Рішення № 33299601, 28.08.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7209/13 28.08.13За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком»

до 1) Публічного акціонерного товариства «Омега Банк»

2) Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Реєстраційна служба Головного управління юстиції у місті Києві

про визнання договорів іпотеки недійсними та зобов'язання вчинити дії,

а також за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору

Товариство з обмеженою відповідальністю «НВЦ «ТОР»

про визнання договорів іпотеки недійсними та зобов'язання вчинити дії.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача - Штеренберг О.О. (представник з довіреністю);

від відповідача-1 - Мединський М.М. (представник з довіреністю);

від відповідача-2 - не з'явився;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача-1 - не з'явилася;

від третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Чурікова Т.Ю. (представник з довіреністю).

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріелком» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання Іпотечних договорів від 26.11.2007, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровими № 115 та № 117 недійсними та зобов'язання Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві виключити їх з реєстру обтяжень.

Позивач по первісному позову просить визнати недійсними оспорювані іпотечні договори на підставі статті 215 ЦК України та ч. 1 ст. 203 ЦК України, як такі, що суперечать положенням закону, та зокрема статтям 5, 16 Закону України «Про іпотеку», і в зв'язку з визнанням їх недійсними, просить виключити їх з реєстру обтяжень.

Ухвалою суду від 13.04.2013 за вищевказаним позовом порушено провадження у справі № 910/7029/13, призначено її до розгляду та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Товариство з обмеженою відповідальністю «НВЦ «ТОР» та Реєстраційну службу Головного управління юстиції у місті Києві.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «НВЦ «ТОР» надійшла заява третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору у справі №910/7209/13, предметом якої є також визнання недійсними вищенаведених іпотечних договорів та зобов'язання виключити їх з реєстру обтяжень, і крім того Іпотечного договору від 26.11.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровим № 121, який заявник також просить виключити з реєстру обтяжень.

Третя особа з самостійними вимогами на предмет спору просить визнати недійсними оспорювані іпотечні договори на підставі статті 215 ЦК України та ч. 1 ст. 203 ЦК України, як такі, що суперечать положенням закону, та зокрема статтям 5, 16 Закону України «Про іпотеку», та в зв'язку з визнанням їх недійсними, просить виключити їх з реєстру обтяжень.

Крім того, в обґрунтування вимог заяви, Третя особа з самостійними вимогами на предмет спору посилається на протиправність укладення двох іпотечних договорів щодо одного й того ж самого предмету іпотеки, на існування чинного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17.10.2008 у справі №2-5162/08 про визнання за цією Третьою особою, а не за Позивачем, права на предмети іпотеки за оспорюваними іпотечними договорами, та на фіктивність Іпотечного договору від 26.11.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровим № 121, відповідно до положень ст. 234 ЦК України.

Ухвалою суду від 29.05.2013 заява Товариства з обмеженою відповідальністю «НВЦ «ТОР» про самостійні вимоги на предмет спору у справі №910/7209/13 була прийнята судом до сумісного розгляду з первісним позовом.

Крім того, ухвалою суду від 31.07.2013 замінено відповідача по справі - Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» на його правонаступника - Публічне акціонерне товариство «Омега Банк», а також залучено до участі у справі у якості іншого відповідача Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк».

Представником Позивача в судових засіданнях також були надані усні пояснення, що позовні вимоги заявляються ним в цілому до обох відповідачів.

Відповідач-1 проти вимог первісного позову та заяви третьої особи з самостійними вимогами заперечував, зазначаючи, що на його думку відсутні порушення вимог закону при укладення спірних іпотечних договорів, і крім того 29.05.2013 через відділ діловодства суду надійшла заява про застосування позовної давності до позовних вимог про визнання Іпотечних договорів від 26.11.2007, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровим № 115 та № 117 недійсними.

В подальшому в судових засіданнях представник Відповідача-1 усно уточнював, що також заявляє про застосування позовної давності до вимог заяви Третьої особи з самостійними вимогами, та зокрема і щодо визнання недійсним Іпотечного договору від 26.11.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровим № 121.

Відповідач-2 та Третя особа без самостійних вимог на предмет спору письмових заперечень проти позову або пояснень на позов не подали, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Про поважні причини їх неявки в судове засідання суд не повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Судом враховано, що відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні судом не було встановлено.

За таких обставин, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідач-1 та Третьої особи з самостійними вимогами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.06.2007 між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Омега Банк», Відповідач-1, Банк), та Товариства з обмеженою відповідальністю «НВЦ «ТОР» (Позичальник, Третя особа з самостійними вимогами по справі) було укладено Кредитний договір № 5/71385-Л/2615 (Кредитний договір-1), за умовами якого Банк відкрив Позичальнику кредитну лінію, а Позичальник, в свою чергу, зобов'язався повернути кредитні кошти у строки, визначені у Графіку, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов'язки, передбачені кредитним договором.

Відповідно до умов Кредитного договору-1 сторони встановили, що загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією складає 5000000 доларів США, та цільовим призначенням кредиту є поповнення обігових коштів.

До Кредитного договору-1 сторонами також було укладено наступні Додаткові угоди: №1 від 10.07.2009, №2 від 27.10.2009 та №3 від 06.01.2010.

26.11.2007 між Банком та Позичальником було укладено Кредитний договір № 8/71385-Л/2615 (Кредитний договір-2), за умовами якого Банк відкрив Позичальнику кредитну лінію, а Позичальник, в свою чергу, зобов'язався повернути кредитні кошти у строки, визначені у Графіку, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов'язки, передбачені кредитним договором.

Відповідно до умов Кредитного договору-2 сторони встановили, що загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією складає 5000000 доларів США, та цільовим призначенням кредиту є поповнення обігових коштів.

До Кредитного договору-2 сторонами також було укладено наступні Додаткові угоди: №1 від 08.04.2008, №2 від 29.09.2008, №3 від 10.07.2009, №4 від 27.10.2009 та №5 від 06.01.2010.

З метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за вищенаведеними Кредитними договорами (Основного зобов'язання) між Позивачем (Іпотекодавець) та Банком (Іпотекодержатель) були укладені наступні Іпотечні договори:

- 26.11.2007 було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровим № 115, відповідно до пункту 3 якого на забезпечення виконання Основного зобов'язання Іпотекодавець передає в іпотеку належні йому майнові права на право вимоги отримання у власність нерухомості, яка будується, а саме: майнові права на право вимоги отримання у власність нежилих (офісних) приміщень, які складаються з кімнат з наступними кодами: 202 - 5,13 кв.м., 207 - 34,33 кв.м., 218 - 2,20 кв.м., 219 - 8,42 кв.м., 220 - 2,20 кв.м., 221 - 12,55 кв.м., 222 - 14,53 кв.м., 232 - 1455.81 кв.м., загальною площею 1535,17 кв.м., що знаходяться на 2-му (другому) поверсі адміністративного будинку за адресою: м. Київ, вул. Горького (Антоновича), 172, і також сторонами в договорі встановлено, що після завершення будівництва і видачі правовстановлювального документу, предметом іпотеки будуть не майнові права, а стануть вищенаведені нежилі офісні приміщення;

- 26.11.2007 було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровим № 117, відповідно до пункту 3 якого на забезпечення виконання Основного зобов'язання Іпотекодавець передає в іпотеку належні йому майнові права на право вимоги отримання у власність нерухомості, яка будується, а саме: майнові права на право вимоги отримання у власність нежилих (офісних) приміщень, які складаються з кімнат з наступними кодами: 101 - 12,28 кв.м., 101,1 - 11,99 кв.м., 102 - 62,73 кв.м., 104 - 37,94 кв.м., 105 - 4,85 кв.м., 109 - 7,68 кв.м., 110 - 7,68 кв.м., 111 - 2,19 кв.м., 112 - 2,19 кв.м., 113 - 215,63 кв.м., 114 - 939,23 кв.м., загальною площею 1304,39 кв.м., що знаходяться на 1-му (першому) поверсі адміністративного будинку за адресою: м. Київ, вул. Горького (Антоновича), 172, і також сторонами в договорі встановлено, що після завершення будівництва і видачі правовстановлювального документу, предметом іпотеки будуть не майнові права, а стануть вищенаведені нежилі офісні приміщення.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за вищенаведеними Кредитними договорами (Основного зобов'язання) між Позичальником (Іпотекодавець) та Банком (Іпотекодержатель) було також укладено Іпотечний договір від 26.11.2007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровим № 121, відповідно до пункту 3 якого на забезпечення виконання Основного зобов'язання Іпотекодавець передає в іпотеку належні йому майнові права на отримання у власність нерухомості, яка будується, а саме: майнові права нежилі (офісні) приміщення: 1) на 1-му поверсі 14-ти поверхової секції адміністративного будинку, загальною площею 1304,39 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Горького (Антоновича), 172, та які складаються з кімнат з наступними кодами: 101 - 12,28 кв.м., 101,1 - 11,99 кв.м., 102 - 62,73 кв.м., 104 - 37,94 кв.м., 105 - 4,85 кв.м., 109 - 7,68 кв.м., 110 - 7,68 кв.м., 111 - 2,19 кв.м., 112 - 2,19 кв.м., 113 - 215,63 кв.м., 114 - 939,23 кв.м.; 2) на 2-му поверсі 14-ти поверхової секції адміністративного будинку, загальною площею 1535,17 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Горького (Антоновича), 172, та які складаються з кімнат з наступними кодами: 202 - 5,13 кв.м., 207 - 34,33 кв.м., 218 - 2,20 кв.м., 219 - 8,42 кв.м., 220 - 2,20 кв.м., 221 - 12,55 кв.м., 222 - 14,53 кв.м., 232 - 1455.81 кв.м., і також сторонами в договорі встановлено, що після завершення будівництва і видачі правовстановлювального документу, предметом іпотеки будуть не майнові права, а стануть вищенаведені нежилі офісні приміщення.

Предметом спору за первісним позовом по даній справі є визнання Іпотечних договорів від 26.11.2007, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровими № 115 та № 117 недійсними та зобов'язання виключити їх з реєстру обтяжень, а предметом спору по заяві Третьої особи самостійними вимогами є також визнання недійсними вищенаведених іпотечних договорів та зобов'язання виключити їх з реєстру обтяжень, і крім того Іпотечного договору від 26.11.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровим № 121, який заявник також просить виключити з реєстру обтяжень (тут і надалі - оспорювані/спірні Іпотечні договори).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Отже, правочин може бути визнаний недійсним, якщо саме в момент вчинення такого правочину, його умови будуть суперечити діючим на той час актам цивільного законодавства.

Частиною 3 статті 331 ЦК України передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Тобто можливість укладання договорів щодо об'єкта незавершеного будівництва була передбачена ЦК України.

Водночас, відповідно до частин 1, 3 статті 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Стаття 1 Закону України «Про іпотеку», який є спеціальним нормативно-правовим актом регулювання відносин іпотеки, передбачає, що застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції статті, що діяла на момент укладання спірних Іпотечних договорів) було встановлено, що предметом іпотеки може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.

Особливості іпотеки об'єктів незавершеного будівництва врегульовані у статті 16 цього Закону.

Частиною 2 статті 16 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, що діяла у період з моменту прийняття цього Закону та до 14.01.2006) було передбачено, що іпотека об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку земельної ділянки, на якій виконується будівництво, або шляхом передачі в іпотеку нерухомого майна, право власності іпотекодавця на яке виникне в майбутньому.

Законом України від 15.12.2005 № 3201-IV частину 2 статті 16 Закону України «Про іпотеку» було викладено у іншій редакції, відповідно до якої передача в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва. Дана редакція закону діяла у період з 14.01.2006 до 14.01.2009.

Таким чином, на момент укладання оспорюваних Іпотечних договорів, передача в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва здійснювалась виключно шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, а не самого об'єкту незавершеного будівництва чи майнових прав на нього, і лише з 14.01.2009 після внесення Законом України № 800-VI від 25 грудня 2008 року змін до частини 2 статті 16 Закону України «Про іпотеку», стало можливим передавати в іпотеку об'єкт незавершеного будівництва та майнові права на нього.

Відтак, при укладені спірних Іпотечних договорів сторонами не були враховані вимоги частини 2 статті 16 Закону України «Про іпотеку» у діючій на той час редакції, яка є спеціальною нормою, та були передані/прийняті в іпотеку не права на земельну ділянку, на якій розташований спірний об'єкт незавершеного будівництва, а майнові права на право вимоги отримання у власність нерухомості, яка будується та майнові права на отримання у власність нерухомості, яка будується.

При цьому, саме поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав були відсутні у діючій на момент укладання оспорюваних Іпотечних договорів редакції Закону України «Про іпотеку».

Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка діяла на момент укладання спірних Іпотечних договорів, встановлений вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором, і такий об'єкт іпотеки як «майнові права» у вказаній редакції статі був відсутній.

Як зазначалось вище, майнові права на об'єкт незавершеного будівництва стало можливим передавати лише після внесення змін до частини 2 статті 5, частини 2 статті 16 Закону України «Про іпотеку» на підставі Закону України від 25.12.2008 № 800-VI.

Верховний Суд України у своїх постановах від 30.01.2013 (у справі за позовом фізичних осіб до ТОВ «Екобуд», ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» про визнання договору іпотеки майнових прав частково недійсним та зобов'язання вчинити певні дії) та від 17.04.2013 (у справі за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до фізичних осіб, ТОВ «Корпорація «Райагробуд», виконавчого комітету Черкаської міської ради, КП «Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації» про визнання договору недійсним, скасування рішення про оформлення права власності на нерухоме майно та за зустрічним позовом фізичних осіб до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання договору іпотеки недійсним, а також за позовами фізичних осіб, ПП «Агрохімзахист» до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання договору іпотеки недійсним) також висловлює позицію, що до внесення змін до Закону України «Про іпотеку» згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року№ 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», майнові права на об'єкти незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки.

Відповідно до ст. 190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності тощо) та права вимоги.

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об'єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Верховний Суд України у вищенаведених постановах від 30.01.2013 та від 17.04.2013 визначає майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав, і при цьому майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Стаття 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» встановлює, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України «Про іпотеку» щодо нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено. Іпотекодавцем за іпотечним договором, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, може бути забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва (ч. 7 ст. 5 вказаного Закону).

Відтак, за правовим аналізом положень ЦК України, Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» Верховний Суд України прийшов до висновку, що майнове право, що є предметом іпотечного договору, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними їй достатніми для набуття речового права.

Саме з такого розуміння норм матеріального права Верховний Суд України дійшов висновку, що «майнові права» на отримання у власність нерухомості, яка будується (об'єкта незавершеного будівництва), в редакції ст. 5 Закону України «Про іпотеку», яка була чинна на момент укладення оспорюваних Іпотечних договорів, не могли бути предметами договорів іпотеки та передача їх в іпотеку прямо суперечила вказаному закону.

Вищенаведені постанови Верховного Суду України прийняті за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 583 ЦК України, частини 2 статті 5 Закону України «Про іпотеку», статей 1, 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Відповідно до частини 1 статті 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Тому, згідно з частиною 1 статті 111-28 ГПК України, судом застосовуються положення частини 2 статті 5 Закону України «Про іпотеку», статей 1, 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» у відповідності із даними рішеннями Верховного Суду України.

Відтак, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Позивача та Третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору про визнання недійсними оспорюваних Іпотечних договорів в порядку статті 215 ЦК України та ч. 1 ст. 203 ЦК України, як таких, що суперечать статтям 5, 16 Закону України «Про іпотеку».

При цьому судом відхиляються обґрунтування Третьої особи заявлених нею вимог в тій частині, що протиправним є укладення двох іпотечних договорів щодо одного й того ж самого предмету іпотеки, оскільки, по-перше, судом встановлено, що «майнові права», визначені як об'єкт іпотеки за оспорюваними Іпотечними договорами, взагалі не передбачені законом як дозволений предмет договору іпотеки, та по-друге, Законом України «Про іпотеку» в цілому передбачена можливість укладення договорів про передання в іпотеку нерухомого майна, яке вже є предметом іпотеки за попереднім іпотечним договором.

Також матеріалами справи не підтверджуються (суду як доказ не надано) посилання Третьої особи на наявність чинного рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17.10.2008 у справі №2-5162/08 про визнання за ним, а не за Позивачем, права на предмети іпотеки за оспорюваними Іпотечними договорами, тоді як з врахуванням розподілу між сторонами обов'язку доказування, встановленого ст. 33 ГПК України, саме Третя особа з самостійними вимогами, як особа, що посилається на певні обставини, повинна була довести її суду.

Посилання Третьої особи з самостійними вимогами на фіктивність Іпотечного договору від 26.11.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровим № 121, також не знайшло свого підтвердження належними та допустимими доказами в матеріалах справи в розумінні ст. 34 ГПК України, а одні лише твердження щодо відсутності у Банку наміру укласти договір з реальними, а не фіктивними на думку Третьої особи намірами, не є належними та допустимими доказами фіктивності правочину в розумінні ст. 234 ЦК України (п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Разом з цим, від Відповідача-1 29.05.2013 через відділ діловодства суду надійшла заява про застосування позовної давності до позовних вимог про визнання Іпотечних договорів від 26.11.2007, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровим № 115 та № 117 недійсними.

В подальшому в судових засіданнях представник Відповідача-1 усно уточнював, що також заявляє про застосування позовної давності до вимог заяви Третьої особи з самостійними вимогами, та зокрема і щодо визнання недійсним Іпотечного договору від 26.11.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровим № 121.

Дослідивши обґрунтування заяви Відповідача-1 про застосування позовної давності, та заперечення на неї Позивача та Третьої особи з самостійними вимогами, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що підставою недійсності оспорюваних Іпотечних договорів є порушення сторонами вимог ст. 5, 16 Закону України «Про іпотеку».

Допущено сторонами дане порушення було саме в момент укладення оспорюваних Іпотечних договорів, оскільки сторони передали/прийняли в іпотеку річ, яка в силу вказаних положень закону не була віднесена до можливих та дозволених предметів іпотеки.

Позивач та Третя особа з самостійними вимогами зазначають, що на їх думку, оскільки оспорювані Іпотечні договори втратили чинність в зв'язку з новацією шляхом укладення Іпотечного договору від 30.04.2009, то не було правових підстав визнавати їх недійсними оскільки їх вже не існувало, та лише після того, як рішенням господарського суду міста Києва по справі № 5011- 27/2537-2012 від 15.05.2012 було визнано недійсним з моменту укладення Іпотечний договір від 30.04.2009, то відновили свою дію і оспорювані Іпотечні договори з 18.07.2012 (дата постанови апеляції про залишення вищевказаного рішення без змін), а відтак ані Позивачем ані Третьою особою з самостійними вимогами, які звернулись до суду 12.04.2013 та 29.05.2013 відповідно, строк позовної давності не пропущено.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

В п. 28 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», також вказано, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з цим, у випадку даного судового спору про визнання Іпотечних договорів недійсними, то момент укладення цих договорів збігається з моментом, коли сторонам стало відомо про порушення їх прав в зв'язку з укладенням Іпотечних договорів, оскільки укладаючи Іпотечні договори сторони були обізнані з ст.ст. 5, 16 Закону України «Про іпотеку», та їм було відомо, що обрана ними річ не може бути віднесена до предмету договору іпотеки в силу положень закону.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 604 ЦК України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін, зокрема про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

При цьому, розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову (п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Отже, припинення за домовленістю сторін оспорюваних Іпотечних договорів, їх самих в цілому та строку їх дії в тому числі, в зв'язку з новацією шляхом укладення Іпотечного договору від 30.04.2009, не перешкоджало Позивачу та Третій особі звернутися з відповідним позовом до суду від часу їх укладення.

Таким чином, перебіг троку позовної давності почався від дати укладення оспорюваних Іпотечних договорів - 26.11.2007, та сплив 27.11.2010.

Позивачем та Третьою особою з самостійними вимогами не заявлялось клопотання про поновлення строку позовної давності та не доведено суду обґрунтованості її пропущення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відтак, в зв'язку з пропуском позовної давності, суд відмовляє в задоволенні вимог первісного позову про визнання Іпотечних договорів від 26.11.2007, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровим № 115 та № 117 недійсними.

Також суд відмовляє в зв'язку з пропуском позовної давності в задоволенні вимог заяви Третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору про визнання недійсними вищенаведених іпотечних договорів, а також Іпотечного договору від 26.11.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровим № 121.

Щодо заявлених Позивачем та Третьою особою вимог про зобов'язання Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві виключити Іпотечні договори з реєстру обтяжень, тобто здійснити реєстраційну дію щодо Іпотечних договорів, то судом позовні вимоги в цій частині також визнаються необґрунтованими, оскільки рішенням суду не може бути зобов'язано сторони здійснити державну реєстрацію правочину, так як це суперечитиме загальним засадам цивільного законодавства - свободі договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Норма частини третьої статті 182 ЦК України щодо можливості оскарження до суду відмови у державній реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання інформації про реєстрацію застосовується лише щодо дій (бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію (п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Судовий збір відповідно до положень статті 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, на Позивача по первісному позову відноситься та йому не відшкодовується сплачена ним сума судового збору за розгляд чотирьох немайнових вимог - про визнання двох договорів недійсними та про зобов'язання вчинення двох реєстраційних дій, всього в розмірі 4588 грн. (1147 * 4 = 4588) (в п. 2.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» відмовити повністю.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «НВЦ «ТОР» відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.09.2013

Суддя Р.Б. Сташків