Рішення № 33308156, 04.09.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2013 р.Справа № 922/3459/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Алексєєвій Т.О.

розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Інструменту Україна", юридична адреса: 03148, м. Київ, вул. Тимофія Строкача, буд. 1; фактична адреса: 08171, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хотів, вул. Промислова, 3-б, код ЄДРПОУ 37311013; до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1; про стягнення 4044,84грн. за участю представників:

позивача - не з"явився;

відповідача - не з"явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ Інструменту Україна" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми основного боргу за договором поставки №206/12 від 08.02.2012р. в розмірі 3968,83грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 631,77грн.

Свої вимоги мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов"язань за договором поставки №206/12 від 08.02.2012р. а саме щодо повної та своєчасної оплати отриманого від позивача товару, в зв"язку з чим позивачем, окрім суми основного боргу, на підставі ст. 625 ЦК України, нараховано відповідачу за період з 12.12.2012р. по 01.08.2013р. три проценти річних в сумі 631,77грн. В якості правового обгрунтування позову позивач посилається на приписи статей 6, 11, 526, 530, 611, 625 ЦК України та статей 173, 193, 224, 229 ГК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.08.2013р. за позовною заявою порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 04.09.2013р.

Представник позивача в судове засідання свого повноважного представника не направив, але звернувся до суду з клопотанням №514 від 30.08.2013р. (вх.№32001 від 03.09.2013р.) про розгляд даної справи без участі представника позивача за наявними матеріалами. Також від позивача до суду, супровідним листом №514 від 30.08.2013р. (вх.№31997 від 03.09.2013р.) надішли документи, подані на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, у тому числі пояснення стосовно дотримання сторонами вимог п.3.1. договору поставки №206/12 від 08.02.2012р., в яких позивач вказує, що положеннями вказаного пункту договору передбачено, що заявка на отримання товару може оформлятися факсимільним, електронним і іншими способами зв"язку, - отримання такої заявки від ФОП ОСОБА_1, за видатковою накладною №МИУ0004268 від 12.11.2012р. здійснювалася за допомогою телефонного зв"язку.

Відповідач документально обґрунтованого відзиву на позов суду не надав, свого повноважного представника у судове засідання не направив, хоча про час та місце розгляду даної справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, а саме відміткою на поштовому повідомленні про вручення судової ухвали про порушення провадження у справі відповідачу 23.08.2013р., проте відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався.

За висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається відповідно до норм ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Інструменту Україна" (продавець) та фізично особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) укладено договір поставки №206/12 від 08.02.2012р., згідно умов якого продавець зобов"язався поставити і передати, а покупець прийняти і сплатити в терміни і на умовах цього договору товари, що належать продавцеві. Товар поставляється і приймається в асортименті, в кількості і за цінами, вказаними в накладних продавця. Конкретне найменування і кількість товару визначаються відповідно до заявок покупця (п.п. 1.1., 1.2. договору).

Пунктом 10.1. договору встановлено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2012р.

В період дії даного договору, на виконання його умов, позивачем поставлено відповідачу товар на суму 9866,92грн. за видатковою накладною №МИУ0004268 від 12.11.2012р., а відповідачем - прийнято цей товар особисто (а.с. 12).

Згідно п.3.1. договору продавець здійснює постачання лише після отримання від покупця заявки, яка може оформлятися факсимільними, електронними і іншими способами зв"язку.

На вимогу суду стосовно дотримання сторонами вимог п.3.1. договору поставки №206/12 від 08.02.2012р., позивач надав пояснення, де зазначає, що оскільки положеннями вказаного пункту договору передбачено, що заявка на отримання товару може оформлятися факсимільним, електронним і іншими способами зв"язку, - отримання такої заявки від ФОП ОСОБА_1, за видатковою накладною №МИУ0004268 від 12.11.2012р. здійснювалася за допомогою телефонного зв"язку. Вказана інформація відповідачем не спростована, товар прийнятий, доказів його повернення або претензій за якістю продукції, складених у відповідності до п.5.5. договору, сторонами не надано та не міститься в матеріалах справи, що діє підстави дійти висновку про належну поставку відповідачу товару за накладною №МИУ0004268 від 12.11.2012р. на суму 9866,92грн.

За змістом п.4.2. договору покупець оплачує товар на умовах відстрочення платежу 30 календарних днів.

Як вбачається зі змісту вищезазначеного договору, останній по своїй правовій природі є договором поставки, і на підставі ст. 712 ЦК України до нього застосовуються загальні положення про купівлю - продаж.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного Кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З матеріалів справи вбачається, що вартість товару, отриманого відповідачем за накладною №МИУ0004268 від 12.11.2012р., в порушення умов договору, не оплачена в повному обсязі, а сплачено лише 5898,09грн. (виписки банку, а.с.13-14), доказів оплати отриманого від позивача товару відповідачем в решті суми - 3968,83грн., до суду не надано.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

В силу ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі - в сумі 3968,83грн.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача за період з 12.12.2012р. по 01.08.2013р. три проценти річних в сумі 631,77грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього трьох процентів річних, за період з 12.12.2012р. по 01.08.2013р. три проценти річних в сумі 631,77грн. (розрахунок, а.с. 22), заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати з цієї справи покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Інструменту Україна" (03148, м. Київ, вул. Тимофія Строкача, буд. 1, код ЄДРПОУ 37311013) суму основного боргу за договором поставки №206/12 від 08.02.2012р. в розмірі 3968,83грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 631,77грн. та 1720,50грн. витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 05.09.2013 р.

Суддя Френдій Н.А.