Постанова № 33306700, 29.08.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/3825/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

при секретарі - Петренко О.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - управління державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області - Панченка М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві, управління державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області про визнання дій неправомірними, -

В С Т А Н О В И В:

21 червня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві, Головного управління державної казначейської служби України у Полтавській області про визнання неправомірними дій щодо відмови в поверненні безпідставно сплаченого збору та стягнення з Державного бюджету України безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 2287,50 грн та судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви у розмірі 149,11 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що на підставі договору № 000052 він 05.04.2011 року ним був придбаний легковий автомобіль ВАЗ 217130, при реєстрації якого в органах ДАІ було заплачено збір у розмірі 3% від вартості автомобіля на суму 2287,50 грн. Позивач вважає, що сплата пенсійного збору у даному випадку є безпідставною, оскільки відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом. Наполягає на тому, що обов`язок зі сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування покладається саме на осіб лише у випадках відчуження, а не при купівлі автомобіля. Вважає дії Управління Пенсійного фонду України в Октябрському районі м. Полтави (надалі по тексту - відповідач 1) щодо відмови в поверненні примусово сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні авто в сумі 2287,50 гривень неправомірними.

Позивач у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав просив їх задовольнити.

Представник відповідача Управління Пенсійного фонду України в Октябрському районі м. Полтави у судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надав до суду письмові заперечення, відповідно до яких вказав, що позивач не вірно визначено поняття відчуження майна, а тому, як наслідок, безпідставно визначено обов'язок повернення спірної суми пенсійного збору за придбаний автомобіль при його реєстрації в органах ДАІ. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 21 серпня 2013 року замінено другого відповідача на управління державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області (надалі - відповідач 2).

Представник відповідача 2 у судове засідання з'явився, проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у запереченнях відповідача 1.

З огляду на те, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів, що стосуються спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутність представника відповідача 1 на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Судом встановлено, що 05.04.2011 року позивачем укладено договір купівлі-продажу № 000052, згідно якого ОСОБА_1 придбано автомобіль легковий марки ВАЗ 217130 комплектації 118-01, кольору 630Y (2011 р.в.) (а.с. 8-9).

Відповідно до квитанції від 15.04.2011 року ним було сплачено 2287,50 грн на розрахунковий рахунок 31213224700002, одержувач платежу - УДК у Полтавській області, призначення платежу «збір при купівлі-продажу автомобіля» (а.с.7).

На звернення позивача до Управління Пенсійного фонду України в Октябрському районі м. Полтави із заявою від 28 травня 2013 року про повернення вказаної суми, останнім 05.06.2013 року складено лист-відмову № 199/К-02, відповідно до якого зазначено про відсутність підстав для повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції відчуження легкового автомобіля (а.с. 6).

Не погодившись з вказаною відмовою, позивач оскаржив її до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на час сплати збору позивачем) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Вказаною нормою Закону чітко визначено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується при відчуженні автомобіля, і, відповідно, платником збору є особа, яка відчужує автомобіль.

Відчуження майна визначене згідно з пунктом 1 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України як одна з форм припинення права власності і саме в такому розумінні застосовується у Цивільному кодексі України, а також у Господарському кодексі України.

За визначенням, яке міститься у підпункті 14.1.31 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відчуження майна - це будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платникові податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування.

При цьому, стаття 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» містить випадок, коли законодавець покладає обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на покупця майна, а не на продавця.

Зокрема, згідно з пунктом 9 цієї статті, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Аналізуючи приведені вище норми законодавства, суд приходить до висновку, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є саме продавці легкових автомобілів, що сплачують збір при відчуженні вказаного майна, а не покупці, як помилково зазначає перший відповідач у письмових запереченнях проти позову.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України.

Статтею 6 вказаного Закону, на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок прийняти рішення, спрямовані на виконання цього Закону.

На виконання зазначених приписів Закону, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 03.11.1998 року № 1740 «Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій». Проте, визначаючи порядок сплати збору, Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями змінювати особу платника збору, передбачену Законом.

Разом із тим, пунктом 12 зазначеного Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів визначено підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичних осіб, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Тобто, у частині визначення платника збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року № 1740, суперечить приписам пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

Оскільки Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» по відношенню до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740, має вищу юридичну силу, суд з огляду на приписи частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства приходить до висновку, що у межах спірних відносин застосуванню підлягає саме норми Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду України, висловленій у Постанові від 17.06.2008 року, прийнятій за наслідками перегляду за винятковими обставинами справи щодо повернення безпідставно стягнутого збору на обов'язкове пенсійне страхування, згідно з якою Верховний Суд України дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 01.11.1996 року № 9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Пунктом 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», яким визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Натомість, відповідно до пункту 12 Порядку платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Верховний Суд України дійшов висновку, що на зазначену суперечність між законом і підзаконним актом, які по-різному врегульовують одне й те саме питання, суд не звернув належної уваги, не дав оцінки та не зробив правильних висновків, виходячи з вимог частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та вищезгаданого роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.

Згідно з частиною другою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Викладена вище правова позиція Верховного Суду України міститься у постанові, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є обов'язковою до застосування судом під час розгляду даної адміністративної справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розумінні пункту 7 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим сума збору у розмірі 2287,50 грн при купівлі легкового автомобілю була сплачена позивачем безпідставно.

Що стосується позовних вимог в частині визнання неправомірними дій Управління Пенсійного фонду України в Октябрському районі м. Полтави щодо відмови в поверненні примусово сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні авто в сумі 2287,50 гривень, суд зазначає наступне.

Згідно статті 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами Державного бюджету.

Частиною 2 статті 45 Бюджетного кодексу України встановлює, що Державна казначейська служба України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджений наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року № 226 (в редакції наказу Державного казначейства України від 29 травня 2008 року № 181) (надалі - Порядок № 226), і визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 226 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державного казначейства України з відповідних рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року № 119, шляхом оформлення розрахункових документів. Повернення платежів здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Державного казначейства України, вказані у поданні або заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, що не мають рахунків у банках, може здійснюватись у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, вказані у поданні або заяві платника (його довіреної особи).

Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, що визначено пункту 5 Порядку № 226.

Відповідно до пункту 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, до основних завдань Пенсійного фонду України, крім іншого, належить забезпечення збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету» від 16 лютого 2011 року № 106 визначено, що за Пенсійним фондом України закріплений контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету за наступними кодами бюджетної класифікації - 24140000, 24140200, 24140300, 24140500, 24140600.

Згідно з п.п.1 п.2 постанови Кабінету Міністрів України № 106 органам, що контролюють справляння надходжень бюджету доручено забезпечити відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів згідно з переліком, а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, п.п.1 п.16 якого встановлено, що для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів.

Зі змісту наведених норм слідує, що повернення надмірно або помилково зарахованих коштів зі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з Державного бюджету України здійснюється органами Державної казначейської служби України за поданням органу Пенсійного фонду України.

Разом з тим, УПФУ не виконало вимоги чинного законодавства, а саме не направило до відповідного органу казначейської служби України подання, а також відмовило Позивачу у застосуванні заходів щодо повернення примусово сплаченого ним збору - дії Відповідача 1 щодо відмови в поверненні позивачу примусово сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є неправомірними, а сплачена Позивачем сума збору на обов'язкове державне пенсійне страхування щодо якої заявлено позовні вимоги, підлягає поверненню йому за рахунок коштів Державного бюджету України.

Зважаючи, що вказану суму збору позивач перерахував до бюджету, то, відповідно, сума збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету України.

Оскільки суд вище дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача з Державного бюджету України суми безпідставно сплаченого збору, тому зазначену виплату має здійснити саме відповідний орган Державної казначейської служби України, яким відповідно пояснень відповідача 2 є управління державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві, управління державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області про визнання дій неправомірними задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві щодо відмови у поверненні сплаченого збору.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса реєстрації: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Ленінським РВПМУУМВС України в Полтавській області) сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 2287,50 грн (дві тисячі двісті вісімдесят сім гривень 50 коп.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 149,12 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 03 вересня 2013 року.

Суддя І.Г. Ясиновський