Рішення № 33330799, 24.07.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2013 р. Справа № 914/2118/13

Позивач: Приватне підприємство "Фірма "Галич-Кабель" (79015, вул. Городоцька, 146/12, м. Львів; ідентифікаційний код 33359491),

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кеннер-Україна" (81634, вул. Сагайдачного, 72, с. Розвадів, Миколаївський район, Львівська область; ідентифікаційний код 34103692),

про стягнення заборгованості у сумі 195952,50грн.,

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Чеботар Є.О.

Представники:

Позивача: Клаптюк О.Т. - представник, довіреність в матеріалах справи;

Відповідача: не з'явився

Суть спору:

Приватним підприємством «Фірма «Галич-Кабель» заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кеннер-Україна" з вимогою стягнення боргу у сумі 160259,94грн., що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за поставлену продукцію), передбачених умовами Договору від 15.05.2009 року №44/к.

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача сум 3% річних від простроченого платежу у сумі 5948,80грн. та пені в розмірі 29743,76грн.

31.05.2013р. Ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 10год. 15хв. 18.06.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 18.06.2013р., 01.07.2013р. та 08.07.2013р.

Представнику Позивача оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав для стягнення боргу з Відповідача.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Протягом розгляду справи проти позову заперечив з причин та підстав, зазначених у відзиві.

Також, 01.07.2013 року представник Відповідача подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву з додатками згідно опису.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали Господарського суду Львівської області надсилались Сторонам за адресами, зазначеними у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (та виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) - Позивачу та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - Відповідачу. Крім того, в матеріалах справи наявні повідомлення про вручення Сторонам копій ухвал суду по даній справі про порушення провадження у справі.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ухвали про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи вручені Сторонам належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Також суд зазначає що з врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, беручи до уваги терміни пересилання поштової кореспонденції, встановлені «Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів», затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року N1149.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

Щодо стягнення 160259,94грн. основного боргу.

15.05.2009р. Приватне підприємство «Фірма «Галич-Кабель» (Продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Кеннер-Україна" (Покупець) уклали Договір №44-к (далі-Договір), згідно з умовами якого (п.1.1) Продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупця товар, а Покупець прийняти і оплатити його на умовах Договору; Товаром за Договором є смола ПВХ (торгова марка «Нераліт», інші) та інші товари, визначені в Специфікаціях, які є додатками до Договору (п.1.2).

Пунктом 1.3 Договору встановлено, що ціни на Товар визначаються Продавцем у прас-листах, що додаються до Договору і є його невід'ємною частиною. Продавець не має права змінювати ціни на Товар, що був замовлений Покупцем та на поставку якого Продавцем було надано Покупцеві рахунок-фактуру; ціни на Товар можуть бути змінені Продавцем шляхом надіслання письмового повідомлення про таку зміну за 30 календарних днів до запланованої дати зміни; у випадку незгоди Покупця із зміною ціни на Товар, Покупець має право в односторонньому порядку розірвати Договір; загальна сума Договору визначається сумою всіх видаткових накладних по Договору.

Відповідно до п.2 Договору, Покупець здійснює оплату Товару на поточний рахунок Продавця на протязі 60 календарних днів з моменту отримання Товару.

Згідно з п.2.1 Додаткової угоди №1 від 06.10.2010р. до Договору №44/к від 15.05.2009р., Покупець здійснює оплату Товару на поточний рахунок Продавця на протязі 30 календарних днів з моменту отримання Товару.

Приписами п.3.1, 3.2 Договору встановлено, що поставка Товару здійснюється в попередньо узгоджені Сторонами терміни; місце поставки Товару - склад Покупця за адресою: вул.Лепких, 42а, м. Бережани, Тернопільська область.

Відповідно до п.3.5 Договору, право власності на Товар переходить до Покупця в момент передачі йому Товару; моментом передачі товару вважається дата підпису видаткової накладної представником Покупця.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2009 року.

Згідно з п.4.1 Додаткової угоди №2 від 31.12.2010р. до Договору №44/к від 15.05.2009р., Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2011 року.

Відповідно до п.4.2 Договору, після закінчення терміну дії даного Договору він вважається пролонгованим на термін один рік та них самих умовах, якщо жодна із Сторін письмово не заявить про свій намір відмовитись від продовження строку дії даного Договору. В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази письмових заяв про закінчення строку дії Договору.

Пунктами 6.1, 6.2 Договору встановлено, що всі розбіжності і суперечки, які можуть виникнути під час дії і в процесі виконання Договору або у зв'язку з ним, вирішуються Сторонами шляхом переговорів; у випадку недосягнення згоди під час переговорів, Сторони передають спірне питання на вирішення до господарського суду, згідно з правилами про підсудність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

В силу положень ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки (ст. 217 ГК України).

Згідно з положеннями ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Проаналізувавши зміст укладеного між Сторонами Договору №44/к від 15.05.2009 року, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Факт поставки товару підтверджують товарно-транспортна накладна №РН-000176 від 24.02.2012р. на суму 219999,78грн. до дорожнього листа, видаткова накладна №РН-000176 від 24.02.2012р. на суму 219999,78грн., наявна в матеріалах справи довіреність представнику Відповідача №192 від 24.02.2012р., які підписані та скріплені відбитками печаток Відповідача, а також рахунок-фактура №СФ-0000203 від 24.02.2012р.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Крім того, підтвердженням виникнення та визнання Відповідачем обов'язку щодо здійснення оплати за отриманий товар є здійснення ним часткових оплат протягом листопада 2012р. - травня 2013р. на загальну суму 59739,84грн. (згідно доводів Позивача) та на суму 50000грн. (згідно наявних в матеріалах справи виписок з банківського рахунку Позивача (12.11.2012р. - 10000грн., 26.11.2012р. - 10000грн., 25.12.2012р. - 10000грн., 22.01.2013р. - 10000грн., 12.02.2013р. - 10000грн.).

02.11.2012р. Позивачем надіслано Відповідачу вимогу про сплату заборгованості (№09-юр від 31.10.2012р.), підтвердженням чого є повідомлення про вручення поштового відправлення та опис вкладення до цінного листа. В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази надання Відповідачем відповіді на зазначену вимогу.

Також суд бере до уваги, що відповідно до наявних в матеріалах справи актів взаємозвірок між Сторонами (підписаних та скріплених відбитками печаток Сторін), станом на 14.02.2012р. борг Відповідача перед Позивачем становив 340260,16грн., станом на 20.03.2013р. борг Відповідача перед Позивачем становив 170259,94грн.

Відповідно до здійсненого Позивачем розрахунку, після часткової оплати за поставлений Товар у Відповідача наявний борг у сумі 160259,94грн.

Суд також зазначає, згідно наявних в матеріалах справи видаткових накладних (а.а.с.62-218) та виписок з банківських рахунок Сторін (а.а.с.62-218), платіжних доручень (а.а.с.49-51), станом на час подання позову та розгляду справи по суті борг Відповідача перед Позивачем за поставлені згідно Договору Товари становив 160259,94грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі встановленого судом, що Відповідачем порушено зобов'язання щодо оплати за поставлену продукцію згідно Договору №44/к від 15.05.2009 року, в тому числі станом на час подання позову та порушення провадження у справі - на суму 160259,94грн.; беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази здійснення сплати Відповідачем 160259,94грн. боргу повністю або частково, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 160259,94грн. боргу підлягають до задоволення.

При цьому, щодо зазначених у відзиві доводів Відповідача про те, що термін дії Договору закінчився 31.12.2011р., і відповідно, поставка за видатковою накладною №РН-0000176 від 24.02.2013р. здійснена не на підставі Договору суд зазначає наступне.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2009 року.

Згідно з п.4.1 Додаткової угоди №2 від 31.12.2010р. до Договору №44/к від 15.05.2009р., Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2011 року.

Відповідно до п.4.2 Договору, після закінчення терміну дії даного Договору він вважається пролонгованим на термін один рік та них самих умовах, якщо жодна із Сторін письмово не заявить про свій намір відмовитись від продовження строку дії даного Договору.

Проте, в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази письмових заяв про закінчення строку дії Договору.

Крім цього суд зазначає, що Додатковою угодою №2 від 31.12.2010р. до Договору №44/к від 15.05.2009р. внесено зміни у п.4.1 Договору, пункт ж 4.2 Договору даною Додатковою угодою не змінено.

Також суд зазначає, що здійснені протягом 2012р. поставки на підставі видаткових накладних №РН-0000176 від 24.02.2012р., №РН-0000879 від 05.07.2012р., №РН-0000978 від 19.07.2012р., №РН-0001091 від 01.08.2012р., «РН-0001170 від 14.08.2012р., №РН-0001199 від 17.08.2012р., які підписані та скріплені відбитками печаток Відповідача (а.а.с.88-93), містять посилання як на підставу поставки на укладений між Сторонами Договір, що є ще одним підтвердженням визнання Відповідачем протягом 2012р. (включно по 17.08.2012р.) дії укладеного Договору.

Крім того суд враховує, що датою підписання Сторонами видаткової накладної №РН-0000176 є не зазначена Відповідачем у відзиві 24.02.2013р., а 24.02.2012р.

При цьому суд наголошує, що відповідно до ч.7 ст.180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Щодо стягнення 29743,76грн. пені.

Приписами п.5.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за Договором, порушення умов Договору, Сторони несуть відповідальність.

У п.5.2 Договору зазначено, що в разі прострочення оплати відповідно до п.п.2.1, 2.2 Договору, Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми боргу за кожен день протермінування.

Позивач просить також стягнути 29743,76грн. пені, розрахунок якої додано до позовної заяви та який проведено за період з 28.05.2012р. по 08.05.2013р.

Згідно з ст.ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що пеня Позивачем розрахована невірно, оскільки порушено вимоги ч.6 ст.232 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність проведеного розрахунку пені, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 16518,12грн. пені, в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Щодо стягнення 5948,80грн. 3% річних.

В прохальній частині позовної заяви Позивач також просить стягнути з Відповідача 5948,80грн. 3% річних, розрахунок яких надано в додатках до позовної заяви.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунків 3% річних суд зазначає, що такий Позивачем проведено невірно, оскільки розмір 3% річних за період, який розраховує Позивач, є більшим, аніж заявлено до стягнення. Проте, за відсутності обставин, передбачених п.2 ч.1 ст.62 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність розрахунку 3% річних, суд приходить до висновку, що в частині стягнення 3% річних у сумі 5948,80грн. позовні вимоги підлягають до задоволення.

Щодо доводів Відповідача, зазначених у відзиві, що при розрахунках Позивача щодо пені та 3% річних останнім не враховано здійснені Відповідачем оплати 19.07.2012р. на суму 100000грн., 02.08.2012р. на суму 10000грн., 23.08.2012р. на суму 10000грн. суд зазначає, що дані оплати Позивачем враховані, підтвердженням чого є підписний між Сторонами акт звірки взаємних розрахунків станом на 20.03.2013р. (а.с.27).

При цьому суд зазначає, що станом на час здійснення зазначених Відповідачем оплат (з врахуванням цих оплат) у Відповідача існував борг перед Позивачем, що значно перевищував як суму здійсненої поставки згідно накладної №РН-0000176 від 24.02.2012р. на суму 219999,78грн., так і розмір позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Так:

- станом на час здійснення оплати 19.07.2012р. на суму 10000грн. (платіжне доручення №149), враховуючи цю оплату (тобто віднявши від суми боргу), у Відповідача існував борг перед Позивачем в розмірі 466559,86грн.;

- станом на час здійснення оплати 02.08.2012р. на суму 10000грн. (платіжне доручення №158), враховуючи цю оплату (тобто віднявши від суми боргу), у Відповідача існував борг перед Позивачем в розмірі 456559,86грн.;

- станом на час здійснення оплати 23.08.2012р. на суму 10000грн. (платіжне доручення №182), враховуючи цю оплату (тобто віднявши від суми боргу), у Відповідача існував борг перед Позивачем в розмірі 436559,86грн.

Вищенаведене підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та виписками з банківського рахунку Відповідача (а.а.с.62-218) та іншими наявними в матеріалах справи та описаними вище документами.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що зазначені вище доводи Відповідача щодо неврахування Позивачем здійснених часткових оплат не підтверджені та спростовуються матеріалами справи.

24.07.2013 року у відповідності до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 26.07.2013р.

Враховуючи те, що спір виник з вини Відповідача та результати розгляду спору, норма ч. 1 ст. 49 ГПКУ є підставою для покладення на нього судових витрат у справі.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами ст.ст. 4-3, 4-7, 20, 22, 28, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 69, 75, 82-87, 115-116 ГПК України, - суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кеннер-Україна" (81634, вул. Сагайдачного, 72, с. Розвадів, Миколаївський район, Львівська область; ідентифікаційний код 34103692) на користь Приватного підприємства "Фірма "Галич-Кабель" (79015, вул. Городоцька, 146/12, м. Львів; ідентифікаційний код 33359491) 160259,94грн. основного боргу, 5948,80грн. 3% річних від простроченого платежу, 16518,12грн. пені, 3654,54грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.