Постанова № 33282228, 29.08.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2013 р. Справа№ 910/3495/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Зубець Л.П.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Шалівського В.О.

за участю прокурора Галета О.О. - посв. від 20.03.2013 року № 015715

за участю представників

від позивача 1: Стахмич В.Л. - дов. від 26.12.2012 року № 220/1052/д

від позивача 2: Івашін Є.В. - дов. від 17.06.2013 року б/н

від відповідача: Дубов Г.О. - дов. від 02.02.2012 року № 7

від третьої особи: Ковтун А.М. - дов. від 28.12.2012 року № 9.1-22/1557

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері на рішення господарського суду м. Києва від 16.04.2013 року

у справі № 910/3495/13 (суддя Жагорнікова Т.О.)

за позовом Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (м. Київ) в інтересах держави в особі

1. Міністерства оборони України (м. Київ)

2. Державного підприємства Міністерства оборони України „Укрвійськбуд" (м. Київ)

до Дочірнього підприємства „135 Будівельний комбінат" Товариства з обмеженою відповідальністю „Реноме" (м. Київ)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів Кабінет Міністрів України (м. Київ)

про визнання договору оренди майна від 01.03.2007 року № 35 недійсним та витребування орендованого майна

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернувся Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України „Укрвійськбуд" до Дочірнього підприємства „135 Будівельний комбінат" Товариства з обмеженою відповідальністю „Реноме" про визнання недійсним договору оренди майна від 01.03.2007 року № 35 та витребування від відповідача та передачі відповідачу 2 майна на загальну суму 909 454 грн. 83 коп. за переліком.

Ухвалою від 22.02.2013 року господарський суд м. Києва залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів -Кабінет Міністрів України.

Рішенням від 16.04.2013 року господарський суд м. Києва в задоволенні позовних вимог відмовив повністю. Стягнув солідарно з МОУ та ДП МОУ „Укрвійськбуд" в дохід Державного бюджету України 19 336 грн. 10 коп. судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду м. Києва від 16.04.2013 року по справі № 910/3495/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013 року апеляційна скарга прокурора була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 910/3495/13 у судовому засіданні за участю прокурора, представників сторін та третьої особи.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2013 року склад судової колегії змінювався.

В судовому засіданні 29.08.2013 року прокурор та представники позивачів та третьої особи підтримав вимоги апеляційної скарги. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третьої особи, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва має бути залишено без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 01.03.2007 року Державне підприємство Міністерства оборони України „Укрвійськбуд" (орендодавець) та Дочірнє підприємство „135 Домобудівельний комбінат" Товариства з обмеженою відповідальністю „Реноме" (орендар) уклали договір оренди майна № 35, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове володіння та користування майно згідно з додатком № 1 до даного договору. Стан (якість) майна, що орендується, на момент передачі в оренду задовільний (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору від 01.03.2007 року № 35 метою оренди є промислове використання.

Згідно з пунктами 3.1 та 3.2 договору від 01.03.2007 року № 35 майно, що орендується, повинно бути передано орендодавцем та прийнято орендарем протягом 10-ти днів з моменту підписання даного договору; передача майна в оренду здійснюється відповідними фахівцями сторін за актом передачі.

Пунктами 4.1 - 4.3 вищевказаного договору визначено, що майно, яке орендується, вважається переданим орендареві з моменту підписання акту приймання майна, що орендується; термін оренди складає п'ять років з моменту прийняття майна, що орендується за актом приймання; термін оренди може бути скорочений лише за згодою сторін.

Розділом 5 договору від 01.03.2007 року № 35 встановлено орендну плату та порядок розрахунків за даним договором.

У відповідності до п. 8.1 договору від 01.03.2007 року № 35 після закінчення терміну оренди орендар зобов'язаний протягом 10 днів повернути майно, що орендується орендодавцю разом з тарою, упаковкою та технічною документацією (комплектно) за актом передачі.

Відповідальність сторін за порушення умов договору від 01.03.2007 року № 35 передбачена у розділі 9 даного договору.

Згідно з п. 10.1 договору від 01.03.2007 року № 35 цей договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає, за винятком випадків, коли одна із сторін систематично порушує умови договору та свої зобов'язання.

На виконання умов договору оренди майна від 01.03.2007 року № 35 (зі змінами внесеними додатковими угодами до договору) орендодавець передав орендарю майно у кількості 38 одиниць, а саме: крани марки КК СМЖ-6 (інв. № 5-189), КК СМЖ-6А (інв. № 7-53), КК-0,5 тн (інв. № 7-82), ККСМ-12,5/25 (інв. № 12-447), ККСМ-12,5/25 (інв. № 6-202а), ККТ-5 (інв. № 7-74), КМ-10 (інв. № 6-17), КМ-10 (інв. № 1-49), КМ-10 (інв. № 2-109), КМ-10 (інв. № 2-123), КМ-10 (інв. № 2-129), КМ-10 (інв. № 5-137), КМ-10 (інв. № 5-192), КМ-10 (інв. № 5-234), КМ-10 (інв. № 6-54а), КМ-10 (інв. № 2-188), КМ-10 (інв. № 1-141а), КМ-10 (інв. № 2007-АТП-11), КМ-10 (інв. № 2007-АТП-12), КМ-10/16,5 м (інв. № 6-17а), КМ-15 тн (інв. № 1-39), КМ-16 т/16,5 м (інв. № 6-168), КМ-16/3,2 (інв. № 1-32), КМ-16/3,2 (інв. № 1-41), КМ-16/3,2 (інв. № 1-142), КМ-16/3,2 (інв. № 6-77), КМ-16/3,2 22,5 м (інв. № 12-363), КМ-20 (інв. № 1-38), КМ-3001 30 т (інв. № 1-10), КМ-5 (інв. № 5-138), КП 300 (інв. № 6-22), Повітрозбірник у кількості 4 шт. (інв. № 8-20), Повітрозбірник у кількості 4 шт. (інв. № 8-62), ЗІЛ ММЗ 4505 (інв. № 48-80С), Підйомник Р 184 (інв. № 48-88С), КМ-10 (інв. № 2-210), КМ-10 (інв. № 5-191), КМ-16/3,2 (інв. № 1-108).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 203 ЦК України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Прокурор та позивачі наполягали на тому, що при укладенні договору від 01.03.2007 року № 35 керівник орендодавця ДП МОУ „Укрвійськбуд" Коробкін В.С. не мав необхідного обсягу повноважень, оскільки не отримав згоди органу управління майном - Міністерства оборони України - при укладенні цього правочину.

Втім колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що ДП МОУ „Укрвійськбуд" міг самостійно і без отримання згоди передавати майно, зазначене в договорі від 01.03.2007 року № 35.

Так відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо державного та комунального майна є державні (комунальні) підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу орендодавців, зазначених у пункті 2 цієї статті, - також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.

Також абз. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року № 2269-XII (в редакції Закону України від 13.09.2001 року № 2680-III) орендодавцями є підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Таким чином положеннями п. 3 ч. 1 ст. 287 ГК України та абз. 4 ч. 1 ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" позивачу 2 було надано право самостійно передавати окреме індивідуально визначене майно (крани) без отримання згоди чи погодження Міністерства оборони України.

П. 30 ч. 1 ст. 6 Закону України „Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 року № 185-V визначено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Колегія суддів вважає помилковим твердження прокурора про те, що з огляду на п. 30 ч. 1 ст. 6 Закону України „Про управління об'єктами державної власності" позивач 2 в усіх випадках передачі майна в оренду мав отримувати згоду на таку передачу. Дана норма вказує лише на те, що органи управління надають орендодавцям згоду, проте не в будь-якому разі, а лише в тих випадках, коли така згода необхідна за вимогою закону.

Посилання прокурора на положення п. 4.1, 4.2 статуту позивача 2 є безпідставним, оскільки вказані норми статуту не містять жодного посилання на необхідність отримання згоди, а лише визначають те, що майно підприємства є державною власністю.

Також колегія судів апеляційного господарського суду вважає хибним посилання прокурора на ст. 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" від 21.09.1999 року № 1075-XIV, яка визначає, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном. Так відповідно до преамбули Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України" цей Закон визначає правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном. Оскільки позивач 2 є державним підприємством, а не військовою частиною, закладом, установою чи організацією Збройних Сил України.

В п. 6.1 статуту позивача 2, на який в позовній заяві послався прокурор, визначено, що функції по управлінню майном, що є загальнодержавною власністю здійснює орган управління майном. Втім в п. 3.7 та 4.5 статуту позивача 2 зазначається, що підприємство має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки,бути позивачем та відповідачем в суді, арбітражному суді та третейському суді; підприємство має право здавати в оренду відповідно до чинного законодавства (крім цілісних майнових комплексів його структурних підрозділів, філіалів, цехів) підприємствам, організаціям та установам, а також громадянам устаткування, транспортні засоби, інвентар та інші матеріальні цінності, які йому належать, а також списувати його з балансу. Таким чином посилання прокурором на п. 6.1 статуту не заперечує наявності повноважень у позивача 2 на передання в оренду майна, яке значиться в оспорюваному договорі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду.

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Черкаси на рішення господарського суду м. Києва від 16.04.2013 року у справі № 910/3495/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 16.04.2013 року у справі № 910/3495/13 залишити без змін.

3. Справу № 910/3495/13 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано__2.09.2013 р.___

Головуючий суддя Гаврилюк О.М.

Судді Зубець Л.П.

Гончаров С.А.