Постанова № 33308685, 30.08.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

30 серпня 2013 р. № 820/5453/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Чевичалова О.І.,

за участю:

представника позивача - Захарова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Посад" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Посад", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 26.11.2012 року № 0000422210 на загальну суму 33274,50 грн. і скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 26.11.2012 року № 0000432210 на загальну суму 59668,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що дії ДПІ у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області є протиправними, сума податкового зобов'язання, вказана в податкових повідомленнях-рішеннях визначена неправомірно, а податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не прибув, подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Посад» (далі - ТОВ фірма «Посад») зареєстроване 30.11.1993 року за № 14801200000004417 (т.1 а.с. 9).

ТОВ фірма «Посад» є платником податку на додану вартість з 10.07.1997 року (т.1 а.с. 11).

Згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності підприємства за КВЕД-2010 є: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, виробництво прянощів і приправ, виробництво готової їжі та страв, роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах, пакування (т.1 а.с. 10).

Судом встановлено, що фахівцями податкового органу було проведено позапланову документальну виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Посад», код ЄДРПОУ 21229267, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012 , валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012.

За результатами перевірки було складено акт від 14.11.2012 року № 2861/2210/21229267, яким було встановлено порушення:

- п. 138.1 статті 138 ПК України - завищено витрати 259425,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року у сумі 25000,00 грн., за 3 квартал 2011 року у сумі 62613,00 грн., за 4 квартал 2011 року у сумі 172012,00 грн. Перевіркою повноти визначення податку на прибуток встановлено його заниження всього у сумі 59668,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 у сумі 5750,00 грн., за 3 квартал 2011 у сумі 14355,00 грн., за 4 квартал 2011 у сумі 39563,00 грн.;

- п. 198.4, п. 198.3 статті 198 ПК України - занижено податок на додану вартість на загальну суму 23849,00 грн., в т.ч. за травень 2011 року на суму 5000,00 грн., серпень 2011 року - 12446,00 грн., жовтень 2011 року - 501,00 грн., листопад 2011 року - 5902,00 грн.;

- п. 169.4.1, п. 164.4 статті 164 ПК України - не утримання, не перерахування до бюджету у грудні 2011 року податку на доходи фізичних осіб у сумі - 62,50 грн., через безпідставне надання податкової соціальної пільги та невірно визначений об'єкт оподаткування робітника підприємства, при проведенні перерахунку оподаткованого доходу (заробітної плати та лікарняних), які не були віднесені до відповідних податкових періодів;

- п.п. 14.1.180 п. 14.1 статті 14, п.п. 164.2.2, 164.5 п. 164.2 ПК України - неутримання та неперерахування податку на доходи фізичних осіб у квітні - вересні 2011 року у сумі 848,36 грн. при виплаті фізичній особі ОСОБА_2 грошових коштів за користування комунальними послугами по договору оренди від 01.04.2011 року, ці суми повинні включатися до орендної плати за користування приміщенням та до загально місячного оподаткованого доходу фізичної особи;

- п. 176.2 (б) статті 176, абз. 1 п. 119.2 статті 119 ПК України та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПАУ від 24.12.2010 року № 1020 - надання податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку за ф. 1 ДФ у 2011-2012 рр. з недостовірними відомостями;

- п. 239.2 статті 239 ПК України - надання до ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС розрахунок збору за першу реєстрацію транспортного засобу з порушенням термінів надання, а саме: строк надання розрахунку до 17.05.2011 року, а розрахунок наданий до ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС - 18.05.2011 року.

За результатами перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення від 26.11.2012 року № 0000422210 у загальному розмірі 33274,50 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 9425,50 грн. та податкове повідомлення-рішення від 26.11.2012 року № 0000432210 у загальному розмірі 59668,00 грн.

Позивач не погодився із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх у судовому порядку.

Судом встановлено, що позивач мав правовідносини з ТОВ «Променергобуд».

Так, між ТОВ фірма «Посад» (замовник) та ТОВ «Променергобуд» (підрядник) було укладено договір підряду № 26/04/11 від 26.04.2011 року, відповідно до якого підрядник зобов'язується виконати за дорученням замовника на власний ризик своїми засобами з використанням власних матеріалів і матеріалів замовника електромонтажні роботи по об'єкту: «Магазин продовольчих товарів по пр. Московський, 302», а замовник зобов'язується прийняти виконані належним чином роботи та оплатити їх (т.1 а.с. 162-165).

На виконання зазначеного договору підрядником був наданий кошторис електромонтажних робіт (т.1 а.с. 166-169). Виконання робіт підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами виконаних робіт (т.1 а.с. 170-174, 176-180).

Розрахунки за даним договором проводились в безготівковій формі (т.1 а.с. 180-182).

На підставі виконання зазначеного договору підрядником було виписано податкову накладну (т.1 а.с. 175), яка відповідає вимогам ст.201 ПК України.

На підставі податкової накладної позивачем було віднесено суми ПДВ до складу податкового кредиту.

На час укладання та виконання договору ТОВ «Променергобуд» було зареєстровано як юридична особа (т.4 а.с. 209-211) та було платником ПДВ.

Отже, ТОВ "Променергобуд" виконало свої зобов'язання за даним договором, а ТОВ фірма «Посад» прийняло роботи за цим договором, що підтверджується даними податкового та бухгалтерського обліку позивача.

Щодо відносин позивача з ТОВ «Мірель Компані» судом встановлено наступне.

Між ТОВ фірма «Посад» (покупець) та ТОВ «Мірель Компані» (постачальник) було укладено договір поставки від 26.03.2010 року № 83 (т.1 а.с. 188-190), відповідно до якого постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця товар у терміни та в порядку, передбаченими цим договором та додатками до нього, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати оплату на умовах даного договору. Поставка товару здійснюється на підставі замовлень, що подаються покупцем, складених у письмовій або усній формах.

На виконання зазначеного договору постачальник виписав покупцю видаткові накладні (т.1 а.с. 211, 238, т.2 а.с. 17, 62, 97, 130, 145, 161, 184, 214, т.3 а.с. 2, 54, 55, 71, 101, 141, 142, 173, 205, 236, т.4 а.с. 68, 80).

Кожна партія товарів постачалася разом з посвідченнями про якість, сертифікатами відповідності та висновками державної санітарно-епідеміологічної служби, які містяться в матеріалах справи.

Розрахунки проводились в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (т.4 а.с. 172-180).

На підставі цього ТОВ «Мірель Компані» виписало ТОВ фірма «Посад» податкові накладні, які відповідають вимогам ст. 201 ПК України (т.1 а.с. 194-210).

Факт перевезення товарів за договором підтверджується товарно-транспортними накладними (т.4 а.с. 183-200).

На підставі податкових накладних позивачем було віднесено суми ПДВ до складу податкового кредиту.

На час укладання та виконання договору з ТОВ «Мірель Компані» було зареєстровано як юридична особа ( т.4 а.с. 215) та було платником податку на додану вартість ( т.4 а.с. 218).

Судом встановлено, що позивач використав отримані товари у подальшій господарській діяльності під час взаємовідносин зі своїми контрагентами. Судом досліджено видаткові накладні, накладні на внутрішнє переміщення, копії чеків, які підтверджують факт подальшого використання отриманої від ТОВ «Мірель Компані» продукції. Зазначені документи містяться в матеріалах справи.

Отже, ТОВ «Мірель Компані» виконало свої зобов'язання за даним договором, а ТОВ фірма «Посад» прийняло товар за цим договором та використало у своїй господарській діяльності, що підтверджується даними податкового та бухгалтерського обліку позивача.

Також судом встановлено, що ТОВ фірма «Посад» має складські приміщення (т.4 а.с. 161-163).

Дефектність первинних документів, які було укладено між позивачем. та зазначеними вище контрагентами, а також факт нереальності проведення фінансово-господарських операцій судом не виявлено.

Посилання відповідача на висновки актів перевірок контрагентів позивача суд не бере до уваги, оскільки ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС не доведено нереальність здійснення контрагентами позивача господарських операцій.

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані контрагентами позивача, відповідають вимогам Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п.п. "а" п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання послуг.

Згідно з п.198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз положень податкового законодавства вказує на те, що законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Склад валових витрат та порядок їх визначення встановлено статтями 138, 139 ПК України.

Згідно з п. 138.2 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, недійсними суд встановив наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, будуть порушувати Кримінальний кодекс України або Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись тим, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений, а саме: Конституції України, Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді або в ході провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також прямо витікає з висновку про те, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

А відтак, під правочини, що порушують публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинені з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративно-правовими деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення зазначених осіб до адміністративної відповідальності.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентами, є чинними та не визнаними у встановленому порядку недійсними.

Судом також встановлено, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства. Судом встановлено, що придбання позивачем товарів, а також отримання робіт та послуг безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю підприємства, що направлена на отримання доходу.

Позивачем надані всі первинні документи, що підтверджують реальність придбання товару, а також отримання виконаних робіт і наданих послуг.

Отже, позивачем було повністю дотримано вимоги ПК України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідачем не доведено факт порушення позивачем зазначених вище норм податкового законодавства.

Таким чином, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до п.п.1, 3 частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 26.11.2012 року № 0000422210 на загальну суму 33274,50 грн. і від 26.11.2012 року № 0000432210 на загальну суму 59668,00 грн., прийняті податковим органом, є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства, через що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Посад" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС від 26.11.2012 року № 0000422210 на загальну суму 33274,50 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС від 26.11.2012 року № 0000432210 на загальну суму 59668,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м.Харкова Харківської області, код ЄДРПОУ 37999628, ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011, рахунок №31217206784011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Посад" (код ЄДРПОУ 21229267) судовий збір у розмірі 930 грн. (дев`ятсот тридцять) грн..

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 04.09.2013 року.

Суддя Н.А. Полях