Постанова № 33312455, 03.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2013 року Справа № 5011-10/1865-2012- 41/403-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого -Білошкап О.В.,суддів -Погребняка В.Я., Хандуріна М.І.,за участю представників сторін:

ТОВ "Рейнбо-ЛТД" - Теличко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбо-ЛТД" на рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2012р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2013р. по справі №5011-10/1865-2012-41/403-2012 за позовом Ipca Laboratories limited International House (Фірма "Іпка Лабораторіз ЛТД") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбо-ЛТД" про стягнення коштів,-

в с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.12.2012р. частково задоволено позов Ipca Laboratories Limited International House (Іпка Лабораторіз ЛТД), стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбо-ЛТД" на користь Ipca Laboratories Limited International House (Іпка Лабораторіз ЛТД) основного боргу в розмірі 106 346,50 доларів США, пені в розмірі 10 222,28 доларів США, 3% річних в розмірі 5 118,99 доларів США та судові витрати - 19898,10 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2013 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбо-ЛТД" залишено без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2012 р. змінено. Пункт 2 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: "2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбо-ЛТД" (місцезнаходження: 04111, м. Київ, вул. Щербакова, буд. 49, кв. 89, Код ЄДРПОУ 21525830) на користь Ipca Laboratories Limited International House (Іпка Лабораторіз ЛТД) (місцезнаходження: 48, Кандівлі Інд. Естейт, Кандівлі (в) Мумбай 400 067, Індія) 105 252,00 (сто п'ять тисяч двісті п'ятдесят два долари США 00 центів) доларів США основного боргу, 10 931,45 (десять тисяч дев'ятсот тридцять один долар США 45 центів) доларів США пені, 5 118,99 (п'ять тисяч сто вісімнадцять доларів США 99 центів) доларів США три відсотки річних та 19 383,93 (дев'ятнадцять тисяч триста вісімдесят три грн. 93 коп.) грн. судового збору.". Видачу наказу доручено господарському суду міста Києва. Справу повернуто до господарського суду міста Києва.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейнбо-ЛТД" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2012р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2013р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., вислухавши пояснення представника ТОВ "Рейнбо-ЛТД", перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2009р. між позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) було укладено контракт № 2RB/09-10, відповідно до п. 1.1 якого продавець продав, а покупець придбав товар на умовах контракту, за стандартними умовами продажу у відповідності до Специфікацій, які є невід'ємними частинами даного Контракту.

Як встановили суди попередніх інстанцій, на виконання умов контракту продавець передав, а покупець прийняв товар на загальну суму - 114 252,50 доларів США.

При цьому, покупець лише частково розрахувався за товар, а відтак, відповідач перед позивачем має заборгованість за контрактом.

Ipca Laboratories limited International House (Фірма "Іпка Лабораторіз ЛТД") звернулась до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбо-ЛТД" заборгованості за контрактом № 2RB/09-10 від 01.04.2009р. з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог в сумі 136726,06 доларів США.

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.04.2012р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2012р. позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбо-ЛТД" на користь Ipca Laboratories Limited International House (Фірма "Іпка Лабораторіз ЛТД") грошові кошти: основного боргу - 106 346,50 доларів США, штрафу - 10 931,45 доларів США, втрат від інфляції - 11 073,05 доларів США, 3% річних - 5 268,04 доларів США та судові витрати - 21 339,17 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.08.2012р. рішення суду першої інстанції від 10.04.2012р. та постанову суду апеляційної інстанції від 15.06.2012р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила, що суди попередніх інстанцій не в повному обсязі розглянули доводи відповідача щодо відсутності боргу за контрактом №2RB/09-10 від 01.04.2009р. Крім того, господарські суди обох інстанцій не перевірили повноваження представників позивача за наданою суду довіреністю з урахуванням положень Гаазької Конвенції 1961 р., що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка набула чинності у відносинах між Індією та Україною 14.07.2005 р., а при вирішенні спору щодо стягнення штрафу з відповідача в розмірі 10 931,45 доларів США, судам необхідно врахувати вимоги п.п.10.1 п.10 контракту №2RB/09-10 від 01.04.2009р.

Згідно ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

За результатом нового розгляду справи, судом першої інстанції позов Ipca Laboratories Limited International House (Іпка Лабораторіз ЛТД) задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбо-ЛТД" на користь Ipca Laboratories Limited International House (Іпка Лабораторіз ЛТД) основного боргу в розмірі 106 346,50 доларів США, пені в розмірі 10 222,28 доларів США, 5 118,99 доларів США 3% річних та судові витрати - 19898,10 грн., в іншій частині позову відмовлено.

При цьому, суд першої інстанції послався на те, що позовні вимоги Ipca Laboratories Limited International House (Фірма "Іпка Лабораторіз ЛТД") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбо-ЛТД" про стягнення боргу за контрактом №2RB/09-10 від 01.04.2009р. в розмірі 106 346,50 доларів США є обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням умов договору, не сплаченої суми заборгованості, встановлених дат прострочення, порядку розрахунків визначеного п. 3 договору, а також обмеживши нарахування пені подвійною обліковою ставкою НБУ та шестимісячним строком з дня, коли зобов'язання мало бути виконано, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 10 222,28 доларів США.

Крім цього, здійснивши перерахунок 3 % річних, господарський суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три відсотки річних у розмірі 5 118,99 долари США.

При цьому, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань в розмірі 14 291,64 дол. США, суд виходив з того, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, а тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні.

Частково погоджуючись з висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції змінив рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2012 р., виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбо-ЛТД" (місцезнаходження: 04111, м. Київ, вул. Щербакова, буд. 49, кв. 89, Код ЄДРПОУ 21525830) на користь Ipca Laboratories Limited International House (Іпка Лабораторіз ЛТД) (місцезнаходження: 48, Кандівлі Інд. Естейт, Кандівлі (в) Мумбай 400 067, Індія) 105 252,00 (сто п'ять тисяч двісті п'ятдесят два долари США 00 центів) доларів США основного боргу, 10 931,45 (десять тисяч дев'ятсот тридцять один долар США 45 центів) доларів США пені, 5 118,99 (п'ять тисяч сто вісімнадцять доларів США 99 центів) доларів США три відсотки річних та 19 383,93 (дев'ятнадцять тисяч триста вісімдесят три грн. 93 коп.) грн. судового збору.".

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується поставка позивачем та отримання відповідачем товару згідно контракту №2RB/09-10 від 01.04.2009р. на загальну суму 114 252,50 доларів США., проте відповідачем здійснено оплату товару частково, що підтверджується платіжними дорученнями: №07 від 26.01.2011р. на суму 1 000,00 доларів США, №21 від 04.04.2011р. на суму 3 000,00 доларів США, №35 від 04.08.2011р. на суму 2 000,00 грн., №57 від 30.11.2011р. на суму 3 000,00 грн. Тому, заборгованість відповідача перед позивачем складається із суми основного боргу в розмірі 105 252,00 доларів США, суми пені в розмірі 10 931,45 доларів США, суми 3% річних в розмірі 5 118,99 доларів США.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 01 квітня 2009р. між Компанією Ipca Laboratories Limited International House (Іпка Лабораторіз ЛТД), як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рейнбо-ЛТД", як покупцем, був укладений контракт №2RВ/09-10, за умовами якого продавець продає, а покупець купує товар на умовах Контракту, за стандартними умовами продажу та у відповідності до Специфікацій, що є невід'ємною частиною даного Контракту.

Згідно п. 2 контракту ціна товару, що поставляється по даному Контракту, зазначена в Загальній Специфікації до Контракту і розуміється на умовах СІП-Київ авіа/море (згідно специфікації) /Інкотермс-2000/ і включає вартість упаковки, маркування, завантаження, укладки, оформлення митних формальностей у країні продавця, страховки та транспортування. Кількість товару, що поставляється по даному Контракту, вказана Загальною Специфікацією до даного Контракту. Загальна вартість Контракту складає 843 860,00 доларів США.

Пунктами 5, 6, 7 контракту визначено, що товар має відповідати Сертифікату якості та зразкам, наданим продавцем. На кожній упаковці мають бути зазначені номер партії, дата виготовлення. Остаточний термін придатності товару має бути не менше 70% основного терміну придатності. Товар має поставлятися в експортній упаковці, яка відповідає характеру товару, що поставляється. Продавець несе відповідальність перед покупцем та зобов'язаний відшкодувати йому збитки, що виникли від псування, пошкодження чи поломки вантажу внаслідок його неналежної чи неякісної упаковки.

Відповідно до п. 4 контракту товар, зазначений в даному Контракті, поставляється протягом 30 днів від дати інвойсу на кожну партію товару на умовах СІП Київ.

Отже, як встановили суди попередніх інстанцій, укладений між позивачем і відповідачем контракт є зовнішньоекономічним контрактом на поставку товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) видання МТП №560, введені в дію 01.01.2000р., умова СІР (перевезення і страхування оплачені до (… місце призначення зазначене) означає продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які додаткові витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки у вищезазначений спосіб. Однак за умовами терміна СІР на продавця покладається також обов'язок забезпечення страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення.

З умов Контракту та правил Інкотермс - 2000 вбачається, що місцем постачання є м. Київ.

Згідно положень А.8 Інкотермс - 2000 на підтвердження постачання продавець зобов'язаний надати покупцю за свій рахунок звичайний транспортний документ чи транспортні документи (наприклад, оборотний коносамент, необоротну морську накладну, доказ про перевезення внутрішнім водяним транспортом, повітряну накладну, накладну залізничного чи автомобільного повідомлення чи накладну змішаного перевезення) у відповідності зі статтею А.3.

Відповідно до авіа накладних, виданих компанією "САКОО", членом міжнародної повітряної транспортної асоціації, позивач передав товар перевізникові "Скайлайн Тріумф Лоджистік ПВТ. ЛТД", Мумбай. Згідно цих авіа накладних доставка товару здійснювалася до м. Київ через Аеропорт Мумбаї, а також за накладними передано всі товарно-транспорті документи.

Як встановив суд апеляційної інстанції, поставка товару позивачем та отримання його відповідачем підтверджується товарно-транспортними документами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 29.10.2009р. позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 62 400,00 доларів США та документи на нього, а саме: комерційний Інвойс №MUM/2009-10/2389 від 26.10.2009р., авіа накладну від 28.10.2009р., лист пакування від 26.10.2009р., сертифікати якості на медикаменти, сертифікат походження форми А№670376 від 26.10.2009р.

20 грудня 2009р. позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 51 852,50 доларів США та документи на нього, а саме: комерційний інвойс №MUM/2009-10/3049 від 18.12.2009р., авіа накладну від 20.12.2009р., лист пакування від 18.12.2009р., сертифікати якості на медикаменти, сертифікат походження форми А №669065 від 21.12.2009р.

Крім того, факт отримання товару відповідачем за інвойсами №MUM/2009-10/2389 від 26.10.2009р., №MUM/2009-10/3049 від 18.12.2009р. підтверджується вантажними митними деклараціями від 03.11.2009р. №122000106/2009/20989 та від 29.12.2009р. №122000106/2009/25932, про які зазначено в листі Київської обласної митниці від 10.10.2012р. №12-45/14-7877 та листі від 29.10.2012р. №12-45/14/8358.

Також з матеріалів справи вбачається, що в платіжних дорученнях №07 від 26.01.2011р., №21 від 04.04.2011р., №35 від 04.08.2011р., №57 від 30.11.2011р. на оплату товару в призначенні платежу вказано, що оплачується Інвойс MUM/2009-10/2389 від 26.10.2009р. відповідно до контракту №2 RB/09-10 від 01.04.2009р. та декларації №020989 від 03.11.2009р.

Згідно п. 4 ст. 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Згідно ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічні діяльність" зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Таким чином, судами встановлено факт поставки позивачем відповідачеві та отримання відповідачем товару згідно контракту 2RB/09-10 від 01.04.2009р. на загальну суму 114 252,50 доларів США.

При цьому, судом апеляційної інстанції правомірно відхилено твердження відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин правил Інкотермс і про необхідність керуватися чинним цивільним та господарським законодавством України, що регулює поставку товару за договором поставки, в тому числі і факт передачі товару за договором поставки, оскільки вони спростовується вимогами п. 4 ст. 265 Господарського кодексу України та ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Крім цього, відповідно до п. 3 контракту, платежі по даному контракту здійснюються в доларах США шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця (позивача по справі) в термін не пізніше 90 днів від дати, зазначеної в інвойсі (авіа поставка) та 120 днів від дати вказаної в інвойсі (поставка морем).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановив суд апеляційної інстанції, відповідач здійснив часткову оплату товару, а саме: згідно платіжного доручення №07 від 26.01.2011р. на суму 1 000,00 доларів США, платіжного доручення №21 від 04.04.2011р. на суму 3 000,00 доларів США, платіжного доручення №35 від 04.08.2011р. на суму 2 000,00 грн., платіжного доручення №57 від 30.11.2011р. на суму 3 000,00 грн.

Оскільки відповідач належним чином не виконав умови контракту щодо оплати за поставлений позивачем товар, доказів сплати грошових коштів за товар у більшому розмірі, ніж встановлено, відповідачем не надано, суд апеляційної інстанції встановив, що у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 105 252,00 доларів США, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій в розмірі 10 931,45 доларів США, інфляційних витрат в розмірі 14 180,07 доларів США, 5 118,88 доларів США 3% річних, оскільки відповідач прострочив виконання зобов'язання.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівні цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, а тому норми ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити боржнику на вимогу кредитора також 3% річних від простроченої суми.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми заборгованості 105 252,00 доларів США в розмірі 5 118,99 доларів США.

Крім цього, суд апеляційної інстанції правомірно погодився з висновком суду першої інстанції про те, що передбачена п. 10.1. контракту №2 RB/09-10 від 01.04.2009р. неустойка за своєю правовою природою є пенею, яка на підставі цього пункту, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. Господарського кодексу України. Отже, сума пені, що підлягає до стягнення з відповідача, складає 10 931,45 доларів США.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи та надавши їм відповідну правову оцінку, дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 105 252,00 доларів США, суми пені в розмірі 10 931,45 доларів США, суми 3% річних в розмірі 5 118,99 доларів США.

Крім цього, як вбачається матеріалів справи та встановлено судами, попередніх інстанцій, довіреність на представників позивача засвідчена консульським відділом посольства України в Республіці Індія від 29.11.2011р. з гербовою печаткою Посольства України в Республіці Індія, штампом та необхідними реквізитами, печаткою Міністерства Закордонних справ Індії.

У відповідності до ст. 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Статтею 1 Гаазької Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка для України набула чинності 22.12.2003 року (у відносинах між Індією та Україною - 14.07.2005 р.), встановлено, що конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.

Згідно ст.2 Гаазької Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Відповідно до ст. 3 Конвенції єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису і якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Порядок консульської легалізації офіційних документів встановлюється Віденською конвенцією "Про консульські зносини" 1963 року, ратифікованої ВР СРСР 23.03.1989р.

Згідно з п. Г статті 5 Віденської конвенції до консульських функцій належить виконання обов'язків нотаріуса, реєстратора актів громадянського стану та інших обов'язків адміністративного характеру за умови, що це не протирічить законам та правилам держави перебування.

Згідно з п. 1.2. Інструкції "Про порядок консульської легалізації офіційних документів в України і за кордоном" №113 від 04.06.2002р. консульська легалізація офіційних документів - це процедура підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжності підписів посадових осіб, уповноважених засвідчувати підписи на документах, а також дійсності відбитків штампів, печаток, якими скріплено документ.

Відповідно до п. 2.2. цієї Інструкції консульська легалізація здійснюється уповноваженим представником Департаменту консульської служби МЗС України, Представництв МЗС на території України або консульською посадовою особою закордонної дипломатичної установи України.

Відповідно до п. 7 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України №04-5/608 від 31.05.2002р. "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" господарський суд приймає як докази офіційні документи, що походять з інших держав, за умови їх легалізації дипломатичними або консульськими службами України.

Відповідно до абзацу 3 статті 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02.04.1994р. №127/94, консули України легалізують іноземні документи, що подаються до офіційних органів України, посвідчення консулами зазначених документів означає встановлення і засвідчення справжності підписів на цих документах і відповідності їх законам держави перебування.

Таким чином, суди встановили, що довіреність на представників позивача є легалізованою та легітимною відповідно до вимог законодавства України та міжнародних нормативно-правових актів.

Крім цього, як зазначив суд апеляційної інстанції, в перекладі з англійської на українську мову довіреності позивача на представлення його інтересів, зробленому перекладачем ОСОБА_6, зазначається, що представники наділені повноваженнями забезпечувати юридичне представництво в господарських судах з усіх питань, представляти Компанію у Верховному Суді України, що спростовує доводи відповідача про неможливість представлення інтересів позивача в господарському суді згідно цієї довіреності.

Судом апеляційної інстанції правомірно відхилені доводи відповідача щодо неповідомлення його про дату та час судового засідання, які зазначені в ухвалі суду від 12.11.2012р., оскільки вони спростовуються матеріалами справи: зі штампу на зворотній стороні ухвали суду від 12.11.2012р. про призначення розгляду справи вбачається, що дана ухвала була надіслана сторонам поштою 21.11.2012р. за вихідним №41.

У відповідності до п. 2.6.15. Інструкції з діловодства в господарських судах України на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбо-ЛТД" на користь Ipca Laboratories Limited International House (Іпка Лабораторіз ЛТД) основного боргу в розмірі 105 252,00 доларів США, пені в розмірі 10 931,45 доларів США, 3% річних в розмірі 5 118,99 доларів США, оскільки факт порушення відповідачем - ТОВ "Рейнбо-ЛТД" контракту №2RВ/09-10 від 01.04.2009р. щодо часткової оплати коштів за поставлений позивачем товар доведений належними доказами та підтверджений матеріалами справи.

Відповідно до статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або в постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням вищезазначеного, виходячи із меж перегляду справи касаційною інстанцією, встановлених ст. 111-7 ГПК України, відповідно до яких правова оцінка обставин та достовірності доказів є виключно прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів прийшла до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2013р. прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для її скасування відсутні.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, які викладені в оскаржуваній постанові.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнбо-ЛТД" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2013р. по справі №5011-10/1865-2012-41/403-2012 залишити без змін.

Головуючий: Білошкап О.В. Судді:Погребняк В.Я. Хандурін М.І.