Постанова № 33286831, 19.08.2013, Сумський окружний адміністративний суд

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2013 р. Справа №818/3829/13-a

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Литвиненко М.В.,

представника позивача - Бушта В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/3829/13-a

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запчасть"

до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Запчасть» (надалі за текстом - ТОВ «Запчасть», позивач) звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області (надалі за текстом - Конотопська ОДПІ Сумської області, відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.02.2013 року №0000092311 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи приватних підприємств у розмірі 136 379грн., в тому числі 136 378грн. - за основним платежем та 1 грн.00коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.02.2013 року №0000102311 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 142 803грн., в тому числі 116 308грн.- сума завищеного бюджетного відшкодування та 26 495грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що, на його думку, висновки посадових осіб податкового органу про безпідставне формування податкового кредиту з ПДВ по господарським операціям з ТОВ «Компас-2008» є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. Позивач наполягає, що зазначені господарські операції носили реальний характер та безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю ТОВ «Запчасть», а висновки про безтоварність зазначених господарських операцій не відповідають дійсності. Крім того, позивач не погоджується з висновками відповідача, викладеними в акті виїзної позапланової документальної перевірки від 07.02.2013 року №54/22-3/30355337, щодо заниження товариством податку на прибуток у сумі 136 378 грн. за 9-ть місяців 2011 року, оскільки формування валових витрат ТОВ «Запчасть» за вказаний період, в тому числі і за наслідками господарських операцій з ТОВ «Компас-2008», відбувалося у відповідності до норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та Податкового кодексу України на підставі належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити із зазначених вище підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні, пояснивши, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування з ПДВ, а також занижено податок на прибуток у сумі 136 378 грн. за 9-ть місяців 2011 року, тому винесені Конотопською ОДПІ Сумської області податкові повідомлення-рішення від 19.02.2013 року №0000092311 та №0000102311 є правомірними та такими, що вчинені у відповідності до чинного законодавства (т.1, а.с.89-91, т.2, а.с.141).

Суд, заслухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що посадовими особами Конотопської ОДПІ Сумської області за результатами виїзної позапланової документальної перевірки ТОВ «Запчасть» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Компас-2008» протягом вересня 2010 року, лютого-вересня 2011 року, березня 2012 року складено акт від 07.02.2013 року №54/22-3/30355337 (т.1, а.с.8-65).

Відповідно до висновків акту перевірки (т.1, а.с.64-65) відповідачем встановлені порушення ТОВ «Запчасть»:

- вимог п. 5.1 ст. 5, п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97р. № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями, п.п. 138.1.1, п.138.1, п.п.138.8.1, п.138.2 п 138.8 ст.138 Податкового Кодексу України №2755-УІ від 02.12.2010р., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 136 378грн. за 9-ть місяців 2011 року, в тому числі в 1 кварталі 2011 року в сумі 48 131грн., в 2 кварталі 2011 року - в сумі 47 467грн., в 3 кварталі 2011 року - в сумі 40 780грн;

- п.185.1 ст.185, п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.4, 201.6 ст.201 Податкового Кодексу України №2755-УІ від 02.12.2010р., що призвело до завищення бюджетного відшкодування в сумі 116 308грн., в тому числі за березень 2011 року - 10 818грн., за квітень 2011 року - 21 099грн., за травень 2011 року - 11 846грн., за червень 2011 року - 19 557грн., липень 2011 року - 3892грн., серпень 2011 року - 23 689грн., за вересень 2011 року - 5750грн., за листопад 2011 року - 19 657грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки винесено податкове повідомлення - рішення від 19.02.2013 року №0000092311 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи приватних підприємств у розмірі 136 379грн. та податкове повідомлення-рішення від 19.02.2013 року №0000102311 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 142 803грн. (т.1, а.с.66-69).

Задовольняючи позовні вимоги суд виходить із недоведеності відповідачем порушення ТОВ «Запчасть» вимог податкового законодавства за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Компас-2008», і, як наслідок, неправомірності та необґрунтованості прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що передумовою для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та віднесення сплачених сум за придбаний товар до валових витрат в перевіряємому періоді стали фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Компас-2008».

Так, між позивачем та ТОВ «Компас-2008» було укладено Договір купівлі-продажу №11/104 від 10.01.2011 року (т.2, а.с.111), відповідно до умов якого ТОВ «Компас-2008» здійснювало постачання на користь позивача товару: автозапчастин до автомобільних та тракторних двигунів.

На підтвердження факту здійснення господарської операції позивачем надано відповідні податкові та бухгалтерські документи, а саме: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури (т.1, а.с.100-101, 103, 110-111, 113, 122-123, 125, 133-134, 136, 151-152, 154-155, 165-166, 168, 179-180, 182, 192-193, 195, 202-203, 205,213-214, 216, 223-224, 226, 236-237, т.2, а.с.112-113, 115-116). Розрахунки проводились у безготівковій формі, про що свідчать наявні матеріалах справи копії виписок банку (т.3, а.с.14-51) та картка рахунку 63.1 (т.1, а.с.249-251).

Фактичне переміщення товару від продавця до покупця здійснювалось власними транспортними засобами позивача (п.5.1 договору №11/104 від 10.01.2011 року) та підтверджується копіями товарно-транспортних накладних (т.1, а.с.102, 112, 124, 135, 153, 167, 181, 194, 204, 215, 238, т.2, 114), подорожними листами (т.2, а.с.250, т.3, а.с.1-9), реєстраційними документами на автомобілі, що є у власності позивача (т.2, а.с.212). Товар отримувався згідно довіреностей водієм ТОВ «Запчасть» ОСОБА_2 (т.2, а.с.214-215), про що свідчить журнал реєстрації довіреностей (т.2, а.с.218-220). Крім того, в матеріалах справи містяться копії звітів про використання коштів, наданих на відрядження, та посвідчення про відрядження, виписаних водію ОСОБА_2 (т.2, а.с.230-249).

Суд зазначає, що у вказаних документах наявні необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відсутність яких спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Зауважень щодо змісту або дефекту форми до вказаних документів у податкового органу не виникало.

Автозапчастини придбавались для використання товару в господарській діяльності - здійснення основних видів діяльності - оптової торгівлі запчастинами до сільськогосподарської техніки та надання транспортних послуг, що також не заперечувалось і посадовими особами відповідача під час проведення перевірки (т.2, а.с.146).

В подальшому товар було реалізовано позивачем на експорт покупцю ТОВ «Агро-Дизель» (Росія, Курська область, с. Глушково) та ТОВ «Запчасть» (Росія, Курська область, с. Глушкво), що підтверджується копіями ВМД, рахунків-фактур, специфікаціями та копіями договорів постачання, наданими ТОВ «Запчасть» (т.1, а.с.104-109,114-121, 126-132, 137-150, 156-164, 169-178, 183-191, 196-201, 206-212, 217-222, 227-234, 239-245, т.2, а.с.117-137).

При цьому, суд звертає увагу, що згідно акту від 07.02.2013 року №54/22-3/30355337 на перевірку ТОВ «Запчасть» були надані всі первинні документи по взаємовідносинам з ТОВ «Компас-2008», що підтверджують отримання, переміщення та оплату придбаного товару, а також реалізацію його на експорт (т.1, а.с.41-48, т.2, а.с.149, зворотній бік).

Посилання відповідача на відсутність у ТОВ «Запчасть» сертифікатів походження товару, придбаного у ТОВ «Компас-2008» (т.1, а.с.48), як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог суд вважає необґрунтованими та такими, що не можуть бути покладені в основу судового рішення, оскільки державний нагляд та контроль за дотриманням та здійсненням сертифікації продукції (сировини) не належить до компетенції податкових органів.

Таким чином, вимога податкового органу підтвердити отримання позивачем від ТОВ «Компас-2008» товару сертифікатами відповідності або походження також є протиправною, оскільки законодавець не ставить в залежність відсутність відповідних сертифікатів на товар з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість та валових витрат, а за своїм змістом сертифікат якості також не є первинним документом, означений документ підтверджує саме якість поставленого товару, а не факт його поставки.

Отже, відповідачем безпідставно розширено ряд документів (доказів), якими повинен підтверджуватись факт поставки товару. Тому сама по собі відсутність сертифікатів, без дослідження інших обставин, не може спростовувати товарність операції.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За приписами п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою

подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, право на податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість виникає внаслідок фактичного здійснення господарської операції і її підтвердження належним чином складеними первинними документами, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з п.201.4 ст.204 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал

податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 210 Податкового кодексу України передбачається, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Матеріалами справи підтверджено, що сума податку на додану вартість, яка була включена підприємством позивача до складу податкового кредиту, підтверджена належним чином оформленими податковими накладними.

Таким чином, вищенаведене свідчить про те, що ТОВ «Запчасть» було правомірно включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім у власній господарській діяльності.

Також з матеріалів справи вбачається, що суми витрат по придбанню товару від ТОВ «Компас-2008» за договором купівлі-продажу №11/104 від 10.01.2011 року були відображені у податковому обліку позивача шляхом включення вказаних сум до складу валових витрат підприємстві.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи зі змісту п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) правові наслідки у вигляді виникнення валових витрат можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку.

Згідно абзацу четвертого підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезгаданого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами абз. 1 п.п 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, до складу валових витрат відноситься лише ті суми витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які фактично понесені на придбання товарів (робіт, послуг) для подальшого використання їх у власній господарській діяльності та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у перевіряємому періоді до складу валових витрат були включені суми витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Компас-2008» у розмірі 136 378 грн., що підтверджено копіями банківських виписок та первинних документів.

За таких обставин ТОВ «Запчасть» було правомірно сформовано валові витрати у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім у власній господарській діяльності.

Таким чином, нікчемність укладеного між позивачем та ТОВ «Компас-2008» договору купівлі-продажу спростовується також доведеністю реального виконання зазначеного договору.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача з приводу нікчемності договору, укладеного позивачем з ТОВ «Компас-2008», також враховуючи наступне.

Так, викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України не надає податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням, компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Податковим кодексом України та Законом України «Про державну податкову службу в Україні» (чинного на момент виникнення та існування спірних правовідносин). Зазначені нормативно - правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинюваний ним правочин містить наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочин, вчинений позивачем, відповідач кваліфікує як такий, що не направлений на реальне настання правових наслідків, а отже визнає його нікчемним. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом.

Однак, відповідачем під час розгляду справи судом не надано судових рішень щодо недійсності вчиненого позивачем правочину як фіктивного або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач неправильно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчиненого позивачем правочину.

Також посилання відповідача на правомірність донарахованих позивачу сум податку на додану вартість, податку на прибуток у зв'язку з порушенням ТОВ «Компас-2008» та його контрагентами порядку ведення господарської діяльності в силу відсутності достатніх умов для ведення такої діяльності (т.1, а.с.35, 37, 38, 48, 52,58-61), суд вважає необґрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому невиконання контрагентом позивача свого обов'язку по сплаті податку до бюджету чи порушення порядку ведення господарської діяльності не може впливати на результати діяльності підприємства - позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді донарахування сум податку на додану вартість.

При цьому, вищевказані доводи відповідача суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач відповідно до вимог податкового законодавства на підставі належних первинних та розрахункових документів правомірно відніс податок на додану вартість, сплачений в ціні товару за зазначеним договором, до складу податкового кредиту, а вартість придбаного товару - до валових витрат.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем не підтверджено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 19.02.2013 року №0000092311 та від 19.02.2013 року №0000102311 з огляду на вимоги ч.3 ст.2 КАС України, у зв'язку з чим вони підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, суд присуджує позивачу здійснені ним судові витрати, що підтверджені платіжним дорученням №334 від 03.04.2013 року (т.1, а.с.2), у розмірі 2294грн.00коп.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Запчасть" до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень -задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 19.02.2013 року №0000092311 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств" в загальному розмірі 136 379грн., в тому числі 136 378грн.- за основним платежем та 1 грн.00коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 19.02.2013 року №0000102311 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 142 803грн., в тому числі 116 308грн.- сума завищення бюджетного відшкодування та 26 495грн.-штрафні (фінансові) санкції.

Стягнути з Державного бюджету на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Запчасть" сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 2294грн.00коп.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя (підпис) О.О. Осіпова

З оригіналом згідно

Суддя О.О. Осіпова

Повний текст постанови складено та підписано 26.08.2013 року.