Ухвала суду № 33283862, 13.08.2013, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

Головуючий у 1-й інстанції: Дудар О.М.

Суддя-доповідач:Бондарчук І.Ф.

УХВАЛА

іменем України

"13" серпня 2013 р. Справа № 817/326/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Бондарчука І.Ф.

суддів: Моніча Б.С.

Охрімчук І.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "29" березня 2013 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державного казначейства України в Рівненській області про визнання неправомірними дій та стягнення коштів ,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне Рівненської області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державного казначейства України в Рівненській області , в якому просив визнати неправомірними дії щодо відмови в повернені помилково отриманого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та стягнути помилково сплачені кошти в сумі 8287,50грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відмова УПФ в м. Рівне щодо повернення позивачу помилково отриманого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій із відчуження легкових автомобілів є неправомірними, оскільки такий збір сплачується при відчуженні автомобіля, а не при його купівлі.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року позов задоволено повністю.

Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області щодо відмови в повернені помилково отриманого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 8287,50грн.

Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України в Рівненській області на користь ОСОБА_4 помилково сплачені кошти зі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 8287,50грн.

Присуджено на користь ОСОБА_4 із Державного бюджету України судові витрати у сумі 1149,11грн. (з них: 149,11грн. - судовий збір, 1000,00грн. - витрати на правову допомогу).

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції покликався на те, що відмова в поверненні безпідставно отриманого збору з придбання автомобіля не відповідає вимогам закону, а тому є протиправною.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком, виходячи з наступного.

Встановлено, що 19.05.2012р. ОСОБА_4, на підставі договору купівлі-продажу від 15.05.2012 №000312012, набула право власності на автомобіль марки "HYUNDAI" моделі "SANTA FE" вартістю 331500,00 грн., у зв'язку з чим нею було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 3% від загальної вартості автомобіля в сумі 8287,50 грн., що підтверджується квитанцією від 19.05.2012р. №9580120.

10.01.2013р. позивач, згідно з п.5 гл. 1 Порядку № 226, звернулася до УПФ в м. Рівне із заявою про повернення помилково сплаченого збору.

Відповіддю від 16.01.2013 року № 18/11 УПФ в м. Рівне у задоволені заяви ОСОБА_4 було відмовлено, оскільки при набутті права власності на легковий автомобіль сплачений нею збір поверненню не підлягає.

Відповідно до пункту 12 Порядку №1740 платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Згідно з п.15 Порядку №1740 суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачуються платниками цього збору на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкритті в Управліннях державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, за місцем реєстрації легкового автомобіля.

Пунктом 7 статті 1 Закону №400/97-ВР визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, і зокрема, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Отже, відповідно до Закону №400/97-ВР обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб, які відчужують автомобіль.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка міститься в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

На час виникнення спору положення Порядку №1740 суперечили вимогам Закону №400/97-ВР в частині регулювання правовідносин зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні легкових автомобілів, а тому, зважаючи на зазначену суперечність між законом і підзаконним актом, які по-різному врегульовують одне й те саме питання, суд першої інстанції зробив вірний висновок, застосувавши правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Пунктами 7 та 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388, власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов'язані зареєструвати транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані у підрозділах Державтоінспекції, забороняється. Державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, з аналізу вищевикладених обставин справи у співвідношенні із нормами законодавства вбачається, що обов'язок сплати судового збору не може бути покладений на особу, яка набуває право на автомобіль, у відповідності до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, оскільки це суперечить акту вищої юридичної сили.

В даному випадку позивач не є платником збору з відчуження автомобіля, відповідно сплачені нею кошти в сумі 8287,50 грн., що складають 3 % від вартості автомобіля, є такими, що сплачені без наявності законних підстав.

Згідно п. 15 Порядку, збір в сумі 8287,50 грн. був сплачений позивачем на рахунок з спеціального обліку коштів фонду державного бюджету, відкритому в Головному управлінні Державного казначейства України в Рівненській області. Таким чином вимоги позивача щодо стягнення коштів підлягали задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративним справах" від 20.12.2011 №4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012 №5515-VI встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 2013 року в сумі 1147,00грн.

Відтак, розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах на даний момент не може перевищувати 458,80грн. за годину.

Як вбачається з матеріалів справи, сума сплаченого позивачем за подання адміністративного позову судового збору становить 149,11грн.

Крім того, ОСОБА_4 з адвокатом ОСОБА_6 (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 19.01.2012р.НОМЕР_1) було укладено договір про надання правової допомоги від 14.01.2013 р., про що було видано ордер від 14.01.2013 р.серії РН №000,20.

Як вбачається із квитанції та інформаційного акта розрахунку по витратам години/часу адвоката та розрахунку матеріальних витрат за відпрацьовані години від 28.01.2013р, адвокатом ОСОБА_6 для виконання умов договору було витрачено 11 год. 00хв. та фактично отримані кошти в сумі 1000,00грн.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно відшкодував позивачу судові витрати в сумі 1149,11 грн.

Суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи, вірно застосував Законодавство, яке регулює ці правовідносини та ухвалив правильне рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду без змін.

За таких обставин, доводи, наведені в апеляційній скарзі , спростовуються матеріалами справи, а висновок суду першої інстанції є таким, що ґрунтується на належних та допустимих доказах.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "29" березня 2013 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис) І.Ф.Бондарчук

судді: (підпис) (підпис) Б.С. Моніч І.Г. Охрімчук

З оригіналом згідно: суддя _______ І.Ф.Бондарчук

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_4 АДРЕСА_1

3- відповідачу Управління Пенсійного фонду України в м.Рівне Рівненської області вул.Відінська,41,м.Рівне,33018