Постанова № 33282467, 16.07.2013, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/10032/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2013 м.Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі:

головуючого - судді Бенца К.К.,

при секретарі - Надь Н.Ю.

представника відповідача Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Закарпатській області - Мікор Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до відділу примусового виконання рішень ДВС України, треті особи Міністерство фінансів України, Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання дій, бездіяльності незаконними, скасування постанови головного державного виконавця та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до відділу примусового виконання рішень ДВС України, треті особи Міністерство фінансів України, Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання дій, бездіяльності незаконними, скасування постанови головного державного виконавця та зобов'язання вчинити певні дії. Позовні вимоги мотивує тим, що на виконання постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.03.2007 року, яка набрала законної сили 18.06.2007 року було видано виконавчий лист №2а-227 від 11.09.2007 року. 09.06.2008 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Більше ніж через 4 роки не дочекавшись виконання судового рішення він отримав у січні 2013 року постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.12.2012 року, у якій зазначено, що оскільки ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 23 листопада 2012 року було задоволено заяву старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Д.В. про зміну способу та порядку виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 01.03.2007 року по справі № 2а-227\о7 шляхом стягнення коштів не з Міністерства фінансів України, а з Державної судової адміністрації України. Проте, ним знову було пред'явлено виконавчий документ до виконання та в травні 2013 року було отримано постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 05.04.2013 року. Вважаючи дану постанову не законною вказує на роз'яснення зазначені в п. 1 Постанови Пленуму ВАСУ від 13.12.2010 року за №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» згідно якої при розгляді справ із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби суди повинні керуватися положеннями Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (995 004 ) (Рим, 4 листопада 1950 року, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР) ( 475/97-ВР ), міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (далі - КАС України), законами України від 24 березня року N 202/98-ВР ( 202/98-ВР ) "Про державну виконавчу службу", від 21 квітня року N 606-ХІУ "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (у редакції Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI) ( 2677-17 ), іншими нормативно-правовими актами, які регулюють примусове виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, тощо. Вважає винесену 05.04.2013 року постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження не законною та необґрунтованою так як виходячи із зазначених вище законодавчих норм, спірна постанова є нічим іншим як ухиленням державного виконавця від покладених на нього завдань та обов'язків, а також ухиленням від виконання судового рішення. Вказує на те, що виконавчий лист від 11.09.2007 року знаходився у реєстрі виконавчих документів, який складено в порядку надходження виконавчих документів на виконання до ДВС. Невиконання за більш ніж 4 роки державним виконавцем рішення призвело до необґрунтованого виключення його виконавчого листа з реєстру виконавчих документів та знову відкидає його в кінець реєстру виконавчих документів. Та цим самим підривається його сподівання на як найшвидше виконання судового рішення. Винесену державним виконавцем без достатніх на те правових підстав постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 05.04.2013 року, затверджено начальником відділу примусового виконання рішень ДВС України в особі В. А.Черноволова. З посиланням на положення, ч. 1, ч.3 ст. 6 , ст.11 , 88 ЗУ «Про виконавче провадження» позивач просить визнати незаконними дії й бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Каращук К.Л. та начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Чорноволова В .А.; скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Каращук К.Л. від 05.04.2013 р. про відмову у відкритті виконавчого провадження; зобов'язати Державну виконавчу службу України в складі якої діє відділ примусового виконання рішень відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-227 виданого 11.09.2007 р. Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області.

Позивач в судове засідання не з'явився надав заяву про розгляд адміністративного позову у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник третьої особи Міністерство фінансів України в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомляв, клопотань про відкладення справи до суду не надходило.

Представник третьої особи Державної судової адміністрації України в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомляв, клопотань про відкладення справи до суду не надходило.

Представник третьої особи Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомляв, клопотань про відкладення справи до суду не надходило.

Представник відповідача відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог та пояснив суду, що постановою від 05.04.2013 ВП № 37437311 відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа на підставі п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до Державної казначейської служби України у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Відповідно до п. З ст. 4 Закону України «Про гарантії щодо виконання судових рішень» протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п. п. 2-4 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування стягувану коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача. Просив відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 01.03.2007 року по справі № 2а-227/07 стягнуто з Міністерства фінансів України на користь ОСОБА_3 29540 грн. грошової компенсації за неодержане службове обмундирування.

На виконання вказаного рішення суду, 11.09.2007 року позивачу був виданий відповідний виконавчий лист № 2а-227/07, копія якого приєднана до матеріалів справи.

На підставі вказаного виконавчого листа було відкрито виконавче провадження, однак постановою від 29.12.2012 року старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України повернуто виконавчий документ стягувачеві.

Не погодившись з вказаною вище постановою про повернення виконавчого документа без виконання, позивач знов пред'явив виконавчий документ до виконання 03.04.2013 року.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Каращук К.Л. від 05.04.2013 року відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-227/07 виданого 11.09.2007 року.

Не погодившись з вказаною вище постановою про відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-227/07 виданого 11.09.2007 року, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання її незаконною та скасування.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами регулюються нормами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про виконавче провадження» 21 квітня 1999 р. № 606-XIV та іншими нормативно-правовими актами.

Зважуючи на роз'яснення зазначені в п. 1 Постанови Пленуму ВАСУ від 13.12.2010 року за №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служ би» при розгляді справ із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної ви конавчої служби суди повинні керуватися положеннями Конституції України ( 254к/96ВР ), статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини ( 995 004) (Рим, 4 листопада 1950 року, ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР), міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15) (далі - КАС України), законами України від 24 березня 1998 року N 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу", від 21 квітня 1999 року N 606-ХІV "Про виконавче провадження" (606/14) (у редакції Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VІ) (2677-17), іншими нормативно-правовими актами, які регулюють примусове виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, тощо.

Згідно ч. 4 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

У відповідності до ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею першою Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (далі-Закон України 606-XIV) - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою ст. 6 Закону України 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Статтею 11 Закону України 606-XIV передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Як встановлено судом , постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Каращук К.Л. від 05.04.2013 року якою відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-227/07 виданого 11.09.2007 року винесена на підставі п.4 ч.1 ст. 26 ЗУ "Про виконавче провадження".

Згідно п.4 ч.1 ст. 26 ЗУ "Про виконавче провадження" державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Згідно ч.1 ст. 25 ЗУ "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не

закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно п.1 ч.1 ст. 21 ЗУ "Про виконавче провадження" на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими: боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, вищі чи центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізовані прокуратури на правах обласних, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, тощо .

Як вбачається з постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Каращук К.Л. від 05.04.2013 року якою відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа боржником зазначено Міністерство фінансів України, а отже у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст. 21 ЗУ "Про виконавче провадження" на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання вказаного вище рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Крім того, у відповідності до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, суд зазначає , що конституційна норма, яка гарантує обов'язковість рішень судів до виконання на всій території України є нормою прямої дії та не підлягає звуженню при прийняття нових та внесенні змін до чинних законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Однак усупереч встановленим вимогам Закону, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Каращук К.Л. протиправно винесено спірну постанову від 05.04.2013 року якою відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-227/07 виданого 11.09.2007 року, з посиланням на п.4.ч.1 ст.26 ЗУ "Про виконавче провадження" .

Таким чином, відповідачем не надано доказів дотримання вимог чинного законодавства під час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, а тому суд приходить до висновку, що вказана постанова є незаконною та підлягає скасуванню.

Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності свого рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною третьою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог в частково.

З приводу вимоги позивача про зобов'язання відповідача щодо відновлення виконавчого провадження та виконання рішення від 01.03.2007 року про стягнення на користь позивача 29540 грн. суд зазначає, що вона не підлягає до задоволення, оскільки згідно Закону України 606-XIV вказані функції належать до повноважень Державної виконавчої служби України і відповідно суд не може перебирати на себе її функції.

Відповідно до ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії; зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача коштів; тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до статті 162 частини 3 КАС України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Каращук К.Л. від 05.04.2013 року якою відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а-227/07 виданого 11.09.2007 року.

Приймаючи до уваги викладене вище, керуючись Конституцією України, З У "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", ЗУ "Про виконавче провадження", ст. ст. 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до відділу примусового виконання рішень ДВС України, треті особи Міністерство фінансів України, Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання дій, бездіяльності незаконними, скасування постанови головного державного виконавця та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати незаконними дії й бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Каращук К.Л. та начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Чорновола В.А.

Скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Каращук К.Л. від 05.04.2013 року про відмову у відкритті виконавчого провадження.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца