Рішення № 33277299, 29.08.2013, Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 121/11676/12

2/119/293/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2013 року

Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді - Бистрякової Д.С.,

при секретарі - Аніщенко О.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частку майна,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання ? частки домоволодіння АДРЕСА_3, АР Крим спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частки від ? частки зазначеного домоволодіння, яка складає ? частки від домоволодіння в цілому.

Вимоги мотивовані тим, що позивачка знаходилася у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 11 березня 1989 року по 11 листопада 2009 рік. У період шлюбу, а саме 02 червня 1997 року вона з відповідачем придбали ? частку домоволодіння АДРЕСА_3, АР Крим, яка коштувала 1150,00 грн..

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги повністю підтримала та пояснила, що 11.03.1989 року уклала шлюб з відповідачем. У період з 1989 року по 1993 рік вона разом із відповідачем проживали у належної останньому квартирі АДРЕСА_1. Зазначену квартиру було продано у листопаді 1993 року. 16 грудня 1994 року вона разом з відповідачем за спільні кошти придбали недобудований будинок АДРЕСА_4 На придбання цього будинку лише частково були використані грошові кошті, яки відповідач отримав від продажу належної йому квартири, а саме він сплатив лише половину вартості цього недобудованого будинку, іншу половина коштів надали її батьки. У зв'язку з чим, за їхньою з відповідачем спільною згодою, було вирішено оформити на неї права власності на зазначений недобудований будинок. Після придбання недобудованого будинку, вони за спільні кошти продовжили його будівництво, а саме відремонтували стіни, дах, підлогу, встановили вікна, двері, побудували огорожу, браму тощо. Весь час коли вони добудовували зазначений будинок, проживали у с. Берегове, м. Феодосія у її батьків, яки надавали ним матеріальну допомогу. 02 червня 1997 року за спільні грошові кошти вона разом із відповідачем придбали ? частку домоволодіння АДРЕСА_3, АР Крим. Пізніше 26 серпня 1997 року вона за згодою відповідача продала недобудований будинок АДРЕСА_4, АР Крим, тобто 1/2 частку спірного будинку було придбано раніш ніж було продано недобудований будинок АДРЕСА_4, який, як стверджує відповідач було придбано на кошти, яки належали йому особисто. Заперечує проти застосування строків позовної давності, оскільки вона дійсно у 2010 році зверталася до суду з позовом про розділ майна подружжя, але залишила позов без розгляду, оскільки відповідач запевнив її, що ? частка спірного домоволодіння є їхньою сумісною власністю та вони спільно будуть вирішувати питання щодо володіння та розпорядження. На підставі зазначеної домовленості було вирішено, що у ? частки спірного будинку буде проживати разом із відповідачем їх син, а позивачка буде проживати за іншою адресою, але у березні 2012 року відповідач без її згоди вигнав сина з будинку, заборонив йому проживати у спірному будинку, тому вважає, що саме з березня 2012 року вона дізналася про порушення свого права.

У судовому засіданні відповідач та його представник, який діє на підставі належним чином оформленої довіреності, позовні вимоги не визнали та пояснили, що позов не підлягає задоволенню оскільки ? частку домоволодіння АДРЕСА_3 було придбано за кошти, які належали особисто відповідачу. Так відповідач до шлюбу придбав квартиру АДРЕСА_1 яку він вже під час шлюбу з позивачкою, а саме 24.11.1993 року, продав. На грошові кошти, яки він отримав від продажу належної особисто йому квартири, відповідач придбав недобудований будинок АДРЕСА_4 право власності на який, за їх спільною з позивачкою згодою, було оформлено на неї. Процент готовності цього будинку складав 67 %, в подальшому вони добудовували його, але на час коли зазначений будинок було продано процент його готовності складав лише 70%, тобто участь позивачки у збільшені його готовності і відповідно вартості, є незначною, що повинно бути враховано при визначені часток подружжя. 02 червня 1997 року за особисто йому належні кошти, а саме вже за кошти, яки були отримання від продажу недобудованого будинку АДРЕСА_4 він придбав ? частку домоволодіння АДРЕСА_3 З моменту придбання недобудованого будинку у смт. Приморський та до придбання ? частки спірного будинку, вони разом із позивачкою проживали у її батьків, яки дійсно надавали їм матеріальну допомогу, але відповідач теж весь цей час працював. Просили застосувати наслідки спливу позовної давності, оскільки ще у 2009 році позивачка у позові про розірвання шлюбу вказала, що спір щодо розділу майна буде вирішено за іншим позовом. Крім того, позивачка у 2010 році вже зверталася до суду з позовом про розділ майна подружжя, але залишила позов без розгляду.

Суд, заслухавши пояснення позивача, відповідача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає установленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 знаходилися у зареєстрованому шлюбі з 11 березня 1989 року, який було розірвано на підставі рішення Феодосійського міського суду від 02.02.2009 року, яке вступило в силу 13.02.2009 року (а.с. 32).

24 листопада 1993 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 договір купівлі продажу, відповідно до якого, він продав останньої квартиру АДРЕСА_2 за 20 000 000 карбованців (а.с.35,36).

16 грудня 1994 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу недобудованого будинку, відповідно до якого, позивачка придбала у останнього недобудований будинок АДРЕСА_4 готовністю 67 % за 30 000 000 карбованців (а.с.80,81).

02 червня 1997 року між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_7, яка діяла від імені ОСОБА_8, було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, відповідно до якого, відповідач придбав ? частку домоволодіння АДРЕСА_3, АР Крим за 1150,00 грн. (а.с.5).

26 серпня 1997 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 договір купівлі-продажу недобудованого будинку, відповідно до якого позивачка продала останнім недобудований будинок АДРЕСА_4 готовністю 70% за 1710,00 грн. (а.с.77). Зазначений недобудований будинок було продано за згодою відповідача, про що свідчить його нотаріальна посвідчена заява, в якої зазначено, що недобудований будинок було придбано подружжям під час шлюбу (а.с.82). Рішенням виконавчого комітету Приморської селищної ради м. Феодосії № 162 від 11.06.1997 року було надано згоду позивачці на продаж недобудованого будинку АДРЕСА_4 який належить їй на праві приватної власності (а.с.79).

Відповідно до положень ст.ст. 22, 24 КЗпШС, в редакції, яка діяла на час придбання ? частки спірного будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з ним. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджується належним йому роздільним майном.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуто нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Зі змісту зазначених правових норм слідує, що у порівняні зі ст. 57 СК України, яка передбачала, що особистою приватною власність дружини, чоловіка є, у тому числі, майно, набуто нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, положеннями ст.24 КЗпШС такої підстави щодо виникнення особистої приватної власності у одного з подружжя передбачено не було.

Судом також встановлено, що ? частки спірного будинку було придбано раніш ніж було продано недобудований будинок АДРЕСА_4, який, як стверджує відповідач, було придбано за кошти, яки належали йому особисто. Тому кошті, яки, були отримані у серпні 1997 року від продажу недобудованого будинку АДРЕСА_4 не могли бути використані при придбанні у червні 1997 року ? частки домоволодіння АДРЕСА_3 Так у договорі купівлі-продажу спірного будинку зазначено, що продаж вчинено за 1150,00 грн., які покупець сплатив продавцю через представника діючого за дорученням до підписання цього договору.

Враховуюче наведене, суд прийшов до висновку, що зазначене у позовної заяві нерухоме майно у вигляди ? частки домоволодіння АДРЕСА_3 набуто ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у спільну сумісну власність. Відповідачем не надано до суду переконливих, безсуперечних та достатніх доказів з приводу того, що частка спірного домоволодіння придбана за кошти, яки належали йому особисто або з приводу того, що на її придбання частково витрачені його особисті кошти, також не доведено розмір цих коштів.

Враховуючи час розірвання шлюбу та виникнення спірних відносин, при розгляді вимог про поділ майно подружжя, необхідно застосувати положення Сімейного Кодексу України.

Відповідно вимог ст.ст. 69, 70, 71 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Відповідно до ч.2,3 ст.70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Враховуюче те, що відповідачем не доведено підстав з яких суд може відступити від засади рівності часток подружжя, суд не приймає до уваги вимогу відповідача про необхідність збільшення його частки у спірному домоволодінні. З огляду на наведене суд вважає, що частки сторін у спірному домоволодінні є рівними.

За положенням ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові і застосовується при встановлені факту порушення прав позивача.

З вищенаведених норм закону впливає, що пропуск позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові і застосовується при встановленні факту порушення прав позивача.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що права позивача були порушенні, але у суду не має підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки, враховуюче пояснення позивачки, яки суд приймає до уваги, після розлучення відповідач не оспорював того, що спірне нерухоме майно є їхньою спільною сумісною власністю, ніколи не намагався визнати його своєю особистою власністю, вони дійшли домовленості щодо володіння, користування й розпорядження спірним будинком, про порушення свого права позивачці стало відомо лише у березні 2012 року.

Враховуюче наведене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, засновані на законі і підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат необхідно провести відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

Судовому засіданні 29.08.2013 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення, повний текст рішення виконано 03.09.2013 року.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 215, 224-226 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати ? частку домоволодіння АДРЕСА_3, АР Крим спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? ідеальну частку домоволодіння АДРЕСА_3, АР Крим.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? ідеальну частку домоволодіння АДРЕСА_3, АР Крим.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1 судовий збір у суми 214,60 грн..

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня його проголошення через Феодосійський міський суд у порядку ст.294 ЦПК України. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з отримання копії цього рішення.

Суддя: /підпис/ З оригіналом згідно -

Суддя:

Секретар: