Постанова № 33283334, 23.08.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 серпня 2013 року № 826/9577/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової службипро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 (далі - позивач або СПД ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.01.2013 № 0000111702 та від 17.04.2013 № 0000491702.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки податкового органу про нікчемність господарських відносин позивача з ТОВ «Домострой» та ТОВ «Компанія Бриз Україна» не відповідають дійсним обставинам справи, адже до перевірки податковому органу були надані усі первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарських відносин з даними контрагентами. А також посилався на необґрунтовану відмову у врахуванні одного з переліків товарних залишків, що призвело до протиправного нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування правомірності висновків податкового органу та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень посилався на матеріали перевірок ТОВ «Домострой» та ТОВ «Компанія Бриз Україна», відповідно до яких податковими органами було встановлено нікчемність господарських операцій здійснених даними товариствами. А також зазначив, що, оскільки перелік товарних залишків був поданий невчасно, відповідач правомірно не врахував його при визначенні позивачу податкових зобов'язань. За таких обставин, відповідач вважає висновки про порушення позивачем податкового законодавств обґрунтованим, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Посадовими особами відповідача на підставі наказу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби від 29.10.2012 № 1732, направлення від 03.12.2012 № 1862-1865/17-02 та відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України проведено документальну планову виїзну перевірку СПД ОСОБА_3

За результатами перевірки складено акт № 9295/17-2-НОМЕР_1 від 21.12.2012 про результати планової документальної виїзної перевірки СПД ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2011 (далі - акт № 9295/17-2-НОМЕР_1).

В акті перевірки зафіксовано порушення позивачем пп. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст. 138, ст. 139, п. 176.1 ст. 176, п. 187.1 ст. 187, ст. 188, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки № 9295/17-2-НОМЕР_1 відповідач виніс податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 28.01.2013 № 0000111702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осі, що є СПД у розмірі 3886,10 грн., в т.ч. 3108,88 грн. - основний платіж та 777,22 грн. - штрафна (фінансова) санкція та від 28.01.2013 № 0000121702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 47 628,50 грн., в т.ч. 32 374,00 грн. - основний платіж та 15 254,50 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення від 28.01.2013 № 0000111702 та від 28.01.2013 № 0000121702 у порядку адміністративного оскарження, передбаченому ст. 56 Податкового кодексу України.

Рішенням Державної податкової служби у місті Києві від 11.04.2013 № 500/А/12-3-03 скарга позивача задоволена частково. Податкове повідомлення-рішення від 28.01.2013 № 0000111702 залишене без змін, податкове повідомлення-рішення від 28.01.2013 № 0000121702 скасоване в частині застосування штрафних санкцій по податку на додану вартість у сумі 7626,75 грн., в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишене без змін.

На підставі рішенням Державної податкової служби у місті Києві від 11.04.2013 № 500/А/12-3-03 відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 17.04.2013 № 0000491702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 40 001,75 грн., в т.ч. 32 374,00 грн. - основний платіж та 7627,75 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Не погоджуючись з винесеними відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями від 28.01.2013 № 0000111702 та від 17.04.2013 № 0000491702, позивач звернувся до суду.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Суд встановив, що підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість за період з 01.10.2010 по 31.12.2011, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях від 28.01.2013 № 0000111702 та від 17.04.2013 № 0000491702, стало виявлення відповідачем наступних порушень: укладання нікчемних правочинів з ТОВ «Домострой» та ТОВ «Компанія Бриз Україна», розбіжності між задекларованою та фактичною сумою валових витрат, заниження суми задекларованих обсягів поставленої продукції.

З матеріалів справи вбачається, що між ФОП ОСОБА_4 (Покупець) та ТОВ «Компанія Бриз Україна» (Постачальник) укладено Договір № 2 від 28.02.2011 предметом якого є постачання товару (дитячих іграшок).

На підтвердження відвантаження товару, на виконання зазначеного договору, позивач надав до матеріалів справи видаткову накладну № 1 від 01.03.2011 на загальну суму поставки 11 204,16 грн., в т.ч. податок на додану вартість 1867,36 грн.

Позивач не надав суду копію податкової накладної, яка була складена за результатом здійснення постачання товару за видатковою накладною № 1 від 01.03.2011, пояснивши це тим, що податкова накладна, видана ТОВ «Компанія Бриз Україна» була втрачена та відновити її немає можливості, оскільки дане товариство 10.10.2011 було припинено.

За результатами господарських взаємовідносин з ТОВ «Компанія Бриз Україна» позивач включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість сплаченого в ціні придбаного товару у розмірі 1867,36 грн. за звітний період - березень 2011 року.

Згідно інформації з офіційного веб-сайту Міністерства доходів і зборів України свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Компанія Бриз Україна» було анульоване 06.04.2011 за ініціативою платника, тобто на час вчинення правочину з позивачем, дане товариство було зареєстроване у встановленому порядку платником податку на додану вартість та мало право видавати податкові накладні.

Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність оплати товару, придбаного за результатами взаємовідносин з ТОВ «Компанія Бриз Україна», оскільки позивачем надано до матеріалів справи копію Договору про відступлення права вимоги № 5 від 01.04.2011, згідно якого новим кредитором за Договором № 2 від 28.02.2011 замість ТОВ «Компанія Бриз Україна» є ПП «Нордік-груп». Згідно платіжних доручень, копії яких наявні в матеріалах справи, позивач перерахував на рахунок ПП «Нордік-груп» грошові кошти на загальну суму 11204,16 грн.

Отже, доводи відповідача про відсутність оплати товару по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія Бриз Україна» спростовуються матеріалами справи.

Суд також зазначає, що відповідач в акті перевірки вказав на розбіжність між задекларованою позивачем сумою валових витрат та фактичною становить 20 725,84 грн., яка виникла у зв'язку з віднесенням до витрат суми придбаних, але не оплачених товарів по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія Бриз Україна». Однак, загальна сума господарської операції складає 11 204,16 грн., що вказує на необґрунтованість висновків податкового органу з даного питання.

Позивач зазначив, що товар, придбаний у ТОВ «Компанія Бриз Україна» в подальшому було реалізовано контрагенту-покупцю - ТОВ «Бейдевинд», на підтвердження чого надав копії Договору № 412 від 01.02.2011, видаткової накладної, податкових накладних, банківських виписок.

Крім того, у періоді, який перевірявся, позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Домострой», з яким уклав Договір № 43 від 30.09.2010 щодо постачання останнім дитячих іграшок.

На підтвердження відвантаження товару, на виконання зазначеного договору, позивач надав до матеріалів справи видаткову накладну № 011033 від 01.10.2010 на загальну суму поставки 19 326,42 грн., в т.ч. податок на додану вартість 3221,07 грн.

ТОВ «Домострой» видало позивачу податкову накладну № 011033 від 01.10.2010, на підставі якої позивач включив до складу податкового кредиту суму сплаченого в ціні товару податку на додану вартість у розмірі 3221,07 грн.

Згідно інформації з офіційного веб-сайту Міністерства доходів і зборів України свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Домострой» було анульоване 16.03.2011 за ініціативою платника, тобто на час вчинення правочину з позивачем дане товариство було зареєстроване у встановленому порядку платником податку на додану вартість та мало право видавати податкові накладні.

Позивач зазначив, що частина товару придбаного у ТОВ «Домострой» в подальшому була реалізована контрагенту-покупцю - ТОВ «Фасон ММ», на підтвердження чого надав копію Договору № 44312 від 01.07.2009, додаткових угод, видаткової накладної від 25.10.2010, податкової накладної від 25.10.2010.

Відповідач наполягав на відсутності у ФОП ОСОБА_4 права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Компанія Бриз Україна» та ТОВ «Домострой». В обґрунтування зазначених доводів, відповідач посилався на акт ДПІ у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби від 19.05.2012 № 289/22 4/32031160 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Домострой» та акт Основ'янської МДПІ міста Харкова від 25.06.2011 № 2750/182/33478914 про результати перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Компанія Бриз Україна», якими встановлено, що зазначені товариства в жовтні 2010 року та березні 2011 відповідно, здійснювали діяльність спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, укладені в цей час правочини згідно положень ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

На підставі матеріалів зазначених актів перевірок контрагентів позивача, відповідач дійшов висновку про завищення ФОП ОСОБА_4 податкового кредиту у періоді, який перевірявся, на загальну суму 5088 грн.

Суд зазначає, що за вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Компанія Бриз Україна» та ТОВ «Домострой» не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу не опитувались.

Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та зазначеними контрагентами, судом до уваги не приймаються.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Дослідивши матеріали справи та пояснення сторін, суд дійшов висновку, що господарські операції з придбання позивачем товарів у ТОВ «Компанія Бриз Україна» та ТОВ «Домострой» документально підтверджені та не мають ознак нікчемного правочину.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит та валові витрати за результатами здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ «Компанія Бриз Україна» та ТОВ «Домострой», а тому у відповідача були відсутні правові підстави для донарахування позивачу суми податку на додану вартість у розмірі 5088 грн. та штрафних санкцій у розмірі 806,25 грн. та донарахування податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3108,88 грн. та штрафних санкцій у розмірі 777,22 грн.

Щодо виявлення відповідачем заниження суми задекларованих обсягів поставленої продукції за період з 01.10.2010 по 31.12.2011 на суму 163 713,60 грн., з яких сума податку на додану вартість становить 27 285,60 грн., суд встановив наступне.

Згідно поданої ФОП ОСОБА_1 звітності з податку на додану вартість, обсяг постачання товарів за період з 01.10.2010 по 31.12.2011 становить 320 724,00 грн. в т.ч. ПДВ, обсяг отриманої (придбаної) продукції за даний період становить 99 620,71 грн.

Під час перевірки позивач надав відповідачу переліки товарних залишків, згідно яких станом на 01.10.2010 залишок товару становить 661 094,91 грн., станом на 31.12.2011 - 276 278,02 грн. Здійснивши розрахунок, відповідач встановив, що заниження позивачем задекларованих обсягів поставленої продукції на суму 163 713,60 грн., в т.ч. ПДВ 27 285,60 грн. (661 094,91 грн. + 99 620,71 грн. - 276 278,02 грн. - 320 724,00 грн. = 163 713,60 грн.).

Позивач зазначив, що дана розбіжність виникла у зв'язку з тим, що відповідач не врахував один з чотирьох переліків, а саме - від 01.12.2012, в якому відображені товарні залишки продукції, яка була повернута від контрагентів на загальну суму 164 960,00 грн.

На підтвердження зазначених доводів позивач надав до матеріалів справи копії договорів купівлі-продажу, укладених з контрагентами-покупцями: ТОВ «Сайпріс», ТОВ «Бейдевинд» та ТОВ «Норман Плюс», додаткових угод, довіреностей на отримання товару, видаткових та податкових накладних, банківських виписок, а також накладних щодо повернення товару від контрагентів-покупців: ТОВ «Сайпріс», ТОВ «Бейдевинд», ТОВ «Норман Плюс».

Відповідно до пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України, платники податків мають право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктом 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України встановлено, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки).

З матеріалів справи вбачається, що перелік товарних залишків від 01.12.2012 позивач надав відповідачу 15.01.2013 (згідно вхідного штампу). 16.01.2013 ФОП ОСОБА_1 подав до податкового органу письмові заперечення на акт від 21.12.2012 № 9295/17-2-НОМЕР_1.

Як вбачається з листа відповідача від 23.01.2013 № 535/А/17.2-11, наданий позивачем перелік товарних залишків від 01.12.2012 не було враховано при розгляді заперечень на акт від 21.12.2012 № 9295/17-2-НОМЕР_1.

Водночас, відповідно до положень пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, податковий орган за результатами розгляду заперечень позивача на акт перевірки мав право ініціювати проведення позапланової документальної перевірки з метою дослідження доказів, наведених платником у запереченнях та підтвердження або спростування матеріалів позапланової перевірки.

Крім того, згідно положень пп. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, відповідач мав право вимагати під час проведення перевірки від позивача, проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей. Однак, відповідач даним правом не скористався та здійснив перевірку на підставі переліків товарних залишків, складених позивачем без врахування одного з переліків.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 27 286,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 6821,50 грн.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

З огляду на викладене, на підставі зібраних у справі доказів, суд дійшов висновку що податкові повідомлення-рішення від 28.01.2013 № 0000111702 та від 17.04.2013 № 0000491702 є протиправними та підлягають скасуванню.

Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.01.2013 № 0000111702 та від 17.04.2013 № 0000491702.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 438 (чотириста тридцять вісім) грн. 88 коп. на користь Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський