Ухвала суду № 33286280, 28.08.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2013 р.Справа № 815/1240/13-а

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Зуєвої Л.Є.

- Шевчук О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року по справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Інтмакс» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо проведення перевірки; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.10.2012 року №№ 0006042210, 0006032210.

В обґрунтування адміністративного позову зазначається, що перевірка податковим органом, яка оформлена актом від 01.10.2012 року № 5785/22-1/31506766, здійснена з порушенням законодавства. Зокрема, підприємство не отримувало від податкового органу обов'язкового запиту в порядку п.73.3 ст.73 ПК України, натомість до підприємства був направлений запит з посиланням на пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України про надання документів. Фактично ж перевірка проведена на підставі постанови слідчого про призначення перевірки в рамках кримінального провадження, а в цьому разі податковому органу заборонено виносити будь-які податкові повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідним вироком у кримінальній справі. Крім того, висновки в акті перевірки від 01.10.2012 року № 5785/22-1/31506766 містять відомості щодо виявлених порушень, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустими доказами. Так, в акті зроблено висновки про нікчемність фінансово-господарських взаємовідносин позивача із його контрагентами та похідні висновки про порушення податкового законодавства, що обумовлено безтоварністю цих операцій. Позивач вважає, що будь-які порушення податкового законодавства його контрагентами не свідчать про допущення порушень позивачем, оскільки відповідальність є індивідуальною. При цьому позивач наполягає на реальності фінансово-господарської діяльності, яка підтверджена належними та допустими доказами, що є безумовною підставою для її відображення в бухгалтерському та податковому обліках підприємства.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року адміністративний позов Дочірнього підприємства «Інтмакс» задоволено частково. Визнано протиправними та скасувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 17.10.2012 року №№ 0006042210, 0006032210. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено .

В апеляційній скарзі ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлення від 14.09.2012 року № 002704/2357, виданого ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС, згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України та відповідно до наказу ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС «Про проведення позапланової виїзної перевірки платника податків ДП «Інтмакс» від 14.09.2012 № 1994, співробітниками податкової служби проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питання підтвердження господарських взаємовідносин з платниками податків ПП «Сі.Ті.Джи» за податкові періоди березень, квітень, травень, червень, липень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року, січень 2011 року, та ПП «Інтайм-Еліт» за податкові періоди серпень 2009 року, листопад 2009 року, травень, червень, жовтень 2010 року, лютий 2011 року, та визначення впливу на податковий облік за відповідні податкові періоди, за результатами якої складений акт від 01.10.2012 року № 5785/22-1/31506766.

Перевіркою встановлено порушення ДП «Інтмакс» п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого ДП «Інтмакс» занижено податок на прибуток на загальну суму 135305 гривень; пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.198 ПК України, в результаті чого ДП «Інтмакс» занижено податок на додану вартість на загальну суму 260692 гривень.

На підставі зазначеного акту, ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.10.2012 року № 0006042210, яким ДП «Інтмакс» збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 38675 гривень та застосовані штрафні санкції в сумі 9669 гривень, № 0006032210, яким ДП «Інтмакс» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 196411 гривень.

Не погодившись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, ДП «Інтмакс» оскаржило їх в адміністративному порядку, в результаті чого скарги залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін, у зв'язку із чим позивач звернувся за судовим захистом.

Задовольняючи адміністративний позов частково суд першої інстанції зазначив, шо відповідач не довів правомірність винесених ним оскаржуваних податкових повідомлень - рішень № 0006042210, № 0006032210від 17.10.2012 року.

Колегія суддів погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та задоволенні адміністративного позову частково судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п."а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Вище вказані норми Податкового Кодексу України повністю кореспондуються з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», а саме.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 вказаної статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, правомірність формування валових витрат та податкового кредиту визначається в першу чергу реальністю господарських операцій платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання позивачем у постачальників (ПП «Сі.Ті.Джи» та ПП «Інтайм - Еліт») товарів (послуг), на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу, отримані позивачем документи (податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, акти приймання - здачі робіт, довіреності на отримання матеріальних цінностей, які дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій), дають підстави для висновку про реальність господарських операцій, та відповідно правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

Крім того, стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про порушення позивачем при формуванні податкового кредиту та валових витрат норм Податкового та Цивільного Кодексів України, та приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ПП «Сі.Ті.Джи» та ПП «Інтайм - Еліт», оскільки позиція ДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає та вважає такими, які ґрунтуються на помилковому застосуванні апелянтом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; 197, п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: