Постанова № 33283251, 29.08.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2013 року м.Львів № 813/4145/13-а

16 год. 47 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Задорожної М.М., представника позивача Кобко О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Макс» до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техно-Макс» (далі - ТзОВ «Техно-Макс») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0004681520 від 08.05.2013 року.

У зв'язку із завершенням реорганізації відповідача, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців, суд на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) замінив відповідача - державну податкову інспекцію у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, його правонаступником - державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі операції позивача з контрагентами є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із платниками податків: ТзОВ «ВПТК Аверс» , ТзОВ «Компанія Авертус», ТзОВ «ГМФ» базується на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Зокрема, зазначив, що висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки від 15.04.2013 року за № 1367/15-20/32893331 щодо завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 18069,00 грн., не відповідають фактичним обставинам справи. Позивач вважає позицію податкового органу недопустимою, на його переконання податковий орган не надав належної правової оцінки його правовідносинам з названими підприємствами, не дослідив первинних документів за наслідками господарської діяльності і внаслідок помилкового розуміння норм законодавства дійшов до нічим не обґрунтованих висновків про заниження податку на додану вартість. На підтвердження реальності господарських операцій з ТзОВ «ВПТК Аверс», ТзОВ «Компанія Авертус», ТзОВ «ГМФ» представник позивача надав усі первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи. Відтак оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню. Представник позивача позовні вимоги підтримав, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника в судове засідання призначене на 29.08.2013 року, проте належним чином повідомлений про місце, час та дату судового засідання. В матеріалах справи містяться заперечення на позовні вимоги з підстав викладених у письмових запереченнях від 12.08.2013 року № 9/10-008. Зазначив, що податковий орган діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства та правомірно встановив порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України з підстав безтоварності операцій з контрагентами. Вважає, що сам факт надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди не є підставою для її одержання. Зазначив, що господарські операції не підтверджені товарно-транспортними накладними, що є основним документом для перевезення вантажів у зв'язку з чим позивачем було завищено податковий кредит.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, оцінивши їх в сукупності та встановив наступні фактичні обставини справи:

ТзОВ «Техно-Макс» зареєстроване 26.02.2004 року за № 1 415 120 0000 009572 виконавчим комітетом Львівської міської ради. Основним видом діяльності товариства є оптова торгівля комп'ютерами, перифирійними устаткуваннями і програмним забезпеченням. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 12.05.2004 року № 17741941, виданого ДПІ у Залізничному районі м. Львова, позивач являється платником податку на додану вартість (а.с.76-78).

Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова проведено позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Макс» з питань підтвердження відображення у податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах із ТзОВ «ВПТК Аверс» за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, ТзОВ «Компанія Авертус» за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року, ТзОВ «ГМФ» за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року.

За результатами перевірки органом податкової служби складено акт 1367/15-20/32893331 від 15.04.2013 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. п. 7.4.1. п.п 7.4.5 п. 7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, ст.200 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 18069 грн., у тому числі : грудень 2010 року в сумі 6940 грн., травень 2011 року в сумі 2248 грн., липень 2011 року в сумі 8881 грн.

На підставі вказаного акта, відповідачем було винесено податкове повідомлення- рішення № 0004681520 від 08.05.2013, за яким збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних, фінансових санкцій) за платежем податку на додану вартість на суму 22 025 грн. (двадцять дві тисячі двадцять п'ять) грн. 25 коп.

Позивач не погоджуючись з висновками посадових осіб державної податкової служби та з прийнятим податковим повідомленням - рішенням, оскаржив останнє в судовому порядку.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних міркувань.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був вище згаданий Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) № 168/97-ВР.

Пункт 1.7 ст.1 даного Закону зазначає, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п.7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права, суд вважає, що законодавцем чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (набув чинності з 1.01.2011 року) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, згідно з п. 201.6. ст. 206 ПК України, є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Відповідно до п. 201.7. та п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Вищий адміністративний суд України в листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010 року. «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» роз'яснив, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. З огляду на це, і відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Для здійснення господарських правовідносин ТзОВ «Техно-Макс» 21.07.211 року з ТОВ «ГМФ» уклав договір № 217111, за яким ТОВ «ГМФ» (продавець) зобов'язується поставити і передати у власність позивача (покупця) товар на умовах даного договору, прийняти товар, отримати послуги. Виконання договору позивач підтвердив податковими, видатковими накладними та актами виконаних робіт ( а.с.58-65).

14.03.2011 року позивач та його контрагент ТзОВ «Кампанія Авертус» уклали договір № 140311-1 про купівлі продажу. Факт отримання послуг позивачем у контрагента за даним договором вбачається з актів виконаних робіт та податкових накладних, а купівля товару - з податкових та видаткових накладних (а.с. 50-57).

Що ж стосується взаємовідносин позивача та ТзОВ «ВПТК Аверс», то як вбачається з податкових накладних; видаткових накладних № 1281,1299, позивач придбав у контрагента товар. Також ТзОВ «Техно-Макс» отримало ряд послуг від ТзОВ «ВПТК Аверс», підтвердженням чого стали податкові накладні та акти виконаних робіт.

За отримані послуги та товар позивач провів розрахунки повністю і на рахунки ТзОВ «Кампанія Авертус», ТзОВ «ГМФ» та ТзОВ «ВПТК Аверс» перерахував кошти, в тому числі ПДВ, що підтверджується копіями банківських виписок, які знаходяться в матеріалах справи (а.с. 90-92).

В акті перевірки від 15.04.2013 р. не зафіксовано, що до податкових накладних робились зауваження на наявність недоліків та зауважень до порядку їх заповнення. Вони були включені до складу податкового кредиту та відображені в декларації з податку на додану вартість у відповідному періоді та відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Податковим Кодексом України передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Вищенаведене спростовує твердження відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із ТзОВ «ВПТК Аверс» за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року, ТзОВ «Компанія Авертус» за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року, ТзОВ «ГМФ» за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року.

