Рішення № 3330249, 16.03.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2009 р.

Справа 46/10

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Кабель”

до

Товариства з обмеженою відповідальністю “Укобудпостач”

про

стягнення 9 427,81 грн.

Суддя Шабунін С.В.

Представники:

від позивача

не з’явився

від відповідача

Литвин А.С.—представник за довіреністю від 12.03.2009 р. № 23

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “ТФ Кабель” передало на розгляд господарського суду позовну заяву від 12.01.2009 р., відповідно до якої просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Укобудпостач” 8 418,92 грн. заборгованості за поставлений товар (кабель) по видатковій накладній № РТ-0001472 від 09.06.2008 р., 896,79 грн. пені та 112,10 грн. 3 % річних з простроченої суми. На підтвердження заявлених вимог позивачем приєднано до позовної заяви видаткову накладну та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, якими стверджується передача відповідачеві у власність товару, податкову та товарно-транспортну накладну.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2009 р. № 46/10, яку призначено до розгляду на 02.02.2009 р.

У судове засідання, призначене на 02.02.2009 р. представник відповідача не прибув, про причини свого неприбуття суд не повідомив, документів на виконання вимог ухвали від 16.01.2009 р. не надав. Представник позивача вимоги ухвали про порушення провадження у справі виконав частково, подавши докази часткового погашення боргу відповідачем.

Ухвалою від 02.02.2009 р. розгляд справи було відкладено на 16.03.2009 р.

16.03.2009 р. позивач уповноваженого представника не направив, про причини його нез’явлення суд не повідомив.

Представник відповідача проти позову заперечував, але письмових заперечень чи відзиву на позовну заяву не надав. Мотиви заперечень до відома суду не довів, відповідних доказів на їх підтвердження не надав.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд —

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до видаткової накладної № РТ-0001472 від 09.06.2008 р. на суму 16 082,40 грн. позивачем передано, а відповідачем прийнято у власність товар (кабель (N)HXH-J FE 180/E90 3x2,5) загальною вартістю 16 082,40 грн. у кількості 1 000 м.

На підтвердження факту отримання відповідачем спірного товару до позовної заяви приєднано копію довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей серії НБК № 494796 від 06.06.2008 р.

Як слідує з матеріалів справи видаткова накладна № РТ-0001472 від 09.06.2008 р. складена на підставі виписаного відповідачеві рахунку-фактури № 2332 від 05.06.2008 р.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Вимогами ст. 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вищевказаної видаткової накладної позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 16 082,40 грн. Отже, такою накладною сторонами досягнуто згоди щодо виду товару, який підлягає передачі відповідачеві у власність, його кількості, одиниці виміру та ціни.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини купівлі-продажу (усного договору), оскільки у позивача виникли зобов’язання передати відповідачу визначений товар на суму 16 082,40 грн., а у відповідача —прийняти та сплатити грошові кошти (оплатити) його.

За твердженнями позивача, станом на день складання позову від 12.01.2009 р. відповідач перерахував за переданий йому у власність товар 3 000,00 грн. та провів залік на суму 4 663,48 грн., а тому його заборгованість становить 8 418,92 грн.

З наявних в матеріалах справи документів слідує, що 06.08.2008 р. відповідач перерахував позивачеві 1 000,00 грн. в якості плати за кабель відповідно до рахунку-фактури № 2332 від 05.06.2008 р. та 2 000,00 грн. 08.10.2008 р.

Також, 07.08.2008 р. відповідач звернувся до позивача з листом, відповідно до якого просить зарахувати в рахунок погашення заборгованості за рахунком-фактурою № СФ-2332 від 05.06.2008 р. кошти в сумі 108,76 грн. та 4 554,72 грн., що були сплачені як попередня плата по рахункам № СФ-958 від 13.03.2008 р. та № СФ-2281 від 03.06.2008 р. Позивач письмових заперечень щодо листа відповідача від 07.08.2008 р. суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач свої зобов’язання щодо передачі відповідачу товару виконав належним чином, а саме: ним було здійснено передачу вищезазначеного товару у визначеній кількості за вищевказаними первинними документами, а відповідачем прийнято у власність товар.

Разом з тим, всупереч взятому зобов’язанню з оплати переданої позивачем продукції, відповідач не виконав його повністю, оскільки до моменту звернення позивача до суду з даним позовом та порушення провадження у справі № 46/10 не здійснив повну оплату за товар. Як встановлено судом з матеріалів справи борг відповідача складає 8 418,92 грн. (16 082,40 грн. -1 000,00 грн. - 2 000,00 грн. - 108,76 грн. - 4 554,72 грн.). Вказана заборгованість визнана відповідачем, про що вказано у листі, отриманому позивачем 26.01.2009 р.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження відсутності заявленої до стягнення суми заборгованості або ж доказів її перерахування на користь позивача.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач також просить стягнути з відповідача 896,79 грн. пені та 112,10 грн. 3 % річних, нарахованих за 162 дні прострочення починаючи з 10.06.2008 р. Обґрунтування нарахування пені та 3 % річних з 10.06.2008 р. позивачем суду не надані.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як слідує з матеріалів справи сторонами не було встановлено строки оплати та терміни передачі товару (видаткові накладні не містять таких умов).

Частиною 3 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Зважаючи, що сторонами не визначено моменту виникнення обов’язку з оплати товару, слід вважати, що покупець реалізував своє право вимагати повернення попередньої сплати за товар, що не був переданий йому у власність, шляхом звернення з даним позовом до суду.

Розглядаючи даний спір, суд критично ставиться до викладених у позовній заяві тверджень позивача про надіслання 19.09.2008 р. відповідачеві претензії з вимогою погашення боргу, оскільки доказів складання такої претензії та її надсилання до суду не надано.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями, в ст. 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз наведених норм законодавства дають підстави стверджувати, що умовою понесення відповідальності у вигляді неустойки, штрафу, пені є порушення боржником грошового зобов’язання та його прострочення перед кредитором.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що до моменту звернення у суд з даним позовом позивач виставив відповідачу вимогу щодо сплати заборгованості, підстави вважати, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання відсутні, а тому, заявлення до стягнення з нього 3 % річних та пені є безпідставним.

Зважаючи на наведене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно з нормами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд —

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Укобудпостач” (02140, м. Київ, вул. Л. Руденко, 6-а, ідентифікаційний код 33993753) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Кабель” (04210, м. Київ, пр-т Г. Сталінграду, 20, ідентифікаційний код 31188527) 8 418 (вісім тисяч чотириста вісімнадцять) грн. 92 коп. боргу, 91 (дев’яносто одну) грн. 08 коп. державного мита та 105 (сто п’ять) грн. 37 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя С.В. Шабунін

Справа №