Постанова № 33285646, 28.08.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2013 року 810/3978/13-а

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончева О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Мороз Т.Л. (за довіреністю)

від відповідача: Мельниченко Т.І. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Тєфія" Ірпінської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області визнання протиправним та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Тєфія" (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області від 20 червня 2013 року № 358 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Тєфія" по взаємовідносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 за період з 1 вересня 2012 року по 28 лютого 2013 року, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 18 липня 2013 року № 0000922204.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки прийняте на основі помилкових висновків про порушення ТОВ "Тєфія" вимог пункту 198.2 статті 198, пункту 198.3 статті 198, пункту 198.6 статті 198 та пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України при формування показників податкового кредиту за господарськими операціями з ФОП ОСОБА_3 Позивач стверджує, що придбав послуги у свого контрагента ОСОБА_3 правомірно, тому підстави для визнання договору нікчемним відсутні. Також позивач зазначив, що наказ виданий на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 75.1 статті 75 та пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, є протиправним, оскільки ТОВ «Тєфія» було надано письмові пояснення на усі запити податкового органу.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Ірпінської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області при винесенні оспорюваного наказу та проведенні перевірки позивача діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оспорюваний наказ про призначення перевірки, винесено на підставі висновку експерта СТКЗР Білоцерківського МВ від 14 червня 2013 року № 490, яким встановлено, що підписи на первинних бухгалтерських документах виконані не ФОП ОСОБА_3 Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем правомірно, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тєфія" зареєстроване виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області 24 травня 2007 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 489842 (т.1 а.с.38)

Згідно свідоцтва про взяття на облік платника податків від 28 липня 2010 року № 292, ТОВ «Тєфія» перебуває на податковому обліку у Ірпінській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області (т.1 а.с.37).

Відповідно до матеріалів справи, Ірпінською об'єднаною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20, підпункту 73.3 статті 74 Податкового кодексу на підставі підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 направлено на адресу ТОВ «Тєфія» запит від 25 березня 2013 року № 1033/20/22-4 про надання інформації та її документального підтвердження по господарських відносинах із ФОП ОСОБА_3 за весь період діяльності (т.1 а.с.81-82).

Листом від 5 квітня 2013 № 0504-13/01 ТОВ «Тєфія» було надано податковому органу запитувані документи (т.1 а.с.84).

20 червня 2013 року на підставі пункту 75.1 статті 75 та підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України відповідачем прийнято наказ № 358 про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Тєфія» (т.1 а.с.50).

У період з 21 червня по 1 липня 2013 року, посадовими особами Ірпінської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на виконання наказу від 20 червня 2013 року № 358 та на підставі пункту 75.1 статті 75 та підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Тєфія» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по розрахунках з ФОП ОСОБА_3 за період з 1 вересня 2012 року по 28 лютого 2013 року. Результати перевірки оформлено актом від 4 липня 2013 року № 798/22-4/35023477 (т.1 а.с.51-73).

У ході перевірки проаналізовано висновок експерта СТКЗР Білоцерківського МВ від 14 червня 2013 року № 490 та встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 у первинних бухгалтерських документах виконані сторонньою особою.

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення ТОВ «Тєфія» вимог пункту 198.2 статті 198, пункту 198.3 статті 198, пункту 198.6 статті 198 та пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 488069,00 грн. в тому числі за вересень 2012 року на суму 27883,00 грн., за листопад 2012 року на суму 139946,00 грн., за грудень 2012 року на суму 153257,00 грн., за січень 2013 року на суму 117600,00 грн. та за лютий 2013 року на суму 49383,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки Ірпінською об'єднаною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 18 липня 2013 року № 0000922204 яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Тєфія» з податку на додану вартість на 488069,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 122017,25 грн. (т.1 а.с.74).

Не погоджуючись з діями та рішенням відповідача, ТОВ «Тєфія» звернулось до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Щодо позивних вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області від 20 червня 2013 року № 358 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Тєфія" по взаємовідносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 за період з 1 вересня 2012 року по 28 лютого 2013 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України, податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

У силу вимог пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Згідно із підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Зі змісту зазначеної правової норми слідує, що завданням документальної перевірки є встановлення, зокрема, достовірності та повноти нарахування податків та зборів. Достеменне встановлення вказаних обставин на підставі лише даних податкової звітності платника податку є неможливим, тому дослідженню під час документальної перевірки підлягають первинні документи бухгалтерського обліку. Зокрема визначено, що документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 та пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, встановлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту може бути підставою для проведення як виїзної так і невиїзної документальної перевірки.

При цьому, у разі виконання платником податків вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та надання вичерпних пояснень й повного пакету документів на їх підтвердження - здійснюється документальна невиїзна перевірка.

Вказаний висновок узгоджується з положеннями пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, який передбачає, що документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

У вказаному випадку необхідність проведення документальної невиїзної перевірки обумовлена потребою аналізу пояснень та документів, що надані платником податків на письмовий запит податкового органу для спростування або підтвердження інформації про можливі порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

У разі ж ненадання відповіді на запит податкового органу або якщо надані платником податку письмові пояснення та документи будуть визнані неповними чи недостатніми - виникають підстави для проведення виїзної документальної перевірки.

Дії податкового органу щодо направлення письмового запиту про надання письмових пояснень та їх документального підтвердження, а також щодо проведення саме виїзної документальної перевірки у випадку ненадання відповіді на такий запит мають на меті отримання від платника податків документів первинного бухгалтерського обліку відносно операцій, достовірність відображення в податковій декларації даних по яких викликала сумнів у контролюючого органу.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що позивачем надано пояснення та їх документальні підтвердження на запит податкового органу від 25 березня 2013 року № 1033/20/22-4, суд дійшов висновку про наявність у Ірпінської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області підстав для проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Тєфія» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по розрахунках з ФОП ОСОБА_3 за період з 1 вересня 2012 року по 28 лютого 2013 року.

Необхідно також звернути увагу на те, що у силу вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Як встановлено судом, податковим органом виконано умови пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України та вручено направлено 20 червня 2013 року рекомендованим листом за допомогою поштового зв'язку на податкову адресу ТОВ «Тєфія», що не заперечується представником позивача.

За таких обставин, дії Ірпінської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області області щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Тєфія» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по розрахунках з ФОП ОСОБА_3 за період з 1 вересня 2012 року по 28 лютого 2013 року є законними.

Крім того, судом з'ясовано, що оскаржуваний наказ виконано. Посадовими особами Ірпінської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка. За наслідками перевірки складено акт від 4 липня 2013 року № 798/22-4/35023477.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії одноразового використання, відповідно до якого виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією владних повноважень та можливим порушенням охоронюваних законодавством інтересів позивача, він вичерпує свою дію фактом свого виконання, а саме проведенням відповідної перевірки і його не може бути скасовано після здійснення зазначених дій.

Щодо вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 18 липня 2013 року № 0000922204, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

З наведеного слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні послуг сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про безтоварність господарської операції підлягає перевірці факт здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Вирішуючи питання про реальність здійснення господарських операцій та використання позивачем у господарській діяльності послуг, наданих ФОП ОСОБА_3, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до матеріалів справи, 28 серпня 2012 року між ТОВ «Тєфія» та ФОП ОСОБА_3 укладено договір транспортного експедирування № 36, згідно умов якого ТОВ «Тєфія»(Замовник) доручає, а ФОП ОСОБА_3 (транспортний експедитор) зобов'язується за рахунок замовника надати транспортно-експедиційні послуги пов'язані з перевезенням вантажу (аудіо/відео техніка) автомобільним транспортом.

На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договором на транспортно-експедиційне обслуговування виписано: товарно-транспортні накладні (т.1-т.19), акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) (т.1- т.19), рахунки-фактури (т.1-т.19), податкові накладні (т.1-т.19), заявки (т.2 а.с.18,т.13 а.с.31-245,т.14 а.с.1-245,т.15 а.с.1-63), банківські виписки (т.2 а.с.96-161).

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази виконання господарських зобов'язань, що були визначені умовами договору про транспортне-експедирування від 28 серпня 2012 року № 36.

Так, відповідно розділу 2 договору про транспортне-експедирування, ФОП ОСОБА_3 (транспортний експедитор) зобов'язаний за заявкою замовника (ТОВ «Тєфія») організувати перевезення вантажів автомобільним транспортом територією України, фрахтувати транспортні засоби і забезпечувати їх подачу на склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів, здійснювати роботи, пов'язані з прийманням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів, організовувати охорону вантажів під час їх перевезення тощо.

У свою чергу, ТОВ «Тєфія» (замовник) зобов'язався: здавати вантаж одержувачу на підставі належним чином оформлених документів тощо.

Відповідач в акті перевірки стверджує, що підставою для визнання правочинів, укладених між ТОВ «Тєфія» та ФОП ОСОБА_3 є висновок експерта СТКЗР Білоцерківського МВ Губань Л.І. від 14 червня 2013 року № 490, яким було порівняно вільні зразки підпису ФОП ОСОБА_3 та його підписи на первинних документах по господарським операціям з ТОВ «Тєфія» ( товарно-транспортні накладні,рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт) та встановлено, що досліджувані документи підписані не ФОП ОСОБА_3.( (т.22 а.с.144-188).

В обґрунтування тверджень, викладених у експертному висновку, судом було допитано в якості свідка ФОП ОСОБА_3 Свідок пояснив, що договір з ТОВ «Тєфія» та первинні документи (товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт) він не підписував у зв'язку з великим навантаженням та доручив право підпису іншому працівнику. Також, ФОП ОСОБА_3 стверджував, що підписував тільки заявки на перевезення товару.

Дослідивши надані позивачем документи (товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт), судом встановлено, що вони дійсно підписані не ОСОБА_3 Разом з тим, у вищезазначених первинних бухгалтерських документах відсутнє посилання на довіреність, на яку посилається свідок ( її реквізити), тобто, ідентифікувати особу, що підписала первинні документи від імені ФОП ОСОБА_3 не вбачається можливим.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Зазначені обставини вказують на те, що товарно-транспортні накладні,рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт та інші документи первинної бухгалтерської звітності підписані не ФОП ОСОБА_3, а невідомими особами а, отже, оформлені з порушенням вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тому не можуть доводити реальність виконання господарських операцій.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року № 21-421а11.

Також, суд критично ставиться до посилань позивача на заявки/транспортні завдання (т.2 а.с.18,т.13 а.с.31-245,т.14 а.с.1-245,т.15 а.с.1-63), як докази по справі, зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що заявки/транспортні завдання, підписані ФОП ОСОБА_3 Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, заявки були оформлені у той самий день в який мало відбутися транспортне експедирування ФОП ОСОБА_3 в різних регіонах України о 9 год. 00 хв. із зазначенням марки та державного номеру автомобіля, додаткового вказує на неможливість виконання ФОП ОСОБА_3 господарських зобов'язань за договором транспортного експедирування від 7 серпня 2012 року № 36.

Суд звертає увагу на те, що виходячи зі змісту укладеного між ТОВ «Тєфія» та ФОП ОСОБА_3 договору про транспортне експедирування, належними доказами факту виконання робіт (надання послуг) є відповідні документи, складення яких обумовлено умовами самого договору.

В порушення вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за N 293/1318, ТОВ «Тєфія» не виписувало на ім'я ФОП ОСОБА_3 довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, що також вказує на неможливість отримання ФОП ОСОБА_3 товарів при здійсненні транспортного експедирування.

Надані позивачем копії товарно-транспортних накладних не можуть бути підтвердженням факту надання ФОП ОСОБА_3 транспортно -експедиційних послуг, оскільки на ФОП ОСОБА_3 було покладено обов'язки з оформлення, оплат та організовування перевезень, а не перевезення товарів власними силами.

Таким чином, враховуючи, що підписи на первинних документах виконано не ФОП ОСОБА_3, що підтверджується свідченнями ФОП ОСОБА_3, відсутність довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження виконання господарських зобов'язань за договором про транспортно-експедирування.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів(послуг) або в разі якщо придбані товари(послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин 1 та 4 статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сама по собі наявність у позивача податкових накладних, товарно- транспортних накладних та заявок не є безумовною підставою для віднесення зазначених у них сум до складу податкового кредиту, оскільки з урахуванням обставин справи, факт реального здійснення господарської операції не підтверджується.

За таких обставин, висновок посадових осіб Ірпінської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про порушення ТОВ "Тєфія" вимог пункту 198.2 статті 198, пункту 198.3 статті 198, пункту 198.6 статті 198 та пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України при формування показників податкового кредиту за господарськими операціями з ФОП ОСОБА_3 є законним та обґрунтованим. Податкове повідомлення-рішення від 18 липня 2013 року № 0000922204 Ірпінської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області є правомірним та скасуванню не підлягає.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Частиною 2 статті 71 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що органом державної податкової служби доведено законність наказу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області від 20 червня 2013 року № 358 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Тєфія" та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 18 липня 2013 року № 0000922204, суд дійшов висновку, що адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тєфія» задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 3 вересня 2013 року.