будівельний Альянс» обладнання, аналогічного придбаному за оспорюваним Договором, позивач підтверджує тим, що з 2007р. таке обладнання знаходилось в заставі ВАТ «Укрексімбанк» на підставі Договору застави №6007265 від 27,06.2007р., а також Довідкою №15/4 про залишкову балансову вартість, станом на 01.04.2009 р., основних засобів ТзОВ «Будівельний Альянс» (за підписом директора Лавського В.В.).

Проведеним ДПІ у Франкському районі дослідженням фінансово-господарської діяльності ПП «Версант» за період з 01.11.2009 р. по 31.07.2010 р. та на підставі Акту перевірки від 21.09.2010 р. № 4336/23-4/36828580 встановлено відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів для виконання Відповідачем Договору;

В Акті №225/23-4/32569387 ДПА у Львівській області «Про результати планової виїзної перевірки ТзОВ «Будівельний Альянс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.06.2011 р.» зазначено, що директором Позивача Лавським В.В. було укладено від імені ТзОВ «Будівельний Альянс» з ПП «Версант», як сумнівною організацією, нікчемну угоду (Договір). За результатами перевірки позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 53 744,70 грн., накладено штрафних санкцій на суму 13 436,18 грн.;

Вищенаведений Акт ДПА у Львівській області став підставою для звернення ТзОВ «Будівельний Альянс» до Головного управління МВС України у Львівській області із заявою про вчинення господарських злочинів колишнім директором позивача Лавським В.В.

В результаті звернення на стадії судового розгляду у Франківському районному суді м. Львова перебуває кримінальна справа № 144-0860 по обвинуваченню Лавського Валерія Вацловича у вчиненні злочинів, передбачених сг. 191 ч.5, ст. 366 ч.2. КК України та по обвинуваченню Павловича Андрія Володимировича у вчиненні злочинів, передбачених ст. 191 ч.5, ст.366 ч.2, ст.205 ч.2 КК України.

Окрім вищенаведених доводів позивач також заперечує факт надання відповідачем обумовлених Договором послуг по монтажу обладнання та навчанню працівників позивача вказуючи на відсутність будь-яких підтверджуючих документів (актів виконаних робіт тощо), а також на те, що Додаток №1 до Основного договору, який деталізує його предмет сторонами не підписаний, не скріплений печатками.

Про фіктивність оспорюваного Договору на думку позивача свідчить і те, що згідно п.3.1. Договору, відповідач повинен був здійснити поставку обладнання позивачу у строк не більше 45 днів з моменту перерахування позивачем коштів за обладнання на поточний рахунок відповідача, тобто на умовах попередньої оплати. Однак, кошти позивачем за обладнання не були перераховані, оскільки обладнання, насправді, і не поставлялось.

Також позивач зазначає, що незважаючи на постійне місцезнаходження сторін Договору від 18.05.2010 р. у місті Львові, договір (навмисно) було складено російською мовою, а місцем його укладення вказано місто Київ. При цьому, текст Договору, його мова, і, навіть, місце укладення слово в слово (за винятком назви постачальника та його реквізитів) повністю співпадає з текстом реального-договору поставки обладнання укладеного та виконаного позивачем з ТзОВ «Континент ВВ».

Оскільки відповідач не являється виробником обладнання, яке є предметом оспорюваного Договору то, на думку позивача, у нього відсутні будь-які документальні підтвердження набуття у законний спосіб такого обладнання (договори купівлі-продажу, поставки тощо).

Суд, розглянувши документи і матеріали, подані учасниками процесу, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Загальні правові засади визнання правочину недійсним визначені у ст. 215 ЦК України, частина 1 якої передбачає що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 вищенаведеної правової норми визначено, що у разі, коли недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Схожі за змістом положення містить і ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із змісту позовної заяви як на підстави недійсності Договору від 18.05.2010 р. позивач посилається на те, що при підписанні Договору директор ТзОВ «Будівельний Альянс» Лавський В.В. вийшов за межі наданих йому повноважень, що є порушенням ч. 2 ст. 203 ЦК України, а також на те, що Договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що суперечить ч. 2 ст. 203 ЦК України.

Однак такі доводи позивача спростовуються наступним:

У відповідності до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частина 1 ст. 92 ЦК України визначає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю, згідно ч. 1 ст. 143 ЦК України, є статут.

Суд встановив що в обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на положення Статуту ТзОВ «Будівельний Альянс», затвердженого Протоколом № 1 від 30.07.2003 р. Загальних зборів Учасників ТзОВ «Будівельний Альянс» та зареєстрованого за № 19017 від 07.08.2003 р.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, Протоколом Загальних зборів Учасників ТзОВ «Будівельний Альянс» № 20-11/07 від 20.11.2007 р. було затверджено нову редакцію Статуту Товариства, зареєстровану 22.11.2007 р. за № 14151050007002127

Таким чином, Редакція Статуту ТзОВ «Будівельний Альянс», на яку посилається позивач у позовній заяві з 2007 р. втратила чинність, а тому положення даного Статуту до спірних правовідносин застосовувати не можна. При визначенні обсягу повноважень Лавського В.В. як директора ТзОВ «Будівельний Альянс» на момент підписання оспорюваного Договору слід керуватися положеннями Розділу 9 Статуту ТзОВ «Будівельний Альянс» в редакції від 2007 р.

Так, згідно положень Статуту директор вправі був без довіреності підписувати угоди (договори) від імені Товариства в межах своєї компетенції (п. 9.19 Статуту).

Також директору надавалось право розпоряджатися майном Товариства і вирішувати всі питання діяльності Товариства за винятком тих, що належать до компетенції, в т.ч. виключної, Загальних зборів Учасників Товариства.

Згідно п. 9.4.6. Статуту до компетенції Загальних зборів учасників товариства віднесено надання попередньої згоди на укладення директором від імені Товариства договорів щодо придбання та відчуження будь-якого майна Товариства на суму більше ніж 500 00,00 грн.

Аналіз вищенаведених положень Статуту дає можливість зробити висновок, що підписуючи Договір від 18.05.2010 р., сума якого визначена у розмірі 322 468,20 грн. директор ТзОВ «Будівельний Альянс» Лавський В.В. діяв в межах наданих йому повноважень і обов'язкового попереднього погодження укладення даного Договору Загальними зборами Учасників ТзОВ «Будівельний Альянс» в даному випадку не вимагалось.

Із врахуванням вищенаведеного посилання позивача на суперечність спірного Договору вимогам ч. 2 ст. 203 ЦК України є безпідставним.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 234 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Розглянувши даний господарський спір, суд прийшов до переконання, що обґрунтованих доводів щодо фіктивності оспорюваного правочину позивач суду не навів.

Вказані позивачем обставини щодо наявності чи відсутності у позивача потреби у поставці обладнання для пральні, щодо місця вчинення правочину та мови, яким викладено Договір, а також щодо розрахунків між сторонами за отриману продукцію, за переконанням суду не є тими обставинами, які свідчать про фіктивність Договору від 18.05.2010 р. Факту невиконання ПП «Версант» своїх зобов'язань за оспорюваним Договором, як одного із вказаних позивачем доказів фіктивності правочину, позивач не довів та належними доказами не підтвердив.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищевикладене суд прийшов до висновку, що заявлені вимоги позивачем не обґрунтовані, належними доказами не підтверджені, а відтак в задоволенні таких вимог належить відмовити.

Окрім того, суд приймає до уваги заяву відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності на оскарження Договору від 18.05.2010 р.

Згідно визначення ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Із врахуванням положень ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України із позовом про визнання недійсним Договору від 18.05.2010 р. позивач мав право звернутися в межах трьох річного строку з дня його підписання ТзОВ «Будівельний Альянс», тоді як даний позов подало лише 10.07.2013 р.

Доводів на обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності позивач не навів.

Згідно приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладається на позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 202, 203, 234, 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст.ст.4-3, 33, 43, 49, 82-84 ГПК України , суд

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 06.09.2013 р.

Суддя Ділай У.І.