Рішення № 33330723, 05.09.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.09.2013 Справа № 905/5509/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М.

при секретарі судового засідання Петраченко К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовною заявою: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Слов'янськ Донецької області

за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет» м.Слов'янськ

про стягнення заборгованості у розмірі 234,47 гривень та зобов'язання повернути майно

Представники сторін:

Від позивача: Шапкова О.А.

Від відповідача: не з'явився

Третя особа: не з'явився

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 205,13 гривень, пені у розмірі 8,83 гривень, штрафу у розмірі 20,51 гривень та зобов'язання повернути державне майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №4900/2011 від 26.08.2011р. за період з вересня 2012р. по квітень 2013р. включно, внаслідок чого виникла стягувана заборгованість та підстави для нарахування пені та штрафу та для повернення майна.

Ухвалою від 30.07.2013р. суд залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача державний вищий навчальний заклад «Донбаський державний педагогічний університет».

Представником третьої особи було надано заяву про розгляд справи за відсутності представника та письмові пояснення, у яких зазначив, що заборгованості у відповідача перед третьою особою, як перед балансоутримувачем за спірним договором, не існує.

Позивач в судових засіданнях підтримав вимоги, викладені в позовній заяві.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, достовірність яких презюмується положеннями ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців». При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в п. 3.9.1. Постанови Пленуму №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. таке повідомлення вважається належним.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, справа розглядається відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України без явки представника відповідача за наявними в ній матеріалами, оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору.

Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представник позивача був ознайомлений з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ

26.08.2011р. орендодавцем (позивачем) та орендарем (відповідачем) укладено договір нерухомого майна, що належить до державної власності, №4900/2011, згідно п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - частину сходової площадки (далі - Майно) другого поверху будівлі учбового корпусу №1 площею 7,0 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та знаходиться на балансі Слов'янського державного педагогічного університету (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 28.02.2011р. і становить 8213,00 гривень.

Майно передається в оренду для розміщення торговельного об'єкта, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи (п. 1.2 договору).

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна (п.2.1 договору).

Факт передачі майна в оренду підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі від 26.08.2011р., підписаним та скріпленим печатками сторін.

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишаться держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.3 договору).

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - червень 2011р. 56,92 гривень. Орендна плата за перший місяць оренди - серпень 2011 р. - визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за серпень 2011р. (п. 3.1 договору).

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3 договору).

У разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування (п. 3.4 договору).

Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% та 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (п. 3.6 договору).

Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу (п. 3.11 договору).

Договір укладено строком на два роки 360 днів та діє з 26.08.2011р. до 20.08.2014р. включно (п. 10.1 договору).

Листом №20-06-05-01082 від 30.01.2013р. позивач звернувся до відповідача, у якому просив термінового сплатити борг до державного бюджету у розмірі 60,42 гривень та пропонував розірвати договір оренди №4900/2011 від 26.08.2011р.

17.04.2013р. позивач направив на адресу відповідача повідомлення №20-06-05-04521 про відмову від договору в порядку ст. 782 Цивільного кодексу України та наголосив у ньому про необхідність погашення заборгованості по орендні платі, пені, штрафу та повернення державного майна із оренди балансоутримувачу за актом приймання-передачі.

Дане повідомлення було отримано відповідачем 25.04.2013р.

За таких обставин позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача на користь державного бюджету заборгованість по орендній платі у розмірі 205,13 гривень, що утворилась за період з вересня 2012р. по квітень 2013р. включно, пеню у розмірі 8,83 гривень, штраф за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 20,51 гривень та повернути майно балансоутримувачу.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання прострочених грошових зобов'язань та до повернення майна.

Враховуючи статус об'єкту оренди, сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та умовами укладених між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України за користування майном на умовах оренди орендар (наймач) має сплачувати орендну плату.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначеного його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати орендної плати згідно визначених умов договору.

Згідно п.п.1, 5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, та вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

У розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або неналежне виконання зазначених зобов'язань відповідачем є їх порушенням.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, відповідачем не були виконані в повному обсязі грошові зобов'язання за договором за період з вересня 2012р. по квітень 2013р., не погашено заборгованість з орендної плати у розмірі 205,13 гривень, жодних доказів на спростування чого відповідачем всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з вересня 2012р. по квітень 2013р. включно у розмірі 205,13 гривень на користь державного бюджету підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 8,83 гривень.

Надаючи належну юридичну оцінку доводам позивача в цій частині суд виходить з наступного.

За змістом статей 216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 3 ст. 232 Господарського кодексу України вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 3.7 зазначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно п.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 10.11 договору встановлено, що укладаючи даний договір, сторони дійшли взаємної згоди та наголошують на тому, що положення ст. 232 Господарського кодексу України щодо припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, не розповсюджується на строк нарахування неустойки, яку орендодавець, відповідно до умов даного пункту та приписів ст. 785 Цивільного кодексу України, має право нарахувати та вимагати до сплати з орендаря.

Наведене зумовлює висновок суду про правомірне нарахування позивачем пені за період, що перевищує шість місяців.

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі 8,83 гривень підлягають задоволенню.

Надаючи належну правову оцінку вимогам позивача щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 20,51 гривень, суд приходить до наступних висновків.

Пунктом 3.8 договору встановлено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

З огляду на вищевикладене та висновки суду про наявність у відповідача заборгованості за період з вересня 2012р. по квітень 2013р. у розмірі 205,13 гривень, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог стосовно зобов'язання відповідача повернути майно, позиція суду виходить з наступного.

Як вже зазначалось, листом №20-06-05-04521 від 17.04.2013р. позивач повідомив відповідача про відмову від договору в порядку ст. 782 Цивільного кодексу України та наголосив у ньому про необхідність погашення заборгованості по орендні платі, пені, штрафу та повернення державного майна із оренди балансоутримувачу за актом приймання-передачі.

Факт отримання даного повідомлення 25.04.2013р. підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно приписів ст. 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з січня по квітень 2013р. відповідачем зобов'язання з внесення орендної плати не виконувалися, що створило передумови для застосування механізму припинення договору, передбаченого ст. 782 Цивільного кодексу України.

Отже, суд приходить до висновку, що договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №4900/2011 від 26.08.2011р., є розірваним з 25.04.2013р.

Відповідно до ч. 1 ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона булла одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 5.12 договору встановлений обов'язок орендаря у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодування балансоутримувачу збитків в разу погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

У п.п. 10.9, 10.10 договору зазначено, що у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу та вважається поверненим з моменту підписання акту приймання-передавання між орендарем балансоутримувачем або особою, яку вкаже орендодавець.

Між тим, відповідачем майно з оренди балансоутримувачу повернуто не було, жодних доказів на спростування цього, всупереч вимог ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, ним не надано, з огляду на що суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо зобов'язання відповідача повернути майно балансоутримувачу за актом-приймання-передачі.

Відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у рішенні за результатами розгляду позову про зобов'язання виконати певну дію (в розглядуваному випадку - повернути об'єкт оренди) суд має вказати строк вчинення відповідної дії. Керуючись принципом розумності, встановленим ст. 3 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність встановлення 14-денного строку з моменту набрання рішенням законної сили для повернення відповідачем об'єкту оренди.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 49, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (84105, АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь державного бюджету (р/р - 31111093700075, МФО - 834016, код бюджетної класифікації - 22080200, отримувач банк - ГУДКСУ у Донецькій області, ЄДРПОУ - 37803368) заборгованість з орендної плати у розмірі 205,13 гривень, пеню у розмірі 8,83 гривень, штраф у розмірі 20,51 гривень, судовий збір у розмірі 2867,50 гривень.

Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (84105, АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) в 14-денний строк з дня набрання рішенням чинності повернути нерухоме державне майно - частину сходової площадки другого поверху будівлі учбового корпусу №1 площею 7,0 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 державному вищому навчальному закладу «Донбаський державний педагогічний університет» за актом приймання-передачі.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 05.09.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 06.09.2013 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник