Рішення № 33305031, 05.09.2013, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №812/5894/12

Провадження №2/333/111/13

рішення

Іменем України

15 серпня 2013 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Тучкова С.С.,

при секретарі Шелесько Ю.О.,

за участю представника позивача за первісним позовом Кузьмінова Д.В.,

відповідачів за первісним позовом ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

представників відповідачів за первісним позовом ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, цивільну справу №812/5894/12 за первісним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення завданої шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору про повну матеріальну відповідальність недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач за первісним позовом звернувся до суду з позовом до відповідачів за первісним позовом про стягнення завданої шкоди, посилаючись на те, що 03.03.2012 року при прийманні інкасаторських сумок від наряду інкасації маршруту №82 у складі відповідачів була виявлена відсутність інкасаторської сумки №5030 з грошовою готівкою у сумі 90000,00 гривень та 1400,00 рублів РФ, яка була передана з Гуляйпільського відділення позивача. За фактом нестачі був складений акт про недостачу інкасаторської сумки від 03.03.2012 року. Під час проведеної службової перевірки було встановлено, що 03.03.2012 року, близько 08 години 00 хвилин відповідачі пройшли інструктаж, щодо безпеки та збереження цінностей, що перевозяться, і вирушили на маршрут. Під час руху по маршруту інкасації №82 екіпаж о 12 годині 02 хвилин отримав в Гуляйпільському відділенні позивача інкасаторську сумку №5030. Того ж дня, після закінчення об'їзду маршруту інкасації та при прийманні інкасаторських сумок до каси перерахунку Запорізького РУ позивача, була виявлена відсутність інкасаторської сумки №5030, яка передавалася з Гуляйпільського відділення позивача. Між позивачем та кожним з відповідачів були укладені трудові договори та договори про повну матеріальну відповідальність. У своїх пояснення про обставини втрати інкасаторської сумки відповідачі зазначили, що під час руху по маршруту інкасації, вони неодноразово зупинялися з метою вирішення власних потреб, під час чого неодноразово один зі бригади інкасації залишався наодинці. Інкасаторські сумки до спеціальних мішків не складалися, а знаходилися на полу салону автомобіля. Такі дії відповідачів суперечать внутрішнім наказам позивача та правилам поведінки інкасаторських бригад. За наведеного позивач вважає, що відповідачі винні у зникненні інкасаторської сумки у рівних частинах. Такими діями відповідачів, які на той час перебували у трудових відносинах з позивачем, йому завдана матеріальна шкода у розмірі 90000,00 гривень та 1400,00 рублів РФ, яка залишається не відшкодованою.

18.07.2012 року ОСОБА_2 звернувся до Комунарського районного суду м.Запоріжжя із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», в якому просить визнати договору про повну матеріальну відповідальність недійсним, посилаючись на те, що фактично відповідачі спільно виконували роботу, тому з ними позивач за первісним позовом повинен був укласти договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Окрім цього, відповідно до Переліку посад і робіт, з якими підприємства, установи, організації можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які передані на зберігання, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосуванням у процесі виробництва, затвердженою постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань від 28 грудня 1977 року № 447/24, посада водій-інкасатор-охоронець до такого виду посад не відноситься. Договори, укладені з працівниками, які не обіймають вказаних у Переліку посад (не виконують роботи), є нікчемними і не тягнуть юридичних наслідків.

19.09.2012 року ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору про повну матеріальну відповідальність недійсним прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднано дані позови в одне провадження.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом первісний позов підтримав та просив суд його задовольнити з підстав, викладених у ньому, проти задоволення зустрічного позову заперечував.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_7 та його представник в судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечували. Крім того, представник відповідача ОСОБА_4 пояснив, що ОСОБА_7 фактично у трудових відносинах з банком не перебував, а укладений трудовий договір підписано не з метою його виконання, а з метою доплати до зарплатні в ТОВ «Охорона Крим Сервіс», тому він є удаваним. Договір про повну матеріальну відповідальність є похідним від трудового договору, а тому теж є недійсним. Окрім цього, договір про повну матеріальну відповідальність суперечить Постанові №447/24 від 28.12.1997 року Держкомпраці СРСР, якою передбачено укладання вказаних договорів тільки щодо інкасаторів. Також представник відповідача ОСОБА_4 зазначив, що ОСОБА_7 03.03.2012 року інкасаторських сумок не отримував, не здавав та не приймав під охорону. Позивач створив обставини, що перешкоджали працівникові виконувати належним чином обов'язки, і неможливість прийняття з його боку заходів для запобігання недостачі, зокрема, не забезпечив сейфами для зберігання цінностей, спеціальними автомобілями, спецзасобами, а також не забезпечив часом для відпочинку. Відповідачем ОСОБА_7 та його представником були надані письмові заперечення на позов. Проти задоволення зустрічного позову не заперечували.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 та його представник в судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечували, крім того, пояснили, що позивач не забезпечив умов для забезпечення схоронності товарно-матеріальних цінностей. Так, позивачем не були дотримані вимоги щодо транспорту, який використовувався при інкасації, зокрема, в них був відсутній сейф, працівники не були забезпеченні спецзасобами - вогнепальною зброєю. Також працівникам не надався час для відпочинку та харчування. ОСОБА_3 не був ознайомлений із правилами внутрішнього трудового розпорядку, отже немає винної поведінки ОСОБА_3 За виявлену нестачу повинен відповідати керівник банківської установи. Окрім цього, не доведено, що ОСОБА_3 у Гуляйпільському відділенні банку, окрім інкасаторської сумки, отримував ще і гроші. А це дає підстави для відшкодування шкоди у розмірі вартості інкасаторської сумки. Проти задоволення зустрічного позову не заперечували.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечували, посилаючись на те, що відсутні належні докази існування трудових правовідносин позивача та відповідачів, не створено належних умов праці для відповідачів. Окрім цього, ОСОБА_2 03.03.2012 року виконував обов'язки водія, отже не обслуговував товарно-матеріальні цінності. Також просили врахувати майновий стан ОСОБА_2, який є пенсіонером. Зустрічний позов підтримали та просили суд його задовольнити з підстав, викладених у ньому.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази та проаналізувавши законодавство, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.3 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підставі ст.57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Згідно ст.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Станом на 03 березня 2012 року відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 перебували у трудових відносинах з позивачем ПАТ КБ «Приватбанк», де займали посади водія-інкасатора-охоронця.

03 березня 2012 року при прийманні інкасаторських сумок до каси позивача від наряду інкасації маршруту №82 у складі відповідачів була виявлена відсутність інкасаторської сумки №5030 з грошовою готівкою у сумі 90000,00 гривень та 1400,00 рублів Російської Федерація, яка доставлялася відповідачами позивачу з Гуляйпільського відділення ПАТ КБ «Приватбанк».

На час виявлення нестачі інкасаторської сумки:

- між позивачем та відповідачем ОСОБА_7 був укладений Договір про повну матеріальну відповідальність від 09.03.2010 року (т.1 а.с.5);

- між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений Договір про повну матеріальну відповідальність від 20.04.2011 року (т.1 а.с.10);

- між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 був укладений Договір про повну матеріальну відповідальність від 20.07.2010 року (т.1 а.с.14).

Законність та дійсність вказаних Договорів про повну матеріальну відповідальність, їх сторони станом на 03 березня 2012 року не оскаржували. Відповідно до п.3.1 вказаних договорів, робітник бере на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження матеріальних цінностей. Згідно п.4.1 вказаних договорів, підставою для притягнення робітника до матеріальної відповідальності є завдання діями або бездіяльністю робітника матеріальних збитків та/або пошкодження матеріальних цінностей, які знаходяться в користуванні Роботодавця на підставі відповідних угод між Роботодавцем та такими особами.

За фактом нестачі складений акт про недостачу інкасаторської сумки у бригаді інкасаторів Напрямку перерахунку і інкасації грошових коштів Запорізького РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» від 03 березня 2012 року. Вказаний акт відповідачі підписали без будь-яких доповнень та/або застережень (т.1 а.с.29).

Після виявлення факту нестачі інкасаторської сумки, 10 квітня 2012 року відповідачі були звільнені з займаних посад, на підставі п.2 ст.41 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри.

Не погоджуючись з звільненням у зв'язку з втратою довіри, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оскаржили їх звільнення до суду.

Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 24 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у задоволенні позову відмовлено. Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 та залишаючи рішення районного суду без змін, Апеляційний суд Запорізької області в ухвалі від 22 листопада 2012 року зазначив наступне (т.2 а.с.7-8): «Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював на посаді водія-інкасатора-охоронця направлення перерахунку і інкасації коштів казначейства Запорізького регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк». З ОСОБА_2 укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Доводи апеляційної скарги про те, що у ОСОБА_2 був відсутній обов'язок щодо виконання завдання по перевезенню валютних цінностей безпідставні, оскільки здійснення інкасації та перевезення валютних цінностей входять безпосередньо до його посадових обов'язків. Здійснення 03 березня 2012 року інкасації в Гуляйпільскому відділенні Запорізького РУ ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 підтверджений шляхом проведення карти інкасатора №9876543220019229. Факт здійснення інкасації в Гуляйпільскому відділенні та отримання інкасаторської сумки №5330 не оспорюється самим ОСОБА_2 03 березня 2012 року о 19-30 під час здачі в касу перерахунку Запорізького РУ ПАТ КБ «Приватбанк» бригадою інкасаторів в складі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7 при здачі інкасаторських сумок із готівкою, старшим касиром-контролером ОСОБА_9 та контролером-касиром ОСОБА_10 було виявлено відсутність інкасаторської сумки №5030 з Гуляйпільского відділення. ОСОБА_2 у своїй пояснювальній записці не заявляв про те, що не забезпечив схоронність інкасаторської сумки через будь-які неправомірні дії будь-яких осіб, до правоохоронних органів не звертався. Оцінивши ці обставини, суд обґрунтовано дійшов висновку, що за своїм характером втрата інкасаторської сумки з валютними цінностями під час доставки з відділення до регіонального управління банку дала підстави для втрати до ОСОБА_2 довір'я та звільнення за п.2 ст.41 КЗпП України. Безпідставними є посилання ОСОБА_2 на недоведеність отримання ним під час інкасації валютних цінностей. Поняття інкасації дано в Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в України №45 від 14.02.2007 і визначено, що інкасація коштів - це збирання та доставка інкасаторами валютних цінностей».

Рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 02 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, у задоволенні позову відмовлено. Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 та залишаючи рішення районного суду без змін, Апеляційний суд Запорізької області в ухвалі від 14 листопада 2012 року зазначив наступне (т.2 а.с.12-13): «Судом встановлено, що ОСОБА_3 працював на посаді водія-інкасатора-охоронця направлення перерахунку і інкасації коштів казначейства Запорізького регіонального управління ПАТ КБ «Приватбанк». З ОСОБА_3 укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Доводи апеляційної скарги про те, що у ОСОБА_3 був відсутній обов'язок щодо виконання завдання по перевезенню валютних цінностей безпідставні, оскільки здійснення інкасації та перевезення валютних цінностей входять безпосередньо до його посадових обов'язків. Здійснення 03 березня 2012 року інкасації в Гуляйпільскому відділенні Запорізького РУ ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_3 підтверджений шляхом проведення карти інкасатора №9876543220019229, яка отримана ним особисто, через карт-рідер (а.с.63,119,120). Факт здійснення інкасації в Гуляйпільскому відділенні та отримання інкасаторської сумки №5330 не оспорюється самим ОСОБА_3 03 березня 2012 року о 19-30 під час здачі в касу перерахунку Запорізького РУ ПАТ КБ «Приватбанк» бригадою інкасаторів в складі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7 при здачі інкасаторських сумок із готівкою, старшим касиром-контролером ОСОБА_11 та контролером-касиром ОСОБА_10 було виявлено відсутність інкасаторської сумки №5030 з Гуляйпільского відділення (а.с.69). ОСОБА_3 у своїй пояснювальній записці не заявляв про те, що не забезпечив схоронність інкасаторської сумки через будь-які неправомірні дії будь-яких осіб, до правоохоронних органів не звертався (а.с.76). Оцінивши ці обставини, суд обґрунтовано дійшов висновку, що за своїм характером втрата інкасаторської сумки з валютними цінностями під час доставки з відділення до регіонального управління банку дала підстави для втрати до ОСОБА_3 довір'я та звільнення за п. 2 ст. 41 КЗпП України. Безпідставними є посилання ОСОБА_3 на недоведеність отримання ним під час інкасації валютних цінностей. Поняття інкасації дано в Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в України №45 від 14.02.2007 і визначено, що інкасація коштів - це збирання та доставка інкасаторами валютних цінностей».

