Рішення № 3330342, 24.03.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.03.09 р. Справа № 29/3пд

Суддя господарського суду Донецької області Джарти В.В.

при секретарі судового засідання Перекрестній О.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

За позовом: Комунального підприємства „Компанія „Вода Донбасу” м. Донецьк (Дзержинське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Новгородський комбінат комунального господарства” м. Дзержинськ

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Новгородської селищної ради сел. Новгородське, м. Дзержинськ

Предмет спору: зобов’язання відповідача прийняти спірні пункти: 1.1, 1.2, 2.6, 4.1, 4.2, 6.2 договору № 10 від 11.12.2008 р. про надання послуг по транспортуванню питної води в редакції позивача.

За участю

представників сторін:

Від позивача: Дударєва О.В., довір. № 03-81 від 22.12.2008 р.

Від відповідача: Супрун І.Ф. – директор згідно з протоколом № 1 від 12.07.01 р.

Від третьої особи: не з’явився.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Комунальне підприємство „Компанія „Вода Донбасу” м. Донецьк (Дзержинське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства), звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Новгородський комбінат комунального господарства” м. Дзержинськ про зобов’язання відповідача прийняти спірні пункти: 1.1, 1.2, 2.6, 4.1, 4.2, 6.2 договору № 10 від 11.12.2008 р. про надання послуг по транспортуванню питної води в редакції позивача.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на проект договору про постачання послуг по транспортуванню питної води № 10 від 11.12.2008 р., лист № 3442 від 11.12.08, лист № 901 від 17.12.08, протокол розбіжностей від 17.12.08, протокол узгодження розбіжностей від 26.12.08, лист № 3472 від 19.12.08, виписки з журналів вихідної кореспонденції, лист № 3768 від 26.12.08, лист № 3775 від 30.12.08, повідомлення № 3794 від 30.12.08.

Під час судового засідання, яке відбулось 12.02.09року, що підтверджується протоколом судового засідання, відповідач надав згоду про щодо прийняття п. 6.2. в редакції позивача.

Представник відповідача надав відзив, яким заперечує проти позову та просить прийняти спірні пункти 1.1, 1.2, 2.6, 4.1, 4.2 договору № 10 від 11.12.08 в редакції відповідача.

Представник позивача надав клопотання від 23.02.09, яким просить залучити в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача виконавчий комітет Новгородської селищної ради для дачі пояснення відносно правильності застосування до послуг по транспортування питної води тарифів, що узгоджені 29.12.08 рішенням виконкому Новгородської селищної ради № 150 „Про узгодження тарифів на послуги по водопостачанню, що надаються ТОВ „Новгородським ККГ””.

Ухвалою суду від 25.02.09 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Виконавчий комітет Новгородської селищної ради.

У письмовому відзиві від 10.03.09р. третя особа пояснює, що ТОВ „Новгородський ККГ” та Дзержинський ПУВКГ являються юридичними особами, що здійснюють господарську діяльність по водопостачанню своїх споживачів, використовуючи мережі центрального водопостачання, що знаходяться на власному балансі. У своїй діяльності вищезазначені підприємства повинні керуватися затвердженими, згідно діючого законодавства, тарифами на послуги водопостачання та водовідведення.

Представники сторін клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.

У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 42 Господарського процесуального кодексу України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України - судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, господарським судом встановлено:

Позивач, Комунальне підприємство „Компанія „Вода Донбасу” м. Донецьк (Дзержинське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства), звернувся до суду з позовними вимогами про зобов’язання відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю „Новгородський комбінат комунального господарства” м. Дзержинськ, укласти договір про постачання послуг по транспортуванню питної води № 10 від 11.12.2008 р. в його редакції.

Відповідно до Постанови КМУ від 21.07.2005 р. № 630 „Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення” та Закону України „Житлово-комунальні послуги” передбачаються умови укладання типового договору про надання послуг з транспортування питної води.

Після приведення спірного договору у відповідність до типового, позивач 12.12.2008 р., відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України, направив відповідачу-1 для розгляду та підписання проект договору № 10 від 11.12.08.

18.12.2008 р. Дзержинському ПУВКГ АП „Компанія „Вода Донбасу” був нарочно вручений від відповідача не оформлений у відповідності до п.1 ст. 181 ГК України спірний договір з протоколом розбіжностей.

В свою чергу, 19.12.2008 р., позивач повторно направив відповідачу договір № 10 від 11.12.08 з протоколом розбіжностей, для належного оформлення.

25.12.2008 р. позивачем був отриманий договір № 10 від 11.12.08 з протоколом розбіжностей, оформлений належним чином.

Але, приймаючи до уваги той факт, щл позивач був не згоден з кількома пунктами в редакції відповідача, тому направив на адресу останнього факсограму № 3768 від 26.12.08року, з проханням прибути у зазначену дату для узгодження рохбіжностей.

Відповідач, отримавши факсограму, прибув в зазначений час та місце для узгодження разбіжностей, що виникли з редакції наступних пунктів договору: 1.1, 1.2, 2.6, 4.1, 4.2, 6.2. , жоден з яких врегульовано не було.

Як було зазначено раніш, під час слухання справи, а саме 12.02.09року, сторонами був врегульований п. 6.2 спірного договору, що підтверджується протоколом судового засідання від 12.02.09, в редакції позивача, а саме:

П. 6.2

„У випадку невиконання Споживачем своїх зобов’язань по оплаті за минулий період в строки обговорені п. 4.3 цього договору Споживач оплачує на користь Підприємства за кожний день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період, за який нараховується пеня.”

Вивчивши вимоги позивача, стосовно неврегульованих пунктів, враховуючи надані документи, суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Порядок укладання договорів визначений ст.ст. 179-188 Господарського кодексу України.

Відповідно до приписів ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Нормативною основою регулювання господарських відносин в сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їх виробниками, виконавцями і споживачами, є Закон України “Про житлово-комунальні послуги”, який набрав чинності з 1 січня 2005 року.

Постачання питної води за змістом ст.ст. 1, 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” - є одним із видів комунальних послуг, а також регулюється Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України № 190 (далі - Правила).

Згідно ст. 187 ГК України, спори, що виникають при укладання господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Дослідивши наданий позивачем договір, суд дійшов до висновку, що спірний договір про постачання послуг по транспортуванню питної води, за своїм змістом та своєю правовою природою, є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм статті 714 Цивільного кодексу України.

Пункт 1.2 Правил визначає наступні терміни:

- виробник послуг централізованого водопостачання та водовідведення - суб'єкт господарювання, що виробляє або створює послуги з централізованого водопостачання та водовідведення;

- замовник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення - споживач або суб'єкт господарювання, який має намір здійснити будівництво (реконструкцію) об'єкта архітектури з наступним його приєднанням до систем централізованого питного водопостачання та водовідведення;

- субспоживач - суб'єкт господарювання, який одержує воду з комунальної водопровідної мережі або скидає стічні води в комунальну мережу водовідведення через мережі споживача.

- споживач питної води - юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб (ЗУ „Про питну воду та питне водопостачання”).

Відповідно до статті 19 Закону України „Про житлово-комунальні послуги”, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками таких відносин: власник, споживач, виконавець, виробник.

Зазначена норма закону кореспондується із пунктом 2 ст. 22 та пунктом 4 ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, за змістом яких, передбачений обов’язок виробника укласти договір з виконавцем про умови надання житлово-комунальних послуг. Зазначені відносини регулюються окремим договором між виробником та виконавцем, в разі якщо останній не є виробником.

Так, Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 60 від 25.04.05р., а саме п. 4.1. визначено, що виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого постачання холодної та гарячої води, централізованого водовідведення (далі- комунальні послуги), може бути виробник зазначених послуг, або інший суб”єкт господарювання.

