Постанова № 33329562, 02.09.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2013 року № 813/4554/13-а

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сасевича О.М.,

при секретарі Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника позивача Московича А.Я.,

представника відповідача Чубак Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Констант-Плюс» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001002210, №0001012210, №0001022210, №0001032210 від 15.05.2013 року, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Констант-Плюс» (надалі - ПП «Констант-Плюс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001002210, №0001012210, №0001022210 усі від 15.05.2013 року, прийняті на підставі акту позапланової перевірки №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року, та податкове повідомлення-рішення №0001032210 від 15.05.2013 року, прийняте на підставі акту позапланової перевірки №369/22-10/35287031 від 17.04.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорювані ним податкові повідомлення-рішення були прийняті відповідачем із порушенням норм матеріального права та є такими, що суперечать чинному законодавству України.

Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, оскільки ПП «Констант-Плюс», діючи в рамках та в межах чинного законодавства України, правомірно визначило податкові зобов'язання, виходячи із бази та об'єкта оподаткування, які були сформовані, зокрема, з ціни договору поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року, яка в свою чергу відповідає рівню звичайних цін. Спірні податкові повідомлення-рішення щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток, коригування від'ємного значення суми ПДВ, збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

При цьому позивач посилається на те, що відповідачем при проведені перевірки та винесенні спірних податкових повідомлень-рішень не було взято до уваги тієї обставини, що товар, який постачався ПП «Констант-Плюс», був технічно несправним та дефектним, а тому й ціна на нього була нижчою від цін на подібні, але справні та належної якості товари. Також зазначає, що органом ДПІ було визначено звичайні ціни на аналогічний, але справний товар згідно довідки Львівської торгово-промислової палати, однак, на запит позивача щодо звичайних цін на аналогічний, але некондиційний (дефектний) товар Львівська торгово-промислова палата надала відповідь щодо неможливості надання такої інформації у зв'язку із її відсутністю на ринку України. У зв'язку із чим позивач вважає, що відповідач не був в стані визначити звичайні ціни на товар, який був предметом поставки, шляхом запиту інформації у торгово-промисловій палаті.

Окрім того, позивач звертає увагу на те, що звичайні ціни відповідачем визначалися у порядку та спосіб, не передбачений п.1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». А саме, відповідачем не використовувалася інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у спів вставних умовах. Відповідач також не враховував такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. Всупереч зазначеній нормі закону, відповідач не використав жодної інформації про укладені на момент продажу товару договори з ідентичними товарами у співставних умовах, відповідачем не наведено порівняння цін на аналогічні чи ідентичні товари.

На думку позивача, відповідач всупереч закону та дійсним обставинам справи, для визначення ринкової ціни враховував лише ціни вказані Львівською торгово-промисловою палатою на новий та непошкоджений товар (ноутбуки), при чому не на дату реалізації, а на дату надання запиту, та без врахування дефектів товару.

У зв'язку із чим, позивач вважає, що відповідачем неправомірно не застосовано норму п.1.20.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якою передбачено, що у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Окрім того, позивач зазначає ту обставину, що при ввезенні в Україну товару митним органом перевірялася (визначалася) його вартість, при цьому вартість, за якою у подальшому товар реалізовувався позивачем була не нижчою за митну.

Позивач у позовній заяві вказує, що відповідач при перевірці та винесення спірних податкових повідомлень-рішень безпідставно не взяв до уваги пояснень та документів, наданих Підприємством, які підтверджували дефектність товару та, відповідно, залежність ціни, визначеної при продажу товару, від його технічного стану. Позивач звертає увагу на норму п.1.20.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якою передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни покладається на орган податкової служби у порядку, встановленому законом.

З огляду на викладене позивач вважає, що ціна, за якою ним був проданий товар, відповідає рівню звичайних цін та є ринковою, податковим органом не було у встановленому законом порядку доведено її невідповідність ринковим цінам, а тому податкові повідомлення-рішення №0001002210, №0001012210, №0001022210 усі від 15.05.2013 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Також позивач у позовній заяві стверджує, що податкове повідомлення-рішення №0001032210 від 15.05.2013 року було прийняте на підставі акту позапланової перевірки №369/22-10/35287031 від 17.04.2013 року, у якому відповідачем було зафіксовано порушення (заниження податкового зобов'язання з ПДВ), яке обґрунтовувалося посиланням на Акт позапланової перевірки №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року. Так, відповідач податковим повідомленням-рішенням №0001012210 від 15.05.2013 року зменшив суму від'ємного значення ПДВ за грудень 2012 року на 871 697,00 грн., а податковим повідомленням-рішенням №0001032210 від 15.05.2013 року збільшив суму грошового зобов'язання з ПДВ на 871 697,00 грн. Відповідно, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001012210 від 15.05.2013 року повинно мати наслідком й визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001032210 від 15.05.2013 року.

Згідно ухвали судді від 12.06.2013 року, у даній адміністративній справі відкрито провадження.

У судовому засіданні 19.08.2013 року, за клопотанням представника відповідача, судом, згідно ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України, було здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГО Міндоходів у Львівській області).

Відповідачем на заперечення позовних вимог було подано письмові заперечення проти позову без номера та без дати. У запереченнях відповідач обґрунтовує законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень наступним.

Так, за результатами позапланової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року ДПІ було встановлено ряд порушень закону, допущених позивачем, які були викладені в акті №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року. Зокрема, відповідачем встановлено порушення:

- п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у листопаді 2012 року на 2 627 925 грн., та завищено від'ємне значення ПДВ за грудень 2012 року на 871 697 грн.;

- пп.135.4.1 п.135.4 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2012 року на 3 674 603 грн.

Як пояснює відповідач, перевіркою встановлено, що у листопаді 2012 року позивачем за договором поставки №1-01/11 від 01.11.2012 року було придбано у Підприємства зі 100% іноземною інвестицією «Монблан» товар (ноутбуки у кількості 4800 одиниць). У подальшому, за договором поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року, цей же товар було реалізовано ПП «Електрокабельпостач» на загальну суму 3 915 590 грн. (сума націнки складає 4,07 грн. за одиницю товару).

На думку відповідача, позивачем не було надано належного обґрунтування рівня договірної ціни за договором поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року та не підтверджено, що така ціна відповідає рівню звичайних цін.

Як зазначає відповідач, позивачем на підтвердження ціни товару було представлено акт від 20.11.2012 року, у якому зафіксовано дефектність товару. При цьому, відповідач вказує на те, що такий акт складений у м.Києві, а не за місцем поставки (розвантаження) товару (м.Львів). Окрім того, відповідач наголошує, що сторонами договору не було залучено до експертизи пошкоджень товару (які описані в акті) авторизованого виробником товару сервісного центру, технічна експертиза товару також позивачем не проводилася. При цьому, позивач не звернувся протягом 14 днів з дня отримання товару до постачальника для заміни неякісного товару, Підприємством не проводилася претензійна робота із постачальником товару за порушення умов поставки. Зазначене, на думку відповідача, має суттєве значення у справі та свідчить про непідвердження факту отримання позивачем та подальшого продажу товару неналежної якості.

Відповідач із посиланням на п.4 ст.632 Цивільного кодексу України та керуючись п.73 п.74 Податкового кодексу України зауважує, що для визначення звичайної ціни товару ним було скеровано запит до Львівської торгово-промислової палати для визначення ринкової вартості товару на внутрішньому ринку України, який був реалізований ПП «Електрокабельпостач». Відповідно до отриманої відповіді №19-09/477 від 16.04.2013 року, відповідачем встановлено, що позивачем було реалізовано товар за цінами нижчими, ніж звичайні. При цьому, різниця між фактичною вартістю та вартістю за звичайними цінами без врахування ПДВ становить 17 498 110 грн.

На думку відповідача, це свідчить про заниження загального обсягу постачання, яке є об'єктом оподаткування на суму 17 498 110 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ за листопад 2012 року на 3 499 622 грн., заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, у листопаді 2012 року на 2 627 925 грн. та завищення від'ємного значення ПДВ за грудень 2012 року на 871 697 грн., що є порушенням п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, пп.1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У зв'язку із чим, враховуючи виявлені порушення податкового законодавства, на підставі акту №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року та у відповідності до норм Податкового кодексу України, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення №0001002210, №0001012210, №0001022210 від 15.05.2013 року.

У ході розгляду справи, для роз'яснення суті господарських операцій щодо реалізації товару (ноутбуки), позивачем було подано до суду додаткові пояснення у справі №1408-13 від 14.08.2013 року. У вказаних поясненнях позивач описує відомий йому ланцюжок поставки (продажу) товару, котрий був предметом договору поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року (4800 ноутбуків). А саме, згідно даних позивача, товар був поставлений від KAILASH TRADE 11 LLP (Великобританія) до Підприємства зі 100% іноземною інвестицією «Монблан» за ціною 84,2 долари США за одиницю, відповідно, за курсом на дату ввезення товару ціна одного ноутбука становила 807,61 грн. у т.ч. ПДВ 134,60 грн. Товар був ввезений на митну територію України на підставі вантажно-митної декларації №00200000/2012/592124. У подальшому, за договором №1-01/11 від 01.11.2012 року Підприємство зі 100% іноземною інвестицією «Монблан» поставило такий товар (4800 ноутбуків) позивачеві за ціною 811,68 грн. у т.ч. ПДВ 135,28 грн. за один ноутбук. Позивач у свою чергу реалізував за договором поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року товар (4800 ноутбуків) на користь ПП «Електрокабельпостач» за ціною 815,75 грн. у т.ч. ПДВ 135,96 грн.

На обґрунтування власної правової позиції у справі позивач також надав додаткові пояснення №3808-13 від 27.08.2013 року. У поясненнях позивач зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення були ним оскаржені в адміністративному порядку (зазначені скарги №2405-13-1, №2405-13-2 від 24.05.2013 року, позивачем були відкликані за заявою №2006-13 від 20.06.2013 року), а згодом у судовому поряду. У відповідності до ч.3 п.39.15 ст.39 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного із застосуванням звичайних цін, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених Податковим кодексом України податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. У той же час, позивач вважає за обов'язкове застосування п.60.1 ст.60 Податкового кодексу України, який регулює порядок відкликання податкових повідомлень-рішень. У зв'язку із чим, враховуючи відсутність на момент розгляду справи обставин, які свідчать про документальне підтвердження відкликання спірних податкових повідомлень-рішень згідно п.60.1 ст.60 Податкового кодексу України, немає підстав стверджувати про фактичне їх відкликання. На думку позивача, для підтвердження факту відкликання спірних податкових повідомлень-рішень керівником податкового органу повинно бути прийняте рішення про їх відкликання.

У ході розгляду справи відповідачем було подано клопотання без номера від 28.08.2013 року про закриття провадження у справі, у задоволенні якого 28.08.2013 року судом було відмовлено.

02.09.2013 року відповідачем було подано додаткові пояснення без номера від 02.09.2013 року, у яких ним наголошено на тому, що товар, який придбавався позивачем за договором поставки №1-01/11 від 01.11.2012 року, був належної якості, оскільки в договорі, податкових, видаткових накладних, специфікації до договору зазначено товар без пошкоджень. Зокрема, п.2.7 договору передбачено, що постачальник постачає товар разом з усією документацією (сертифікати якості та/або сертифікати відповідності, інструкції з експлуатації, гарантійні сертифікати/талони тощо), яка вимагається законодавством України для реалізації товару. У п.2.10 договору передбачені права покупця у разі виявлення невідповідності якості товару вимогам, передбаченим договором. Крім цього, позивач не скористався правом повернення товару, передбаченого п.2.10 договору. Аналогічні умови, передбачені у договорі поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року, укладеному позивачем та ПП «Електрокабельпостач». На думку відповідача, до матеріалів справи не долучено жодного документа, який би свідчив про пошкодження товару. А тому відповідач вважає, що твердження про придбання та реалізацію дефектного товару такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому, відповідач зазначає, що акт про невідповідність поставленого товару умовам поставки від 20.11.2012 року не підтверджує дефектів товару, оскільки складений некомпетентними особами, без залучення сервісного центру для надання висновку, та без проведення відповідної експертизи. Також відповідач зазначає, що перевірити протягом одного дня 4800 одиниць ноутбуків фізично неможливо.

Окрім цього, відповідачем було заявлено клопотання без номера від 02.09.2013 року про виклик у якості свідка директора позивача ОСОБА_3, яке було судом задоволене. У своїх показаннях свідок зазначив, що він здійснив виїзд у м.Київ до постачальника (Підприємством із 100% іноземною інвестицією «Монблан»), де ним спільно із представником постачальника проведено вибірковий огляд одиниць товару, що постачався за договором №1-01/11 від 01.11.2012 року. Так, результатами цього виїзду було підтверджено дефектність товару, яка полягала у пошкодженні екрану ноутбуків (потемніння екрану, що усереднено свідчить про пошкодження близька 3% пікселів). При цьому, сторонами договору не залучався ані експерт, ані сервісний центр до такого обстеження, оскільки спору між ними з цього приводу не виникало. На думку свідка, така дефектність безумовно знижує ринкову ціну товару, що сторони усвідомлювали при укладенні договору поставки. Як стверджує свідок, він усвідомлював стан товару при укладенні договору поставки, виконання його було для нього бажаним з огляду на відповідність ціни товару його технічному стану. Свідок загалом повідомив, що в подальшому позивач, при здійсненні господарських операцій із купівлі та продажу товару, досягнув своєї мети, отримавши прибуток. Щодо умов договору поставки №1-01/11 від 01.11.2012 року свідок пояснив, що сторонами договору було використано типовий (шаблонний) договір постачальника, який в той же час не впливає та не змінює домовленості сторін щодо умов поставки.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та письмових поясненнях. Просив позов задовольнити, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001002210, №0001012210, №0001022210 усі від 15.05.2013 року, прийняті на підставі акту позапланової перевірки №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року, та податкове повідомлення-рішення №0001032210 від 15.05.2013 року, прийняте на підставі акту позапланової перевірки №369/22-10/35287031 від 17.04.2013 року, судові витрати стягнути з відповідача.

Відповідач проти позову заперечив, стверджує про правомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень №0001002210, №0001012210, №0001022210, №0001032210 від 15.05.2013 року, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні проти позову та просив у позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідка, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ПП «Констант-Плюс» як юридична особа зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради 26.07.2007 року. На податковий облік позивача взято 27.07.2007 року в ДПІ у Галицькому районі м. Львова.

З 11.05.2011 року позивачу видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ (04.04.2012 року перереєстровано) та є платником ПДВ на даний час.

У період із 01.04.2013 року по 09.04.2013 року відповідачем (ДПІ у Галицькому районі м.Львові Львівської області ДПС) було проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, за результатами якої податковим органом було встановлено порушення п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, у листопаді 2012 року на 2 627 925 грн. та завищено від'ємне значення податку на додану вартість за грудень 2012 року 871 697 грн., а також встановлено порушення пп.135.4.1 п.135.4 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2012 року на суму 3 674 603 грн. (акт №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року).

За результатами вказаної перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0001002210 від 15.05.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток (3 674 603 грн.) та штрафними санкціями (918 651 грн.), податкове повідомлення-рішення №0001012210 від 15.05.2013 року щодо коригування від'ємного значення суми ПДВ (зменшено на 871 697 грн.) та податкове повідомлення-рішення №0001022210 від 15.05.2013року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ (2 627 925 грн.) та штрафними санкціями (656 981 грн.).

Як вбачається з акта №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року, матеріалів справи та пояснень сторін, зазначені рішення були прийняті контролюючим органом - відповідачем унаслідок застосування звичайної ціни на товари (роботи, послуги) по операціях поставки товару (ноутбуків) за договором поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року.

Так, у 4 кварталі 2012 року позивачем було проведено ряд операцій із купівлі та продажу комп'ютерної техніки (ноутбуків широкого асортименту). Зокрема, у листопаді 2012 року позивачем придбано 4800 одиниць комп'ютерної техніки (ноутбуки) за договором поставки №1-01/11 від 01.11.2012 року, укладеним із Підприємством із 100% іноземною інвестицією «Монблан». Загальна ціна придбання вказаної техніки становила 3 896 064,00 грн. у т.ч. ПДВ. Поставка відбулася 20.11.2012 року, що підтверджує видаткова накладна №28/85663. У подальшому, позивачем було реалізовано вказану комп'ютерну техніку в кількості 4800 одиниць за договором поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року, укладеним із Приватним підприємством «Електрокабельпостач», за загальною ціною 3 915 590,40 грн. у т.ч. ПДВ. Поставка відбулася 22.11.2012 року, що підтверджує видаткова накладна №РН-0000033, та 23.11.2012 року, що підтверджує видаткова накладна №РН-0000032. Окрім того, реальність і товарність здійснення таких господарських операцій із купівлі та продажу товару підтверджується наданою позивачем копією договору №0712-1 від 02.07.2012 року, за яким позивач орендує у ТзОВ «Ніка Захід» складське приміщення площею 80 кв.м. за адресою: м.Львів, вул.Персенківка, 72.

Як вказує позивач, товар котрий постачався за договором №КП-0110 від 01.10.2012 року мав окреслені дефекти, що й впливало на ціну такого товару, яка враховувала його якісні характеристики та відповідає рівню ринкових і звичайних цін. Суд, оцінивши в сукупності матеріали справи, пояснення представника позивача та показання свідка, приходить до висновку, що такі твердження відповідають обставинам справи, виходячи з такого.

Товар, який постачався за договором №КП-0110 від 01.10.2012 року, був придбаний позивачем за договором поставки №1-01/11 від 01.11.2012 року. При цьому, в ході виконання зазначеного договору його сторонами було складено акт про невідповідність поставленого товару умовам поставки від 20.11.2012 року. Зі змісту цього акту випливає, що сторони узгодили той факт, що товар, котрий постачався за договором поставки №1-01/11 від 01.11.2012 року, містив дефекти - пошкодження близько 3% пікселів на екрані. Наявність таких дефектів, окрім згаданого двостороннього акту, підтверджується також поясненнями представника позивача та показаннями свідка - директора позивача ОСОБА_3, яким було підписано вказаний акт. Як засвідчив ОСОБА_3, то ним спільно із представником постачальника було здійснено вибіркову перевірку товару, яка підтвердила його дефектність, що й було зафіксовано в акті від 20.11.2012 року. Для перевірки товару та складення акту невідповідності він здійснив виїзд у м.Київ за місцезнаходженням постачальника - Підприємства із 100% іноземною інвестицією «Монблан». Ця обставина підтверджується копіями наказу №13-К від 19.11.2012 року та посвідчення про відрядження директора ПП «Констант-Плюс» до м.Києва для огляду товарів і оформлення документів.

При цьому, суд критично оцінює заперечення, висловлені відповідачем, щодо акту невідповідності від 20.11.2012 року. Зокрема, наведені відповідачем твердження з приводу неправомірності складення такого акту не за місцем розвантаження товару (м.Київ, замість м.Львів), не підтверджено відповідною нормою закону, а тому суд вважає, що складення акту виключно за місцем розвантаження товару не є обов'язковим. Не включення певних позицій до змісту такого акту (в акті не зазначено заводські номери товару) також на думку суду не підтверджують недостовірності наведених у ньому даних щодо дефектності товару. Окрім того, суд не вважає обов'язковим залучення до складення такого акту експерта або сервісного центру, оскільки з матеріалів справи встановлено відсутність у сторін договору поставки спору щодо характеру та обсягів недоліків, які зафіксовані в акті.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обставини, які відповідач вважає суттєвими недоліками акту, не призводять до недійсності такого акту та не підтверджують недостовірність наведених у ньому даних щодо дефектності товару, який у подальшому був реалізований у тому ж стані.

Суд також критично оцінює заперечення відповідача щодо доводів позивача про дефектність та некондиційність поставленого товару, які відповідач обґрунтовує фактами не проведення позивачем претензійної роботи із постачальником, не виставлення штрафних санкцій, передбачених договором поставки та не поставлення вимоги до постачальника щодо заміни товару (що передбачено п.2.10 договору). Суд звертає увагу на те, що такі дії (претензійна робота, застосування санкцій, вимога про заміну товару) є правом, а не обов'язком відповідача, яким він на власний розсуд може скористатися або ж відмовитися від нього, що в той же час не змінює дійсних обставин справи. При цьому, суд бере до уваги покази представника позивача та свідка ОСОБА_3, які вказують на те, що придбання товару (ноутбуків) із дефектами (пошкодженнями) відповідало намірам позивача, а тому вчинення таких дій (претензійна робота, застосування санкцій, вимога про заміну товару) не було для позивача доцільним. У судовому засіданні представник позивача пояснив, що придбання товару з дефектами за визначеною договором поставки №1-01/11 від 01.11.2012 року ціною не завдало йому збитків, оскільки відповідало домовленостям сторін.

Суд, при оцінці умов та дійсних обставин укладення та виконання договору поставки №1-01/11 від 01.11.2012 року, бере до уваги норму ст.626 Цивільного кодексу України, якою визначено, що договір є домовленістю його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У відповідності до ст.ст.627, 628 Цивільного кодексу України, сторони вільні в узгодженні умов договору та його змісту на свій розсуд. А тому, умови договору залежать виключно від волі та домовленостей його сторін. При цьому, суд керується й положеннями ст.ст.213, 637 Цивільного кодексу України, які визначають, що зміст договору (та правочину) може бути витлумачений його стороною (або сторонами). Враховуючи наведене, а також ту обставину, що відповідач не є стороною договору поставки №1-01/11 від 01.11.2012 року, суд вважає, що відповідач не може достовірно виявити дійсний зміст домовленостей сторін договором поставки №1-01/11 від 01.11.2012 року та тлумачити його умови.

При цьому, всупереч ст.ст.69-71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування у цій справі, на обґрунтування своїх припущень про стан товару та дійсних умов договору поставки №1-01/11 від 01.11.2012 року не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача щодо стану товару, який був предметом поставки, зокрема, відповідачем не проводився ані огляд товару, ані експертиза його технічного стану.

Оцінюючи договір поставки №1-01/11 від 01.11.2012 року та акт від 20.11.2012 року суд приходить до висновку, що окремі невідповідності тексту договору поставки №1-01/11 від 01.11.2012 року та акту від 20.11.2012 року реальним обставинам справи є формальними та не впливають на зміст операції за договором та на фактичні домовленості сторін. Суд при цьому бере до уваги пояснення представника позивача та свідка ОСОБА_3, які стверджують, що договір №1-01/11 від 01.11.2012 року та акт від 20.11.2012 року були викладені з використанням типової (шаблонної) форми, а їх зміст розкривається й доповнюється як поведінкою сторін, так і тлумаченням умов договору його стороною. Так, зважаючи на відсутність доказів зворотного, суд погоджується із твердженнями позивача про те, що сторонами договору поставки №1-01/11 від 01.11.2012 року було узгоджено поставку саме дефектної техніки, а ціна за договором відповідала його стану.

Враховуючи наведене суд погоджується також із доводами позивача, що цей же товар та у такому ж стані був у подальшому проданий ним за договором поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року на користь ПП «Електрокабельпосатч», а умови такої поставки (зокрема в частині ціни та стану товару) відповідали домовленостям сторін договору.

Вирішуючи спір у даній справі, суд бере до уваги те, що податкові повідомлення-рішення №0001002210, №0001012210, №0001022210 від 15.05.2013 року були прийняті відповідачем із застосуванням звичайної ціни. У зв'язку з чим, розглядаючи підставність застосування відповідачем звичайної ціни, суд керується пунктом 8 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, яким визначено, що пункт 1.20 «Звичайна ціна» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» застосовується до вступу в дію ст.39 Податкового кодексу України. Абзацом 3 п.1 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України визначено, що стаття 39 «Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни» Податкового кодексу України набирає чинності з 01.01.2013 року.

Отже, після 01.01.2013 року, при визначенні та застосуванні звичайних цін, підлягають застосуванню норми Податкового кодексу України, зокрема й ст.39 вказаного Кодексу, яка визначає методи визначення та порядок застосування звичайної ціни. А тому суд, підкреслює неправомірність застосування відповідачем у квітні 2013 року положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», норми якого відповідач наводить в акті №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року.

В акті №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року відповідачем стверджується про наявність підстав для застосування звичайних цін для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, бази оподаткування ПДВ та для визначення (нарахування) відповідних податкових зобов'язань і коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування, у зв'язку із невідповідністю договірної ціни, за якою позивачем проводилися операції із продажу техніки, звичайним цінам.

Однак, розглянувши матеріали справи, суд приходить до висновку, що відповідачем не було наведеного належного та передбаченого законом обґрунтування (підстав) для застосування звичайних цін.

Так, згідно з абз.2 п.39.1. ст.39 Податкового кодексу України, звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків: а) бартерних операцій; б) операцій з пов'язаними особами; в) операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності; г) в інших випадках, визначених Податковим кодексом України. При цьому, згідно з абз.1 п.39.15. ст.39 Податкового кодексу України, у разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

У той же час, відповідачем при проведенні перевірки, оформленої актом №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року, та винесенні спірних податкових повідомлень-рішень №0001002210, №0001012210, №0001022210 від 15.05.2013 року не було наведено відповідної норми закону, яка у даному випадку повинна бути підставою для застосування звичайних цін.

Посилання в акті №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року на необхідність визначення ціни договору, в якому вона не встановлена і не може бути визначена з його умов, виходячи із звичайних цін, що передбачено ч.4 ст.632 Цивільного кодексу України, є в даному випадку необґрунтованим, оскільки ціна договору поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року може бути визначена виходячи з його умов, - так, згідно п.2.1. договору поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року, його ціна визначається у видаткових накладних. Згідно видаткових накладних №РН-0000033 від 22.11.2012 року та №РН-0000032 від 23.11.2012 року, до договору поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року його ціна становить 3 262 992,00 грн. без ПДВ.

Отож, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про застосування звичайних цін є необґрунтованим та протиправним.

Окрім того, суд критично оцінює визначений відповідачем розмір звичайної ціни на товар, котрий був предметом поставки за договором №КП-0110 від 01.10.2012 року, який, на думку відповідача, становить 20 761 095 грн. без ПДВ, що відображено в акті №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року.

Суд приходить до переконання, що визначення відповідачем такого розміру звичайної ціни не ґрунтується на законі, виходячи із наступного.

Пунктом 39.2. ст.39 Податкового кодексу України встановлено вичерпний перелік методів визначення звичайної ціни, а саме: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) «витрати плюс»; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку.

Як вбачається із матеріалів справи (зокрема, зі змісту акту №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року, в якому наведена норма абз.1 п.39.4. ст.39 Податкового кодексу України) й письмових та усних пояснень сторін, відповідачем для визначення звичайної ціни було застосовано, передбачений абз.1 п.39.4. ст.39 Податкового кодексу України, метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу), за яким застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.

Згідно з абз.2 п.39.4. ст.39 Податкового кодексу України, для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.

Однак, в акті №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року відсутні дані, що є обов'язковими для визначення звичайної ціни за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) у відповідності до п.39.4. ст.39 Податкового кодексу України, які наведені вище. Натомість відповідач посилається лише на дані Львівської торгово-промислової палати за листом-відповіддю №19-09/477 від 16.04.2013 року.

Розглянувши зазначений лист №19-09/477 від 16.04.2013 року, суд дійшов до висновку, що самостійно такий документ (лист) не може визначати рівень звичайної ціни, у порядку регламентованому Податковим кодексом України, входячи з такого.

Хоча у листі №19-09/477 від 16.04.2013 року дійсно наводиться інформація щодо цінових пропозицій по окремих моделях комп'ютерної техніки (яка була предметом договору поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року) - мінімальна, максимальна та усереднена станом на квітень 2013 року та середня станом на листопад 2012 року, яка отримана з інформаційних баз даних мережі Інтернет, однак, у такому листі відсутні обов'язкові дані, визначені п.39.4. ст.39 Податкового кодексу України, а саме: відсутня інформація про укладені станом на листопад 2012 року договори з ідентичними (однорідними) товарами; про умови продажу товарів. У листі не враховано умови таких договорів як кількість (обсяг) товарів; обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну; не враховано також звичайні під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.

Відповідно, зазначене не свідчить про визначення, у відповідності до норм ст.39 Податкового кодексу України, Львівською торгово-промисловою палатою у листі №19-09/477 від 16.04.2013 року звичайної ціни на товар (4800 ноутбуків).

Аналогічно, не здійснено визначення звичайної ціни за методами, встановленими Податковим кодексом України, і відповідачем самостійно. Так, в акті №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року ним наведено лише посилання на той же лист Львівської торгово-промислової палати №19-09/477 від 16.04.2013 року, у якому, як встановлено судом, теж не здійснено визначення звичайної ціни за методами, встановленими Податковим кодексом України.

При цьому, суд бере до уваги ту обставину, що незважаючи на те, що відповідач, як вказано в акті №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року, був повідомлений позивачем про дефектність товару за договорами поставки (яка доводами відповідача не спростована), такі обставини ним не були взяті до уваги та не були оцінені при визначенні рівня звичайних цін. У той же час, така обставина має істотне значення для вирішення цієї справи, оскільки листом №19-09/444 від 19.04.2013 року, надісланим позивачеві за його запитом №1004 від 10.04.2013 року про надання інформації по вартості на внутрішньому ринку на ноутбуки некондиційні загальною кількістю 4800 (товар, котрий був предметом поставки за договором №КП-0110 від 01.10.2012 року), Львівська торгово-промислова палата повідомляє, що пошуком інформації по вартості товару некондиційного на ринку України станом на квітень 2013 року пропозицій не виявлено.

У зв'язку наведеним суд вважає, що відповідачем не було виконано обов'язку, покладеного на нього абз.1 п.39.14. ст.39 Податкового кодексу України, за яким доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Судом при вирішенні цієї справи також було взято до уваги ту обставину, що операція з продажу позивачем товару за ціною 3 262 992 грн. без ПДВ не суперечить господарській діяльності підприємства, яка за загальним правилом спрямована на отримання прибутку, оскільки, товар був придбаний позивачем у Підприємства зі 100% іноземною інвестицією «Монблан», за ціною нижчою від ціни подальшого продажу ПП «Електрокабельпостач», що свідчить про здійснення націнки на товар та отримання прибутку від такої операції. При цьому, й Підприємство зі 100% іноземною інвестицією «Монблан» придбавало такий товар у KAILASH TRADE 11 LLP (Великобританія) та в подальшому його реалізовувало із певним рівнем націнки. А тому суд приходить до висновку, що твердження відповідача про заниження позивачем ціни на товар не відповідає дійсності, оскільки позивачем було здійснено збільшення ціни товару при його продажі в порівнянні з ціною купівлі (здійснено націнку), з метою отримання прибутку, що за показаннями свідка ОСОБА_3 і було метою господарської діяльності позивача.

Окрім того, судом при розгляді справи взято до уваги суперечливу позицію відповідача щодо відповідності чи невідповідності договірної ціни за 4800 одиниць комп'ютерної техніки згідно договору поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року рівню звичайних цін, яка випливає із акту №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року.

Так, позивачем було придбано 4800 одиниць комп'ютерної техніки за договором поставки №1-01/11 від 01.11.2012 року, укладеним із Підприємством зі 100% іноземною інвестицією «Монблан», за ціною 3 896 064 грн. у т.ч. ПДВ. У подальшому, позивач реалізував зазначену техніку кількістю в 4800 одиниць за договором поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року, укладеним із ПП «Електрокабельпостач» за ціною 3 915 590,40 грн., у т.ч. ПДВ. При цьому, в акті №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року в частині перевірки витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, вказано, що проведеною перевіркою за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року не встановлено завищення чи заниження таких витрат. Зважаючи на те, що до складу таких витрат, включено й витрати на придбання 4800 одиниць комп'ютерної техніки за договором поставки №1-01/11 від 01.11.2012 року, укладеним із Підприємством «Монблан», за ціною 3 896 064 грн., у т.ч. ПДВ, слід дійти висновку про згоду відповідача із тим, що договірна ціна за 4800 одиниць комп'ютерної техніки в сумі 3 896 064 грн., у т.ч. ПДВ, збігається з звичайною ціною на такий товар. Одночасно, договірна ціна за 4800 одиниць комп'ютерної техніки в сумі 3 915 590,40 грн. у т.ч. ПДВ, відповідачем оцінюється як така, що не відповідає рівню звичайних цін, що на переконання суду не свідчить про об'єктивність відповідача.

Згідно п.39.1. ст.39 Податкового кодексу України, звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено Податковим кодексом України і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3.-39.4. ст.39 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд приходить до переконання, що договірна ціна за договором поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року відповідає та збігається з рівнем звичайної ціни. У той же час, відповідачем не було дотримано порядку застосування звичайної ціни і встановлених методів її визначення та не доведено, що ціна договору поставки №КП-0110 від 01.10.2012 року, укладеного позивачем із ПП «Електрокабельпостач», не відповідає рівню звичайних цін.

Отже, зважаючи на усе вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку щодо протиправності винесення податкових повідомлень-рішень №0001002210, №0001012210, №0001022210 від 15.05.2013 року та наявності підстав для їх скасування.

Окрім того, при вирішенні підставності заявлених позивачем вимог в частині скасування податкових повідомлень-рішень №0001002210, №0001012210, №0001022210 від 15.05.2013 року та коректності обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд звертає увагу на норму абз.3 п.39.15. ст.39 Податкового кодексу України, якою передбачено, що у разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження такого податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених Податковим кодексом України, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. У такому випадку керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

У даному випадку, суми, визначені оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями №0001002210, №0001012210, №0001022210, позивачем не сплачувалися, окрім того, такі податкові повідомлення-рішення оскаржувалися ним як в адміністративному порядку (податкові повідомлення-рішення №0001002210, №0001012210, №0001022210 від 15.05.2013 року), так і в судовому порядку за цим позовом (податкові повідомлення-рішення №0001002210, №0001012210, №0001022210, №0001032210 від 15.05.2013 року). Що в сукупності дає змогу застосувати норму абз.3 п.39.15. ст.39 Податкового кодексу України щодо відкликання таких податкових повідомлень-рішень.

Однак, при цьому суд бере до уваги положення ст.60 Податкового кодексу України, якою регламентується відкликання податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги. Так, згідно п.60.1. ст.60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо:

- сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення;

- контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу;

- контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі;

- рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі;

- рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Окрім того, пунктами 60.2-60.6 ст.60 Податкового кодексу України визначається й момент відкликання податкового повідомлення-рішення, який пов'язаний із обставинами передбаченими п.60.1 ст.60 Податкового кодексу України. А тому, розглянувши в сукупності норми п.39.15 ст.39 Податкового кодексу України та ст.60 Податкового кодексу України, суд вважає, що у даному випадку відсутнє належне підтвердження відкликання спірних податкових повідомлень-рішень №0001002210, №0001012210, №0001022210 від 15.05.2013 року в порядку визначеному п.60.1 ст.60 Податкового кодексу України, а також не встановлений момент їх відкликання.

При цьому, судом взято до уваги п.5.6 Поряду направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1236 від 28.11.2012 року, яким визначено, що з 01.01.2013 року, у разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного із застосуванням звичайних цін, або не сплачує відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених Податковим кодексом України, податкове повідомлення-рішення відкликається з урахуванням вимог пункту 39.15 статті 39 розділу І Податкового кодексу України. Виходячи із конструкції вказаного пункту, яка передбачає, що «податкове повідомлення-рішення відкликається», слід дійти висновку, що податкове повідомлення-рішення потребує такого відкликання, яке в свою чергу регламентується згаданою вище нормою ст.60 Податкового кодексу України, та на цей момент вчинене не було.

Таким чином, вимога позивача щодо скасування податкових повідомлень-рішень №0001002210, №0001012210, №0001022210 від 15.05.2013 року, винесених із застосуванням звичайних цін, підлягає розгляду в даному процесі та є коректним способом захисту, спрямованим на захист прав та інтересів позивача (платника податків).

У такому переконанні суд також ґрунтується на принципі верховенства права, який забороняє відмову в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. А також судом взято до уваги п.56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, яким встановлено, що у разі, коли норма Податкового кодексу України чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі Податкового кодексу України, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Крім цього, суд бере до уваги, що необхідність вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків обумовлюється й практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні у справі «Щокін проти України» Суд дійшов висновку про необхідність дотримання вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. А тому, враховуючи те, що позивачем заявлена вимога щодо скасування податкових повідомлень-рішень №0001002210, №0001012210, №0001022210 від 15.05.2013 року, яка підлягає задоволенню, її вирішення слід вважати таким, що спрямоване на користь позивача (платника податків).

Щодо вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001032210 від 15.05.2013 року, прийнятого на підставі акту позапланової перевірки №369/22-10/35287031 від 17.04.2013 року, судом встановлено наступне.

У період з 02.04.2013 року по 10.04.2013 року відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати позивачем податку на додану вартість за січень-лютий 2013 року, за результатами якої було встановлено порушення п.188.1 ст.188, п.п.200.1, 200.3 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 871 697 грн. (акт №369/22-10/35287031 від 17.04.2013 року).

За результатами вказаної перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0001032210 від 15.05.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (871 697 грн.) та штрафними санкціями (217 924 грн.).

Як вбачається з акта №369/22-10/35287031 від 17.04.2013 року, матеріалів справи та пояснень сторін, зазначене рішення було прийняте контролюючим органом - відповідачем у зв'язку із завищення позивачем залишку від'ємного значення ПДВ у попередньому звітному періоді (грудні 2012 року), який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вказано в акті №369/22-10/35287031 від 17.04.2013 року, зазначена обставина, на думку відповідача, підтверджується згаданим актом про результати виїзної позапланової документальної перевірки №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року. В результаті чого, суд звертає увагу на те, що за наслідком проведеної виїзної позапланової документальної перевірки за 2012 рік, результати якої викладені в акті №363/22-10/35287031 від 16.04.2013 року, відповідачем дійсно було проведено коригування від'ємного значення суми ПДВ та зменшено таке значення на 871 697 грн., для чого винесено податкове повідомлення-рішення №0001012210 від 15.05.2013 року.

Однак, як уже було встановлено вище, таке податкове повідомлення-рішення №0001012210 від 15.05.2013 року щодо коригування від'ємного значення суми ПДВ та його зменшення за грудень 2012 року на 871 697 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

А тому, рішення контролюючого органу про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій, прийняте у зв'язку із коригуванням (зменшенням) від'ємного значення ПДВ за протиправним податковим повідомленням-рішенням, яке підлягає скасуванню, є також безпідставним, протиправним та підлягає скасуванню.

При розгляді цієї справи, суд також бере до ваги увагу практику Європейського суду з прав людини, яка в контексті податкових спорів свідчить, що встановлення обов'язку сплатити податок/позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит чи бюджетне відшкодування ПДВ) розглядається як позбавлення власності. Відповідно, воно повинно здійснюватися лише на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (п.53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії», п.23 Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії»).

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

ДПІ у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, як суб'єкт владних повноважень не надала до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її заперечення, та нею не було спростовано доводів позивача. Окрім цього, відповідачем належними документально обґрунтованими доказами не підтверджено наявності правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд прийшов до висновку, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.4, 7-11, 14, 18, 19, 69-71, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби №0001002210 від 15.05.2013 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби №0001012210 від 15.05.2013 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби №0001022210 від 15.05.2013 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби №0001032210 від 15.05.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Констант-Плюс» сплачений судовий збір у сумі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06 вересня 2013 року.