Постанова № 33298491, 30.08.2013, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2013 рокум. Ужгород№ 2а-4584/10/0770

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:головуючого судді Дору Ю.Ю.

при секретарі Сабадаш В.І.,за участю:

позивача: Публічного акціонерного товариства "Гроно-Текс" - представник Лакатош І.В.,

відповідача: Державної податкової інспекції у Виноградівському районі головного управління Міндоходів у Закарпатській області - представник Борсенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Гроно-Текс" до Державної податкової інспекції у Виноградівському районі головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 3 статті 160 КАС України 30 серпня 2013 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано протягом 04 вересня 2013 року.

ВАТ Виноградівське виробничо-торгове швейне об'єднання "Гроно" звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001012351/0 від 20.04.2006 р. Постановою Господарського суду Закарпатської області від 31.05.2006 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 02.10.2006 р., позов задоволено повністю. Скасовано у повному обсязі податкове повідомлення-рішення ДПІ у Виноградівському районі від 20.04.2006 р. №0001012351/0/1145/23-00309194/4880 про визначення ВАТ «Виноградівське виробничо-торгове швейне об'єднання «Гроно» податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 72318,00 грн. Ухвалою Вищого адміністративного суду від 08.04.2009 року, вищевказані рішення судів першої та другої інстанцій були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду на новий розгляд. 30 листопада 2010 року дану позовну заяву було залишено без розгляду у зв'язку з неявкою представників позивача. В подальшому, 13 грудня 2010 року, позивач знову звернувся із позовом до Закарпатського окружного адміністративного суду, ухвалою якого від 16 грудня 2010 року позовну заяву було залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2013 року вищевказану ухвалу було скасована, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

12.06.2013 року було замінено позивача Відкрите акціонерне товариство «Виноградівське виробничо-торгівельне швейне об'єднання «Гроно» на правонаступника Публічне акціонерне товариство «Гроно-Текс» (а.с.73-75).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги, за обставин викладених у позовній заяві, підтримав повністю, просив суд їх задовольнити. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що згідно з п.п. 1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону № 283/97 - BP донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Правовою нормою підпункту 1.20.8 пункту 1.20 ст.1 Закону встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. Поняття , підстави, механізм застосування непрямих методів наведені у Законі України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Однак, відповідачем не дотримано порядку проведення перевірки з використанням непрямих методів, що свідчить про те, що податкове зобов'язання по податку на прибуток визначено контролюючим органом у спосіб, не передбачений чинним законодавством. Відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення в Україні» від 03.12.1990р. № 507-ХІІ, із змінами та доповненнями (далі Закон № 507-ХІІ), вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюються державне регулювання цін і тарифів. В розрахунках з нерезидентами, зокрема в частині експорту послуг сторонами контракту (договору) повинні застосовуватись тільки ті ціни, які погоджені сторонами договору, тобто контрактні ціни і є звичайними цінами. Встановлені товариством системи освітлення цехів відображені ним по бухгалтерському обліку як основні засоби III групи основних фондів з окремим нарахуванням на них відповідних нормативних ставок амортизації, оскільки такі матеріальні активи є конструктивно-відокремленими системами елементів (пристроїв), які можуть виконувати самостійні функції і орієнтовані на сумісне використання під час виконання певної роботи. Донарахована сума податкових зобов'язань у розмірі 18120,00 грн. є необґрунтованою, незрозуміло із яких розрахунків здійснена, оскільки в акті перевірки вказано тільки суму без її пояснення та обґрунтування. Відтак, позовні вимоги просить задовольнити повністю.

Представник відповідача - державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області в судовому засіданні проти позову заперечив, з мотивів викладених у запереченнях та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечуючи проти позову пояснив, що позивач невірно відніс витрати, здійснені на встановлення системи освітлення цехів до першої групи основних фондів, внаслідок чого невірно здійснював нарахування амортизаційних нарахувань, через що було донараховано суму податкових зобов'язань в розмірі 9741,00 грн. Також, на думку відповідача, позивач допустив порушення згідно абз.2 п.п.4.3.2 п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-Ш, а саме якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються, отже податковим органом, враховуючи те, що позивачем під час проведення перевірки обґрунтування договірних цін надано не було, вірно використано за основу середню ціну, яка визначалась за ціною на аналогічну послугу, внаслідок чого було донараховано 61870,50 грн. податкового зобов'язання з податку на прибуток, з яких 41247,50 грн. за основним платежем та 20623,00 грн. за фінансовою санкцією. Також відповідач наполягає на тому, що позивач невірно розрахував залишкову балансову вартість основних засобів Ш групи основних фондів і відповідно завищив амортвідрахування на суму 18120,00 грн. Відтак, у задоволенні позову просив відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися судом, якщо проти цього не заперечують сторони та в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З 29.03.2006 року по 18.04.2006 року ДПІ у Виноградівському районі було проведено планову документальну перевірку Відкритого акціонерного товариства «Виноградівське виробничо-торгівельне швейне об'єднання «Гроно» про що складено акт №32/23-0112/00309134 від 18.04.2006 року (а.с.51-66) На підставі даного акту, відповідачем було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення від 20.04.2006 р. №0001012351/0/1145/23-00309194/4880 про визначення ВАТ «Виноградівське виробничо-торгове швейне об'єднання «Гроно» податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 72318,00 грн., яке складається із 48212,00 грн. за основним платежем та 24106,00 грн. за штрафними санкціями. Сума основного платежу донарахована податковим органом складається із 41247,50 грн. та 20623,00 грн. штрафних санкцій на підставі застосування податковим органом рівня звичайних цін за продаж продукції нерезидентам. 2436,00 грн. основного платежу та 609,00 грн. за фінансовою санкцією за порушення віднесення витрат по освітленню цехів до І групи основних фондів та 4530,00 грн. основного платежу та 2873,00 грн. штрафної санкції за неправильний розрахунок залишкової балансової вартості основних засобів ІІІ групи основних фондів та завищення амортизаційних відрахувань .(а.с.49)

Позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення рішення 20.04.2006 р. №0001012351/0/1145/23-00309194/4880, яким донараховано 3045,00 грн. податкових зобов'язань (2436,00 грн. основного платежу та 609,00 грн. штрафної санкції) за невірне віднесення освітлення цехів до І групи основних фондів до задоволення не підлягає, а податкове повідомлення-рішення в цій частині є правомірним, виходячи із наступного. Як вбачається із акту перевірки (а.с.51-66) позивач здійснив на підставі договору підряду монтаж та встановлення освітлювальних приладів у виробничих цехах (а.с.229-231). Згідно акту приймання виконаних підрядних робіт(а.с.232) вбачається, що за вищевказаним договором підряду було встановлено лампи, кабелі, конструкції для освітлення, запобіжники, тощо. Згідно акту про установку та пуск обладнання вбачається, що такі роботи були проведені щодо освітлення цехів №2,3, 4 (а.с.233). Як вбачається із акту перевірки (а.с. 57) позивач відніс зазначені витрати в сумі 9741,00 грн. та виконані послуги до І групи основних фондів, внаслідок невірного віднесення вказаних послуг та робіт до І групи, та відтак невірного нарахування амортизаційних відрахувань позивачем було занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток, які в сумі 2436 грн. основного платежу та 609 грн. фінансових санкцій були донараховані податковим органом в оскаржуваному повідомленні-рішенні.

Згідно п. 8.2.2. ст.. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Відображення поліпшення основних фондів, що підлягають амортизації, провадиться у розмірах та згідно з пп. 8.7.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Суд приходить до переконання, що встановлені позивачем системи освітлення цехів безпідставно ним віднесені по бухгалтерському обліку до ІІІ групи основних фондів з окремим нарахуванням на них відповідних нормативних ставок амортизації. Так, згідно п. 8.2.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до першої групи основних фондів належать будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі. Як вбачається із акту виконаних робіт(а.с.232) такі роботи проводилися щодо встановлення освітлення цехів, а саме запобіжників, кабелів, ламп, вимикачів тощо, а отже такі роботи були виконані в межах ремонту приміщень, належать до компонентів будівель та передавальних пристроїв і не передбачені для їх окремого використання.

Згідно положення Класифікації основних фондів ДК 013-97, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19.08.1997 р. № 507, також системи освітлення в межах будівель віднесені до першої групи основних фондів.

Відтак, висновок податкового органу щодо невірного віднесення основних фондів позивачем до 3 групи, замість першої є правомірним, а податкове повідомлення-рішення в цій частині винесене вірно.

Позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення рішення 20.04.2006 р. №0001012351/0/1145/23-00309194/4880, яким донараховано 7403,00 грн. податкових зобов'язань (4530,00 грн. основного платежу та 2873,00 грн. штрафної санкції) за неправильний розрахунок залишкової балансової вартості основних засобів ІІІ групи основних фондів та завищення амортизаційних відрахувань на 18120,00 грн. до задоволення не підлягає, а податкове повідомлення-рішення в цій частині є правомірним, виходячи із наступного. В судовому засідання представник відповідача не заперечив щодо наявності відхилення по даних платника (позивача), відображених у декларації по податку на прибуток. А саме: у декларації по податку на прибуток балансова вартість основних фондів третьої групи становила 6090,6 тис. грн.. , а за даними інвентаризації, яку проводило підприємство повинно було бути 6072,5 тис. грн.., різниця між вказаними даними, відображена в акті перевірки та становить 18120,00 грн. Отже, податковий орган вірно визначив базу оподаткування на вказану суму 18120,00 грн. та донарахував 4530,00 грн. податку на прибуток і застосував фінансову санкцію в сумі 2873,00 грн.

Оскільки, ні позивачем ні відповідачем не оспорювався вказаний факт наявності розбіжностей у декларації по податку на прибуток балансової вартості основних фондів третьої групи, яка становила 6090,6 тис. грн., а за даними інвентаризації, яку проводило підприємство, повинно було бути 6072,5 тис. грн., в сумі 18120 грн., то, згідно ч.3 ст. 75 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відтак, податкове повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток за висновками перевірки щодо порушення позивачем вимог 8.3.2. п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, визначене вірно(а.с.58), а тому в цій частині позовні вимоги є безпідставними та до задоволення не підлягають.

Підлягає до задоволення позовна вимога щодо скасування податкового повідомлення рішення від 20.04.2006 р. №0001012351/0/1145/23-00309194/4880 в частині донарахування 61870, 50 грн. податкових зобов'язань з податку на прибуток (41247,50 грн. основного платежу та 20623,00 грн. штрафної санкції) у зв'язку із визначенням податковим органом рівня звичайних цін, виходячи із наступного.

Актом від 18.04.2006 р. № 32/23-0112/00309134 планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2005 р. зафіксовано порушення позивачем вимог п.п.7.4.3 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, яке полягало у тому, що позивач визначав дохід, отриманий від продажу послуг особам (нерезидентам), які підпадають під визначення п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону (перелік міститься в акті перевірки), за цінами, меншими за звичайні ціни на такі послуги, що діяли на дату такого продажу. Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Згідно з п.п. 7.4.3. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками. Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п.1.20.2 Закону України, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно ухвали ВАСУ від 08.4.2009 року, судам слід було дослідити правильність визначення податковим органом рівня звичайних цін, чи діяв податковий орган з дотриманням вищенаведених приписів 1.20.2 вказаного Закону. (а.с.223-228)

Податковий орган повинен був дотримуватися процедури визначення рівня звичайних цін, а саме: здійснення аналізу співставних умов договорів про надання послуг особам, зазначеним у п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», із договорами про надання таких самих послуг непов'язаним особам, зокрема аналізу таких умов, як обсяг послуг, строки виконання зобов'язань, умов платежів, а також інших об'єктивних умов, що можуть вплинути на ціну. Згідно п.1.20.2 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

В той час, податковий орган не вчинив жодних дій для отримання інформації про ціни на аналогічні послуги ні в Торгово-промисловій палаті, ні в інших суб'єктів господарювання, які надають ідентичні послуги, а використав середню ціну по пошиву штанів в межах договорів позивача про переробку давальницької сировини пов'язаним особам, чим порушив вимоги п.1.20.2 ст.1 вищевказаного Закону, який прямо передбачає врахування звичайних цін, взяті при укладанні угод між непов'язаними особами.

Отже,враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення, а податкове повідомлення-рішення 20.04.2006 р. №0001012351/0/1145/23-00309194/4880, в частині донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток, внаслідок застосування звичайних цін в сумі 61870, 50 грн. (41247,50 грн. основного платежу та 20623,00 грн. штрафної санкції) є протиправним та підлягає до скасування, в решті позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Згідно ч.3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, відтак, слід стягнути з Державного бюджету на користь Публічного акціонерного товариства "Гроно-Текс" понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 1,70 грн.

Керуючись статтями 11, 17, 71, 86, 94, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Гроно-Текс" до Державної податкової інспекції у Виноградівському районі головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001012351/0 від 20.04.2006 року - задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області №0001012351/0 від 20.04.2006 року в частині донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 61870,50 грн.(шістдесят одна тисяча вісімсот сімдесят гривень 50 копійок), з яких: 41247,50 - за основним платежем та 20623,00 грн.- за фінансовою санкцією.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету на користь Публічного акціонерного товариства "Гроно-Текс" понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1,70 грн. (одна гривня 70 копійок)

5. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Дору Ю.Ю.