Постанова № 33337498, 30.08.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/3047/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сич С.С.,

при секретарі - Дрижирук М.І.,

за участю:

представників позивача - Гнідаш С.О., Бондаревської Л.М.,

представника відповідача - Клименко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еста Велл Сервісез Україна" до Державна податкова інспекція у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

24 травня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Еста Велл Сервісез Україна" (надалі - ТОВ "Еста Велл Сервісез Україна", позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у м. Полтаві, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.01.2013 року № 0000152308, № 0000112308, № 0000102308.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про помилковість висновків ДПІ у м. Полтаві, викладених в акті перевірки №19/22-6/37439837 від 04.01.2013 року, щодо порушення п.138.2, пп.138.10.2, пп.138.10.5 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 961727,15 грн., та п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 317667 грн. Наполягає, що господарські операції між позивачем та його контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю "Максбудплюс" (надалі - ТОВ "Максбудплюс"), Товариством з обмеженою відповідальністю "Ярос" (надалі - ТОВ "Ярос") та Coil Services B.V. носили реальний характер та підтверджуються всіма необхіними первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вважає помилковими доводи контролюючого органу про необхідність надання до перевірки перевізних документів по транспортуванню придбаних товарно - матеріальних цінностей, та доводи щодо неналежного оформлення документів, що засвідчують факт надання послуг Coil Services B.V. У зв'язку з чим просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.01.2013 року № 0000102308, № 0000112308 та № 0000152308.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У своїх запереченнях відповідач посилається на висновки планової виїзної перевірки ТОВ "Еста Велл Сервісез Україна" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 03.12.2010 року по 30.06.2012 року, оформленої актом від 04.01.2013 року №19/22-6/37439837, за результатами якої встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 961727,15 грн. та завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 317667 грн. Вказує, що у перевіряємому періоді позивачем укладалися договори з ТОВ "Максбудплюс" та ТОВ "Ярос" на отримання товарно-матеріальних цінностей, витрати на які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку. Позивачем до перевірки не надано комплект перевізних документів, а тому неможливо встановити пункт навантаження та адреси пунктів розвантаження товарів, вантажовідправника та вантажоодержувача. З огляду на викладене, відповідач дійшов висновку, що проведені господарські операції з ТОВ "Максбудплюс" та ТОВ "Ярос" носять безтоварний характер, а тому їх результати не можуть бути враховані при формуванні валових витрат та податкового кредиту. Щодо господарських відносин з Coil Services B.V. зазначає, що первинні документи бухгалтерського обліку, надані позивачем на підтвердження договірних відносин з Coil Services B.V., не відповідають вимогам законодавства України, тому витрати на придбання послуг не можуть бути визнані при визначенні об'єкта оподаткування.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ТОВ "Еста Велл Сервісез Україна", ідентифікаційний код 37439837, є юридичною особою, перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві та є платником податку на додану вартість з 16.12.2010 року, свідоцтво № 200065112, індивідуальний податковий номер 37439816010 (том 1 а.с.233-235).

Як вбачається з акту перевірки, на момент державної реєстрації Товариство мало назву ТОВ "Сейв Вел ЛТД", яку з 08.08.2012 року змінило на ТОВ "Еста Велл Сервісез Україна", державна реєстрація змін до установчих документів проведена 14.08.2012 року (том 1 а.с. 32).

Згідно довідки з ЄДРПОУ АА№ 668623 (том 2 а.с.146) позивач має право на здійснення наступних видів діяльності за КВЕД-2010: 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; 09.10 Надання допоміжних послуг у сфері добування нафти та природного газу; 43.13 Розвідувальне буріння; 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

У термін з 24.09.2012 року по 27.12.2012 року посадовими особами ДПІ у м. Полтаві проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Еста Велл Сервісез Україна" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 03.12.2010 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт від 04.01.2013 року №19/22-6/37439837 (том 1 а.с.30-77).

За висновками перевірки позивачем зокрема порушено:

- п.138.2, пп.138.10.2, пп.138.10.5 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в загальній сумі 961727,15 грн., в тому числі: за 2 квартал 2011 року на суму 615726,50 грн.; за 4 квартал 2011 року на суму 143192,94 грн.; за 1 квартал 2012 року на суму 202807,71 грн.;

- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 317667 грн., у тому числі: за вересень 2011 року - в сумі 9333 грн.; за жовтень 2011 року - в сумі 15167 грн.; за листопад 2011 року - в сумі 90005 грн.; за грудень 2011 року - в сумі 10011 грн.; за січень 2012 року - в сумі 54374 грн.; за березень 2012 року - в сумі 28777 грн.

23.01.2013 року ДПІ у м. Полтаві на підставі акту перевірки від 04.01.2013 року №19/22-6/37439837 винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0000102308, яким ТОВ "Еста Велл Сервісез Україна" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" в розмірі 1012429,08 грн., з них: за основним платежем - у сумі 961727,15 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 50701,93 грн. (том 1 а.с.22);

- №0000112308, яким ТОВ "Еста Велл Сервісез Україна" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 288890 грн. (том 2 а.с.23);

- №0000152308, яким ТОВ "Еста Велл Сервісез Україна" зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 28777 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7194,25 грн. (том 3 а.с.24).

Розрахунки грошових зобов'язань в розрізі контрагентів, господарських операцій та податкових періодів наявні у матеріалах справи (том 3 а.с. 8-10).

За наслідками оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку до ДПС у Полтавській області та Міністерства доходів і зборів України, скарги позивача залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 23.01.2013 року № 0000102308, № 0000112308 та № 0000152308 - без змін (том 1 а.с. 101-105, 116-119).

Позивач, не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Статтею 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Пунктом 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п. 138.4, 138.6 - 138.9, пп.пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп.пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п.п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.10.2 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення;

Згідно з підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на вимоги наведених правових норм, підставою для зменшення платником податків об'єкту оподаткування на суму витрат з придбання (виготовлення) товарів (послуг) є будь-які витрати платника податку, визначені на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та здійснені для провадження господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені положення Кодексу, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати оформлені належним чином податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Це підтверджується також правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у справах, пов'язаних з визначенням податкових зобов'язань з ПДВ та бюджетним відшкодуванням ПДВ, в яких Верховний Суд України звертає увагу на необхідність з'ясування судами при розгляді справ на те, чи мали операції з придбання та реалізації товарів (послуг) реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат, якою особою виконувались роботи чи надавались послуги, які матеріали використовувалися для виконання робіт), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення та інше.

Крім того, слід зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами ст. 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Матеріалами справи підтверджено, що 23.01.2012 року між ТОВ "Максбудплюс" (постачальник) та ТОВ "Сейв Вел ЛТД" (покупець) укладено договір поставки №2301/СЛМ (том 2 а.с.85-87), за умовами якого постачальник зобов'язується передати в погоджені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з пунктом 9 даного договору цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє на протязі року з моменту підписання. До договору складено специфікації №№ 1-4 за січень-лютий 2012 року (том 2 а.с. 88-91).

На підставі даного договору ТОВ "Максбудплюс" виписано позивачу податкові накладні, копії яких наявні у матеріалах справи: від 06.02.2012 року № 1 на суму ПДВ - 26485,40 грн. (том 1 а.с.135); від 08.02.2012 року № 2 на суму ПДВ - 17013,80 грн. (том 1 а.с.136); від 30.01.2012 року № 1 на суму ПДВ - 132500 грн. (том 3 а.с.117); від 21.02.2012 року № 3 на суму ПДВ - 10874,80 грн. (том 3 а.с.124) та розрахунок №2 від 31.01.2012 року коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 30.01.2012 року №1 (том 3 а.с.118).

01.09.2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Ярос" (продавець) укладено договір купівлі - продажу №09/1 (том 2 а.с.93-95), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця належний продавцю товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість. До вказаного договору сторонами складено та підписано специфікації, копії яких наявні у матеріалах справи (том 2 а.с. 96-98).

На виконання умов договору ТОВ "Ярос" виписано наступні податкові накладні, копії яких наявні у матеріалах справи: від 09.11.2011 року № 1 на суму ПДВ - 90004,60 грн. (том 1 а.с.148); від 06.12.2011 року № 3 на суму ПДВ - 10011 грн. (том 1 а.с.149); від 22.09.2011 року № 3 на суму ПДВ - 9166,67 грн. (том 3 а.с.99); від 27.09.2011 року № 6 на суму ПДВ - 166,67 грн. (том 3 а.с.100); від 19.10.2011 року № 3 на суму ПДВ - 15166,67 грн. (том 3 а.с.101).

Крім того, 26.03.2012 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Ярос" (продавець) укладено договір поставки № 03/3 (том 3 а.с.102-104), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця належний продавцю товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість. До даного договору складено специфікацію № 1 від 26.03.2012 року, копія якої наявна у матеріалах справи (том 3 а.с. 105).

На виконання умов даного договору ТОВ "Ярос" виписано податкову накладну від 29.03.2012 року № 2 на суму ПДВ - 28776,65 грн. (том 3 а.с.107).

Як вбачається з акту перевірки позивачем згідно зазначених податкових накладних включено суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей включено до складу валових витрат перевіряємого періоду.

Фактичне виконання договорів, укладених з ТОВ "Максбудплюс" та ТОВ "Ярос", позивач підтверджує копіями видаткових накладних та банківських виписок.

Позивачем не надано до перевірки та до суду будь-яких документів на підтвердження приймання продукції по якості, а саме плит для мостіння доріг, кутових елементів плитки, плитки неглазурованої, втулок, поршнів, хоча наявність таких документів прямо передбачена умовами укладених договорів, а саме, пунктом 4 договору поставки № 2301/СЛМ від 23.01.2012 року, укладеного з ТОВ "Максбудплюс", пунктом 2.2 договору купівлі-продажу № 09/1 від 01.09.2011 року та пунктом 2.2 договору поставки № 03/3 від 26.03.2012 року, укладених з ТОВ "Ярос".

Згідно письмових пояснень представника позивача (том 3 а.с. 70), товарно-матеріальні цінності придбалися позивачем у ТОВ "Максбудплюс" та ТОВ "Ярос" з метою їх використання при будівництві вишки і додаткових робіт при спорудженні пошукової свердловини № 1 Токарської площі, що знаходиться у Луганській області.

Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 25.12.2009 р. № 689 "Про затвердження державних будівельних норм ДБН А.3.1-5-2009 "Організація будівельного виробництва" затверджено з наданням чинності з 1 січня 2012 року державні будівельні норми ДБН А.3.1-5-2009 "Управління, організація і технологія. Організація будівельного виробництва", які встановлюють загальні вимоги до організації будівельного виробництва під час нового будівництва, реконструкції існуючих будівель в споруд, технічного переоснащення діючих підприємств (далі - будівництво) об'єктів будь-якого призначення. Цих вимог повинні дотримуватися всі учасники будівництва, незалежно від форм власності і відомчої належності.

Згідно з пунктами 9.4, 9.6 ДБН А.3.1-5-2009 контроль якості виконання робіт у процесі виробництва включає, зокрема, вхідний контроль конструкцій, виробів, матеріалів та устаткування. Під час вхідного контролю конструкцій, виробів, матеріалів та устаткування перевіряється їх відповідність вимогам робочої документації, паспортам, сертифікатам та іншим супроводжувальним документам.

З огляду на вищевикладене, матеріали та вироби, які надходили для будівництва після 01.01.2012 року підлягали відповідному вхідному контролю з перевіркою їх відповідності паспортам, сертифікатам якості, тощо, а тому наявність вказаних документів була необхідною умовою не тільки укладених з зазначеними вище контрагентами, договорів, але й самого виробничого процесу, для якого як стверджує позивач дані товари закуповувалися.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору

Згідно пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом № 363 Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за № 128/2568, (далі Правила перевезення) товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Відповідно до пункту 11.1 Правил перевезення основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Пунктом 11.5. Правил перевезення передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Пунктом 11.7. Правил перевезення передбачено, що перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Крім того, підпунктом 10.5. Правил перевезення передбачено, що місце фактичної здачі приймання вантажу точно зазначається в договорі з наступним уточненням у заявці.

Однак, позивачем не надано до перевірки та до суду товарно-транспортних накладних, подорожніх листів чи будь-яких інших доказів на підтвердження факту відвантаження та переміщення товарів від ТОВ "Максбудплюс" та ТОВ "Ярос", хоча як вбачається з копій видаткових накладних, виписаних ТОВ "Максбудплюс" та ТОВ "Ярос", кожна партія матеріалів, що повинна була постачатися вказаними контрагентами, була значною за кількістю матеріалів, а тому перевезення такої кількості товарів враховуючи віддаленість місцезнаходження контрагентів (м. Київ) від місця поставки (Луганська область) без залучення вантажного транспорту та оформлення перевізних документів є неможливою.

Ухвалою суду від 08.08.2013 року від позивача витребувано докази на підтвердження факту перевезення товарів, приймання товарів за якістю, які позивачем на вимогу суду надані не були (том 2 а.с. 236-237).

Беручи до уваги зазначене вище, суд зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на віднесення до податкового кредиту та до валових витрат сум витрачених на придбання товарно-матеріальних цінностей можуть створювати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Позивач не надав суду належних доказів реальності постачання товару від ТОВ "Максбудплюс" та ТОВ "Ярос". Відтак, видаткові та податкові накладні, були видані від ТОВ "Максбудплюс" та ТОВ "Ярос", які фактично не виступали продавцями та постачальниками товару, зазначеного у накладних, що у свою чергу свідчить про правильність висновків контролюючого органу щодо завищення позивачем у перевіряємому періоді сум податкового кредиту та валових витрат Товариства.

Суд відхиляє доводи позивача про неправильність розрахунків контролюючого органу при визначенні суми податку на прибуток, яка підлягає донарахуванню за 1 квартал 2012 року (том 3 зворот а.с. 86), виходячи з наступного.

Пунктом 10 підрозділу 4 розділу ХІХ Прикінцевих положень Податкового кодексу України встановлено ставку податку на прибуток підприємств з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно - 21 відсоток.

Таким чином, враховуючи завищення позивачем валових витрат у І кварталі 2012 року по взаємовідносинах з ТОВ "Максбудплюс" та ТОВ "Ярос" на загальну суму 965751,1 грн., сума податку на прибуток складає 202807,71 грн. (21%) (том 1 а.с. 46, том 3 а.с. 8), що відповідає висновкам перевірки. Позивач у своїх запереченнях допустився помилки, здійснюючи розрахунки, виходячи зі ставки податку на прибуток 19%, замість встановленої Податковим кодексом України у 2012 році ставки у розмірі 21%.

Із матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді позивач формував валові витрати за результатами господарських взаємовідносин з нерезидентом Coil Services B.V.

Матеріалами справи підтверджено, що 16.02.2011 р. між ТОВ "Сейв Вел ЛТД" (орендар) та Coil Services B.V. (орендодавець) підписано контракт №С11-0037 про оренду обладнання з бригадою (том 3 а.с. 125-148), за умовами якого орендар отримує у тимчасове користування та використання колтюбінгову, насосну установку та азотну установку разом із допоміжним обладнанням та бригадою, яка складається із кваліфікованих спеціалістів, для управління, технічного обслуговування і експлуатації переданого у оренду обладнання, за узгоджену сторонами орендну плату.

Виконання умов вказаного контракту позивач підтверджує копіями актів здачі - прийому послуг (том 1 а.с.169, том 2 а.с.12, 14, 16, 18, 20, 22, 24) та інвойс (invoice) (том 1 а.с.176-196), які надавалися до перевірки, про що зафіксовано у акті перевірки (том 1 а.с. 44-45).

Відповідач не ставить під сумнів реальність здійснення господарських операцій з нерезидентом Coil Services B.V. згідно укладеного контракту, натомість, зазначає про невідповідність первинних документів бухгалтерського обліку, складених на виконання умов даного контракту, вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Дослідивши акти здачі-прийняття послуг, копії яких наявні у матеріалах справи (том 1 а.с. 169-175), судом встановлено, що згідно даних актів прийнято послугу з колтюбінгового сервісу. Вартість зазначеної послуги є різною, незважаючи на те, що згідно актів було прийнято послугу в кількості однієї штуки по кожному акту. У актах відсутня калькуляція отриманих послуг, не зазначено обсягу та не конкретизовано зміст господарських операцій, прийнятих згідно вказаних актів, не зазначено періоду надання-отримання послуг. Зміст вказаної господарської операції є відмінним від наданих до перевірки інвойс, які складені іноземною мовою.

У актах № С11-0103 від 17.06.2011 року. № С11-0112 від 17.06.2011 року, № С11-0082 від 17.06.2011 року, № С11-0065 від 17.06.2011 року, № С11-0085 від 17.06.2011 року відсутній підпис та печатка орендаря (позивача). Акти приймання-передачі послуг № С11-0055 від 11.04.2011 року, № С11-0056 від 11.04.2011 року підписані орендодавцем за допомогою факсиміле.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Проте нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який у даному випадку є спеціальним законом, застосування факсиміле для підпису первинних документів не передбачено.

Вказана позиція також відображена в узагальнюючій податковій консультації з питань застосування факсиміле при складанні первинних документів, документів бухгалтерської та податкової звітності, затвердженій наказом Державної податкової служби України 22.11.2012 № 1047.

За таких обставин, суд погоджується з висновками контролюючого органу щодо не відповідності наданих до перевірки актів здачі-прийняття послуг вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в частині їх неналежного оформлення.

Згідно з пунктом 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відповідно до пункту 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Разом з тим, додані позивачем до матеріалів справи додатки-розрахунки до актів (том 1 а.с. 162-168), підприємством самостійно до перевірки не надавалися, хоча до моменту вилучення у підприємства документів в ході обшуку, перевірка на підприємстві тривала місяць, та як пояснила у судовому засіданні представник позивача, в ході обшуку правоохоронними органами вказані додатки-розрахунки до актів не вилучалися.

До письмових заперечень на акт перевірки вказані документи позивачем не долучалися (том 1 а.с. 78-82), а відтак, вважається, що такі документи були відсутні у платника податків на час складення податкової звітності, а тому вказані документи не приймаються до уваги судом.

При цьому суд враховує, що оригінали додатків-розрахунків до актів позивачем до суду також не надавалися. На уточнююче запитання суду представник позивача пояснила, що документи надійшли на підприємство позивача у м. Полтаві електронною поштою, оригінали документів знаходяться у м. Києві, представник позивача завірила копії без наявних на підприємстві у м. Полтаві оригіналів вказаних документів.

Відповідно до положень пункту 1.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою.

Документи, що є підставою для записів у бухгалтерському обліку і складені іноземною мовою, повинні мати впорядкований аутентичний переклад на зазначену мову.

Проте, на момент проведення перевірки надані до перевірки інвойс (invoice) не мали аутентичного перекладу з іноземної мови, а відтак не відповідали вимогам законодавства України щодо їх оформлення.

Долучені до інвойс копії завіреного перекладу були виконані лише з 18.01.2013 року по 23.05.2013 року (том 1 а.с. 176-196), тоді як господарська операція, на підтвердження якої надано вказані документи, проведена у червні 2011 року, а акт за наслідками проведеної контролюючим органом перевірки складений 04.01.2013 року.

З огляду на вищевикладене, аутентичний переклад інвойс, доданий позивачем до матеріалів справи, не приймається судом до уваги.

Таким чином, валові витрати позивача по господарським операціям з Coil Services B.V., що враховані при визначенні об'єкта оподаткування, у порушення п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України визначені за відсутності належним чином оформлених документів бухгалтерського обліку, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з надання послуг Coil Services B.V. у червні 2011 року на загальну суму 2677071,73 грн.

Згідно з підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 10 підрозділу 4 розділу ХІХ Прикінцеві положення Податкового кодексу України встановлено ставку податку на прибуток підприємств: з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно - 23 відсотки; з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно - 21 відсоток; з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно - 19 відсотків, а для суб'єктів індустрії програмної продукції, які застосовують особливості оподаткування, передбачені в пункті 15 підрозділу 10 цього розділу, - 5 відсотків.

Відтак, суд погоджується з доводами контролюючого органу щодо заниження позивачем до сплати податку на прибуток у 2 кварталі 2011 року по взаємовідносинах з Coil Services B.V. на загальну суму 615726,49 грн. (23%).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Еста Велл Сервісез Україна" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 04 вересня 2013 року.

Суддя С.С. Сич