Судом встановлено, що усі податкові накладні отримані позивачем від ТзОВ «ВПТК Аверс», ТзОВ «Компанія Авертус», ТзОВ «ГМФ» оформлені у відповідності до вимог п.201.1 Податкового кодексу України і містять необхідні реквізити, передбачені Податковим кодексом України.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника відповідача, основними доводами відповідача про вказані порушення, відповідно до акта перевірки є те, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні, які б свідчили про транспортування отриманих товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) від контрагента з посиланням на наказ Мінтрансу/Мінстатистики № 488/346 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», наказ Мінтрансу № 363 від 14.10.1997 року «Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», якими передбачається обов'язкове використання товарно-транспортної накладної під час приймання - передачі ТМЦ.

Суд виходить з того, що згідно з вказаними вище нормативно-правовими актами використання товарно-транспортної накладної є обов'язкове тільки у випадку, якщо мало місце надання транспортних послуг, тобто за умови участі у господарських відносинах між постачальником та покупцем третьої особи - перевізника.

Так, відповідно до ч. 1 преамбули вищезгаданих правил - Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.

Відповідно до розділу 1 Правил Перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування. Згідно п.11 Правил, що передбачає порядок оформлення документів на перевезення також встановлено, що у процесі оформлення товарно - транспортної накладної беруть участь представники трьох осіб - вантажовідправника, вантажоодержувача та перевізника.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що у випадку використання у поставках товару власного транспорту постачальника оформлення товарно - транспортної накладної не може бути здійснене, оскільки відсутній один з учасників відносин - перевізник.

Судом встановлено, що відповідачем не доведено відсутності можливості проведення позивачем з його контрагентом господарських операцій з поставки товарів із залученим власного транспорту постачальника. Крім того, право оформлення товарно-транспортної накладної відповідно до вказаних правил надане вантажовідправнику, яким позивач у господарських відносинах не був.

Оскільки постачальником в належний спосіб виконані зобов'язання щодо поставки товару, однак при цьому не оформлена товарно-транспортна накладна, але оформлені належним чином податкові накладні, видаткові накладні, що і стверджується відповідачем у акті перевірки, то факт здійснення операції підтверджується належним чином.

Стосовно твердження відповідача про те, що діяльність контрагентів позивача спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди і відповідно це призводить до висновку про те що взаємовідносини позивача та контрагентів не спричинили реального настання правових наслідків, суд зазначає наступне.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно до ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Посилання відповідача в акті перевірки від 15.04.2013 року на безтоварність операцій ТзОВ «Техно Макс» з контрагентами взято фактично з акта № 711/23-04/37199822 від 31.03.2011 року «Про результати документальної і невиїзної перевірки ТзОВ «ВПТК Аверс» (код ЄДРПОУ 37199822) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.09.2010 року по 31.01.2011 року»; акта № 1723/23-04/37270359 від 27.07.2011 «Про результати документальної її позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Компанія Авертус», код за ЄДРПОУ 37270359 з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період січень, лютий , березень, квітень, травень 2011 року; акта № 2268/23-04/34486030 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «ГМФ», код за ЄДРПОУ 34486030 з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.05.2011 - 30.09.2011 року» без врахування обставин їх складання.

Позивачем надано до матеріалів справи на обґрунтування реальності господарських правовідносин ряд доказів використання у власній господарській діяльності товарів і послуг, отриманих від ТзОВ «Аверс», ТОВ «Компанія Авертус», ТзОВ «ГМФ»: акти виконаних робіт, податкові наклакладні, видаткові накладні договір підряду, з якого вбачається, що виконавець ТзОВ «Техно Макс» зобов'язується виконати роботи по технічному обслуговуванню комп'ютерної техніки, договір купівлі-продажу обладнання, довіреності, договір № 141210-1 (а.с.101-144).

Крім того, у постанові Київського окружного адміністративного суду встановлено, що ТзОВ «ГМФ» проводило реальну діяльність по укладенню і виконанню договорів, і первинні документи, зокрема податкові накладні, видані ним в цей період, є належною підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та формування податкового кредиту. Київським апеляційним адміністративним судом у справі 2-а-391112/1070 визнано податкові накладні, видані ТзОВ «ВПТК Аверс» належно оформленими. Аналогічне рішення є і щодо ТзОВ «Компанії Авертус», а саме ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 року, в мотивувальній частині якої зазначено, що господарські операції здійснювані ТзОВ «Компанії Авертус» мали реальний характер, первинні документи видані ним були визнані належною підставою для виникнення права на податковий кредит.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем прийнятого податкового повідомлення-рішення суду не надано.

Суд констатує, що доводи відповідача на обґрунтування висновків про заниження податку на додану вартість в контексті правовідносин позивача з контрагентами зводяться до суб'єктивного твердження про економічну недоцільність укладення договорів про надання послуг. Будь-яких доказів, які б свідчили про необґрунтованість формування податкового кредиту за охоплений перевіркою період по відносинах з ТзОВ «ВПТК Аверс», ТзОВ «Компанія Авертус», ТзОВ «ГМФ» відповідач не надав і не назвав.

Висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Зважаючи на викладене вище, податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС від 08.05.2013 року № 0004681520 не відповідає критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийнято необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, суд приходить до висновку, що таке податкове повідомлення-рішення слід скасувати як протиправне.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004681520 від 08.05.2013 року.

Стягнути з державного бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Макс» (м. Львів, вул. Калнишевського,16/3) 220,25 грн. судового збору.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 03 вересня 2013 року.

Суддя Сподарик Н.І.