Згідно п. 1.1. зазначеного Наказу, вказано, що виконавця житлово-комунальних послуг визначає орган місцевого самоврядування – Новгородська селищна Рада.

Статтею 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить визначення виконавця житлово-комунальних послуг.

З відзиву та письмових пояснень третьої особи, Новгородської селищної ради від 25.02.09 вбачається, що центральні мережі водопостачання – 31,0 км, центральні мережі водовідведення – 16,26 км, водонопорна башня – 1 шт., водонасосна станція з двома ємкостями з загальним об”ємом 3000м3. Наведені системи та об’єкти належать комунальній власності ради та знаходяться на обслуговуванні ТОВ „Новгородський ККГ”.

В поясненнях від 23.02.09, позивач наголошував, що згідно ст. 1 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання”, питне водопостачання – діяльність, яка пов’язана із забором води з джерел питного водопостачання та доведення її якості до вимог на питну воду, транспортуванням та постачанням питної води споживачам, охороною джерел та використанням комплексу об’єктів, споруджень, розподільчих водопровідних мереж, пов’язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування води.

Також пояснив, що відповідач буде надавати позивачу послуги по транспортуванню питної води, оскільки питна вода ТОВ „Новгородський ККГ” не забирається із джерел питного водопостачання, а купується у Часовоярського районного виробничого управління комунального підприємства „Компанія „Вода Донбасу”, що підтверджується договором № 29 від 26.12.07, що мається в матеріалах справи, а також схемою транспортування питної води.

Відповідно до ліцензії серії АБ № 119732, виданої Донецькою обласною Державною адміністрацією, Товариству з обмеженою відповідальністю „Новгородський ККГ” надано право на централізоване водопостачання та водовідведення.

Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач, який залежно від цивільно-правових угод може бути споживачем, виконавцем або виробником.

Стаття 24 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, встановлює права та обов'язки балансоутримувача. Так, згідно п. 1 ст. 24 даного Закону, балансоутримувач має право:

1) здійснювати функції утримання на балансі переданого йому за договором з власником майна та управляти їм чи передавати за договором повністю або частково функції управління управителю;

2) визначати порядок утримання, експлуатації та ремонту майна;

3) укладати договори на надання житлово-комунальних послуг;

4) приймати рішення щодо використання коштів на виконання капітального та поточного ремонтів;

5) здійснювати господарську діяльність у порядку, визначеному законом;

6) звертатися до суду про звернення стягнення на майно осіб, які відмовляються оплачувати рахунки за споживання житлово-комунальних послуг або відшкодовувати завдані збитки майну, що перебуває в нього на балансі.

Виходячи з того, що умови договору є волевиявленням сторін, то суд вправі лише перевірити чи не суперечать вони законодавству.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача укласти спірний договір в його редакції є такими, що не підлягають задоволенню.

Відносно п.п. 1.1, 1.2, 2.6, 4.1, 4.2 Договору, позивач наполягає прийняти їх у наступній редакції:

Пункт 1.1.

«Підприємство надає Споживачу послуги по транспортуванню питної води в межах узгоджених розрахункових об’ємів та узгодженого помісячного графіку з урахуванням технічних можливостей Підприємства.»

Посилання позивача на ст. 1 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання”, яка визначає питне водопостачання, як діяльність, пов”язану з забором води з джерел питного водопостачання та доведення її якості до вимог на питну воду, транспортуванням та постачанням питної води споживачам, охороною джерел і використанням комплексу об”єктів, споруд, розподільчих водопровідних мереж, пов”язаних єдиним технологічним процесом, судом не приймається, наступного:

Стаття 1 вказаного закону –це пояснення термінів, які вживаються у вказаному закону, трактування позивачем терміну питне водопотсаячання є помилковим та таким, який складається з 3 термінів:

- виробництво питної води- забор води з джерел питного водопостачання та доведення її якості до вимог на питну воду тому;

- питне водопостачання- діяльність пов”язана з виробництвом, транспортуванням та постачанням питної води споживачам, охороною джерел та систем питного водопотсачання;

- централізоване питне водопостачання- це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об”єктів, споруд, розподільчих водопровідних мереж, пов”язаних єдиним технологічним процесом.

Судом встанволено, що Часовярське регіональне виробниче управління КП „Компанія „Вода Донбассу”- виробляє питну воду, яку потім продає Споживачам, одним з яких є підприємство Відповідача, який, в свою чергу, використовуючи мережі центрального водоспоживання, які знаходяться в комунальній власності Новгородаської склищної Ради та знаходяться на своєму обслуговуванні, виконує господарську діяльність з водопостачання споживачам, одним з яких є Дзержинський ПУВКХ, який в свою чергу, використовуючи центральні мережі водопотсачання с. Новгородське-2, які знаходяться в комунальність власності м. Дзержинськ, постачає питну воду споживачам - підприємствам с. Новгородське-2.

Зі схеми мереж водопостачання, яка долучена до матеріалів справи, довідки Новгородської сельщної ради про те, що центральні мережі водопостачання в кількості – 31,0 км, центральні мережі водовідведення, в кількості – 16,26 км, водонопорна башня – 1 шт. та водонасосна станція з двома ємкостями з загальним об”ємом 3000м3 належать комунальній власності ради та знаходяться на обслуговуванні ТОВ „Новгородський ККГ” та ліцензії серії АБ № 119732, виданої Донецькою обласною Державною адміністрацією про право на централізоване водопостачання та водовідведення вбачається, що відповідач -1 не може бути виробником питної води, а може і намагається укладсти спірний пунк договору в своїй редакції, а саме:

„ Підприємство поставляє питну воду по своїм мережам Споживачу, надалі транспортує, в межах узгоджених розрахункових об”ємів та згідно щомісячного графіку, з урахуванням технічних можловостей Підприємства”.

З огляду на вказане, суд вважає редакцію позивача такою, що не відповідає чинному законодавству.

Стосовно Пункту 1.2 спірного Договору, суд пояснює наступне:

Позивач наполягає прийняти вказаний пункт в його редакції, а саме:

«Споживач приймає послуги по транспортуванню питної води, раціонально використовує її та здійснює оплату по ціні вказаній в п. 4.1 цього договору на транспортування питної води в строки, що передбачені цим договором.»

В судовому засіданні 12.02.09 відповідач посилається на рішення Донецької обласної ради від 25.01.08р. та зазначає, що його діяльність полягає в реалізації води, тобто водопостачанні, а не в її транспортуванні, як наполягає позивач, тому пропонує суд прийняти його редакцію, а саме:

„ Споживач приймає узгоджений об”єм наданої води від Підприємства, раціонально використовує її та здійснює оплату в строки, що передбачені цим договором згідно Закону України „Про питну воду та питне водопостачання””

Суд, зауважує той факт, що вказаний пунт кореспондується п. 1.1 спірного Договору, а тому має бути викладений у відповідності до нього, а це свідчить, що п.1.2. має бути викладений в редакції відповідача.

Позивач наполягає на наступній редакції пункт 2.6:

«При неможливості вести облік води по водолічильнику по причинам, що не залежать від Споживача (зняття водолічильника на держповірку, запотівання скла, корозія циферблату, припинення нормальної роботи водолічильника із-за виниклої несправності його механізму), кількість води, що подається здійснюється по середньодобовій витраті води за попередні два місяця. Даний порядок зберігається протягом не більше 2-х місяців до установки Споживачем справного водолічильника. Якщо протягом цього періоду не буде Споживачем установлений справний та повірений або новий водолічильник, витрата води визначається по затвердженій нормі водоспоживання.»

В судовому засіданні 12.02.09 позивач погодився, що редакція п. 2.6 договору, яка запропонована відповідачем, відповідає законодавству, однак він наполягає на своїй редакції.

Відповідач не погоджується з редакцією позивача та пропонує суд прийняти його редакцію, а саме:

„При неможливості вести облік води по водолічильнику по причинам, що не залежать від Споживача (зняття водолічильника на держповірку, запотівання скла, корозія циферблату, припинення нормальної роботи водолічильника із-за виниклої несправності його механізму), кількість води, що подається здійснюється по середньодобовій витраті води за попередні два розрахункові місяці. Даний порядок зберігається протягом не більше 1-го місяця до установки Споживачем справного водолічильника. Якщо протягом цього періоду не буде Споживачем установлений справний та повірений або новий водолічильник, витрата води визначається за пропускною здатністю труби Підприємства, при швидкості не більш ніж 2м/сек за добу, з урахуванням балансу води на водоводі Підприємстві.»

Відповідач зауважує, що в даному спірному пункті поєднані п.п. 5.24, 5.9, 5.14 з посиланням на п.3.3 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населеному пункті України.

Позивач посилається на п. 5.24 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, якщо вести облік води за показами засобу обліку неможливо з причин, що не залежать від споживача та зафіксовані в установленому порядку (зняття засобу обліку виробником, пошкодження скла, корозія циферблата, припинення нормальної роботи засобу обліку через несправності, що виникли в його механізмі, тощо), кількість використаної води за термін відсутності засобу обліку (але не більше 2-х місяців) визначається за середньодобовою витратою за попередні два розрахункові місяці. У разі тривалості роботи засобу обліку менше 2-х місяців кількість води визначається за середньодобовою витратою за період роботи засобу обліку не менше 15 днів.

З огляду на викладене, суд вважає за потрібне викладсти спірний пункт 2.6. Договору в редакції відповідача.

Щодо редакції пункту 4.1 Договору вбачається наступне:

Позивач наполягає викласти спіриний пункт в наступній редакції

«На момент укладення договору вартість по транспортуванню питної води визначається у відповідності з калькуляцією вартості послуг по транспортуванню питної води (з розшифровкою по елементам витрат), складеною Підприємством та оформленою у виді додаткової угоди до цього договору.»

Позивач вважає, що послуга транспортування питної води не являється житлово-комунальною послугою в розумінні ст. 13 ЗУ „Про житлово-комунальні послуги” та в результаті вартості вказаної послуги не підлягає державному регулюванню та не може визначатися.

Відповідач заперечує та просить прийняти його редакцію, асме:

„Споживач сплачує Підприємству послуги з постачання питної води за тарифами, які встановлені згідно діючого законодавства. Тариф за питну воду, на момент укладання договору складає 2,86грн., за 1 м.куб, з урахуванням ПДВ”

Приймаючи до уваги той факт, що підприємство відповідача-1 виконує послуги з водопостачання та водовідведення, згідно ліцензії серії АБ № 119732, виданої Донецькою обласною Державною адміністрацією про надання Товариству з обмеженою відповідальністю „Новгородський ККГ” права на централізоване водопостачання та водовідведення, що є житлово-комунальною послугою, в розумінні ст. 13 вказаного вище Закону, тому може встановлюватись органами мсцевого самоврядування.

Крім того, статтею 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.

З викладеного вбачається, що редакція позивача не відповідача діючому законодавству, тому п. 4.1. має бути прийнятий в редакції відповідача.

Стосовно Пункту 4.2 спірного Договору, суд пояснює наступне:

Позивач наполягає прийняти вказаний пункт в його редакції, а саме:

«При зміні вартості послуг по транспортуванню питної води, Підприємство направляє на адресу Споживача нову калькуляцію для узгодження за 10 календарних днів до дати їх зміни. Після узгодження введення нових тарифів на послуги по транспортуванню питної води оформлюється додатковою угодою до цього договору.»

Відповідач заперечує та прсить прийняти його редакцію:

„При зміні вартості послуг по питному водопостачання , Підприємство застосовує їх від дня їхбприйняття, без узгодження зі Споживачем, але з повідомленням останнього окремим листом, яке є невід”ємною частиною данного Договору.”

Судом вже неодноразово зазначалось, що статтею 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, тому суд вважає, що редакція відповідача відповідає нормам чинного законодавства, тому має бути прийнята в його редакції .

З огляду на викладене, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та обґрунтування позивачем заявлених вимог, суд вважає, позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, передбаченому ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі керуючись ст. 20, 179, 180, 181, 187, 188, 230, 231, 275-277 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 648, ст. 649 Цивільного кодексу України, ст.ст. 7, 13, 19, 22, 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” та керуючись ст. ст. 4, 4-3, 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Комунального підприємства „Компанія „Вода Донбасу” м. Донецьк (Дзержинське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Новгородський комбінат комунального господарства” м. Дзержинськ, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Новгородської селищної ради сел. Новгородське, м. Дзержинськ про зобов’язання відповідача прийняти спірні пункти: 1.1, 1.2, 2.6, 4.1, 4.2, 6.2 договору № 10 від 11.12.2008 р. про надання послуг по транспортуванню питної води в редакції позивача – задовольнити частково.

Спірні п.п. 1.1,1.2, 2.6, 4.1,4.2 договору про надання послуг по транспортуванню питної води № 10 від 11.12.2008 р. прийняти в редакції відповідача:

Пункт 1.1 викласти в редакції відповідача– „Підприємство поставляє питну воду по своїм мережам Споживачу, надалі транспортує, в межах узгоджених розрахункових об”ємів та згідно щомісячного графіку, з урахуванням технічних можловостей Підприємства”.

Пункт 1.2 викласти в редакції відповідача – „ Споживач приймає узгоджений об”єм наданої води від Підприємства, раціонально використовує її та здійснює оплату в строки, що передбачені цим договором згідно Закону України „Про питну воду та питне водопостачання””

Пункт 2.6 викласти в редакції відповідача – „При неможливості вести облік води по водолічильнику по причинам, що не залежать від Споживача (зняття водолічильника на держповірку, запотівання скла, корозія циферблату, припинення нормальної роботи водолічильника із-за виниклої несправності його механізму), кількість води, що подається здійснюється по середньодобовій витраті води за попередні два розрахункові місяці. Даний порядок зберігається протягом не більше 1-го місяця до установки Споживачем справного водолічильника. Якщо протягом цього періоду не буде Споживачем установлений справний та повірений або новий водолічильник, витрата води визначається за пропускною здатністю труби Підприємства, при швидкості не більш ніж 2м/сек за добу, з урахуванням балансу води на водоводі Підприємстві.»

Пункт 4.1 викласти в редакції відповідача – „Споживач сплачує Підприємству послуги з постачання питної води за тарифами, які встановлені згідно діючого законодавства. Тариф за питну воду, на момент укладання договору складає 2,86грн., за 1 м.куб, з урахуванням ПДВ”

Пункт 4.2 викласти в редакції відповідача – „При зміні вартості послуг по питному водопостачання, Підприємство застосовує їх від дня їхбприйняття, без узгодження зі Споживачем, але з повідомленням останнього окремим листом, яке є невід”ємною частиною данного Договору.”

Пункт 6.2 викласти в редакції позивача – „У випадку невиконання Споживачем своїх зобов’язань по оплаті за минулий період в строки обговорені п. 4.3 цього договору Споживач оплачує на користь Підприємства за кожний день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період, за який нараховується пеня.”

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Новгородський комбінат комунального господарства” м. Дзержинськ (85295, п. Новгородський, м. Дзержинськ, Донецької області, вул. Артема, 1, р/р 2600030104884 Дзержинське відділення Ощадбанка України, МФО 394147, код ЗКПО 31459617, свідоцтво № 100044117, ІНН 314596105055) на користь Комунального підприємства „Компанія „Вода Донбасу” м. Донецьк (Дзержинське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства) (83001, м. Донецьк, вул. Артема, 85, р/р 26000301796023 в філії „ГУ ПІБ України в Донецькій області” м. Донецьк, МФО 334635, код ЄДРПОУ 00191678) 42,50 грн. – державного мита, 59,00 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя