Ухвала суду № 33317836, 29.08.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2013 р.Справа № 814/174/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого -судді Романішина В.Л.,

суддів Димерлія О.О., Єщенка О.В.,

за участю секретаря Фурмана А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Одесі апеляційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Веселинівський завод СЗМ» до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2013р. ПАТ «Веселинівський завод СЗМ» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вознесенської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (на час звернення Вознесенська ОДПІ Миколаївської області ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.08.2012р. №0000162301 та №0000202301.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що товариство правомірно включило до складу своїх валових витрат суми, перераховані на користь ТОВ «ЗМТК» та ТОВ «Лідерпромпостач» в якості оплати за придбанні у останніх товари. Висновок податкового органу про порушення позивачем п.п.138.2 ст.138, п.п.198.2, 198.6 ст.198 ПК України є безпідставним, оскільки на момент укладення на виконання угод контрагенти позивача ТОВ «ЗМТК» та ТОВ «Лідерпромпостач» були належним чином зареєстровані як суб'єкти господарської діяльності, а також були зареєстровані платниками ПДВ. ПАТ «Веселинівський завод СЗМ», виступаючи замовником робіт за укладеними угодами, отримало від контрагентів, згідно актів прийому-передачі, товари та, в свою чергу, перерахувало на користь ТОВ «ЗМТК» та ТОВ «Лідерпромпостач» грошові суми в якості оплати, чого в акті перевірки податковим органом не заперечується. У позивача є у наявності всі первинні документи, які підтверджують факт отримання та подальше використання продукції у своїй господарській діяльності. Відповідачем в акті перевірки не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Жодним актом законодавства не передбачено право органу державної податкової служби визнавати нікчемними дані, зазначені платником податку у податкових деклараціях.

Вознесенська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області проти позову заперечила, зазначивши, що актом перевірки від 19.07.2012р. встановлено неправомірне віднесення ПАТ «Веселинівський завод СЗМ» до складу валових витрат і витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, оплати товарів постачальникам ТОВ «ЗМТК» та ТОВ «Лідерпромпостач», а також завищення податкового кредиту по взаємовідносинах з вказаними контрагентами. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач вважає правомірними, в задоволенні позову просив відмовити.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.03.2013р. позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, Вознесенська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального права, та винести нову постанову, якою позов ПАТ «Веселинівський завод СЗМ» залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу Вознесенської ОДПІ від 31.05.2012р. №114, згідно п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на ІІ квартал 2012р., у період з 31.05.2012р. по 12.07.2012р. посадовими особами Вознесенської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області проведено планову виїзну перевірку ПАТ «Веселинівський завод СЗМ» (код за ЄДРПОУ 00446546) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.03.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.03.2012р., за результатами якої складено акт перевірки №00081/2201/446546 від 19.07.2012р.

У висновках акту перевірки вказується на порушення позивачем:

- п.п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, що виразилось в безпідставному віднесенні підприємством до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування витрати на придбання сировини на загальну суму 4073587 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 972109 грн., в тому числі за І квартал 2011 року - 439798 грн., ІІ квартал 2011 року - 532311 грн.;

- ч.ч. 1, 5 ст.203, п. 1, 2 ст.215, ст.228 ЦК України - правочини по взаємовідносинах ПАТ «Веселинівський завод СЗМ» з ТОВ «ЗМТК» мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою ухилення від сплати податків третіх осіб;

- п.п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту по взаємовідносинах з підприємством ТОВ «Лідерпромпостач» на загальну суму ПДВ 462879,30 грн. (в т.ч. за квітень 2011 року 119801,30 грн., за травень 2011 року - 152981,50 грн., за червень 2011 року - 190096,50 грн.).

Зокрема, актом перевірки від 19.07.2012р. встановлено неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат і витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, оплати товарів наступним постачальникам:

- ТОВ «ЗМТК» у І кварталі 2011 року в сумі 1759191 грн. Згідно з актом перевірки ТОВ «ЗМТК» від 29.04.2011р. №118/23-2/37056519, проведеної ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя, правочини, укладені зазначеним підприємством не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, є нікчемними і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язанні з їх недійсністю;

- ТОВ «Лідерпромпостач» у ІІ кварталі 2011 року в сумі 2314396,0 грн. Згідно з актом перевірки від 20.06.2012р. №368/22-6/3752899, складеним Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської області проведення зустрічної звірки підприємства щодо підтвердження господарських відносин з ПАТ «Веселинівський завод СЗМ» неможливе, оскільки ТОВ «Лідерпромпостач» має стан 8 - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Також, в акті перевірки від 19.07.2012р. зазначено про завищення ПАТ «Веселинівський завод СЗМ» податкового кредиту на суму 609805 грн. у результаті неправомірного віднесення до його складу сум ПДВ: в січні 2011р. в сумі 146925 грн. за результатами здійснення операцій з ТОВ «ЗМТК»; у квітні 2011р. в сумі 119801 грн., у травні 2011р. в сумі 152981 грн., у червні 2011р. в сумі 190097 грн. за результатами здійснення операцій з ТОВ «Лідерпромпостач».

На підставі вказаного акту перевірки 02.08.2012р. Вознесенською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області винесено податкові повідомлення-рішення: №0000162301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 972110 грн. (в т.ч. за основним платежем - 972109 грн., за штрафними санкціями - 1 грн.); №0000202301, яким ПАТ «Веселинівський завод СЗМ» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в розмірі 609805 грн. (в т.ч. за основним платежем - 609804 грн., за штрафними санкціями - 1 грн.).

Задовольняючи позов ПАТ «Веселинівський завод СЗМ» про скасування зазначених податкових повідомлень-рішень суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем правомірно включено до складу своїх валових витрат суми, перераховані на користь ТОВ «ЗМТК» та ТОВ «Лідерпромпостач» в якості оплати за придбанні у останніх товари, а висновки податкового органу про порушення товариством п.п.138.2 ст.138, п.п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України спростовуються наявними в матеріалах справи копіями первинних документів. Колегія суддів погоджується з таким висновком Миколаївського окружного адміністративного суду.

Згідно п.п 138.1.1 п. 138.1 статті 138 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; г) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Згідно п.п 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Кодексу податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст.201 ПК України).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Веселинівський завод СЗМ» мало взаємовідносини з ТОВ «ЗМТК» та ТОВ «Лідерпромпостач» за договорами на поставку молочної продукції.

На момент укладення та виконання зазначених угод контрагенти позивача були належним чином зареєстровані, як суб'єкти господарської діяльності, а також були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

ПАТ «Веселинівський завод СЗМ», виступаючи замовником робіт за укладеними угодами, отримало від контрагентів, згідно актів прийому-передачі, товари та, в свою чергу, перерахувало на користь ТОВ «ЗМТК» та ТОВ «Лідерпромпостач» грошові суми в якості оплати. Ці обставини підтверджені документами, що перевірялись податковим органом та відображені в акті перевірки і доводять факт отримання та подальше використання продукції у господарській діяльності ПАТ «Веселинівський завод СЗМ».

У рядку 04.1 декларацій з податку на прибуток позивачем відображені витрати на придбання товарів від ТОВ «ЗМТК» та ТОВ «Лідерпромпостач». Актом перевірки та податковим органом не заперечується те, що ПАТ «Веселинівський завод СЗМ» скористалося наданим йому законом правом та відобразило у бухгалтерському та податковому обліку з податку на прибуток, прийнявши рішення про збільшення своїх валових витрат на суму придбаних товарів.

В обґрунтування висновків податкового органу про порушення позивачем п.п.198.2, 198.6 ст.198, п.п.138.2 ст.138 ПК України стало встановлення фактів відсутності у контрагента позивача ТОВ «ЗМТК» необхідних умов для здійснення відповідної господарської економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, приміщень, тощо, а також відсутності контрагента ТОВ «Лідерпромпостач» за місцем реєстрації.

Однак, колегія суддів вважає, що висновок податкового органу про відсутність у постачальника позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності є недоведеним, так як він був здійснений тільки на підставі податкової звітності без перевірки первинних бухгалтерських та податкових документів підприємства. Більше того, сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів вважає, що аналіз наданих позивачем первинних бухгалтерських та податкових документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум валових витрат по операціях з ТОВ «ЗМТК» та ТОВ «Лідерпромпостач». Зазначені первинні документи повністю відповідають ознакам первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Так, досліджуючи наявні в матеріалах справи копії первинних документів, колегія суддів встановила, що вони у повній мірі відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та ст.201 ПК України.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що у податкового органу не було заперечень до правильності складання вище вказаних первинних документів, що також підтверджується висновками акту перевірки, серед яких не зазначено порушення позивачем вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України в частині складання податкових накладних та інших первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій позивачем з ТОВ «ЗМТК» та ТОВ «Лідерпромпостач» у перевіряємий період.

Жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Відповідачем не надано до суду належних доказів, які б підтверджували відомості, викладені в акті перевірки №00081/2201/446546 від 19.07.2012р., складеному за результатами перевірки ПАТ «Веселинівський завод СЗМ». Більше того, сам по собі акт перевірки є лише документом, що фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, та не містить у собі доказової бази щодо виявлених у ході перевірки обставин, які повинні підтверджуватись первинними документами. Чинним законодавством України не визначені норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим висновок щодо відсутності таких умов має оціночний характер, що базується на припущенні.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з вказаними вище контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

В свою чергу, актом перевірки та іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування валових витрат та податкового кредиту.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що наявні у позивача податкові накладні (та інші первинні документи), які відповідають вимогам закону, та сплата на користь постачальників товарів та послуг суми ПДВ, у повній мірі виконують функції, покладені на них Податковим Кодексом України та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених позивачем та ТОВ «ЗМТК» та ТОВ «Лідерпромпостач», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначених правочинів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог ПАТ «Веселинівський завод СЗМ».

Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В силу ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 185, 195, 196, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст ухвали виготовлено 30.08.2013р.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Димерлій О.О.

Єщенко О.В.