Ухвала суду № 33315014, 29.08.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чучко В.М.

Суддя-доповідач - Шишов О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2013 року справа №805/9953/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Шишова О.О., Сіваченко І.В., Жаботинської С.В., секретарі судового засідання Сульженко А.В., за участю представника позивача Толмачової А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року у справі № 805/9953/13-а за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році в сумі 995 491,00 грн. та пеню в сумі 14 534,30 грн.

З рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та звернувся з апеляційною скаргою у якій вказав, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріально права. Зазначили, що відповідач в порушення ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не працевлаштувало необхідну кількість інвалідів і тому підлягає відповідальності. В порушення ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» за 2012 рік підприємством не було перераховано адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1010025,30грн. Просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання. При таких обставинах суд апеляційної інстанції розглянув справу у відсутність особи, яка не з'явилася.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів є територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів України, і діє на підставі Положення про Донецьке відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Згідно п.3, п.4 зазначеного Положення Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені, а також відповідно до п. п. 3 п.5 Положення має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів.

Відповідач Комунальне підприємство «Шляхове ремонтно-будівельне управління» (ідентифікаційний код - 05449153, місцезнаходження 83086, м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, буд 1) є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Донецької міської ради 24.11.1999 року, здійснює свою діяльність на підставі Статуту (в новій редакції), затвердженого розпорядженням Донецького міського голови № 175 від 26.02.2010 року, згідно якому метою діяльності відповідача є надання послуг і виконання робіт із благоустрою і додержанню в належному стані проїзної частини доріг, вулиць виконання реконструкції, капітальних і поточних ремонтів соціальної сфери міста, здійснення підприємницької діяльності й одержання прибутку (а.с. 120, 121-129).

Відповідно до ст.7 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Встановлено, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік (а.с. 8), складеного відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 990 працівників, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (рядок 03) становить 40 осіб. Разом з тим, фактично протягом року на підприємстві працювало 20 інвалідів (рядок 02).

Донецьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачу нараховані адміністративно-господарські санкції, сума яких визначена в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, у розмірі 995 490,00 грн. (а.с.6).

Крім того, за несплату вказаних санкцій позивачем була нарахована пеня в розмірі 14 534,30 грн. за період з 16.04.2013 року до 27.06.2013 року (а.с. 7).

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону..

Приписами ст.18 вищевказаного Закону визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.4.4 Рекомендації Вищого адміністративного суду № 07.2-10/2 від 14 квітня 2008 року «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування» при розгляді справ про стягнення адміністративно-господарських санкцій за непрацевлаштування інвалідів, адміністративні суди повинні враховувати:

- створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу;

- інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад);

- спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування;

- причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 року (чинного в 2012 році) затверджена норма статистичної звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

Процедуру подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

З документів, що надані відповідачем до матеріалів справи, встановлено, що відповідач вимоги Закону виконав у повному обсязі.

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік передбачив 40 робочих місця для інвалідів - штатних працівників, що не спростовується позивачем.

Протягом звітного року відповідачем до Донецького міського центру зайнятості щомісячно подавались звіти за формою № 3-ПН про наявність вакансій на підприємстві, з їх характеристиками та вимогами до претендентів на ці вакансії (а.с. 79-119).

Також відповідачем майже щонеділі протягом 2012 року надавалися оголошення в рекламно-інформаційні газети «Юзовка», «Карьерный вопрос» щодо пошуку робітників, із з зазначенням у цих оголошеннях про працевлаштування інвалідів (а.с.26-78).

В матеріалах справи відсутні докази працевлаштування інвалідів на робочі місця відповідача, зокрема, Донецьким міським центром зайнятості.

Фактів відмови відповідача у працевлаштуванні направлених на вакантні посади інвалідів під час розгляду справи не встановлено.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, висновок позивача про невиконання відповідачем обов'язку щодо працевлаштування інвалідів протягом 2012 року, не ґрунтується на нормах чинного законодавства України, оскільки не можна вважати під невиконанням обов'язку відсутність осіб-інвалідів у необхідній кількості в силу того, що така необхідна кількість інвалідів не зверталась безпосередньо до підприємства або не направлялась органами зайнятості.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що підставою господарської відповідальності учасника господарських відносини, у тому числі для застосування адміністративно-господарських санкцій, є вчинене таким суб'єктом господарське правопорушення. Учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним не вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 22 грудня 2009 року у справі № 21-2151во09, зокрема, зазначено, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення, а тому не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому товариство вжило всіх передбачених Законом № 875-ХІІ заходів для працевлаштування останніх.

Наведене також узгоджується з судовою практикою, зокрема, в ухвалі Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року у справі №№2а/0570/8059/2012 (у складі: головуючого судді Яманко В. Г., суддів Казначеєва Е. Г., Васильєвої І. А.) зазначено, що як вбачається з визначення адміністративно-господарської санкції, то вона є альтернативою зобов'язанню суб'єкта господарювання створити місце для інваліда, тому при фактичному створенні місця для інваліда, підстави для застосування заходів відповідальності відсутні. За частиною 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, тому у разі відсутності фактів звернення інвалідів та необґрунтованої відмови підприємством в їх працевлаштуванні така складова відповідальності, як вина суб'єкта господарювання відсутня.

Аналіз фактичних обставин справи дає підстави для висновку про те, що відповідачем здійснено всі передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів згідно з нормативом та заходи щодо інформування вищезазначених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів.

За таких умов, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.

Повний текст постанови складений 30 серпня 2013 року.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року у справі № 805/9953/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року у справі № 805/9953/13-а - залишити без змін.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкласти на строк - до 5 днів.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий О.О.Шишов

Судді І.В.Сіваченко

С.В.Жаботинська