Рішення № 33340045, 05.09.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2013 р. Справа № 910/11401/13

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.»до Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу «Агрономічна дослідна станція»про стягнення 255 434,42 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Дроботенко Ю.О. - представник за довіреністю №190 від 04.09.2013 року;

Чайка О.В. - представник за довіреністю б/н від 04.09.2013 року;

від відповідача: не з'явились.

секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

13.06.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.» (далі - позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою вих. №461 від 01.06.2013 року до Національного університету біоресурсів і природокористування України (далі - відповідач) про стягнення 255 434,42 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором на закупівлю товарів за державні кошти № 29/03-3 від 29.03.2012 року, зокрема, щодо проведення повної та своєчасної оплати за поставлений товар, в результаті чого просить суд стягнути з Національного університету біоресурсів і природокористування України 218 705,89 грн. заборгованості за поставлений та неоплачений товар, 29 762,10 грн. пені, 5 952,42 грн. 3% річних, 1 014,01 грн. інфляційних витрат, а всього 255 434,42 грн. заборгованості.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.06.2013 року порушено провадження у справі №910/11401/13 та призначено її розгляд на 02.04.2013 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.07.2013 року справу №910/11401/13 направлено за підсудністю до Господарського суду Київської області.

Згідно протоколу розподілу справ між суддями від 16.07.2013 року справу №910/11401/13 передано до розгляду судді Антоновій В.М.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.07.2013 року справу №910/11401/13 суддею Антоновою В.М. прийнято до свого провадження, розгляд справи призначено на 01.08.2013 року.

30.07.2013 року через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання №628 від 30.07.2013 року (вх. №16336) про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю з'явитись у судове засідання.

В судове засідання 01.08.2013 року представники сторін, які у відповідності до ч. 1 ст. 64 ГПК України належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з'явились, вимоги ухвали суду не виконали.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.08.2013 року у зв'язку з неявкою у судове засідання представників сторін, розгляд справи було відкладено на 05.09.2013 року.

У судове засідання 05.09.2013 року представник відповідача, який у відповідності до ч. 1 ст. 64 ГПК України належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Відповідач вимоги ухвал суду не виконав.

Присутні в судовому засіданні 05.09.2013 року представники позивача підтримали позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, належно повідомленого про дату, час та місце судового засідання.

Крім того, у зв'язку з неподанням відповідачем на вимогу суду відзиву на позов, суд на підставі ст.75 ГПК України вважає за можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 05.09.2013 року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

29.03.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А» (продавець за договором, позивач у справі) та відокремленим підрозділом Національного університету біоресурсів і природокористування України «Агрономічна дослідна станція» (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №29/03-3 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується у 2012 році в частині відвантаження товару з урахуванням строку дії договору, встановленого п. 10.1. поставити покупцю товар, зазначений у специфікації, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Згідно п. 1.2 договору найменування товару: продукти нафто перероблення рідкі, (бензин А-76, бензин А-95 та дизельне пальне), код згідно Державного класифікатора продукції та послуг ДК016-97 - 23.20.1. Кількість, ціна, номенклатура, асортимент товару, який постачається визначено нижче у специфікації.

Ціна цього договору становить: 1 408 000,00 грн. з ПДВ та дорівнює загальній сумі вартостей усіх партій товару, що відвантажені за цим договором (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 4.3 договору оплата за поставлений товар здійснюється на підставі ст. 49 Бюджетного кодексу України на умовах відстрочки платежу на термін до 20 календарних днів.

Договір, згідно п. 10.1., набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2012 року.

Отже, договір є чинним у період за який заявлено до стягнення заборгованість.

Господарським судом встановлено, що на виконання умов договору про закупівлю товарів за державні кошти №29/03-3 від 29.03.2012 року у період з 03.04.2012 року по 12.10.2012 року позивач здійснив відповідачу поставку товару на загальну суму 812 162,99 грн.

Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями наступних документів:

- Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.05.2012 року, з якого вбачається, що за період з 03.04.2012 року по 25.05.2012 року позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 295 481,40 грн. Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками обох сторін, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб;

- Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2012 року, з якого вбачається, що за період з 11.06.2012 року по 27.08.2012 року позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 269 475,69 грн. Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками обох сторін, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб;

- Видаткова накладна №Рн120801/001 від 01.08.2012 року на суму 88 464,00 грн.;

- Видаткова накладна №Рн120801/004 від 01.08.2012 року на суму 54 678,90 грн.;

- Видаткова накладна №Рн120913/003 від 12.09.2012 року на суму 28 500,00 грн.;

- Видаткова накладна №Рн121001/001 від 01.10.2012 року на суму 17 324,20 грн.;

- Видаткова накладна №Рн121001/002 від 01.10.2012 року на суму 37 354,70 грн.;

- Видаткова накладна №Рн121001/003 від 01.10.2012 року на суму 88 464,00 грн.;

- Видаткова накладна №Рн121012/001 від 12.10.2012 року на суму 75 563,00 грн.;

Судом встановлено, що вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99, сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Господарським судом досліджено, що поставлений згідно вищевказаних видаткових накладних товар був отриманий уповноваженими представниками відповідача, повноваження яких на отримання матеріальних цінностей від позивача підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями довіреностей.

Дослідивши умови договору та наявні в матеріалах справи документи, господарський суд дійшов висновку, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.

Однак, в порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, здійснивши лише часткову оплату за отриманий товар в розмірі 593 457,09 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями вищевказаних актів звірки взаємних розрахунків станом на 31.05.2012 року та станом на 31.08.2012 року, а також банківських виписок від 21.09.2012 року, 26.09.2012 року та 03.10.2012 року.

Інших доказів оплати відповідачем поставленого товару сторонами суду надано не було.

Таким чином, як підтверджується матеріалами справи, відповідач не оплатив товар на загальну суму 218 705,89 грн., а саме товар відвантажений за видатковими накладними: №Рн120801/001 від 01.08.2012 року на суму 88 464,00 грн.; №Рн121001/001 від 01.10.2012 року на суму 17 324,20 грн.; №Рн121001/002 від 01.10.2012 року на суму 37 354,70 грн.; №Рн121012/001 від 12.10.2012 року на суму 75 562,99 грн.

У зв'язку з існуванням заборгованості у відповідача з оплати поставленого товару, позивач звертався до нього з претензією вих. №112/1 від 04.02.2013 року про термінове погашення заборгованості у розмірі 218 705,89 грн. (копія претензії, докази її направлення та отримання позивачем 08.02.2013 року наявні в матеріалах справи).

Однак, відповіді на зазначену претензію від відповідача не надходило, зобов'язання щодо повної оплати отриманого товару на суму 218 705,89 грн. у строк та в порядку визначеному законодавством, відповідачем не виконано.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами, у п. 4.3. договору узгоджено строк оплати товару, а саме зазначено, що оплата за поставлений товар здійснюється на підставі ст. 49 Бюджетного кодексу України на умовах відстрочки платежу на термін до 20 календарних днів. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється на протязі 7 банківських днів з дати отримання покупцем бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконав взятого на себе за договором зобов'язання в повному обсязі та в строк, встановлений договором, і його заборгованість станом на момент розгляду справи у суді становить 218 705,89 грн.

Доказів затримки бюджетного фінансування закупівлі товарів сторонами суду не надано.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оскільки відповідач не скористався правом участі у судовому засіданні, не подав відзив на позов та докази, що підтверджують виконання ним своїх зобов'язань щодо оплати товару, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 218 705,89 грн. є обґрунтованою, доведеною позивачем належними та допустимими доказами, і такою, що підлягає задоволенню.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у сумі 29 762,10 грн., нарахованої на суму боргу по кожній окремій видатковій накладній з вартості неоплаченого товару за період з 23.04.2012 року по 03.06.2013 року з урахуванням здійснення оплати товару за відповідними накладними.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як встановлено п. 7.4 договору, за несвоєчасну оплату покупець виплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати до повного розрахунку за поставлений товар. При цьому пеня нараховується за весь період прострочення платежів до повного розрахунку за поставлений товар з урахуванням строків, встановлених п. 4.3 цього договору незалежно від строків надходження, наявності або відсутності бюджетного фінансування.

Як вбачається з умов договору, сторонами при його укладенні не погоджено, що при нарахуванні штрафних санкцій не застосовується вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України.

Господарський суд звертає увагу, що умова договору про сплату пені «за кожен день прострочення оплати до повного розрахунку» не є встановленням іншого строку (згідно положень п. 6 ст. 232 ГК України) нарахування даного виду неустойки.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

З огляду на вищевказане, належна до стягнення пеня повинна бути нарахована виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України та за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з розрахунку позивача, ним невірно було нараховано пеню за період, який становить більше шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а саме за видатковими накладними №Рн120801/001 від 01.08.2012 року на суму 88 464,00 грн.; №Рн121001/001 від 01.10.2012 року на суму 17 324,20 грн.; №Рн121001/002 від 01.10.2012 року на суму 37 354,70 грн.; №Рн121012/001 від 12.10.2012 року на суму 75 562,99 грн.

Господарський суд, здійснивши власний розрахунок пені за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», встановив, що розмір пені складає 24 130,28 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 24 130, 28 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 5 631,82 грн. пені (29 762,10 грн. - 24 130,28 грн.) суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 5 952,42 грн. за період з 23.04.2012 року по 03.06.2013 року та інфляційних втрат у сумі 1 014,01 грн. за період з 23.04.2012 року по 01.05.2013 року, нарахованих на суму боргу по кожній окремій видатковій накладній з вартості неоплаченого товару.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу, є правомірними.

З огляду на викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних, господарський суд дійшов висновку, що він відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, є арифметично вірним і складає 5 952,42 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних, господарський суд встановив, що він є невірним.

Господарський суд зазначає, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом позивача, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо позивач приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Аналогічна правова позиція міститься у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» в якому зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

З розрахунку інфляційних, наданого позивачем, вбачається, що позивач не врахував періоди, у які індекс інфляції був менше одиниці (мала місце дефляція), а тому його розрахунок є невірним.

Так, згідно розрахунку здійсненого судом за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», розмір інфляційних за період з 23.04.2012 року по 01.05.2013 року складає: -740,80 грн.

Таким чином, позовна вимога, щодо стягнення з позивача 1 014,01 грн. інфляційних витрат є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на те, що відповідач не подав докази, що підтверджують виконанням ним своїх зобов'язань, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є правомірними, документально підтвердженими, відповідачем не спростованими, однак, у зв'язку з допущеними позивачем помилками при здійсненні розрахунку пені та інфляційних, позов підлягає задоволенню частково, а саме у сумі 248 788,59 грн., з яких 218 705,89 грн. основного боргу, 24 130,28 грн. пені та 5 952,42 грн. 3% річних. В іншій частині позову, а саме в стягненні 5 631,82 грн. пені та 1 014,01 грн. інфляційних втрат, суд відмовляє.

Судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Агрономічна дослідна станція» (08644, Київська область, Васильківський р-н., с. Пшеничне, вул. Леніна, код ЄДРПОУ 33441837) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.» (03680, м. Київ, бул. Івана Лепсе, буд. 4, корпус 21, код ЄДРПОУ 25392923) 218 705 (двісті вісімнадцять тисяч сімсот п'ять) грн. 89 коп. основного боргу, 24 130 (двадцять чотири тисячі сто тридцять) грн. 28 коп. пені, 5 952 (п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дві) грн. 42 коп. 3% річних та 4 975 (чотири тисячі дев'ятсот сімдесят п'ять) грн. 77 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 06.09.2013 року