Ухвала суду № 33263319, 30.08.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Категорія: ст.186ч.2, ст.187 ч.2 КК України Головуючий 1-ої інстанції: Кулік С.В.

Доповідач: Преснякова А.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2013 року Колегія суддів судової палати у кримінальних

справах Апеляційного суду Донецької області

у складі: головуючого судді Преснякової А.А.

суддів Бєдєлєва С.І., Шаліної Т.О.

за участю прокурора Дойнова М.С.

захисників засуджених ОСОБА_1

адвокатів ОСОБА_2 та ОСОБА_3

засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_5

перекладача ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Маріуполі кримінальну справу за апеляціями захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_2, захисника засудженого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_3 на вирок Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 18.06.2013 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Маріуполя Донецької області, громадянина України, з середньою освітою, інваліда 3 групи, не працюючого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3

та

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м.Донецька, громадянина України, з середньою освітою, працюючого в ПАТ «Азовелектросталь», цех №103, обрубувачем металу, інваліда 3 групи раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_4,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до 4-х років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 187 КК України до 7-ми років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, яке є власністю засуджених, на користь держави.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 покарання у вигляді 7-ми років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, яке є власністю засуджених, на користь держави;

Стягнуто з ОСОБА_5 і ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_7 матеріальну шкоду в сумі 7519,95грн., моральну шкоду у сумі 2000грн.; на користь потерпілого ОСОБА_8 матеріальну шкоду 3945грн. і моральну шкоду в сумі 2000грн.

Стягнуто з засуджених на користь міського бюджету м.Маріуполя 2414,94грн. у рахунок відшкодування витрат на лікування ОСОБА_9 і 1094,28грн. у рахунок відшкодування затрат на лікування ОСОБА_7,-

ВСТАНОВИЛА:

Відповідно до вироку суду, ОСОБА_5, 30.08.2011 року, за попередньою змовою групою осіб, з раніше знайомим ОСОБА_4, приблизно о 21-00 годині, з користі, переслідуючи мету нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднане із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, знаходячись біля ЗШ № 52 по вулиці 50 років СРСР № 57 в Жовтневому районі м. Маріуполя, почали здавлювати руками шию потерпілого ОСОБА_8, внаслідок чого останній знепритомнів, тобто застосували насильство, небезпечне для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, подавивши таким чином волю потерпілого до опору, заволоділи майном потерпілого ОСОБА_8 на загальну суму 4445 гривень, з місця скоєння злочину втекли.

Також, ОСОБА_5 і ОСОБА_4 31.08.2011 року, приблизно о 02-00 годині, умисно, будучи особами, які раніше скоїли розбій, з користі, переслідуючи мету нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднане із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, за попередньою змовою групою осіб, знаходячись біля будинку № 138 по проспекту Будівельників в Жовтневому районі м. Маріуполя, почали завдавати численні удари кулаками рук і ногами в обличчя і тулуб ОСОБА_9, від яких останній впав на землю і знепритомнів, внаслідок чого спричинили потерпілому ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров'я на термін понад 6-ть днів, подавивши таким чином волю потерпілого до опору та заволоділи майном ОСОБА_9, спричинивши йому матеріальний збиток на загальну суму 8231грн., з місця скоєння злочину втекли.

Вони ж, 04.09.2011 року, приблизно о 22-10 годині, повторно, з користі, переслідуючи мету відкритого викрадення чужого майна, поєднане із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб, знаходячись біля будинку № 56 по проспекту Металургів в Жовтневому районі м. Маріуполя, почали завдавати численні удари руками і ногами по голові і тулубу потерпілому ОСОБА_11, від яких останній впав на землю, подавивши таким чином волю потерпілого до опору, після чого відкрито викрали належне ОСОБА_11 майно, спричинивши йому матеріальну шкоду на загальну суму 1915 грн., з місця злочину втекли.

Вони ж, 13.09.2011 року, приблизно о 00-45год., з користі, переслідуючи мету нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднане із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, за попередньою змовою групою осіб, будучи особами, які раніше скоїли розбій, знаходячись біля будинку № 82 по проспекту Леніна в Жовтневому районі м. Маріуполя, почали утримувати за руки і здавлювати руками шию ОСОБА_12, тобто, застосували насильство, небезпечне для життя і здоров'я потерпілого, подавивши таким чином волю потерпілої ОСОБА_12 до опору, оволоділи майном, яке їй належить, спричинивши останній матеріальну шкоду на загальну суму 985 грн., з місця злочину втекли.

Вони ж, 15.09.2011 року, приблизно о 02-30 годині, з користі, переслідуючи мету нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднане із насильством, небезпечного для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, за попередньою змовою групою осіб, будучи особами, що раніше скоїли розбій, знаходячись біля магазину «Графський» по проспекту Будівельників 100-а в Жовтневому районі м. Маріуполя, нанесли численні удари руками і ногами по голові потерпілому ОСОБА_7, внаслідок чого заподіяли йому легкі тілесні ушкодження, які потягли за собою короткочасний розлад здоров`я, від яких останній впав на землю і знепритомнів, тобто застосували насильство небезпечне для життя і здоров'я потерпілого, подавивши таким чином його волю до опору, заволоділи майном, яке йому належить, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 11768,90грн., з місця злочину втекли.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, захисник засудженого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_2, захисник засудженого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_3 подали на нього апеляційні скарги.

Захисник ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить вирок стосовно ОСОБА_4 скасувати, справу повернуту до суду першої інстанції на новий розгляд.

Апелянт вказує, що як на досудовому так і на судовому слідстві засуджений не визнавав вину та відмовився надавати пояснення.

Потерпілі ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_7 пояснювали, що напад на них здійснювався ззаду, після численних ударів вони знепритомніли, тому виникає питання як вони могли впізнати нападників. Однак, майже всі потерпілі у суді стверджували, що саме ОСОБА_5 і ОСОБА_4 скоїли напад. Суд не взяв до уваги, що показання потерпілих суперечливі і неоднозначні.

Крім того, суд критично оцінив і не прийняв до уваги показання свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17

Свідок ОСОБА_13 пояснювала, що 20.09.2011 року її сусідка ОСОБА_14 була схвильована та пояснила, що її син ОСОБА_4 отримав дивне повідомлення на мобільний телефон і разом з ОСОБА_17 поїхав до прохідних ПАТ «Азовмаш». Вони разом з ОСОБА_14 пішли до приміщення громадської організації "Вита", куди через час прийшли співробітники міліції з ОСОБА_4 Працівник міліції передав ОСОБА_4 пакет, ножиці і наказав розрізати пакет, в якому знаходились мобільні телефони і по черзі брати їх до рук, що останній і зробив, поклавши телефони назад до пакету.

Свідок ОСОБА_14 надала аналогічні показання, пояснювала, що зі слів ОСОБА_17 їй відомо, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 били в Жовтневому РВ. ОСОБА_4 у час скоєння деяких злочинів, в яких його звинувачують, не знаходився в м.Маріуполі, а допомагав дочці перевозити речі. Обшук та виїмка у приміщенні організації «Віта» проводились без будь-яких постанов.

Свідок ОСОБА_15 пояснювала, що 25.08.2011 року її брат ОСОБА_4 допомагав їй перевозити речі до м.Красноармійськ, де вони знаходились до 31.08.2011 року і після цього ОСОБА_4 повернувся у м.Маріуполь.

Свідок ОСОБА_16 надав показання, аналогічні показанням ОСОБА_15

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснив, що 20.09.2011 року разом з ОСОБА_4 поїхав до прохідних ПАТ «Азовмаш», де їх і затримали працівники Жовтневого РВ, доставили до райвідділу, де оглянули та вилучили у нього мобільний телефон. Він пояснив, що цей телефон придбав у незнайомого, але працівники міліції наполягали, щоб він дав пояснення про те, що телефон придбав у ОСОБА_4, застосовували до нього заходи фізичного та психологічного впливу. Тому він був вимушений навести наклеп на ОСОБА_4 ОСОБА_5 і ОСОБА_4 поодинці працівники міліції виводили з кабінету, а коли вони повертались, говорили, що їх б`ють. Він допомагав працівникам міліції спілкуватися з засудженими, не повною мірою розумів, що відбувається і погано переводив. Далі працівники міліції, узявши ОСОБА_4 і ОСОБА_17, поїхали в організацію "Віта». Коли вони знаходилися у приміщенні вказаної організації, туди зайшли ОСОБА_14 і якась жінка. Там працівники міліції дістали поліетиленовий пакет і змусили ОСОБА_4 розрізати даний пакет і діставати звідти телефони, годинник і ще щось.

Не звертаючи уваги на вищевикладені показання свідків, суд прийшов до висновку, що їх свідчення суперечать доказам, зібраним у справі, і кожен зі свідків так чи інакше може бути зацікавленим в результаті справи.

Суд взяв до уваги показання свідка ОСОБА_23, який на досудовому слідстві пояснив, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 «начебто схожі» на тих осіб, які йому продали мобільний телефон і один з хлопців, що продавав телефон, погано говорив, заїкався.

Але ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_5 розмовляти не уміють і спілкуються тільки за допомогою жестів.

Тому показання свідка ОСОБА_23 не можна вважати такими, які повністю доводять провину засуджених, тим більше що впізнання ОСОБА_4 і ОСОБА_5 свідком побудоване на припущенні.

Апелянт вважає, що докази по справі є недопустимими, здобуті з порушенням процесуальних норм.

Засуджений ОСОБА_4 є інвалідом 3 групи по слуху і з людьми, що чують, може спілкуватися тільки за допомогою перекладача-дактілолога. У порушення вимог ст. 45 КПК України протоколи огляду і виїмки у останнього мобільних телефонів та кросівок проведенні без залучення захисника і перекладача-дактілолога, а протоколи впізнання за участю потерпілих ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_12, свідка ОСОБА_23 без залучення захисника.

ОСОБА_4 як на досудовому та і на судовому слідстві пояснював, що до нього застосовувалися працівниками міліції заходи фізичного і психологічного впливу.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1723 від 22.09.2011 року, у ОСОБА_4 є легкі тілесні ушкодження, які утворилися від дії тупих предметів або від ударів об них, виходячи з їх характеру за 2-4 дні до 21.09.2011 року.

Засуджений ОСОБА_4, його батьки ОСОБА_14 і ОСОБА_18, а так само свідки ОСОБА_17 і ОСОБА_13 пояснювали, що ОСОБА_4 був затриманий 20.09.2011р., але суд цей факт не перевірив.

Захисник ОСОБА_3 просить вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_5 скасувати у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, однобічністю і неповнотою досудового і судового слідства, а кримінальну справу закрити у зв'язку з недоведеністю його вини.

Всупереч ч. 1 ст. 334 КПК України суд у вироку докази аналізує відносно обох підсудних разом.

В обгрунтування провини ОСОБА_5 суд послався на свідчення потерпілих на досудовому слідстві і в суді; свідчення свідка ОСОБА_23, таксиста, що купив викрадений у потерпілого ОСОБА_8 мобільний телефон; свідчення свідків ОСОБА_19 і ОСОБА_20, оперуповноважених кримінального розшуку Жовтневого РВ, які затримали ОСОБА_5 20.09.11 року, відбирали у нього пояснення, вилучали нібито викрадене; на протоколи виїмки і огляду; висновки експертиз. Суд визнав показання потерпілих і свідків послідовними, несуперечливими, а окремі недоліки при складанні рапортів і інших не процесуальних документів щодо часу скоєння злочинів не впливають на їх свідчення, які є правдивими.

Порушення при призначенні і проведенні експертиз суд оцінив як неістотні, а дані журналу обліку відвідувачів Жовтневого РВ суд не прийняв як доказ, деякі процесуальні дії на досудовому слідстві проведені без залучення перекладача-дактілолога, при призначені і проведені судмедекспертиз були порушені права засуджених, передбачені ст.197 КПК України.

Апелянт вважає, що суд обґрунтував обвинувальний вирок недостовірними доказами.

Записи в журналі обліку відвідувачів Жовтневого РВ свідчать про те, що протоколи огляду і вилучення у ОСОБА_5 викрадених речей сфальсифіковані, також виникає сумнів в достовірності протоколу затримання останнього щодо часу затримання.

Потерпілий ОСОБА_8 в судовому засіданні відмовився надавати пояснення, пояснивши це тим, що він не бачив нападників, думав, що їх двоє, а може їх було і троє. Але у вироку суд не вказав, чому поклав в основу звинувачення свідчення потерпілого на досудовому слідстві, хоча в них також немає вказівки на ОСОБА_5 і ОСОБА_4. Крім того, на одних тільки свідченнях ОСОБА_8 на досудовому слідстві, не підтверджених об'єктивно, про те, що його душили, і він непритомнів, суд кваліфікував злочин як розбій, по ч. 2 ст. 187 КК України.

Потерпілий ОСОБА_9 на досудовому слідстві описав прикмети нападників, згодом вказав на ОСОБА_5, які не співпадають з реальними, а у судовому засіданні пояснив, що не на 100% впізнав ОСОБА_5, а вірогідно.

Впізнання за участю потерпілого ОСОБА_9 проведено з порушенням ст. 174 КПК України, тому не може бути покладено в основу обвинувального вироку.

Потерпілий ОСОБА_11 плутався в поясненнях наступного дня після нападу, вказав, що в момент нападу знаходився у стані алкогольного сп`яніння, а прикмети нападників пригадав після затримання ОСОБА_5 і ОСОБА_4.

Суд виключив з числа доказів як недостовірний впізнання за участю ОСОБА_11, але вину ОСОБА_5 по цьому епізоду визнав доведеною.

Потерпіла ОСОБА_12 у суді пояснила, що обличчя нападників не бачила, оскільки вони були закриті кофтами, але при впізнанні вказала, що впізнає ОСОБА_5 по рисах обличчя і статурі.

Дії ОСОБА_5 по епізоду з ОСОБА_12 теж кваліфіковані як розбій тільки за свідченнями потерпілої, яка в міліцію не зверталася, судово-медичне обстеження не проходила.

Свідок ОСОБА_23 не зміг пояснити, по яким прикметам він впізнав ОСОБА_5 і ОСОБА_4.

У потерпілого ОСОБА_8 телефон був викрадений 30.08.2011 року о 21.00год., а ОСОБА_23 купив його у той же день о 20.00год.

Суд не прийняв до уваги свідчення свідків ОСОБА_17, подружжя ОСОБА_15 про находження ОСОБА_5 у м.Красноармійську 30 та 31 серпня 2011 року, бо це не підтверджено документально.

В порушення вимог ч.1 ст. 313 КПК України суд не дослідив речові докази, чим позбавив можливості захисника та засудженого реалізувати свої права, передбачені ч.2 ст. 313 КПК України.

Протоколи огляду та виїмки речей у засудженого ОСОБА_4 суперечить як свідченням ОСОБА_14 та ОСОБА_13, так і свідченням оперуповноваженого ОСОБА_20.

Заслухавши суддю-доповідача, засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та їх захисників, які підтримали свої апеляції; прокурора, який просив вирок суду залишити без змін, залишивши без задоволення апеляції захисників засуджених; перевіривши матеріали кримінальної справи, обговоривши доводи апеляцій в їх межах, колегія суддів вважає, що апеляція захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_2 підлягає задоволенню, апеляція захисника засудженого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_3 - частковому задоволенню, а вирок суду скасуванню з поверненням справи на новий судовий розгляд, з наступних підстав.

Судом першої інстанції в порушення вимог ст. 335 КПК України не призначено покарання кожному засудженому, що є істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

Крім того, судом першої інстанції була допущена неповнота та однобічність судового слідства.

Відповідно до ст. 367, 368 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень, зазначених у ч.1 ст. 347 КПК, при розгляді справи в апеляційному суді є: однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства. Однобічним або неповним визнається дізнання, досудове чи судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з вироку суду, суд прийшов до висновку, що вина ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчинені інкримінованих злочинів доведена в повному обсязі, їх дії правильно кваліфіковані за ч.2 ст. 186 та ч.2 ст. 187 КК України.

В обґрунтування свого висновку суд посилається на докази:

-показання потерпілих ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_8, свідків ОСОБА_23, ОСОБА_20, ОСОБА_19,

- висновки експертиз про спричинення потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_7 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я,

- протокол огляду та виїмки від 08.09.2011р., згідно якого у свідка ОСОБА_23 вилучений мобільний телефон, що був викрадений у ОСОБА_8 та який свідок придбав у невідомого парня,

- протоколи огляду та виїмки викрадених речей від 21.09.2011р.: у ОСОБА_5 вилучений срібний ланцюжок, що був викрадений у ОСОБА_11 (т1 а/с 47), у ОСОБА_17 вилучений мобільний телефон, що був викрадений у ОСОБА_11 (т1 а/с 48), у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вилучені мобільні телефони, що були викрадені у ОСОБА_7 (т1 а/с 60, 63), у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вилучені мобільний телефон, кросівки, часи, що були викрадені у ОСОБА_9 (т1 а/с 30, 31), у ОСОБА_4 вилучений мобільний телефон, що був викрадений у ОСОБА_12 (т1 а/с 177), та інші докази.

Суд критично при цьому поставився до показань свідків ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_17 та подружжя ОСОБА_15.

Між тим, як з показань свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_19, так із показань свідків ОСОБА_14, ОСОБА_13 та ОСОБА_17 вбачається, що викрадені речі вилучалися 20.09.2011 року, їх огляд та виїмка були проведені у громадській організації «Віта», свідок ОСОБА_20 наполягав, що всі речі були вилучені в присутності понятих.

В матеріалах справи містяться протоколи огляду та виїмки у ОСОБА_5 та ОСОБА_4 викрадених речей датовані 21.09.2011 року та місце їх складання зазначено службовий кабінет Жовтневого РВ, при цьому вони складені в присутності двох понятих.

Судом не допитані в судовому засіданні як свідки зазначені в протоколах огляду та виїмки викрадених речей поняті та не усунуто протиріччя між показами свідків та письмовими доказами, що унеможливлює дати остаточну оцінку вказаним доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст.324 КПК України.

Крім того, колегія суддів вважає, що заслуговують на увагу доводи апеляції про істотне порушення судом вимог кримінально-процесуального закону, а саме ч.1 ст. 313 КПК України та ст. 334 КПК України, так в судовому засіданні не були досліджені речові докази, тим самим суд позбавив можливості захисника та засудженого реалізувати свої права, передбачені ч.2 ст. 313 КПК України, а також суд у вироку не навів докази, на яких ґрунтується висновок суду окремо щодо кожного підсудного, а проаналізував вказані докази стосовно обох підсудних разом.

Як вбачається з п. 9, 16, 17 роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» №5 від 29.06.1990 року, з наступними змінами, зважаючи на те, що відповідно ст.323 КПК України вирок може бути обгрунтовано лише тими доказами, які були розглянуті в судовому засіданні, судам належить неухильно додержуватись вимог ст.257 КПК України про безпосереднє дослідження всіх зібраних на попередньому слідстві і додатково поданих доказів. В умовах відкритого, усного і гласного судового розгляду суд повинен допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи слідчих дій та інші документи.

В основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. При постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово, в умовах, що виключають будь-яке втручання у вирішення конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст.324 КПК України.

Судам необхідно точно виконувати вимоги ст.334 КПК України про обгрунтування обвинувачення конкретними доказами не лише кожному підсудному, а й по кожному епізоду обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Таким чином, колегія суддів вважає доводи апеляцій захисників засуджених у частині неповноти, однобічності судового слідства та порушення судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального закону обґрунтованими, а тому вирок підлягає скасуванню з поверненням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно усунути вказані недоліки, дослідити всі докази по справі, дати їм належну юридичну оцінку з дотриманням вимог КПК України.

Розглянувши клопотання захисників засуджених - адвокатів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про зміну засудженим ОСОБА_5 та ОСОБА_4 запобіжного заходу, колегія суддів не вбачає підстав для зміни засудженим запобіжного заходу, оскільки всі зазначені підстави були враховані судом при обранні їм запобіжного заходу, тому вважає необхідним залишити запобіжний захід без змін - у вигляді тримання під вартою, з метою забезпечення виконання процесуальних рішень.

Керуючись статтями 362,365,366-368, 370, 377 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляцію захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_2 - задовольнити, апеляцію захисника засудженого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Вирок Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 18.06.2013 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 скасувати, справу повернути на новий судовий розгляд до того ж суду, але в іншому складі суддів.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 утримання під вартою - залишити без змін.

Судді: