Ухвала суду № 33305773, 05.09.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/736/13-ц Головуючий у І інстанції Міланіч А.М. Провадження № 22-ц/780/3745/13 Доповідач у 2 інстанції Верланов С.М.Категорія 29 05.09.2013

УХВАЛА

Іменем України

02 вересня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Мельника Я.С., Олійника В.І.,

при секретарі - Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 22 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та його законного представника ОСОБА_5, ОСОБА_6 та його законного представника ОСОБА_7, ОСОБА_8 та його законного представника ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2013 року ОСОБА_2 звернулася з вказаним позовом до суду, який мотивувала тим, що 25 січня 2012 року, близько 11 год., в приміщені Бородянської загальноосвітньої школи №1 неповнолітні ОСОБА_6, ОСОБА_8, та ОСОБА_4 безпричинно почали бити її неповнолітнього сина ОСОБА_3, а ОСОБА_4 скинув його з стільця на підлогу, внаслідок чого її син впав та забився. Зазначала, що після конфлікту ОСОБА_3 виявив, що пошкоджено його мобільний телефон «Айфон 5» вартістю 700 грн., який знаходився у нього в кишені куртки. З приводу побиття сина позивачка звернулася із заявою до Бородянського РВ ГУ МВС України в Київській області, де згідно з висновком начальника ВКМСД Бородянського РВ від 25 лютого 2013 року було встановлено факт побиття її сина та пошкодження його телефону. Зазначала, що з приводу відшкодування їй збитків у зв'язку з пошкодженням телефону вона звернулася до батьків ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_4, однак вони відмовилися відшкодувати дані збитки. Вважала, що внаслідок пошкодження майна та нанесення її сину побоїв, їй завдано моральної шкоди. У зв'язку з наведеним, позивачка просила стягнути солідарно з відповідачів на свою користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 700 грн., моральну шкоду в розмірі 3 000 грн., а також понесені судові витрати.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 22 травня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що внаслідок дій відповідачів їй та її сину заподіяно матеріальну та моральну шкоду, а також не надано доказів на обґрунтування розміру відшкодування такої шкоди.

Такі висновки є правильними, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч.2 ст.1179 ЦК України у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що син позивачки - ОСОБА_3 навчається у 8-му класі Бородянської ЗОШ №1, де 25 січня 2013 року, близько 11 години, в навчальному класі до нього підійшли його однокласники ОСОБА_6, ОСОБА_4 і ОСОБА_8 та безпричинно почали до нього чіплятися, давати стусани по голові, а ОСОБА_4 тягав за куртку ОСОБА_3, внаслідок чого останній упав на підлогу разом із стільцем. На наступному уроці ОСОБА_3 витягнув мобільний телефон зі своєї кишені куртки і помітив, що телефон пошкоджений.

Встановлено, що відповідно до постанови Бородянського районного суду Київської області від 26 лютого 2013 року матір ОСОБА_4 - ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.184 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу за те, що вона ухиляється від виконання, передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який перебуваючи в приміщенні Бородянської ЗОШ №1 безпричинно образливо чіплявся до свого однокласника ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.41).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як правильно зазначив суд першої інстанції позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів про дійсну вартість пошкодженого мобільного телефону.

При цьому суд обґрунтовано не прийняв до уваги копію накладної від 15 січня 2013 року про вартість мобільного телефону, оскільки вона не містить підпису особи продавця та печатки, а тому дана накладна не є належним доказом.

Також суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що позивачка не надала належних та допустимих доказів про те, що внаслідок дій відповідачів їй та її сину заподіяно матеріальну шкоду.

Отже, встановивши вказані обставини та, виходячи з положень ст.60 ЦПК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у позові про відшкодування матеріальної шкоди за його недоведеністю.

Оскільки позивачка, пов'язували завдання їй та її сину моральної шкоди із пошкодженням телефону та нанесення її сину побоїв, а суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в позові про стягнення матеріальної шкоди, то відсутні також і підстави для стягнення моральної шкоди.

Таким чином рішення суду першої інстанції суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що вина ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 в нанесенні побоїв ОСОБА_3 та пошкодженні телефону підтверджується даними висновку начальника ВКМСД Бородянського РВ від 25 лютого 2013 року про розгляд заяви ОСОБА_2 (а.с.9), не заслуговують на увагу, оскільки за змістом ст.61 ЦПК України висновки (постанови) слідчих органів не володіють ознакою преюдиціальності, а тому факти і правовідносини, встановлені висновками (постановами) слідчих органів, не є обов'язковими для суду, що розглядає цивільну справу та оцінюються судом наряду з іншими доказами.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що факт нанесення побоїв ОСОБА_3 та пошкодження його телефону встановлений постановою Бородянського районного суду Київської області від 26 лютого 2013 року, є безпідставними, оскільки як вбачається зі змісту даної постанови суду мати ОСОБА_4 - ОСОБА_5 була притягнута до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.184 КУпАП за те, що вона ухиляється від виконання, передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов виховання свого неповнолітнього сина ОСОБА_4, який перебуваючи в приміщенні Бородянської ЗОШ №1 безпричинно образливо чіплявся до ОСОБА_10, а не за нанесення побоїв ОСОБА_3 та пошкодження його телефону. Крім того, колегія суддів враховує, що за змістом ст.61 ЦПК України постанови суду у справі про адміністративне правопорушення також не володіють ознакою преюдиціальності.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції, та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Отже доводи позивачки про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи і повністю спростовуються матеріалами справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову у позові і ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 22 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді