Постанова № 33335608, 03.06.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2013 року 17:00 810/2382/13-а

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Маслакова І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Логістичний центр Калинівка» до Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне акціонерне товариство «Логістичний центр Калинівка» (далі - позивач, товариство) з позовом до Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними. Позивач не погоджується з висновками податкового органу щодо безпідставного формування валових витрат за рахунок оплати бухгалтерських послуг та послуг з управління, оскільки жоден з працюючих в товаристві за трудовими договорами бухгалтерів та інших спеціалістів не має відповідних сертифікатів для складання фінансової звітності згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку. Позивач отримав кредит, який використано, зокрема, на придбання об’єктів нерухомості, а надання в оренду об’єктів нерухомості є основним видом господарської діяльності товариства. Оплата товариством витрат МФК на отримання юридичних висновків у зв’язку з кредитним договором є обов’язковою умовою отримання кредиту. Позивач стверджує, що ним правомірно віднесено оплату винагороди за надані послуги та суму компенсації витрат МФК на отримання юридичних висновків до валових витрат. Позивач зазначає, що операції з постачання природного газу на адресу ТОВ «Комора – С» виконано в повному обсязі, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами. Позивач не погоджується з висновками податкового органу по нарахуванню ПДФО, оскільки позивачем стосовно вказаних осіб було надано свідоцтва про сплату єдиного податку.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали у повному обсязі, просили позовні вимоги задовольнити.

Відповідач позову не визнав. У судовому засіданні представник відповідача висновки за наслідками перевірки підтвердив, проти позову заперечував, у його задоволенні просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, які склалися між сторонами.

Приватне акціонерне товариство «Логістичний центр Калинівка» є юридичною особою, зареєстрованою 19.08.2004 Васильківською РДА Київської області. Видами діяльності товариства за КВЕД є: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; будівництво житлових і нежитлових будівель; неспеціалізована оптова торгівля; інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; агентства нерухомості; консультування з питань комерційної діяльності й керування. Свідоцтво про сплату єдиного податку видано Васильківською ОДПІ.

На підставі направлень від 08.02.2013 №79/22-01, №80/22-01, №81/22-01, №82/22-02 від 21.02.2013 №117/22-02 та відповідно до плану-графіка проведення документальних перевірок суб’єктів господарювання проведена документальна планова виїзна перевірка ПрАТ «Логістичний центр Калинівка» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012 відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки складено Акт № 339/22-01/33124753 від 07.03.2013 (далі - Акт перевірки) та встановлено наступні порушення: - п. 5.1 ст.5 Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, п.п. 138.10.4 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.11 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 325892 грн., в т.ч. у 2 кварталі 2010 року на суму 11504 грн., у 3 кварталі 2011 року на 6417 грн., у 3 кварталі 2012 року на 52238 грн., у 4 кварталі 2012 року на 15219 грн. та завищено від’ємне значення об’єкту оподаткування від усіх видів діяльності всього на суму 463505 грн.; п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 113536 грн., в т.ч. за січень 2012 р. на суму 39075 грн., за лютий 2012 р. на суму 60709 грн., за березень 2012 р. на суму 13752 грн.; п.1.8 ст.1, ст.4, ст.7, ст.8, п.9.12 ст.9, ст.16, п.17.2 ст.17, п.20.2 п.20.3 ст.20 Закону України від 22.05.2003 №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на 8177,90 грн.

Підприємством надано штатний розклад, згідно з яким є чотири бухгалтера, тому перевіркою не підтверджено зв'язок отриманих та оплачених бухгалтерських та управлінських послуг з веденням господарської діяльності. Платежі, а саме: премія за дострокове повернення траншу та додаткова компенсація, сплачені ПрАТ «Логістичний центр Калинівка» на користь МФК по кредитному договору та додатковими угодами, не є процентами за користування кредитом, платою за надані послуги банківською установою тощо. Зазначені платежі в розумінні чинного законодавства є неустойкою за порушення зобов’язань по кредитному договору з МФК. Перевіркою встановлено, що ПрАТ «Логістичний центр Калинівка» не є газопостачальним, газорозподільним, газотранспортним підприємством в розумінні норм чинного законодавства, а є споживачем природного газу. Таким чином, товариство не здійснювало операцій з постачання природного газу на адресу ТОВ «Комора-С», а виставляло плату за спожитий природний газ згідно з умовами договорів оренди. ПрАТ «Логістичний центр Калинівка» у 2011 р. та 2012 р. звіти та додатки ПН до декларацій з податку на прибуток підприємства до Васильківської ОДПІ не подавались. В ході проведення аналізу податкових розрахунків сум доходу нарахованого на користь платників податку і сум утриманого з них податку було виявлено факти нарахування та перерахування сум без утримання податків з найманих працівників, а саме на момент перевірки у позивача були відсутні свідоцтва про сплату єдиного податку, платіжні документи про сплату єдиного податку та авансові платежі податку з доходів фізичних осіб, по яких було виплачено доходи у 2, 3 та 4 кварталах 2010 року. Щодо встановлених порушень посадовими особами ПрАТ «Логістичний центр Калинівка» не надано письмові пояснення.

Позивач 09.04.2013 подав податковому органу письмові заперечення до Акту перевірки, які відповідачем розглянуто та залишено без задоволення.

На підставі цього Акту перевірки податковим органом прийнято чотири податкових повідомлення-рішення: від 19.04.2013 №0000732201, яким зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4635059 грн.; №0000742201, яким збільшено суму грошового зобов’язання по податку на прибуток на загальну суму 405762 грн., у тому числі за основним платежем - 325892 грн., за штрафними фінансовими санкціями - 79870 грн.; №0000752201, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доданку вартість на загальну суму 170304 грн., у тому числі за основним платежем - 113536 грн., за штрафними фінансовими санкціями - 56768 грн.; №0000831702, яким збільшено суму грошового зобов’язання по податку з доходів найманих працівників на загальну суму 10222,37грн., у тому числі за основним платежем - 8177,90 грн., за штрафними фінансовими санкціями - 2044,47 грн.

Матеріалами справи встановлено, що позивач до податкового органу подав декларації з податку на прибуток та з податку на додану вартість з додатками за 2010-2012 рр. (т.1 а.с.82-195).

Між позивачем та Міжнародною фінансовою корпорацією 13 червня 2006 року укладено кредитний договір, предметом якого є здійснення будівництва, завершення будівництва, здійснення володіння на праві власності та реалізація проекту. Цим договором, серед іншого, передбачено дотримання умов фінансової звітності, податків, судових проваджень, дотримання законодавства, наявність довіри МФК, передбачено аудиторів, іпотека ділянки ЗАТ «Калинівка», купівля ділянки ЗАТ «Калинівка» тощо. До кредитного договору було укладено додаткову угоду від 30.06.2011. На виконання умов кредитного договору позивачем надано реєстраційне свідоцтво, видане головним управлінням національного банку України по м. Києві та Київській області, до якого видано додатки (т.1 а.с.247-249, т.2 а.с.1-4).

На підтвердження понесених витрат на послуги юридичним фірмам, які виконували певну частину юридичних висновків та консультацій по виконанню умов фінансування та підписання кредитного договору та доповнень до нього, між позивачем та Міжнародною фінансовою корпорацією (ІFC) укладено акти виконаних робіт та інвойси до них (т.2 а.с.111-117).

На підтвердження отримання позивачем від ПАТ «Київоблгаз» природного газу позивачем надано три акта приймання-передачі природного газу та три податкові накладні.

При дослідженні актів приймання-передачі природного газу та податкових накладних встановлено, що в них вказано номер та дату договору, який на вимогу суду позивачем не надано. При дослідженні актів приймання-передачі природного газу встановлено, що в трьох актах зазначено один і той самий номер (т.2 а.с.118-123).

Для подальшої реалізації природного газу контрагенту – ТОВ «Комора-С» позивачем надано дев’ять актів здавання-приймання послуг та дев’ять податкових накладних (т.2 а.с.124-141). При дослідженні актів здавання-приймання послуг та податкових накладних встановлено, що в них вказано номера та дати укладання договорів. Разом з тим, на вимогу суду позивачем не надано жодного з договорів, які зазначено у цих документах.

На підтвердження виконання умов договору про надання бухгалтерських та управлінських послуг від 30.12.2009 позивачем надано акт про надання послуг від 31.03.2010, а також надано копії рахунків МФК (т.2 а.с.142-148).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини виникли як до 1 січня 2011 р. (здійснення господарських операцій та надання податкової звітності), так і після цієї дати (проведення перевірки та винесення податкових повідомлень-рішень), і регулювались, зокрема, такими законодавчими актами: Законом України від 22.05.1997 №283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, Законом України від 22.05.2003 №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб».

Однак, з 1 січня 2011 року з набранням чинності Податковим кодексом України законодавче регулювання у сфері оподаткування зазнало змін, а окремі із вказаних законодавчих актів втратили чинність.

У зв'язку з цим справа вирішується судом відповідно до принципу дії законів у часі, зміст якого розкрито, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Як зазначив Конституційний Суд України, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та затверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту реальності надання товарів та послуг по тих господарських операціях, за результатами здійснення яких податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту, судом досліджено факт передачі та отримання товарів та послуг від контрагентів до покупця, яким є позивач.

Судом установлено, що позивачем надано тільки вищевказані податкові накладні, акти виконання послуг, кредитний договір. При цьому позивачем на вимогу суду у ході судового розгляду справи не надано на підтвердження реальності здійснених господарських операцій інших первинних документів, які підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення цих операцій (договори оренди та постачання, які зазначені в податкових накладних та актах виконаних робіт, відомості щодо перевірки кількості та якості наданих товарів, робіт, послуг, довіреності на осіб, які отримували продукцію чи здійснювали перевезення продукції, документи щодо транспортування газу та відомості щодо зберігання природного газу, платіжні доручення, виписка з банків, заявки, звіти, юридичні висновки, документи на підтвердження іпотеки та купівлі ділянки, що передбачені кредитним договором, документи які підтверджують виконання умов договорів про надання бухгалтерських послуг та послуг управління (листування, надання аудиторам та бухгалтерам документів, звіти та висновки, тощо).

Суд бере до уваги, що позивачем не в повному обсязі надано документи, які підтверджують транспортування газу та у достатній мірі відображають суть цієї господарської операції.

На вимогу суду на підтвердження реальності господарських операцій по отриманню та подальшій реалізації природного газу позивачем не надано інших документів, які підтверджують реальність отримання, транспортування, зберігання природного газу.

Крім того, суд зазначає, що серед визначених видів діяльності позивача за КВЕД такий вид діяльності як здійснення операцій з постачання природного газу відсутній, отже позивач не мав права здійснювати операції з постачання природного газу на адресу ТОВ «Комора-С».

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об’єктом оподаткування є операції платників податків податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України відповідно до ст.186 цього кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Порядок формування податкового кредиту визначено ст.198 Податкового кодексу України. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, визначено в п.198.1 ст.198 ПК України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд зазначає, що на перевірку та до суду надано податкові накладні, в яких формально є передбачені чинним законодавством реквізити.

Разом з тим, як зазначалось судом, рішення про донарахування зобов’язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв’язку з не підтвердженням реальності здійснених господарських операцій та відсутності необхідних первинних бухгалтерських документів, а не у зв’язку з порушенням в оформленні документів.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість судом досліджено такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, наявність спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції, зв’язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

Суд ураховує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою свідчить про не реальність вчинення відповідної операції.

Незважаючи на неодноразові вимоги суду, позивачем не надано на підтвердження реальності здійснених господарських операцій інших первинних документів, які підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення цих операцій (договори оренди та постачання, які зазначені в податкових накладних та актах виконаних робіт, відомості щодо перевірки кількості та якості наданих товарів, робіт, послуг, довіреності на осіб, які отримували продукцію чи здійснювали перевезення продукції, документи щодо транспортування газу та відомості щодо зберігання природного газу, платіжні доручення, виписка з банків, заявки, звіти, юридичні висновки, документи на підтвердження іпотеки та купівлі ділянки, що передбачені кредитним договором, документи які підтверджують виконання умов договорів про надання бухгалтерських послуг та послуг управління (листування, надання аудиторам та бухгалтерам документів, звіти та висновки, тощо), відтак, наявні документи не можуть бути підтвердженням реальності її проведення.

Суд вважає, що установленим обставинам належить давати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності.

При цьому суд бере до уваги, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (відображення отримання послуг без їх фактичного надання тощо).

Суд зазначає, що у разі ненадходження витребуваних судом додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв’язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.P>

З огляду на це, суд вважає підтвердженим висновок відповідача про те, що фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентом не було, оскільки ці операції не підтверджено відповідними документами.

Таким чином, встановлені за результатами проведеної перевірки податковим органом порушення вимог пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, що спричинено збільшення сум грошового зобов’язання з податку на додану вартість, є обґрунтованими.

З питання визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств суд бере до уваги наступне.

Відповідно до вимог ст.5 Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з приписами пп.5.5.1 п.5.5 ст.5 цього ж Закону до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 138.10.4 пунктом 138.10 статті 138 Податкового кодексу України передбачено інші операційні витрати, що включають, зокрема: а) витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсової різниці, визначені згідно зі статтею 153 цього Кодексу; б) амортизацію наданих в оперативну оренду необоротних активів; амортизацію необоротних та нематеріальних активів у складі об'єктів, отриманих у концесію відповідно до Закону України "Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо -, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності"; в) інші витрати операційної діяльності, пов'язані з господарською діяльністю, у тому числі, але не виключно: суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; суми нарахованих податків та зборів, установлених цим Кодексом (крім тих, що не визначені в переліку податків та зборів, встановлених цим Кодексом), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відшкодування Пенсійному фонду України сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"-"з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", різниці між сумою пенсії, призначеної за Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право особа, які згідно із законодавством фінансуються за рахунок коштів підприємств, установ, організацій в обов'язковому порядку, а також інших обов'язкових платежів, встановлених законодавчими актами, за винятком податків та зборів, передбачених підпунктами 139.1.6 і 139.1.10 статті 139 цього Кодексу, та пені, штрафів, неустойки, передбачених підпунктом 139.1.11 статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.11 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку.

Тобто отримання і реалізація товарів, робіт, послуг повинні підтверджуватися відповідними накладними на видачу матеріальних цінностей, податковими накладними та товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товару, актами та іншими документами, які передбачаються договорами та складаються у ході їх виконання, тощо. Відсутність зазначених документів свідчить про те, що вартість таких цінностей не може бути віднесено до валових витрат.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом установлено, що позивачем переважно надано тільки вищевказані кредитний договір, податкові накладні, акти здачі-приймання робіт. При цьому позивачем як на вимогу податкового органу під час перевірки, так і на вимогу суду у ході судового розсліду справи не надано на підтвердження реальності здійснених господарських операцій інших первинних документів, які підлягали б обов’язковому оформленню у разі фактичного здійснення цих операцій, відтак, наявні документи не можуть бути підтвердженням реальності її проведення.

Таким чином, встановлені за результатами проведеної перевірки податковим органом порушення вимог пункту п.п.5.1 ст.5 Закону України від 22.05.1997 №283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, п.п.138.10.4 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.11 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що спричинено збільшення сум грошового зобов’язання з податку на прибуток та зменшення сум від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, без документального підтвердження фактичного виконання договору, є обґрунтованими.

З огляду на це, суд вважає підтвердженим висновок відповідача про те, що фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентом не було, оскільки ці операції не підтверджено відповідними документами.

Таким чином, визначення відповідачем податкового зобов’язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість є правомірним і відповідає вимогам чинного законодавства, підстави для скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень відсутні.

Що стосується питань визначення позивачу податкових зобов’язань по податку з доходів найманих працівників, то суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.98 №727/98 фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб.

Доходи платника єдиного податку не включаються до складу його загального річного оподатковуваного доходу і з них не сплачується податок з доходів фізичних осіб (п.п. 4.3.25 п.4.3 ст.4 Закону України № 889-ІV від 22.05.2003 «Про податок з доходів фізичних осіб»).

Як встановлено судом, вказані в акті перевірки наймані працівники є фізичними особами-підприємцями, які перебували на спрощеній системі оподаткування. Суд не погоджується з твердження податкового органу про відсутність свідоцтв про сплату єдиного податку, оскільки позивачем до суду надано належним чином засвідчені копії свідоцтв про сплату єдиного податку цих фізичних осіб-підприємців. Відповідач не заперечував твердження позивача про те, що ці ж документи було надано ним і податковому органу в ході перевірки.

За таких обставин, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України № 889-ІV від 22.05.2003 «Про податок з доходів фізичних осіб», про заниження та не перерахування позивачем податку з доходів фізичних осіб на суму 10222,37 грн. є необґрунтованими. Відтак, безпідставність нарахування податкового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників свідчить і про безпідставність нарахування штрафних санкцій.

З урахуванням наведеного суд вважає, що податкове повідомлення-рішення від 19.04.2013 №0000831702, винесене Васильківською об’єднаною державною податковою інспекцією Київської області, яким визначено грошове зобов’язання по податку з доходів найманих працівників за основним платежем у сумі 8177,9 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2044,47 грн., а всього на суму 10222,37 грн., є протиправним і підлягає скасуванню.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог та їх розміру на користь позивача підлягає стягненню з Державного бюджету України частина сплаченого ним судового збору у розмірі 4 (чотири) грн. 59 коп.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.04.2013 №0000831702, винесене Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Логістичний центр Калинівка" частину сплаченого судового збору у розмірі 4 (чотири) грн. 59 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 08 червня 2013 р.