Відповідач ОСОБА_7 законність його звільнення у зв'язку з втратою довіри у судовому порядку не оскаржував. Проте ОСОБА_7 був допитаний в якості свідка у справі Хортицького районного суду м.Запоріжжя (т.2 а.с.5), де пояснив, що «він працював у ПАТ «КБ ПриватБанк» на посаді водія-інкасатора-охоронця. Він працював у складі екіпажу, в який окрім нього входили ще ОСОБА_3 та ОСОБА_2. 03.03.2012 року він був призначений охоронцем, ОСОБА_3 інкасатором, а ОСОБА_2 водієм. Їх маршрут тривав з 08 до 21 години без перерви. Оскільки він повинен буз забезпечувати охорону ОСОБА_3, періодично виходив з ним з автомобілю, а ОСОБА_2 залишався в машині. Також ОСОБА_2 декілька разів залишав автомобіль для власних потреб, оскільки перерви графіком не передбачені, а маршрут триває більше 10 годин. Після об'їзду маршруту в їх екіпажу було виявлено недостачу сумки. Його також звільнили на підставі втрати довіри».

Також, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 були допитані в якості свідків у справі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, де суду пояснили наступне (т.2 а.с.11): «Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що 03.03.2012 року ОСОБА_3 отримав в Гуляйпільському відділенні Запорізького РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» невеликий сіренький мішечок та поклав його у автомобіль. В той день ними була здійснена несанкціонована зупинка біля продовольчої крамниці у Гуляйполі. До продовольчої крамниці виходили ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_2, якого суд допитав у якості свідка пояснив, що з квітня 2011 року працював в Запорізькому РУ ПАТ КБ «ПриватБанк». 03.03.2012 року він знаходився на маршруті інкасації №82 у складі: ОСОБА_3 - інкасатора, ОСОБА_7 - охоронця. Він виконував обов'язки водія. У Гуляйпільському відділенні Запорізького РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3 отримав сірий та білий мішечки, які передав в автомобілі ОСОБА_7 В Токмаку ОСОБА_7 повідомив, що не бачить сірого мішечка, який перебував у його полі зору та лежав біля дверей, а він його контролював до Молочанська. Під час слідування по маршруту інкасації була одна несанкціонована зупинка у Гуляйполі біля магазину. Спочатку до магазину пішли ОСОБА_3 та ОСОБА_7, а після їх повернення він. По поверненню до Запоріжжя ще раз все перевірили, однак інкасаторської сумки №5030 не знайшли. З урахуванням наведеного, у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками. Їх показання об'єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам. Враховуючи викладене, суд приходить до висновків, що ОСОБА_3 отримав в Гуляйпільському відділенні Запорізького РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» інкасаторську сумку №5030, під час слідування по маршруту інкасації ОСОБА_3 було допущено ряд порушень Пам'ятки (Інструкції) співробітнику підрозділу інкасації перед виїздом на маршрут інкасації, результатом чого стала втрата інкасаторської сумки №5030».

Відповідно до ч.3 ст.61 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно до п.1 ч.1 ст.134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Виходячи з вищевикладеного та враховуючи преюдиціальні обставини встановлені при розгляді інших справ за участю тих самих осіб (позивача та відповідачів за первісним позовом), суд приходить до висновків, що позивачу за первісним позовом завдано шкоди з вини відповідачів, з якими позивачем були укладені Договори про повну матеріальну відповідальність. А отже, за втрату інкасаторської сумки відповідачі несуть перед позивачем матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству позивача.

Відповідно до ст.135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Посада інкасатора, яку відповідачі займали у позивача, одночасно з іншими (водія та охоронця) є пов'язаною із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, і така посада (інкасатор) внесена до Переліку посад і робіт, затверджених постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24.

В день втрати інкасаторської сумки, кожен з відповідачів займав на підприємстві позивача посаду водія-інкасатора-охоронця, а вже в ході виконання своїх безпосередніх трудових обов'язків (водія-інкасатора-охоронця) та відповідно до інструкцій позивача, з відповідачів був сформований екіпаж, у складі: водій ОСОБА_2, охоронець ОСОБА_7 та старший екіпажу і він же інкасатор ОСОБА_3

Зазначений Перелік посад і робіт, не містить заборони на виконання особою - інкасатором, посада якої віднесена до матеріально відповідальних та є пов'язаною із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, інших робіт таких, як - водій та - охоронець.

За наведеного, заперечення відповідачів в частині того, що у Переліку посад і робіт не має такої посади, як водій-інкасатор-охоронець, що на їх думку є підставою покладення на них тільки обмеженої матеріальної відповідальності у розмірі середнього місячного заробітку, не приймаються судом до уваги з вище зазначених підстав.

Згідно ст.137 КЗпП України, суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений. Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.

Відповідно ст.135-3 КЗпП України, розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності.

Так, відповідно до п. п. 4, 5 глави 3 розділу II Інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів у банківських установах в Україні (далі - Інструкція), затвердженої постановою правління Національного банку України від 14 лютого 2007 року № 45 (з відповідними змінами та доповненнями), під час виконання завдань з перевезення валютних цінностей та інкасації коштів відповідальність за роботу всієї бригади покладається на старшого бригади інкасації. Для забезпечення схоронності валютних цінностей під час їх перевезення та інкасації з працівниками підрозділу інкасації - членами бригади інкасації укладається письмовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність або договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність відповідно до законодавства.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», виходячи з вимог ст.15 ЦПК, суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов'язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності.

Наявність прямої дійсної шкоди та її розмір, встановлені судом в даній справі на підставі акту про недостачу інкасаторської сумки у бригаді інкасаторів Напрямку перерахунку і інкасації грошових коштів Запорізького РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» від 03 березня 2012 року. Вказаний акт відповідачі підписали без будь-яких доповнень та/або застережень (т.1 а.с.29). Згідно вказаного акту була виявлена відсутність інкасаторської сумки №5030 з грошовою готівкою у сумі 90000,00 гривень та 1400,00 рублів Російської Федерація, яка доставлялася відповідачами позивачу з Гуляйпільського відділення ПАТ КБ «Приватбанк».

З'ясовуючи, якими неправомірними діями заподіяно шкоду і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди, в чому полягала його вина, суд виходить з положень договорів про повну матеріальну відповідальність та посадових інструкцій відповідачів, згідно яких відповідачі мали турботливо відноситися до матеріальних цінностей Роботодавця та вживати всіх заходів для запобігання завдання їм шкоди, здійснювати свої повноваження відповідно до процедур, правил, порядків вказаних в нормативних актах Роботодавця. Відповідно до інструкції, відповідачам було заборонено при рухові по маршруту зупинятися у невстановлених місцях. Зазначені положення договорів та інструкції були порушені відповідачами в день втрати інкасаторської сумки.

З'ясовуючи в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду, судом встановлено, що жоден з відповідачів не зміг повідомити будь-яких конкретних обставин втрати інкасаторської сумки. В той же час, судом встановлено, що під час інкасації та руху по маршруту не виникали надзвичайні події, які б знаходилися поза межею впливу на них відповідачів.

З'ясовуючи питання про те, чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними, суд виходить з того, що екіпаж відповідачів у складі трьох осіб був повністю укомплектований, кожен з них пройшов інструктаж та знав про свої обов'язки на маршруті інкасації. В той же час, відсутність з боку відповідачів відомостей про конкретні обставини втрати інкасаторської сумки, не дає суду можливість встановити наявність причинно-наслідкового зв'язку між втратою сумки та незабезпеченням відповідачам умов праці, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними, на чому наполягають відповідачі у своїх запереченнях.

До матеріалів справи не надані докази на підтвердження незадовільного майнового стану відповідачів, отримання ними доходів у розмірі меншому за прожитковий мінімум та/або знаходження на їх утримання осіб, яких вони мали утримувати за законом.

При цьому суд не приймає до уваги положення Інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів у банківських установах в Україні (далі - Інструкція), затвердженої постановою правління Національного банку України від 14 лютого 2007 року N 45 (з відповідними змінами та доповненнями), в частині того, що під час виконання завдань з перевезення валютних цінностей та інкасації коштів відповідальність за роботу всієї бригади покладається на старшого бригади інкасації. Відповідно ст.135-3 КЗпП України, розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Згідно до п.1 ч.1 ст.134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей. Оскільки, в даному випадку старший бригади інкасації працював у складі екіпажу, суд вбачає за необхідне застосувати до спірних правовідносин саме КЗпП України як такий що має вищу юридичну силу в розумінні ч.4 ст.8 ЦПК України.

Таким чином, вирішуючи питання про розмір шкоди, заподіяної з вини відповідачів, суд враховує ступінь вини, вид та межу матеріальної відповідальності кожного з них у заподіянні шкоди позивачу, з урахуванням всіх обставин справи, які підтверджені матеріалами даної справи та були встановлені в ході розгляду інших судових справ, пояснень відповідачів наданих позивачу відразу після виявлення втрати інкасаторської сумки, а також наданих безпосередньо суду. За наведеного - суд приходить до висновку, що відповідачі за первісним позовом в однаковій мірі винні у втраті інкасаторської сумки та завданні позивачу шкоди, у розмірі втрачених коштів.

Розрахунок шкоди завданої позивачу, втратою інкасаторської сумки відповідачами, з врахуванням їх однакової міри відповідальності у завданій шкоді має такий розрахунок: 90000,00 гривень + 1400,00 рублів РФ, що за курсом НБУ на 23.05.2012 року становило 360,21 гривень (1400,00 / 10 х 2,5729 = 360,21), а разом дорівнює 90360,21 гривень, які становлять розмір шкоди завданої позивачу. Зважаючи на рівну міру відповідальності трьох відповідачів: 90360,21 / 3 = 30120,07 гривень, які становлять розмір шкоди завданої позивачеві кожним з відповідачів.

Суд не вбачає підстав, для зменшення розміру покриття шкоди завданої позивачу за первісним позовом, з підстав не забезпечення ним умов для збереження матеріальних цінностей, виходячи з такого. Відповідно до п.2.5. (2.4.) трудових договорів укладених відповідачами з позивачем, відповідачі за первісним позовом були зобов'язані при неможливості виконання будь-яких функцій, завдань, негайно доповідати про це безпосередньому керівнику. Будь-які скарги, або доповідні листи з боку відповідачів в частині незабезпечення їм умов для збереження матеріальних цінностей, позивачу до втрати інкасаторської сумки відповідачами, не надходили.

За наведеного, суд не приймає до уваги заперечення та пояснення відповідачів за первісним позовом в частині того, що інкасація грошових коштів на підприємстві позивача відбувалася з порушенням галузевих інструкцій та наказів, оскільки в період їх перебування у трудових відносинах з позивачем, від них такі зауваження на адресу позивача, у письмовій формі не надходили.

Суд не вбачає підстав для зменшення розміру покриття шкоди, заподіяної відповідачами, залежно від їх майнового стану, оскільки належні докази на підтвердження останнього до матерілаів справи не надані.

Фактично, не заперечуючи факту втрати інкасаторської сумки, відповідачі за первісним позовом окрім незабезпечення їм належних умов для роботи, також ставлять під сумнів доводи позивача про те, що у втраченій сумці дійсно було 90000,00 гривень та 1400,00 рублів РФ. Вирішуючи спір в цій частині суд входить з наступного.

Відповідно до Акту про недостачу інкасаторської сумки від 03.03.2012 року (т.1 а.с.29), вбачається відвантаження грошової готівки з Гуляйпільського відділення саме на суму 90000,00 гривень та 1400,00 рублів РФ. Вказаний акт підписаний всіма відповідачами, без будь-яких застережень, заперечень чи пояснень, з приводу саме такої суми готівки у втраченій інкасаторській сумці.

Заперечення відповідачів про те, що організація роботи інкасаторської служби впроваджена позивачем, зокрема коли отримання цінностей підтверджувалося за допомогою проведення карти інкасатора через карт-рідер, замість його особистого підпису, та відсутність опису цінностей, що перевозяться, не знімає відповідальності з відповідачів за втрату інкасаторської сумки. Суду не надані докази того, що у бригади інкасаторів були будь-які сумніви, щодо вмісту інкасаторської сумки до їх звільнення з роботи. Ревізію залишків готівки у відділенні в якому вони отримали втрачену ними сумку, після виявлення факту втрати - вони не ініціювали. Акт про недостачу інкасаторської сумки підписаний всіма трьома відповідачами, без будь-яких застережень.

Заперечення відповідача ОСОБА_7 в частині того, що на час укладання договору про повну матеріальну відповідальність з позивачем, він перебував у трудових відносинах ТОВ «Охорона Крим Сервіс», є безпідставними та не знімають з нього відповідальності за втрату інкасаторської сумки, що є предметом спору у даній справі. На підтвердження факту перебування у трудових відносинах з ТОВ «Охорона Крим Сервіс» на час укладання договору про повну матеріальну відповідальність з позивачем, відповідач ОСОБА_7 посилається на відповідний запис у його трудовій книжці.

Відповідно до ч.3 ст.24 КЗпП України, укладання трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

З наведеного вбачається, що укладання трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу, а не записом в трудовій книжці.

На підтвердження перебування відповідача ОСОБА_7 у трудових відносинах з позивачем станом на 09.03.2010 року, останнім до матеріалів справи надані трудовий договір (т.1 а.с.4), договір про повну матеріальну відповідальність (т.1 а.с.5) та наказ про прийняття на роботу (т.1 а.с.186).

Будь-які належні та допустимі докази, на підтвердження перебування відповідача ОСОБА_7 станом на 09.03.2010 року у трудових відносинах з іншими особами, ним не надані, так само, як не надані докази отримання ним заробітної плати від інших осіб починаючи з березня 2010 року.

Відповідно до ч.4 ст.24 КЗпП України, трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Як вбачається з матеріалів справи (т.1 а.с.187-188), у період з березня 2010 року по квітень 2012 року, відповідач ОСОБА_7 отримував заробітну плату саме від позивача, як такий що прийнятий на роботу 09.03.2010 року, що також підтверджує його фактичне допущення до роботи. Докази на підтвердження фактичного допущення до роботи в цей час відповідача ОСОБА_7 та його фактичне перебування у трудових відносинах з іншими особами, у вказаний проміжок часу, в матеріалах справи відсутні.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 про визнання договору про повну матеріальну відповідальність недійсним, суд виходить з наступного.

Підстав для визнання оскаржуваного правочину недійсним, у зв'язку з тим, що позивач мав укладати з відповідачами саме договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність суд не вбачає.

Відповідно до ч.1 ст.135-2 КЗпП України, при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

Отже, норма на яку посилається позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2, встановлює альтернативну форму договору про повну матеріальну відповідальність, у вигляді - колективної матеріальної відповідальності, яка може запроваджуватися, тобто вона не є обов'язковою у тому випадку, коли відповідні роботи виконують декілька осіб.

Посада інкасатора, яку позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 займав у позивача, одночасно з іншими (водія та охоронця) є пов'язаною із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей, і така посада (інкасатор) внесена до Переліку посад і робіт, затверджених постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24.

Таким чином, доводи зустрічної позовної заяви про відсутність у Переліку посад і робіт посади, яку він займав (водій-інкасатор-охоронець) не є підставою для задоволення зустрічного позову, оскільки вказаний Перелік не містить заборони на виконання особою - інкасатором, посада якої віднесена до матеріально відповідальних та є пов'язаною із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, інших робіт таких, як - водій та охоронець, у складі екіпажу, який в цілому виконує роботи безпосередньо передбачені Переліком.

Не є підставою для задоволення зустрічного позову доводи в частині того, що відповідач за зустрічним позовом начебто не створив позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 умов для забезпечення повного збереження цінностей.

Так, з трудового договору від 20.04.2011 року (т.1 а.с.8), укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_2, вбачається, що відповідно до 2.4. робітник був зобов'язаний при неможливості виконання будь-яких функцій, завдань, негайно доповідати про це безпосередньому керівнику. Судом встановлено, що будь-які скарги, або доповідні листи з боку відповідача в частині незабезпечення йому умов для збереження матеріальних цінностей, позивачу до дати втрати інкасаторської сумки не надходили.

Окрім того, в ході розгляду іншої цивільної справи, яка закінчилася ухваленням рішення Хортицьким районним судом м.Запоріжжя від 24 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, було встановлено, що з пояснень позивача та свідків по справі вбачається, що екіпаж у складі ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3 неодноразово порушував встановлені пам'яткою правила. При передачі сумок до каси перерахунку була виявлена відсутність сумки №5030, отриманої екіпажем у Гуляйпільському відділенні Запорізького РУ ПАТ «КБ «ПриватБанк». Не вирішуючи питання про форму і ступінь вини ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3 до дій чи бездіяльності, що призвели до втрати інкасаторської сумки, суд встановив певні порушення з боку ОСОБА_2. Так, позивач двічі залишав автомобіль за власною потребою, допустив зупинки, не пов'язані з виконанням службових обов'язків, не забезпечив схоронність матеріальних цінностей, що перевозилися у автомобілі (т.2 а.с.5 на звороті).

