Рішення № 33261458, 29.08.2013, Вінницький міський суд Вінницької області

29.08.2013 року

Справа № 232/3954/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.08.2013 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Борисюк І Е.,

за участю: секретаря Романенко О. С.,

представників позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2,

представників відповідачів Ходаківського Ю В., Собчука В. В., Левицького О. В,

прокурора Швець А. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до відділу державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції, Головного управління державної казначейської служби України у Вінницькій області, Головного управління юстиції у Вінницькій області про стягнення матеріальних збитків, немайнової шкоди, втраченої вигоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_6 з позовом до відділу державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції про стягнення матеріальних збитків, немайнової шкоди, втраченої вигоди.

Позов мотивований тим, що 12.06.2008 року позивач звернулася до міліції та прокуратури Вінницької області із заявою про викрадення її автомобіля ВАЗ 2108 червоного кольору, транзитні номери НОМЕР_1, з приватного домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 В цей же вечір їй повідомили, що автомобіль знаходиться на території ДВС Вінницького району. В подальшому позивач намагалась зустрітися з працівниками ДВС Вінницького району, але виконавця постійно не було на робочому місці. 18.06.2008 року позивач була на прийомі у заступника начальника ДВС Вінницького району ОСОБА_7, але в поверненні автомобіля їй було відмовлено з приводу того, що вона повинна була надати документи, що підтверджують право власності на автомобіль, які на час звернення знаходились в бардачку автомобіля. На протязі дев'яти місяців позивача водили по кругу: прокуратура області відсилала до прокуратури Вінницького району, прокуратура Вінницького району до ДВС Вінницького району, ДВС Вінницького району відсилала до суду. Пізніше, прокуратурою Вінницької області було прийнято постанову де ДВС Вінницького районного управління юстиції мала визначити і відшкодувати їй матеріальну шкоду заподіяну майну. Працівники ДВС Вінницького району цю постанову проігнорували, навіть не вибачились, тільки принизили і зробили брехухою. 03.02.2009 року автомобіль притягнули в авто майстерню, де було складено рахунок, заказ - наряд на ремонт автомобіля. Пізніше позивач звернулась до суду з позовом про визнання неправомірними дії посадових осіб ДВС Вінницького району щодо неї і її приватної власності. Постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 14.02.2011 року позов ОСОБА_6 до ДВС Вінницького РУЮ у Вінницькій області про визнання дій неправомірними - задоволено. Дії ДВС Вінницького РУЮ у Вінницькій області відносно складання постанови опису та арешту майна 12.06.2008 року серії АА № 372224, за яким було описано та накладено арешт на майно у вигляді автомобіля ВАЗ 2108 д.н.з. НОМЕР_1, червоного кольору, що належить на праві приватної власності ОСОБА_6, визнано неправомірними. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2011 року ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 року скасовано, а постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 14.02.2011 року залишено в силі. Представниками ДВС Вінницького району нанесені позивачу прямі майнові збитки у сумі 9 080,00 грн., в тому числі: 200,00 грн. - зникли з бардачка автомобіля; 350 доларів США, по курсу 8,02 грн. - 2807,00 грн., зникли разом з гривнями; 3718,00 грн. - вартість запчастин для ремонту автомобіля; 1405,00 грн. - вартість ремонтних робіт; 950,00 грн. -вартість автошин. Крім того, придбаний автомобіль позивач домовилась віддати в оренду для використання його як таксі, уклала з водієм договір оренди автомобіля, однак втратила таку можливість внаслідок незаконних дій працівників ДВС Вінницького районного управління юстиції. За звичайних обставин позивач очікувала отримати дохід від експлуатації автомобіля в розмірі 80,00 гривень за добу. Внаслідок незаконних дій працівників ДВС Вінницького районного управління юстиції автомобіль позивача викрадено і повернуто через 192 дні (з розрахунку 25 робочих днів на місяць). Не отриманий дохід з 12.06.2008 р. по 03.02.2009 р складає - 15 360,00 гривень: червень 2008 р. - 14 днів х 80,00 = 1 120,00 гривень, липень 2008 р. - січень 2009 р. - 175 днів х 80,00 = 14 000,00 гривень, лютий 2009 р. - 3 дні х 80,00 = 240,00 гривень. Також, окрім майнових збитків, працівниками ДВС Вінницького районного управління юстиції позивачу завдана велика моральна шкода яка визначається у постійному нервуванні, з'ясуванні відносин з органами влади, ігноруванням її законних вимог і заяв про повернення приватної власності, приниження її як людини, душевних стражданнях, неможливості результативно працювати. Гнобливе відношення до неї з боку працівників ДВС Вінницького районного управління юстиції, працівників владних структур порушили її честь і гідність, виставили її брехухою та злочинницею. В зв'язку з наведеним свою моральну шкоду, заподіяну незаконними діями працівників ДВС Вінницького району, позивач оцінює в розмірі 20 мінімальних зарплат на дату звернення до суду, в сумі 22 360,00 гривень.

Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про стягнення з ДВС Вінницького районного управління юстиції на користь ОСОБА_6 матеріальних збитків в сумі 9 080, 00 гривень, немайнової шкоди в сумі 22 360, 00 гривень, втраченої вигоди в сумі 15 360, 00 гривень, а також судових витрат, зокрема витрат на юридичні послуги в сумі 2 000, 00 гривень.

Ухвалою суду за клопотанням представника позивача судом було залучено до участі у справі співвідповідачів: Головне управління державної казначейської служби України у Вінницькій області та Головне управління юстиції у Вінницькій області.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, аргументуючи мотивами, викладеними в позовній заяві і просили позов задовольнити.

Представник ВДВС Вінницького РУЮ позов не визнав і просив відмовити в його задоволенні.

Представник ГУ ДКС України у Вінницькій області позов не визнав і просив відмовити в його задоволенні.

Представник ГУЮ у Вінницькій області позов не визнав і просив відмовити в його задоволенні.

Прокурор просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

По справі встановленні наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні судом було оглянуто і досліджено матеріали виконавчого провадження (№ за ЄДРВП 3558041).

Актом опису й арешту майна серії АА № 372224 від 12.06.2008 року, складеним державним виконавцем ВДВС РУЮ ОСОБА_8, на виконання в примусовому порядку судового наказу № 2-н-128/2007 р., виданого 10.08.2007 року Вінницьким районним судом Вінницької області про стягнення із ОСОБА_9 на користь Кредитної спілки «Альянс Україна» заборгованості в сумі 5 795, 07 гривень, та на виконання судового наказу № 2-н-67/07 про стягнення із ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 боргу в сумі 21 855, 00 гривень, у присутності понятих описано, накладено арешт та вилучено автомобіль ВАЗ 2108 д.н.з. НОМЕР_1, червоного кольору, що знаходився на подвірї будинковолодіння по вул. Першотравневій 23/1 в с. Вінницькі Хутори Вінницького району (а.с. 9-11).

Постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 14.02.2011 року позов ОСОБА_6 до ДВС Вінницького РУЮ у Вінницькій області про визнання дій неправомірними - задоволено. Дії ДВС Вінницького РУЮ у Вінницькій області відносно складання постанови опису та арешту майна 12.06.2008 року серії АА № 372224 за яким було описано та накладено арешт на майно у вигляді автомобіля ВАЗ 2108 д.н.з. НОМЕР_1, червоного кольору, що належить на праві приватної власності ОСОБА_6, визнано неправомірними (а.с. 58-59).

Ухвалою Вищого Адміністративного суду України від 23.11.2011 року ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 року скасовано, а постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 14.02.2011 року залишено в силі (а.с. 60-61).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вище зазначене, обставини щодо неправомірності дій ВДВС Вінницького РУЮ у Вінницькій області відносно складання постанови опису та арешту майна 12.06.2008 року серії АА № 372224, за яким було описано та накладено арешт на автомобіль ВАЗ 2108 д.н.з. НОМЕР_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_6, не підлягають доказуванню у даній справі.

Судом встановлено, що автомобіль ВАЗ 2108 д.н.з. НОМЕР_1, червоного кольору, на момент його опису та арешту належав на праві власності ОСОБА_6, що не заперечувалось сторонами по справі та вбачається як з матеріалів даної цивільної справи, постанови Вінницького районного суду Вінницької області від 14.02.2011 року так і з матеріалів виконавчого провадження.

Також, з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що 12.06.2008 року старшим державним виконавцем ВДВС ВРУЮ ОСОБА_8, було складено акт про наявність речей в салоні вилученого автомобіля, а саме: папки та файла з паперами, куртки рожевої. Зазначено про проведення опечатування автомобіля.

02.09.2008 року постановою начальника відділу ДВС Вінницького районного УЮ ОСОБА_11, яка міститься в матеріалах виконавчого провадження, було скасовано акт опису й арешту майна від 12.06.2008 року, виключено з опису та звільнено з-під арешту автомобіль ВАЗ 2108, д.н.з НОМЕР_1

03.09.2008 року, 02.10.2008 року, 01.12.2008 року на ім'я ОСОБА_6 на адресу: с. Вінницькі Хутори, вул. Першотравнева, 23/1 ДВС направлялись повідомлення про необхідність з'явитись та забрати автомобіль. В матеріаліх виконавчого провадження міститься повідомлення про вручення 09.12.2008 року ОСОБА_6 особисто поштового рекомендованного відправлення від ВДВС ВРУЮ. 24.12.2008 року державним виконавцем було встановлено, що з 03.10.2008 року ОСОБА_6 прописана за адресою: АДРЕСА_2, куди й було направлено ще одне повідмлення від 09.01.2009 року і отримано 12.01.2009 року ОСОБА_6, що підтверджується повідомленням про вручення поштового рекомендованного відправлення.

16.01.2009 року складено акт приймання - передачі документів, які знаходились на час опису й арешту майна в салоні автомобіля. ОСОБА_12 надані зауваження з приводу не повернення доручення на представництва юридичної фірми та грошових коштів в сумі 200, 00 гривень та 350 доларів США. Складено акт про відмову забрати автомобіль. (а.с. 12-15)

03.02.2009 року було складено акт про приймання-передавання автомобіля ВАЗ 2108 т.н.з. НОМЕР_1, згідно якого ОСОБА_12 на підставі довіреності ОСОБА_6 отримала даний автомобіль та ключі від нього. (а.с. 16)

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 56 Конституції України, ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Згідно ч. 2 ст. 87 Закону України «Про виконавчу службу» збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, згідно ст. 60 ЦПК України.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд не приймає до уваги посилання представників позивача як на доказ щодо розміру матеріального збитку в сумі 15 360, 00 гривень договір оренди транспортного засобу б/н від 14.06.2008 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_13, враховуючи наступне. (а.с. 28)

Згідно ч. 2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення, згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України.

Окрім того, предметом виконання як невід'ємним елементом виконання договору є ті конкретні суб'єктивні права і конкретні юридичні обов'язки для набуття, здійснення і виконання яких конкретні суб'єкти права вступають в конкретні правовідносини і, відповідно, до вимог норми права, що реалізується, вчиняються належні правомірні дії. Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_6 стало відомо про арешт і вилучення авто 12.06.2008 року, що не заперечувалось сторонами по справі. На момент укладання договору оренди транспортного засобу б/н від 14.06.2008 року автомобіль перебував в ДВС, однак в договорі сторонами було зазначено, що підписання цього договору розцінюється як передання автомобіля, автомобіль не перебуває в спорі і під забороною (арештом), будь-яких інших обтяжень не має. Також, в договорі зазначено, що ОСОБА_6 заявляє, що не має обставин, які б перешкоджали вчиненню правочину та які б умовчувались орендодавцем.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальнее настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи вище зазначене суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відділу ДВС Вінницького РУЮ на користь позивача втраченої вигоди в сумі 15 360, 00 гривень, оскільки такі вимоги є необґрунтованими та недоведеними належними і допустимими доказами в розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України.

Суд, також, прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відділу ДВС Вінницького РУЮ на користь позивача матеріальних збитків в сумі 9 800, 00 гривень, враховуючи наступне.

Посилання позивача та її представників на те, що в бардачку автомобіля знаходилися грошові кошти в сумі 200, 00 гривень та 350 доларів США на момент арешту і вилученню автомобіля, не підтверджені належними і допустимими доказами. Окрім того, викрадення, привласнення чужого майна є злочинами, покарання за які передбачено КК України. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Посилання позивача та її представників на те, що ОСОБА_6 було витрачено на ремонт автомобіля через неправомірні дії відділу ДВС ВРУЮ 6 073, 00 гривень суд вважає необґрунтованим.

Позивачем та її представниками на підтвердження понесення витрат на ремонт автомобіля надано суду: акт № 2 прийому (здачі виконаних робіт) послуг від 03.02.2009 року, складений між ОСОБА_14 та ОСОБА_6 на суму 1 405, 00 гривень, рахунок-фактура № 2 від 03.02.2009 року на суму 3 718, 00 гривень, меморіальний ордер № 1078 від 25.02.2009 року на суму 3 718, 00 гривень та розрахункова квитанція на суму 950, 00 гривень. (а.с. 17-20)

Суду не надано доказів того, що роботи, які були виконані СПД ОСОБА_14 і зазначені в акті виконаних робіт № 2 від 03.02.2009 року, та запчастини, використані для цього ремонту, зазначені в рахунку-фактурі від 03.02.2009 року та розрахунковій квитанції, були необхідними саме в результаті неправомірних дій ВДВС ВРУЮ. Як встановлено в судовому засіданні експертиза не проводилась. На момент розгляду даної цивільної справи автомобіль ОСОБА_6 вже проданий. Судом звернуто увагу на те, що автомобіль ВАЗ 2108 був 1991 року випуску. Будь-які пошкодження на момент складання акту опису й арешту автомобіля не були зафіксовані, а автомобіль було передано на відповідальне зберігання ОСОБА_15 Як вказала представник позивача в судовому засіданні претензії щодо зберігання авто ОСОБА_6 не пред'являлись.

Відповідно до постанови Вінницького районного суду Вінницької області від 14.02.2011 року, яка набула законної сили, неправомірність дій ВДВС ВРУЮ в особі державного виконавця Смиричинського С. Л., полягала лише в постановлені постанови опису та арешту майна 12.06.2008 року серії АА № 372224 за яким було описано та накладено арешт на майно у вигляді автомобіля ВАЗ 2108 д.н.з. НОМЕР_1, що призвело до незаконного вибуття вищевказаного автомобіля з володіння власника ОСОБА_6 Будь-які інші дії державного виконавця даною постановою неправомірними не визнавалися. Факт неправомірності (незаконності) дій державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку (ухвалою, рішенням, постановою, вироком суду), на що також звернув увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ («Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання чудового рішення у цивільній справі» 28.01.2013 року).

Отже, суд вважає, що позивачем та її представниками належно не доведено суду те, що ОСОБА_6 зазнала вище зазначених втрат у зв'язку із пошкодженням автомобіля саме відділом ДВС ВРУЮ і саме через неправомірні дії державного виконавця.

Однією з позовних вимог є стягнення моральної шкоди з відділу ДВС Вінницького РУЮ на користь позивача в сумі 22 360, 00 гривень.

Представники позивача в судовому засіданні пояснили, що спричинення моральної шкоди позивачу сталося внаслідок нервових переживань і конфліктів, приниження позивача як людини, неможливості результативно працювати. Гнобливе відношеня до позивача працівників відділу ДВС Вінницького РУЮ, працівників владних структур порушили її честь і гідність. Представники позивача зазначили, що розмір моральної шкоди визначено виходячи з розміру двадцяти мінімальних заробітних плат на дату звернення до суду.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із пошкодженням її майна.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, на що звернув увагу Верховний Суд України в п. 5 постанови Пленуму від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»). Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Враховуючи вище зазначене, положення ст. 56 Конституції України, ст. 1174 ЦК України, ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», беручи до уваги характер моральних страждань, які перенесла позивач, враховуючи певні її турботи і хвилювання, пов'язані з наслідками неправомірних дій щодо опису і арешту майна - автомобіля ВАЗ 2108 н.з. 05АК6482, встановленими судом, необхідність звернення до суду щодо захисту своїх прав, тривалість правопорушення, відношення відповідача до даних правовідносин, а також виходячи із принципів розумності та справедливості при даних обставинах, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди з відділу ДВС ВРУЮ на її користь підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 3 000, 00 гривень.

Враховуючи вище викладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення з відділу державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції на користь ОСОБА_6 моральної шкоди в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок. В задоволенні позовних вимог про стягнення з відділу державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції на користь позивача матеріальних збитків в сумі 9 080, 00 гривень, втраченої вигоди в сумі 15 360, 00 гривень та моральної шкоди в розмірі 19 360, 00 гривень слід відмовити, оскільки такі вимога є необґрунтованими і недоведеними, враховуючи вище зазначене.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Згідно меморіального ордеру від 10.05.2011 року ОСОБА_6 сплатила ОСОБА_9 2 000, 00 гривень за юридичні послуги згідно договору б/н від 05.05.2011 року. (а.с. 21)

Однак, суду не надано доказів того, що ОСОБА_9 є особою, яка за законом має право надавати правову допомогу, зважаючи на те, що дана особа здійснювала представництво інтересів позивача в суді на підставі довіреності. Окрім того, судом звернуто увау на те, що оплату за послуги позивачем здійснено в травні місяці 2011 року, а до суду позивач звернулась лише в листопаді місяці 2012 року. Договір, на виконання якого було здійснено платіж суду не надано.

Тому, суд приходить до висновку про відсутність підстав стягнення з відділу ДВС ВРУЮ на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 2 000, 00 гривень.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в сумі 468, 00 гривень та 107, 30 гривень.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики, згідно ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи вище викладене, а також положення ч. 1 ст. 88 ЦПК України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 30, 00 гривень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (6, 41 %). Решту судового збору в сумі 438, 00 гривень слід залишити за позивачем. Судовий збір в сумі 107, 30 гривень підлягає поверненню ОСОБА_6, в порядку, визначеному ст. 7 Закону України «Про судовий збір», оскільки був сплачений в більшому розмірі на момент її звернення до суду.

Згідно ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження» збитки, що є предметом розгляду даної цивільної справи, підлягають відшкодування в порядку, встановленому законом.

Тому, суд вважає за необхідне визначити порядок виконання прийнятого судом рішення по даній цивільній справі.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про державну виконавчу службу», п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 15, 16, 22, 23, ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 236, ч. 2 ст. 799, ст. 1174 ЦК України, Законом України «Про судовий збір», Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ст.ст. 3, 8, 10, 11, ч. 1 ст. 56, ст.ст. 57-61, 79, ч. 1 ст. 84, ч. 1 ст. 88, ст.ст. 209, 212-218 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з відділу державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок шляхом списання Головним управлінням державної казначейської служби України у Вінницькій області коштів з рахунків державної виконавчої служби, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з відділу державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції на користь ОСОБА_6 судовий збір в сумі 30, 00 гривень. Судовий збір в сумі 438, 00 гривень залишити за ОСОБА_6. Судовий збір в сумі 107, 30 гривень підлягає поверненню ОСОБА_6, в порядку, визначеному ст. 7 Закону України «Про судовий збір». В стягненні витрат на правову допомогу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: