Постанова № 33283396, 28.08.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2013 року Справа № 813/4981/13-а

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого - судді Мричко Н.І.

за участю секретаря судового засідання Щура В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області до управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Державного підприємства «Львіввугілля» про скасування постанови від 03.06.2013 року ВП № 37033854 та зобов’язання до вчинення дій, -

встановив:

управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області (надалі – УПФУ в Сокальському районі Львівської області) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Державного підприємства «Львіввугілля» (надалі – ДП «Львіввугілля»), в якому просить:

- скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 03.06.2013 р. ВП № 37033854 про повернення виконавчого документа за виконавчим листом Львівського окружного адміністративного суду №2а-9882/12/1370, виданого 15.01.2013 р., на суму 187 247,86 грн. про стягнення з ДП «Львіввугілля» на користь управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області заборгованість з фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій;

- зобов’язати відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області вивести із зведеного виконання провадження та поновити виконавче провадження за виконавчим листом Львівського окружного адміністративного суду №2а-9882/12/1370, виданого 15.01.2013 р., на суму 187 247,86 грн. про стягнення з ДП «Львіввугілля» на користь управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області заборгованість з фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в оскаржуваних постановах відповідач неправомірно вказує такі причини повернення виконавчих документів як: 1) неможливість звернути стягнення на кошти боржника на рахунках, відкритих в органах казначейства, відповідно до ст.3 Закону України «Про виконавче провадження». Позивач вважає, що вказаний факт не може бути підставою для повернення виконавчих документів, оскільки відповідачем не використано передбачену законом можливість звернути стягнення на кошти боржника, які знаходяться на інших рахунках і вкладах, відкритих в установах банків; 2) неможливість виконати рішення суду про стягнення коштів з боржника, оскільки відповідно до ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» такі рішення виконуються органами Державного казначейства України. Позивач вважає, що до спірного випадку не можуть застосовуватися норми Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», оскільки згідно зі ст. 2 вказаного Закону його дія не поширюється на рішення суду, стягувачем за яким є державний орган, зокрема, Управління Пенсійного фонду України у Сокальському районі Львівської області; 3) неможливість звернення стягнення на майно чи кошти боржника відповідно до Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна». Позивач вважає, що вказаний факт не може бути підставою для повернення виконавчих документів, оскільки відповідно до ст.2 вказаного Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об’єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництв, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій. При цьому дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються як оборотні активи, а саме грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні.

В ході судового розгляду, за клопотанням представника позивача допущена заміна неналежного відповідача – відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області на належного відповідача – управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області (далі – УДВС ГУЮ у Львівській області).

Позивач у судове засідання явки уповноваженого представника не забезпечив. 28.08.2013р. представником позивача подано заяву про розгляд справи у його відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Позовні вимоги, з урахуванням їх уточнень, підтримує в повному обсязі.

Відповідач явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення, про причини неявки суд не повідомив. У встановлений строк заперечень чи пояснень відповідача щодо даного адміністративного позову до суду не надходило.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ДП «Львіввугілля», подала до суду заперечення на позовну заяву від 01.08.2013 р., в яких зазначила, що проти позовних вимог заперечує повністю, а саме вважає, що відповідач правомірно повернув виконавчі документи стягувачеві з урахуванням того, що боржника ДП «Львіввугілля» внесено до Реєстру підприємств Паливно-енергетичного комплексу. Також пояснила, що відповідно до п.15 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

Перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при вирішенні даного спору виходив з наступного.

20 березня 2013 року державний виконавець відділу ПВР УДВС ГУЮ у Львівській області прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Львівського окружного адміністративного суду №2а-9882/2012 від 15.01.2013 року про стягнення з Державного підприємства «Львіввугілля» (Львівська область, м.Сокаль, вул.Хмельницького, 26; код ЄДРПОУ 32323256) на користь управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області в сумі 187 237,86 грн.

Постановою державного виконавця ПВР УДВС ГУЮ у Львівській області у виконавчому провадженні ВП №37033854 від 03.06.2013 р. повернуто стягувачеві виконавчий лист №2а-9882/2012 виданий Львівським окружним адміністративним судом 15.01.2013 року

Позивач оскаржив вказану постанову відповідача про повернення виконавчого листа стягувачеві у виконавчому провадженні до суду, оскільки вважає, що у відповідача не було підстав для повернення виконавчого листа, а постанови від 03.06.2013 р. ВП №37033854 є протиправною та підлягає скасуванню.

Суд при вирішенні спору по суті виходив з такого.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р.

Відповідно до ч.1 ст.47 вказаного Закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

З аналізу оскаржуваної постанови від 03.06.2013 р. №37033854 вбачається, що підставою для повернення виконавчих листів стала наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому відповідач зазначає, що заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника у спірному випадку встановлена:

1) ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» (неможливість звернути стягнення на кошти боржника на рахунках, відкритих в органах казначейства);

2) ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (віднесення виконання вказаної категорії рішень до компетенції Державного казначейства України);

3) ст.1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (мораторій на примусову реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків).

Щодо неможливості звернути стягнення на кошти боржника з рахунків, відкритих в органах казначейства, суд зазначає таке.

Згідно з ч.2 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

З постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 01.02.2013 р. «Про арешт коштів боржника», якою накладено арешт на кошти ДП «Львіввугілля» у сумі 524 746 627 грн. 76 коп. вбачається, що відповідачем накладено арешт на 146 рахунків ДП «Львіввугілля», з яких лише 26 рахунків відкриті в органах Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області.

Таким чином, суд вважає, що відповідач може звернути стягнення на грошові кошти ДП «Львіввугулля», які знаходять на 120-ти рахунках у банках. Тому відсутні підстави для повернення виконавчих листів стягувачеві з підстав неможливості звернення стягнення на кошти боржника на рахунках, відкритих в органах казначейства.

Щодо неможливості виконання Державною виконавчою службою України рішень про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджетів або бюджетних установ суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Суд звертає увагу, що згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» дія вказаного Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Тому, зважаючи на те, що позивач є органом державної влади, при поверненні виконавчих листів стягувачу посилання відповідача на норми Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є безпідставними.

Щодо мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, як обставини, що перешкоджає виконанню виконавчих документів, суд зазначає таке.

Відповідно до Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001р. встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Згідно зі ст.2 вказаного Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Згідно з приписом частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

До інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, слід відносити лише ті майнові активи, які обліковуються як необоротні згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 N 87 (з подальшими змінами і доповненнями).

З аналізу наведених норм вбачається що мораторій введено на відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств. Відтак, дія мораторію не поширюється на ту частину майнових активів підприємства, яка обліковується як оборотні активи, а саме грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати складення балансу. Отже, оборотні активи підприємств може бути примусово реалізовано для задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, суд вважає, що у відповідача відсутні підстави для повернення виконавчих листів позивачеві з підстав неможливості звернути стягнення на майно у зв’язку з встановленням мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств.

Щодо доводів третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, про те, що відповідач правомірно повернув виконавчі документи стягувачеві з урахуванням того, що ДП «Львіввугілля» внесено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу суд зазначає таке.

Згідно з п.15 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».

Суд звертає увагу на те, що внесення підприємства до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» є підставою для зупинення виконавчого провадження, а не для повернення виконавчого листа стягувачеві.

Крім цього, відповідно до ст.2 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» дія вказаного закону поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.

Учасниками розрахунків, згідно з п.1.3. ст.1 вказаного Закону, є підприємства паливно-енергетичного комплексу, суб'єкти господарської діяльності, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, державні цільові фонди, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, правонаступники ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством, розпорядник цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в паливно-енергетичному комплексі, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених цим Законом.

Відповідно до п.1.4. ст.1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» під заборгованістю у вказаному нормативно-правовому акті розуміється підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату сума коштів, яка: 1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена; 2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих; 3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в паливно-енергетичному комплексі; 4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії; 5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів; 6) є заборгованістю казенних підприємств, у тому числі тих, які були казенними станом на 1 січня 2011 року, за зобов'язаннями з оплати електричної енергії у розмірі станом на 1 липня 2011 року, що є непогашеними на дату набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань врегулювання заборгованості за електричну енергію».

На підставі системного аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що дія Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань врегулювання заборгованості за електричну енергію» поширюється на паливно-енергетичні підприємства та учасників розрахунків, визначених у п.1.3. ст.1 вказаного Закону, та щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати за енергоносії.

Оскільки позивач не є учасником розрахунків в розумінні ст.1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», а заборгованість ДП «Львіввугілля» перед позивачем не є боргом у сфері енергопостачання чи несплатою за електроенергію, і виникла внаслідок несплати боржником заборгованості з фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, та заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, то у спірному випадку відсутні підстави для повернення виконавчих документів у зв'язку із внесенням ДП «Львіввугілля» до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу. Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові №21-405а12 від 18.12.2012р. та рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. №18-рп/2012 (справа про стягнення заборгованості з підприємств паливно-енергетичного комплексу).

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що у відповідача не було достатніх правових підстав для винесення постанов про повернення виконавчого документа від 03.06.2013 р. ВП №37033854, а тому вказана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов’язання відповідача поновити виконавчі провадження, то така задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ч.1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною виконавчі провадження підлягають відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду. Таким чином, виконавчі провадження підлягають відновленню в силу Закону і не потребують окремого рішення суду.

Щодо вимог позивача виділити із складу зведеного виконавчі провадження за виконавчими листами, виданими Львівським окружним адміністративним листом, така задоволенню не підлягає, оскільки вирішення таких питань належить до виключної компетенції державного виконавця. Тому, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 4, 7-11, 14, 69-71, 72, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про повернення виконавчого документа стягувачеві від 03.06.2013 року ВП № 37033854.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 статті 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 02 вересня 2013 року.

Суддя Мричко Н.І.