Ухвала суду № 33267946, 17.06.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія 9 Головуючий 1 інстанції Папаценко П.І.

Доповідач Кочегарова Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі :

головуючого Сорока Г.П.

суддів Гаврилової Г.Л. Кочегарової Л.М.

при секретарі Макаровій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Етна», треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Тібет», Виконавчий комітет Маріупольської міської ради, про витребування 2/5 часток нежилого приміщення з чужого незаконного володіння, виділ часток в натурі, зобов'язання звільнити виділені частки в натурі, не чинити перешкод в переобладнанні приміщень, згідно варіанту експертного висновку, поновлення пропущеного строку для звернення до суду,

в с т а н о в и л а:

У червні 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з зазначеним позовом до ТОВ «Етна» та просили витребувати із чужого незаконного володіння товариства 2/5 часток нежилого приміщення (магазин) літ. А-1, загальною площею 257,7 кв.м., нежилого приміщення - складу літ. Г-1, загальною площею 33,7 кв.м., сараю літ.Б., вбиральні літ. В., що розташовані по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,1 га, виділити їх частки в натурі, а саме, торгову площу павільйону та магазину розміром 69,8 кв.м та площу підсобних приміщень розміром 58,9 кв.м, згідно варіанту 1 експертного висновку № 27/9-1, зобов'язати ТОВ «Етна» звільнити виділені частки в натурі, не чинити їм перешкод в переобладнанні приміщень по АДРЕСА_1, згідно варіанту експертного висновку № 27/9-1.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 12 березня 2013 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачі просять рішення суду скасувати, позов задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачів ОСОБА_3, яка просила задовольнити апеляційну скаргу, заперечення проти скарги представників ТОВ «Етна» ОСОБА_4 та ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що на підставі біржового контракту - договору купівлі-продажу від 24 червня 1997 року, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 стали власниками нежилого приміщення (магазину літ.А-1 з усіма надвірними будівлями, спорудами та павільйону літ.Г-1, загальною площею 291,4 кв.м), розташованими по АДРЕСА_1 вартістю 60 000 грн. (т.1 а.с.12).

Згідно технічної документації БТІ м.Маріуполя та реєстраційного свідоцтва, за покупцями було зареєстроване нежиле приміщення (магазин) літ.А-1, загальною площею 257,7 кв.м., нежиле приміщення - склад (павільйон) літ.Г-1, загальною площею 33,7 кв.м., сарай літ.Б, вбиральня літ.В. (а.с.15,30-33,144).

24 листопада 1997 року позивачі та троє інших співвласників вказаного майна склали установчий договір про створення ТОВ «Тібет» та, для забезпечення діяльності товариства, за рахунок внесків засновників, створили Статутний фонд у розмірі 60 000 грн. майном - нежитловою будівлею. 3 грудня 1997 року Виконавчий комітет Маріупольської міської Ради зареєстрував ТОВ «Тібет». (т.1 а.с.17, 216-217).

24 листопада 1997 року, за актом прийому-передачі майна, придбаного по біржовому контракту від 24 червня 1997 року, власники майна ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 передали ТОВ «Тібет» приміщення магазину з усіма надвірними будівлями та спорудженнями, загальною площею 291, 4 кв.м, розташованого по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.14, 151).

В 2007 році позивачі були виключені із числа засновників ТОВ «Тібет» - ОСОБА_1 на підстави особистої заяви, а ОСОБА_2 - за п.16.1 Статуту товариства.

Рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської Ради за №148/2 від 16 травня 2007 року дозволено міському комунальному підприємству «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» видати правоустановчі документи - свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю (магазин) літ.А-1, нежитлову будівлю літ.Г-1, сарай літ.Б-1, сарай літ.Д-1, вбиральню літ.В-1, площею 291,4 кв.м, в цілому, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на ім'я ТОВ «Тібет» (а.с.154).

На підставі вказаного рішення, ТОВ «Тібет» було видано свідоцтво про право власності на приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 291,4 кв.м, яке складалося - нежила будівля - магазин А-1 257,7 кв.м, нежила будівля - склад Г-1 33,7 кв.м., сарай Б, убиральня В. На підставі державного акту на право постійного користування землею, товариству було надано земельну ділянку за вказаною адресою площею 0,1087 га (т.1 а.с.21,214,218).

12 червня 2007 року ТОВ «Тібет» продало спірне приміщення ТОВ «Етна» (т.1 а.с.22,139-140).

29 грудня 2011 року Державним реєстратором ОСОБА_8 зареєстровано припинення державної реєстрації ТОВ «Тібет» в результаті його ліквідації (т.1 а.с.128).

Відмовляючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у позові, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки при утворенні ТОВ «Тібет» позивачі передали до статутного фонду підприємства свої частки майна, що складалося з нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 і це майно стало власністю підприємства, яке розпорядилося ним на власний розсуд, а саме, продало ТОВ «Етна», а самі позивачі вибули зі складу членів товариства, то передбачених законом підстав для витребування 2/5 часток нежилого приміщення з володіння ТОВ «Етна», виділ часток в натурі, зобов'язання звільнити виділені частки в натурі, не чинити перешкод в переобладнанні приміщень, згідно варіанту експертного висновку немає. Підстави для поновлення пропущеного строку для звернення до суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутні.

З висновками суду не можна не погодитися.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст.267 УК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 334 ЦК України зазначає, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з положеннями ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У відповідності зі ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За ст.346 ЦК України право власності припиняється, крім іншого, у разі відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності (ст.361 ЦК України).

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами по справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

У відповідності з ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обґрунтовуючи свої вимоги у даній справі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в позовній заяві послалися на те, що факт передачі до статутного фонду ТОВ «Тібет» нежилого приміщення, розташованого по АДРЕСА_1 не доведений, позивачі не приймали участь у підписанні акту про передачу цього приміщення товариству, що рішення Маріупольської міської ради № 148\2 від 16 травня 2007 року про надання дозволу на видачу свідоцтва про право власності на спірне приміщення ТОВ «Тібет» є незаконним, що позивачі мають право вимагати повернення свого майна - частки спірного приміщення, без визнання недійсними угод щодо відчуження цього майна.

Проте, ці доводи позивачів є непереконливими, не ґрунтуються на представлених доказах та нормах права.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в 1997 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стали співвласниками нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, яке за рішенням позивачів та інших співвласників - ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5, було передано до Статутного фонду ТОВ «Тібет». Згідно ст.12 Закону України «Про господарські товариства», в редакції від 14 березня 1995 року, зазначене приміщення стало власністю товариства.

Згідно з рішенням ТОВ «Тібет» від 22 лютого 2007 року ОСОБА_1 був виключений зі складу учасників товариства на підставі поданої ним нотаріально посвідченої заяви, а ОСОБА_2 було виключено із складу учасників товариства 23 квітня 2007 року на підставі п.16.1 п.п.1.2 Статуту ТОВ «Тібет» та ст.128 ЦК України, з виплатою долі у статутному фонді (а.с.15 зв.).

20 червня 2007 року ТОВ «Тібет» розпорядилося своєю власністю, уклавши нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 з ТОВ «Етна», яке зареєструвало своє право власності на приміщення за вказаною адресою.

Зі справи також вбачається, що рішенням Господарського суду Донецької області від 9 грудня 2008 року позовна заява ОСОБА_1 про визнання недійсним п.1 рішення зборів ТОВ «Тібет» про виключення його з числа учасників товариства, викладеного в протоколі № 1 від 22 лютого 2007 року та протоколу № 1 загальних зборів учасників товариства від 22 лютого 2007 року, як акту юридичної особи, залишена без задоволення (т.2 а.с.123-128)

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18 грудня 2008 року, позивачам було відмовлено у прийняті позовної заяви про визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого ТОВ «Тібет» 31 травня 2007 року, на комплекс нежитлових споруд по АДРЕСА_1 (т.2 а.с.108-109).

Зі справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Донецької області від 17 вересня 2009 року було закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ТОВ «Тібет» про зобов'язання ТОВ «Тібет» виплатити позивачу вартість належної йому частки майна товариства у статутному фонді або виділити його частку в натурі, у зв'язку із відмовою позивачів від позову (т.1 а.с.112-113).

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 29 січня 2009 року, припинено провадження у справі за позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_1 до ТОВ «Тібет», ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та БТІ м.Маріуполя про визнання недійсним актів прийомки-передачі та реєстрації права власності за ТОВ «Тібет» нежитлового приміщення, площею 291,4 кв.м по АДРЕСА_1 (т.2 а.с.116-119).

2 квітня 2009 року ухвалою Господарського суду Донецької області припинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ТОВ «Тібет», ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ТОВ «Етна» про визнання внаслідок нікчемності, недійсним договору купівлі-продажу від 12 червня 2007 року, приведення сторін до первісного стану та визнання недійсною реєстрацію договору (т.1 а.с.114).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 4 березня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було відмовлено у позові про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ «Тібет» від 12 червня 2007 року (17 травня 2007 року) та 15 жовтня 2007 року, на яких були розглянуті питання про надання згоди на продаж нежитлового комплексу, розташованого по АДРЕСА_1 та ліквідацію ТОВ «Тібет» (т.2 а.с.14-16, 130).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2012 року було залишено без змін рішення апеляційного суду Донецької області від 1 листопада 2011 року, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання незаконним свідоцтва про право власності на комплекс будівель по АДРЕСА_1 від 31 травня 2007 року виданого ТОВ «Тібет», в частині визнання частково незаконним рішення виконкому Маріупольської міської ради № 148\2 від 16 травня 2007 року в частині дозволу КП «Маріупольське БТІ» видати правовстановлюючі документи на приміщення за адресою АДРЕСА_1 на ім'я ТОВ «Тібет», визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення магазину, прибудови та господарських споруд, укладеного між ТОВ «Етна» та ТОВ «Тібет» 12 червня 2007 року, в частині поділу нежилого приміщення - магазину, скасовано і у позові ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відмовлено (т.1 а.с.116-120).

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 8 травня 2012 року залишені без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1, подані в адміністративному порядку, про визнання протиправним та недійсним реєстраційного свідоцтва від 26 червня 2007 року на спірне приміщення (т.1 а.с.59-60).

Таким чином, з урахуванням норм матеріального права та викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін, наданим доказам дав належну оцінку і дійшов обґрунтованого висновку, що діями ТОВ «Етна», ТОВ «Тібет», Виконавчого комітету Маріупольської міської ради права та законні інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не порушені, що право власності позивачів на частку в майні ТОВ «Тібет» припинилося, що ТОВ «Етна» набуло право власності на приміщення АДРЕСА_1 на підставі цивільно-правової угоди, яка є дійною, а тому, підстав для задоволення позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та витребування у ТОВ «Етна» 2/5 часток нежилого приміщення, виділ часток в натурі, зобов'язання звільнити виділені частки в натурі, не чинити перешкод в переобладнанні приміщень, згідно варіанту експертного висновку, немає.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказали на порушення судом при ухваленні рішення вимог ст.ст. 61,63,94,160, 212 ЦПК України, оскільки судом будо задоволено клопотання позивачів про виклик свідків ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, але в судовому засіданні був допитаний тільки ОСОБА_7 без участі позивачів та їх представника.

Посилання на ці порушення норм процесуального права є безпідставними, оскільки допит свідка у відсутності сторони допускається. Вирішення питання щодо допиту свідка у відсутності позивача або його представника не є підставою для скасування рішення, оскільки спір вирішено судом правильно. Забезпечення участі свідка ОСОБА_9 в судовому засіданні виходить за межі компетенції суду, оскільки при вирішенні спору суд повинен дотримуватися принципів диспозитивності, передбачених ст. 11 ЦПК України.

Доводи позивачів про те, що при постановленні даного рішення судом прийнято до уваги докази виключно з раніше ухвалених судових рішень в інших справах та не надано оцінки іншим доказам, а саме, інвентарній справі, правовій справі на спірне приміщення, реєстраційній справі ТОВ «Тібет», апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки зі справи та журналу судового засідання вбачається, що суд першої інстанції безпосередньо дослідив всі представлені сторонами докази і результати дослідження виклав у судовому рішенні.

Не погоджуючись з висновками суду, позивачі зазначили, що судом не надано оцінки довідці за підписом директора ТОВ «Тібет» ОСОБА_7 з печаткою товариства про те, що статутний фонд утворений учасниками товариства грошовими коштами в сумі 65 000 грн. і це спростовує висновок суду про ненадання доказів внесення до статутного фонду грошей засновниками ТОВ «Тібет».

Однак, позивачі залишили поза увагою дані Установчого договору, що для забезпечення діяльності товариства до статутного фонду передавалося саме нежитлове приміщення вартістю 60 000 грн.

Доводи апеляційної скарги по те, що вказаний статутний документ містить тільки інформацію про розмір та порядок створення статутного фонду, та не є доказом передачі в статутний фонд товариства вкладу кожного засновника, у тому числі приміщення, є неспроможними, оскільки з розділу 5 Установленого договору вбачається, що для забезпечення діяльності, товариства засновниками створюється статутний фонд в розмірі 60 000 грн. майном - нежилим приміщенням, отриманим у власність на підставі договору купівлі-продажу від 24 листопада 2007 року.

Крім того, в даній частині доводи позивачів є суперечливими, оскільки стверджується, що нежитлове приміщення до Установчого фонду не вносилося, а передавалися грошові кошти, в той час, як в позовній заяві ставиться питання про витребування частки саме нежитлового приміщення АДРЕСА_1

Однією з підстав скасування рішення суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили те, що суд не прийняв до уваги того, що сторони визнали, що акт прийому-передачі майна від 24 листопада 1997 року - приміщення магазину з усіма надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 291, 4 кв.м, розташованого по АДРЕСА_1, не складався та не підписувався учасниками товариства.

Проте, ці доводи спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки до матеріалів справи долучена копія цього документа, з якої вбачається наявність підписів учасників товариства. Даному акту, як судом першої інстанції, так і Господарським судом Донецької області, дана відповідна оцінка і зроблено висновок, що характер цього документа не впливає на права та інтереси позивачів.

В апеляційній скарзі позивачі посилаються на те, що їх частки в спільній частковій власності вибули із їх володіння поза їх волею, в силу незаконних дій трьох співвласників ТОВ «Тібет», а тому, вони мають право вимагати повернення частки спірного майна в розмірі 2\5 і що про своє порушене право вони дізналися з відповіді БТІ м.Маріуполя 5 квітня 2012 року.

Однак, ці доводи суперечать фактичним обставинам справи та представленим доказам, з яких вбачається, що спір між позивачами та ТОВ «Тібет» виник з лютого 2007 року і будь-яких об'єктивних перешкод для захисту порушеного права щодо розпорядження майном товариства, позивачі ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не навели. Не надано належних та допустимих доказів і того, що волевиявлення позивачів не було вільним при здійсненні дій, пов'язаних з реалізацію прав власності на спірне приміщення.

Інші доводи, викладені в скарзі, були предметом дослідження судових органів і не спростовують правильності висновків, зроблених судом першої інстанції у даній справі, ці доводи зводяться до оцінки доказів, їх належності та допустимості і не містять правових підстав для скасування судового рішення, оскільки воно ухвалене з дотримання вимог матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що в рішенні повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні

Нових доказів чи обставин, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції та могли вплинути на рішення суду позивачами апеляційному суду не надано.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Сорока Г.П.

судді Гаврилова Г.Л.

Кочегарова Л.М.