Постанова № 3332106, 31.03.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2009 № 13/137/48

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Кондес Л.О.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

позивача: не зявився;

відповідача: не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вена"

на рішення Господарського суду м.Києва від 30.01.2009

у справі № 13/137/48 (суддя

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чистий світ-К"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Вена"

про стягнення 18791,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Чистий світ-К” (далі ТОВ“Чистий світ-К”, позивач) звернулось з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Вена” (далі ТОВ “Фірма “Вена”, відповідач) 18791,16 грн. заборгованості по договору купівлі-продажу № 19/2406 від 24.06.2008 р.

В подальшому позивачем подано зміни до позовної заяви, в яких він повідомив про оплату відповідачем 10.12.2008 р. суми заборгованості 18791,16 грн., тому він просить стягнути 1154,04грн. 3 % річних та індексу інфляції. Позивачем надано докази оплати суми боргу (банківська виписка).

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.01.2009 р. в справі №13/137/48 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ТОВ “Фірма “Вена” на користь ТОВ “Чистий світ-К” індекс інфляції в сумі 945,72грн., 3 % річних в сумі 203,69 грн., 119,41 державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження по справі в частині стягнення боргу в сумі 18791,16 грн. на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, було припинено. В решті позовних вимог в частині стягнення 4,63 грн. річних було відмовлено. Стягнуто з ТОВ “Чистий світ” в доход державного 11,54 грн. державного мита за подання заяви про уточнення позовних вимог.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати в частині стягнення індексу інфляції в сумі 945,72 грн. та 3% річних в сумі 203,69 грн. та прийняти нове, яким в цій частині позову відмовити.

Відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, а саме суд не звернув уваги на те, що позивач не надав суду доказів доплати до державного мита у встановленому порядку та розмірі при збільшенні останнім позовних вимог. По-друге, при здійсненні самостійного перерахунку розміру санкцій, суд не врахував розяснення пункту 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 року за № 01-8/344 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році” що вказує на те, що господарський суд у розгляді справи не зобовязаний здійснювати замість позивача “перерахунок” розрахованих сум штрафних санкцій, річних тощо. В даному випадку, суд повинен був лише перевірити обґрунтованість і правильність здійснення позивачем нарахування таких сум і в разі якщо їх обчислення помилково розраховано - зобовязати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору, а в разі неподання відповідного правильного розрахунку - залишити позовні вимоги в даній частині без розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач апеляційні вимоги не визнав, зазначив, що рішення є законним, обґрунтованим та таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права. На підтвердження своїх доводів позивач надав платіжне доручення №6283 від 28.01.2009 р. про сплату до держбюджету України 11,55грн. доплати додержавного мита за подання позовної заяви.

Ухвалою від 20.02.2009 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 31.03.2009 р.

Представники сторін в судове засідання не зявились. Про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що свідчать підписи на зворотних повідомленнях поштових відправлень. В звязку з тим, що явка представників сторін не визнавалась судом обовязковою, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі за наявними матеріалами та без участі представників сторін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, перевіривши матеріали справи, колегія встановила наступне.

24.06.2008 р. між сторонами підписано договір поставки № 19/2406.

Позивач на виконання договору по видатковій накладній № 9495 від 10.07.2008 р. поставив товар, який відповідач отримав по довіреності ЯПЕ №601826/1302 від 07.07.2008 р. на суму 21291,16 грн.

Відповідно до п. 8.1 договору, покупець зобовязаний оплатити постачальнику вартість (ціну) товару не пізніше 30 календарних днів з дати поставки товару постачальником, шляхом безготівкового перерахування суми грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Відповідачем сума боргу 18791,16 грн. була оплачена під час розгляду справи, в звязку з чим суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про припинення провадження по справі, на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Також суд першої інстанції посилаючись на статті 525, 526, 615, 625 Цивільного кодексу України, задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь індексу інфляції в сумі 945,72 грн. та 3% річних в сумі 203,69 грн. Також суд стягнув з відповідача 119,41державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 11,55 грн. державного мита в доход держави.

Перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Внаслідок укладання спірного договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обовязки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України індекс інфляції в сумі 945,72грн. за період з 10.08.2008 р. по 10.12.2008 р. та 3 % річних в сумі 208,32 грн. з 10.08.2008p., які є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково 3 % річних в сумі 203,69грн., оскільки позивачем допущені арифметичні помилки при нарахуванні та застосуванні днів прострочки відповідача, та індекс інфляції в сумі 945,72 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог чинного законодавства, одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається, зобовязання повинні виконуватись належним чином в установлений строк.

Оскільки відповідач, в порушення ст. 525, 526, 615 Цивільного кодексу України, взяті на себе зобовязання по оплаті своєчасно не виконав, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме 3 % річних в сумі 203,69 грн. та інфляційні в сумі 945,72 грн., припинити провадження по справі в частині стягнення боргу в сумі 18791,16 грн. в звязку з відсутністю предмету спору, в решті позову на суму 4,63 грн. річних відмовити.

Суд не приймає твердження відповідача про те, що рішення має бути скасоване в звязку з тим, що господарський суд першої інстанції здійснив перерахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, оскільки інформаційні листи Вищого господарського суду України носять рекомендаційних характер. Відповідно ж до частини 2 статті 104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Що стосується оскаржуваного рішення, то по своїй суті воно є правильним. При вирішенні даного спору суд лише перевірив розрахунок позивача і задовольнив лише правомірно заявлені вимоги, тому рішення скасуванню в частині стягнення інфляційних втрат та 3-х відсотків річних не підлягає.

Посилання відповідача на те, що суд на підставі ст. 63 ГПК України, повинен був повернути без розгляду заяву про збільшення позовних вимог, є також безпідставним, оскільки відповідно до пункту 4.2 Розяснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України зі змінами та доповненнями, у разі якщо позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не сплатив державне мито зі збільшеної суми, господарський суд повинен стягнути з позивача суму недоплаченого державного мита в доход Державного бюджету.

Таким чином, суд правомірно прийняв до розгляду заяву про уточнення позовних вимог, а не повернув її без розгляду позивачу на підставі ст. 63 ГПК України.

Однак, судова колегія зазначає, що місцевий господарський суд припустився помилки при обрахуванні суми державного мита, яке підлягало поверненню позивачу за рахунок відповідача.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів державне мито складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тому із позовної заяви ТОВ “Чистий світ-К” сплатило 187,91 грн., а за заяву про уточнення позовних вимог ним було доплачено 11,55грн., тобто разом 199,46 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита; при частковому задоволенні позову, державне мито покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При винесенні рішення, судом першої інстанції позовні вимоги фактично були задоволені на 99,98%, тому з позивача мало бути стягнуто на користь позивача 199,42 грн. державного мита та 117,98 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Однак, суд повернув позивачу за рахунок відповідача державне мито лише за звернення з позовною заяву не взявши до уваги, що вимоги були збільшені і позивачем оплачено, ще 11,55грн., що підтвердженням платіжним дорученням, яке надано суду апеляційної інстанції Суд стягнув 11,55 грн. з відповідача до Державного бюджету України, а не на рахунок позивача, тому в частині стягнення сум державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу рішення має бути змінено.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що вимоги викладені в апеляційній скарзі не є обґрунтованими, а тому залишає їх без задоволення, однак рішення Господарського суду Чернігівської області змінює в частині стягнення з відповідача сум державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Вена” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.01.2009 р. змінити в частині стягнення державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, які підлягають стягненню в сумі: 199,42 грн. державного мита та 117,98 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Викласти резолютивну частину рішення в такій редакції:

“1. Припинити провадження по справі в частині стягнення боргу в сумі 18791,16 грн. на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

2.Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Вена” (14000 м. Чернігів, пр. Перемоги, 67 кв. 2-3 код 14245188) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Чистий світ-К” (04073 м. Київ, пр-т Московський, 21 код 30369774) індекс інфляції в сумі 945,72 грн. та 3 % річних в сумі 203,69 грн., 199,42 грн. державного мита та 117,98 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3.В решті позовних вимог в частині стягнення 4,63 грн. річних відмовити.”

Справу №13/137/48 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя

Судді