Рішення № 33307886, 02.09.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.09.2013 Справа № 905/5649/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, місто Київ, вулиця І.Федорова, будинок № 32-А; код ЄДРПОУ - 30859524)

до приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 100; код ЄДРПОУ - 13490997)

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Хорощака Олега Ігоровича (01001, місто Київ, вулиця Туполєва, будинок № 4, квартира № 71)

про відшкодування шкоди в порядку регресу

за участю представників сторін:

від позивача: Кулик А.М. (довіреність № 0113-70 від 20.03.2013)

від відповідача: Єфімова Ю.Ю. (довіреність № 248/17 від 23.07.2013)

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» на відшкодування шкоди в порядку регресу 9 683,74 гривень.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-2809-11-0304 від 08 вересня 2011 року, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «Toyota Prius», державний номерний знак АА 1076 КР, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «Пежо», державний номер АА 4885 ОМ, водій якого визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди була застрахована приватним акціонерним товариством «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» позивачем було направлено останньому заяву на виплату страхового відшкодування. Враховуючи, що відповідачем не відшкодовано заявлену суму, позивач просить стягнути з відповідача 9 683,74 гривень в судовому порядку.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтею 27 Закону України «Про страхування», статтями 993, 1187, 1191 Цивільного кодексу України та статтями 22, 36, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 09 серпня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 02 вересня 2013 року, та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Хорощака Олега Ігоровича;

- витребувано з Солом'янського районного суду міста Києва належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 2609/19428/12 стосовно Хорощака Олега Ігоровича за статтею 124 КУпАП;

- витребувано з МТСБУ інформацію щодо наявності страхування транспортного засобу марки «Пежо», державний номер АА 4885 ОМ, яке діяло на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди - 13.08.2012.

28 серпня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшла заява про уточнення позовних вимоги, в якій уповноважений представник позивача просить зменшити суму позовних вимог на 510,00 гривень, та стягнути з відповідача 9 173,74 гривень.

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Керуючись вищенаведеними роз'ясненнями, господарський суд розцінює подану заяву як зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

У пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Зменшення позивачем суми позову не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі (абзац третій пункту 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Представник позивача Кулик А.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Єфімова Ю.Ю. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Хорощак О.І. на виконання вимог ухвали суду від 09 серпня 2013 року не надав письмових пояснень щодо обставин справи.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

08 вересня 2011 року між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі по тексту - страховик або позивач) та Шафаренко Надією Олександрівною (далі по тексту - страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-2809-11-0304 (далі по тексту - Договір страхування), відповідно до умов якого позивачем застраховані майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном - автомобілем марки «Toyota Prius» (далі по тексту - «Тойота» або застрахований/забезпечений автомобіль), державний номерний знак АА 1076 КР, від страхових ризиків, зокрема, дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 9, 11-18).

Як вбачається з матеріалів справи, 13 серпня 2012 року біля будинку № 36 по вулиці Солом'янській в місті Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Пежо», державний номер АА 4885 ОМ, під керуванням Хорощака Олега Ігоровича та автомобіля марки «Тойота», державний номерний знак АА 1076 КР, під керуванням Мостика Тараса Михайловича.

Відомістю Відділу ДАІ Солом'янського РУ ГУМВС України в місті Києві № 9053019 підтверджено настання спірної дорожньо-транспортної пригоди - зіткнення за участю автомобіля марки «Пежо», державний номер АА 4885 ОМ, під керуванням Хорощака Олега Ігоровича з автомобілем марки «Тойота», державний номерний знак АА 1076 КР, під керуванням Мостика Тараса Михайловича (а.с. 23).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Тойота», державний номерний знак АА 1076 КР отримав механічні пошкодження заднього бамперу, що підтверджується довідкою Відділу ДАІ Шевченківського РУ ГУМВСУ України в місті Києві (а.с. 22).

Заявою від 13 серпня 2012 року Шафаренко Н.О. підтвердила факт, що на момент настання страхового випадку, який стався 13 серпня 2012 року застрахованим транспортним засобом громадянин Мостик Тарас Михайлович керував за її згодою (а.с. 21).

16 серпня 2012 року на адресу позивача надійшла заява Шафаренко Н.О. про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (а.с. 45-46).

Пунктом 8 Договору страхування передбачено, він (договір) набирає чинності з 00 год. 00 хв. 09 вересня 2011 року і діє до 24 год. 00 хв. 08 вересня 2012 року при 100 % сплаті страхового платежу в сумі 15 249,00 гривень у строк, передбачений пунктом 7 цього Договору (до 08 вересня 2011 року).

Своєчасне внесення страхового платежу підтверджується наявною в матеріалах справи випискою за особовим рахунком.

Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 04 вересня 2012 року у справі № 2609/19428/12 Хорощака О.І. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, стосовно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 гривень (а.с. 24).

Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Тойота», державний номерний знак АА 1076 КР, внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди, визначеного на підставі акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 16 серпня 2012 року та рахунку-фактури № СМУ00018649 від 23 серпня 2012 року, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Саміт Моторз Україна», склала 9 683,74 гривень (а.с. 41).

З актів виконаних робіт/послуг та передання/прийняття автомобіля № 37593, № 37594 від 14 жовтня 2012 року, складених товариством з обмеженою відповідальністю «Саміт Моторз Україна» (який є платником податку на загальних підставах) вбачається, що вартість робіт і запчастин для відновлювального ремонту автомобіля марки «Тойота», державний номерний знак АА 1076 КР, складає 9 683,74 гривень без ПДВ (а.с. 153-156).

За страховим випадком - дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 13 серпня 2012 року за участю застрахованого автомобіля, згідно складеного страхового акту № ДККА-19531 від 14 вересня 2012 року (складеного з урахуванням розрахунку страхового відшкодування до страхового акту) визначено суму страхового відшкодування у розмірі 9 683,74 гривень (а.с. 48-49).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір страхування укладається в письмовій формі (стаття 981 ЦК України).

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).

Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 13 серпня 2012 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі сформованого страхового акту № ДККА-19531 від 14 вересня 2012 року, платіжним дорученням № 11437 від 18 вересня 2012 року перерахував на рахунок СТО, де здійснювався ремонт пошкодженого застрахованого транспортного засобу 9 683,74 гривень страхового відшкодування (а.с. 50).

Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, виходячи із системного аналізу змісту статей 22, 1192 ЦК України, передумовою для відшкодування реальних збитків є факти втрати (знищення, загибелі тощо) або пошкодження належного потерпілій особі майна та понесення реальних витрат на його відновлення.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Положення статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України передбачають, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене та належить саме потерпілому.

В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль марки «Тойота», державний номерний знак АА 1076 КР.

Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Так, частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Наведена стаття міститься в главі 82 ЦК України, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди та передбачає право регресу в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Слід наголосити, що поняття регресу є значно ширшим, ніж це визначене у статті 1191 ЦК України та розуміє під собою будь-яке право зворотної вимоги. Регрес за своїм змістом є зобов'язанням по відшкодуванню шкоди, понесеної однією особою з вини або за рахунок іншої, а тому може бути визначений як зобов'язання з відшкодування шкоди, що виникає в результаті перекладання сплаченого однією особою іншій на третю особу. Відтак, регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна третій особі, виконане однією особою за іншу або з вини останньої.

Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями спеціального закону - Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором (полісом) страхування.

Згідно положень вказаного Закону позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення, у тому числі постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 04 вересня 2012 року у справі № 2609/19428/12 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 13 серпня 2012 року сталася саме з вини Хорощака Олега Ігоровича, який керуючи автомобілем марки «Пежо», державний номер АА 4885 ОМ, не дотримався безпечної дистанції руху та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Тойота», державний номерний знак АА 1076 КР, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - Хорощака О.І., залученого за ініціативою суду для правильного і своєчасного вирішення спору, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність Хорощака Олега Ігоровича - страхувальника (власника) автомобіля марки «Пежо», державний номер АА 4885 ОМ, на момент спірної дорожньо-транспортної пригоди (13.08.2012) була застрахована в приватному акціонерному товаристві «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», на підставі полісу серії АВ/5335619 згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 50 000,00 гривень, франшиза - 510,00 гривень (а.с. 96).

Позивач посилаючись на той факт, що автомобіль марки «Пежо», державний номер АА 4885 ОМ, яким керував Хорощак О.І. був застрахований у відповідності до приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в приватному акціонерному товаристві «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», надіслав відповідачу заяву від 12 листопада 2012 року за № 16962 про відшкодування шкоди в порядку регресу, з повним пакетом документів, передбаченим статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 52-53).

Позивач стверджує, що вимогу відповідачем залишено без відповіді та виконання, і іншого суду не доведено, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відповідач надіслав позивачу будь-які повідомлення про недотримання позивачем приписів законодавства щодо посвідчення наданого пакету документів та про інші недоліки і пропонував усунути їх для подальшого розгляду питання про виплату страхового відшкодування.

Враховуюче наведене та фактично понесені витрати на страхове відшкодування, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача на відшкодування шкоди в порядку регресу 9 173,74 гривень (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити наступне.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим (стаття 5 Закону України «Про страхування»).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування, що здійснюється в Україні.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Так, відповідно до приписів пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За правилами абзацу другого пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Ні цим Законом, ні іншими законодавчими актами не передбачено для відповідача обов'язку здійснити виплату позивачу страхового відшкодування із сумою франшизи.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2008 року у справі № 11/406-07.

З інформації єдиної централізованої бази даних МТСБУ слідує, що відповідно до полісу серії АВ/5335619 франшиза складає 510,00 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, при зменшенні розміру позовних вимог вирахував франшизу, виходячи з даних МТСБУ (510,00 гривень).

За таких обставин, на вказаний страховий випадок в часовому вимірі поширюється дія чинного на той час полісу серії АВ/5335619. Тобто дорожньо-транспортна пригода, що сталася 13 серпня 2012 року, є страховим випадком в рамках виконання зазначеного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Тобто, в розумінні положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).

Відносини страхування регулюються, зокрема, главою 67 Цивільного кодексу України «страхування» у статті 983 якої визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Також, Закон України «Про страхування» визначає, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані, зокрема, із відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (стаття 4), а статтею 18 цього Закону також визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Таким чином договір набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу.

Аналогічну правову позицію викладено в листі Верховного Суду України від 19 липня 2011 року.

Наявна в матеріалах справи виписка за особовим рахунком свідчать про своєчасне внесення страхувальником страхового платежу (страхової премії) (а.с. 112).

Господарським судом на підставі ретельної правової оцінки умов Договору страхування достовірно встановлено, а відповідачем не спростовано факту набрання чинності зазначеним договором (в тому числі і на момент настання страхового випадку у вигляді дорожньо-транспортної, яка сталася 13 серпня 2012 року), та обумовлену цим обґрунтованість заявлених позовних вимог позивача до відповідача про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу. До такого висновку господарський суд дійшов виходячи з того, що страховий платіж (страхову премію) на користь страховика (позивача) страхувальник здійснив 08 вересня 2011 року, тобто ще до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, і цей факт не спростовано відповідачем.

В даному випадку сума заявлена до стягнення з відповідача є частиною суми страхового відшкодування виплаченої позивачем на умовах Договору страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в дорожньо-транспортній пригоді, оскільки право регресу до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика (обмежується фактичними витратами страхової компанії).

Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Тойота», державний номерний знак АА 1076 КР, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс серії АВ/5335619), а до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» як особи, відповідальної за завдані збитки.

На момент прийняття рішення у справі, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу шкоди в порядку регресу з боку відповідача та/або інших осіб.

Щодо відсутності в матеріалах справи доказів проведення незалежної оцінки вартості матеріального збитку, заподіяного власнику пошкодженого застрахованого транспортного засобу, господарський суд відзначає наступне.

Правовідносини позивача та страхувальника - Шафаренко Н.О., виникли на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-2809-11-0304, отже є добровільним страхуванням. Вказані правовідносини не регулюються нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Спеціальним законом, який застосовується до спірних правовідносин є Закон України «Про страхування».

Добровільним же страхуванням, згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про страхування», є страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Господарський суд звертає увагу на норми статті 25 Закону України «Про страхування», якими визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно статті 9 Закону України «Про страхування», розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Отже, Закон України «Про страхування» не містить положень, які б зобов'язували страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи, проведеної оцінювачем або суб'єктом оціночної діяльності, а також лише на підставі звіту про оцінку колісного транспортного засобу.

Положеннями статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» також не передбачено проведення саме професійної оцінки шкоди, завданої при дорожньо-транспортній пригоді транспортному засобу, суб'єктами оціночної діяльності.

Відповідно до частини 36.2 статті 36 зазначеного Закону, якщо страховик, здійснюючи страхове відшкодування, не може оцінити її загальний розмір у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Зазначена норма права стосується виключно відповідача, як страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Тому доведення розміру збитків виключно шляхом проведення його оцінки професійним оцінювачем відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не узгоджуються з нормами законодавства про страхування.

Вказана правова позиція висловлена Вищим господарським судом України у постановах від 17 червня 2013 року у справі № 5011-4/16676-2012; від 14 травня 2013 року у справі № 5011-7/16471-2012; від 13 травня 2013 року у справі № 5011-50/17051-2012.

Також матеріали справи свідчать, що позивач встановлює розмір збитків на підставі рахунку-фактури № СМУ00018649 від 23 серпня 2012 року (а.с. 41).

Матеріали справи свідчать, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди застрахового автомобіля, визнана позивачем як сума страхового відшкодування відповідно до страхового акта № ДККА-19531 від 14 вересня 2012 року (а.с. 48), становить 9 683,74 гривень та ґрунтується на підставі рахунку товариства з обмеженою відповідальністю «Саміт Моторз Україна» (а.с. 41), складеного станцією технічного обслуговування, яка здійснювала ремонт пошкодженого автомобіля.

Верховним Судом України у листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19 липня 2011 року роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 серпня 2012 року представником позивача як страховиком за участю Мостика Т.М., проведено зовнішній огляд пошкодженого автомобіля марки «Тойота», державний номерний знак АА 1076 КР, за результатами якого складено акт огляду транспортного засобу (дефектну відомість) (а.с. 25).

Позивачем як страховиком цивільно-правової відповідальності потерпілої у дорожньо-транспортній пригоді особи, платіжним дорученням № 11437 від 18 вересня 2012 року виплачено страхове відшкодування у розмірі 9 683,74 гривень, виходячи з фактичної вартості ремонту транспортного засобу, визначеної відповідно до документів станції технічного обслуговування.

При цьому, господарським судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується факту оспорювання відповідачем розміру страхового відшкодування; відповідачем не заявлялось клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи на предмет відповідності вартості фактичного ремонту автомобіля та завданому йому матеріальному збитку внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Господарським судом достовірно встановлено та прийнято в якості належних доказів спричинення власнику автомобіля «Тойота», державний номерний знак АА 1076 КР, збитків у розмірі 9 683,74 гривень рахунок-фактуру № СМУ00018649 від 23 серпня 2012 року та акти виконаних робіт/послуг та передання/прийняття автомобіля № 37593, № 37594 від 14 жовтня 2012 року, оскільки з наявних в них відомостей можна дійти однозначного висновку, що ремонтні роботи на загальну суму 9 683,74 гривень спрямовані саме на усунення порушень, заданих внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідач у відзиві на позовну заяву № 856/17 від 30 серпня 2013 року зазначає, що згідно пункту 37.1.3 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідач відзначає, що позивач звернувся з вимогою про відшкодування шкоди з порушеннями порядку, передбаченого пунктом 37.1.3 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», оскільки останнім не надано для огляду пошкоджений транспортний засіб, що позбавило можливості відповідача встановити розмір заподіяної шкоди.

Залишаючи поза увагою заперечення відповідача у наведеній частині, господарський суд виходить з наступного.

Посилання відповідача на вищезгадані положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», господарським судом не приймається до уваги, оскільки дане положення закону стосується взаємовідносин відповідача та його страхувальника, тобто винної особи, а не іншої страхової компанії, яка виплатила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування, у відповідності до Закону України «Про страхування».

Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Водночас діючим законодавством про добровільне страхування не встановлений обов'язок страховика або іншої особи викликами (запрошувати) на огляд пошкодженого майна іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди або страхову компанію, тому доводи відповідача в цій частині залишаються поза увагою.

В силу положень статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів сторін господарювання, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в повному обсязі.

Відповідач посилаючись на Лист Верхового Суду України від 11 липня 2011 року «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» та постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначає, що: «право при вирішенні спорів про право зворотньої вимоги страховика, суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Так, регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), в той час як для суброгації, відповідно до статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування», встановлено особливий правовий режим. Зазначене підтверджується й положеннями статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Жоден з перелічених підпунктів статті 38 вказаного Закону не стосується правовідносин, які виникають між сторонами цього спору і тому це не є регресним позовом. Водночас, на підставі статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» виникає лише право суброгації. Це означає, як вказувалося вище, що одна особа набуває права і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору та сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. Але позивачем не було надано договору (щодо заміни сторони у зобов'язанні). У випадку ж регресу одне зобов'язання замінює собою інше, однак переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. Тобто в даному спорі мова йде не про регресну вимогу, а про суброгацію».

Залишаючи поза увагою заперечення відповідача у наведеній частині, господарський суд виходить з наступного.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика у теорії називається суброгацією. Суброгація виникає на підставі закону (стаття 993 ЦК України, стаття 27 Закону України «Про страхування»). При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. Тобто, за суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику. Розмір страхового відшкодування має визначатися за правилами, встановленими у договорі страхування. Відтак, при суброгації до страховика переходить лише частина вимоги страхувальника до заподіювача шкоди, яка дорівнює розміру страхового відшкодування. Для виникнення права на суброгацію укладання окремої угоди не вимагається, оскільки вона виникає на підставі закону.

Відповідно до цивільного законодавства шкода, завдана майну та особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відшкодування шкоди потерпілому можливе у двох випадках:

1) внаслідок невиконання контрагентом потерпілого своїх договірних зобов'язань;

2) внаслідок дій особи, що не пов'язана з потерпілим будь-якими договірними відносинами (деліктна відповідальність).

Якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому.

Якщо страхове відшкодування лише частково погашає спричинені потерпілому збитки, то до заподіювача шкоди є можливість пред'явлення двох вимог: перша - вимога страховика в розмірі виплаченого потерпілому страхового відшкодування, друга вимога - потерпілого в розмірі тієї частини завданої шкоди, яка не була покрита страховим відшкодуванням. Заподіювач шкоди може висувати проти страховика лише ті вимоги (заперечення), які він має до потерпілої особи.

Даної правової позиції, зокрема дотримується Верховний Суд України у Аналізі судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування (схвалений на нараді суддів цивільної юрисдикції Верховного Суду України 11 липня 2011 року; витяг з Аналізу опублікований у журналі «Вісник Верховного Суду України» № 8 (132) за 2011 рік та розміщений на офіційному сайті Верховного Суду України).

В даному випадку при зверненні з позовом позивач правомірно посилався на приписи статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування».

З огляду на викладене, сума страхового відшкодування, що була сплачена позивачем страхувальнику підлягає стягненню з відповідача саме в порядку регресу.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Сукупність вищевикладених обставин спростовує інші наявні заперечення відповідача, що, в свою чергу, тягне за собою їх відхилення та залишення поза увагою суду, а також розцінюються як намагання витлумачити законодавство виключно на свою користь та ухилитися від цивільної відповідальності.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 9 173,74 гривень є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вбачається, що питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08 липня 2011 року, який набрав чинності 01 листопада 2011 року, визначені правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Статтею 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється, в тому числі, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI станом на 01 січня 2013 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 147,00 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру заробітної плати (1 720,50 гривень) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (68 820,00 гривень).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень, тобто мінімальну ставку за позовом майнового характеру, а тому відповідна частина судового збору в зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог, поверненню не підлягає.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до приписів статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 979, 981, 983, 990, 993, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. ст. 6, 12, 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 7, 8, 9, 16, 25, 27 Закону України «Про страхування», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 100; код ЄДРПОУ - 13490997, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, місто Київ, вулиця І.Федорова, будинок № 32-А; код ЄДРПОУ - 30859524, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 9 173,74 гривень страхового відшкодування шкоди в порядку регресу, 1 720,50 гривень судового збору, а всього 10 894 (десять тисяч вісімсот дев'яносто чотири) гривень 24 копійки.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 02.09.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.09.2013.

Суддя С.М. Фурсова