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає за необхідне відмовити повністю у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору про повну матеріальну відповідальність недійсним.

Статтею 138 КЗпП України, визначений обов'язок доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника. А саме, для для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1-3 ст.130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Суд доходить висновку, що в ході розгляду справи позивачем за первісним поовом доказана наявність умов для покладення повної матеріальної відповідальності на відповідачів. Шкоди позивачу за первісним позовом завдано внаслідок порушення трудових обов'язків покладених на відповідачів. Шкода про стягнення якої просить позивач за первісним позовом, є прямою та дійсною, та заподіяна позивачу за первісним позовом винними протиправними діями (бездіяльністю) відповідачів. Розмір коштів про стягнення яких з відповідачів просить позивач за первісним позовом, не перевищує повного розміру заподіяної йому шкоди.

Згідно п.19 Постанови від 29 грудня 1992 року №14 пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснено, що до конкретної обстановки, за якої було заподіяно шкоду, слід відносити обставини, що перешкоджали працівникові виконувати належним чином покладені на нього обов'язки, зокрема, відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна організація праці. Разом з тим необхідно враховувати, чи приймав працівник залежні від нього заходи до запобігання шкоди.

В ході розгляду справи, судом не встановлено обставин, що перешкоджали відповідачам за первісним позовом виконувати належним чином покладені на них обов'язки, щодо схоронності отриманих інкасаторських сумок.

Разом з тим, ухвалюючи рішення на користь позивача за первісним позовом, суд враховує, що відповідачі за первісним позовом не приймали залежних від них заходів до запобігання шкоди. Бездіяльність, безвідповідальність та халатність відповідачів за первісним позовом при виконанні своїх трудових обов'язків 03 березня 2012 року по відношенню до отриманих цінностей була настільки очевидна, що залишилися не з'ясованими, як такі що не відомі відповідачам за первісним позовом, конкретні обставини втрати інкасаторської сумки, а саме: місце, час та дії або бездіяльність відповідачів за первісним позовом, внаслідок яких та коли саме ними була втрачена інкасаторська сумка. Відповідачі за первісним позовом не надали суду жодних доказів на підтвердження того, що ними в день втрати інкасаторської сумки вживалися всі, розумно необхідні заходи для запобігання втрати інкасаторської сумки за нез'ясованих обставин та недопущення порушення вимог посадових інструкцій.

Таким чином, у зв'язку із викладеним, аналізуючи зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, приймаючи до уваги положення ст.11 Цивільного процесуального кодексу України щодо розгляду справ в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги за первісним позовом ґрунтуються на законі, підтверджуються зібраними у справі доказами та не порушують прав та інтересів третіх осіб, тому первісний позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню в повному обсязі. Зустрічний позов - задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.2 ст.88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. В поданій до суду заяві позивач за первісним позовом просить покласти судові витрати по сплаті судового збору на відповідачів, у рівних частинах.

З платіжного доручення від 24.05.2012 року вбачається, що позивач сплатив судовий збір в розмірі 903,6 гривень, який має бути стягнутий з відповідачів у рівних частинах, тобто по 301 гривень 20 копійок з кожного (903,60 / 3 = 301,20).

У зв'язку із тим, що у задоволенні зустрічного позову було відмовлено, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача за зустрічною позовною заявою понесених ОСОБА_2 витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.24, 130, 134, 135-1, 135-2, 135-3, 137, 138 КЗпП України, ст.ст.10, 11, 60, 88, 208, 209, 212- 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення завданої шкоди - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) в якості відшкодування шкоди 30120 (тридцять тисяч сто двадцять) гривень 07 копійок.

Стягнути з ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) в якості відшкодування судових витрат 301 (триста одну) гривню 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) в якості відшкодування шкоди 30120 (тридцять тисяч сто двадцять) гривень 07 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) в якості відшкодування судових витрат 301 (триста одну) гривню 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) в якості відшкодування шкоди 30120 (тридцять тисяч сто двадцять) гривень 07 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) в якості відшкодування судових витрат 301 (триста одну) гривню 20 копійок.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору про повну матеріальну відповідальність недійним - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Комунарського районного суду

м.Запоріжжя С.С. Тучков