Рішення № 33254413, 21.08.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12260/13 21.08.13

За позовом Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»

до Закритого акціонерного товариства «Фірма Ехо-Відродження»

про стягнення 179 879, 78 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Буняк В.С.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства «Фірма Ехо-Відродження» про стягнення заборгованості у розмірі 179 879, 78 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати комунальних послуг відповідно до умов укладених між сторонами договорів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2013 р. порушено провадження у справі № 910/11225/13, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 15.07.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Звертаючись до Господарського суду міста Києва з позовом, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» також подав заяву про вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Закритого акціонерного товариства «Фірма Ехо-Відродження» у сумі 179 879, 78 грн.

Розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши у даному судовому засіданні заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Оцінка обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову повинна здійснюватися з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Тож, оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має враховувати наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а саме - чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що кореспондує зі способами захисту порушеного прав. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Тож, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до змісту п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Разом з тим, позивачем не надано суду доказів які б свідчили про ускладнення та/або неможливість виконання рішення суду, а також не надано жодного доказу на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду. З урахуванням вищенаведеного, суд відмовляє у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі у повному обсязі.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

При цьому, суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу: 04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3 та отримані його повноважним представником, що підтверджується підписом представника на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах даної справи.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, в п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 21.08.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.05.1993 р. між Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут» та Закритим акціонерним товариством «Фірма Ехо-Відродження» укладено договір №001/750 про пайову участь фірми «Ехо-Відродження» компанії «Україна-Гермес» у розширенні науково-дослідного виробництва Київського політехнічного інституту.

Відповідно до п.1.1. договору відповідач інвестує свої фінансові кошти в розширення будівництва науково-дослідного виробництва Київського політехнічного інституту, який є замовником даного будівництва, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Індустріальна-вул. Нижньо-Ключова - провулок Індустріальній, з метою його розширення, придбання власності на розширювану частину, створення спільного виробництва з Київським політехнічним інститутом шляхом використання інтелектуальних розробок наукового колективу Київського політехнічного інституту та фінансів відповідача.

Згідно з п.2.1.6. договору після закінчення будівництва забезпечити постійне постачання виробництва відповідача всіма видами енергії, водою та каналізацією за окрему плату, за окремим по елементним обліком.

Пунктом 2.2.2. договору зазначено, що відповідач зобов?язався сплатити вартість будівництва дослідно-експериментального виробництва Київського політехнічного інституту з подальшим прийомом на свій баланс 50% введених площ корпусів 3,4,5 і 7 і розширюваної частини корпусу № 2.

Всі питання, зауваження та пропозиції, не обумовлені генеральним договором, обумовлюються додатковими угодами до договору і стають його невід'ємною частиною (п.3.5.).

Розділом 4 договору зазначено, що він діє з моменту його підписання сторонами і до 100 % введення об'єкта в експлуатацію, орієнтовно до грудня 1998 року і за згодою сторін може бути продовжений.

Судом встановлено, що актом державної приймальної комісії про прийняття завершеного будівництва від 28.12.1994 р. підвал АБК і корпус №6 дослідно-експериментального виробництва Київського політехнічного інституту введено в експлуатацію.

28.11.1995 р. між Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут» та Закритим акціонерним товариством «Фірма Ехо-Відродження» укладено додаткову угоду №2 до генерального договору № 001/750 від 28.05.1993 р.

Відповідно до додаткової угоди №2 сторони дійшли згоди про заміну п.1.1. договору № 001/750 від 28.05.1993 р.

Пунктом 1.1 додаткової угоди зазначено, що сторони спільними зусиллями здійснюють будівництво Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», для чого відповідач с метою отримання у власність виробничих площ фінансує його будівництво в українській національній валюті, за рахунок своїх коштів в повному об'ємі до введення в експлуатацію корпусів № 5, 7 із розрахунку 200 % їх вартості з розширенням корпуса №5 не менш ніж в 2 рази, корпуса №7 - за технічними можливостями згідно пусковим комплексам у відповідності переробленій проектно-кошторисній документації.

Відповідно до п.2.1.5. додаткової угоди позивач зобов?язався передати у власність відповідача згідно з п. 1.1. додаткової угоди площу корпусів № 5, 7 за місяць до введення їх в експлуатацію.

У відповідності до п.2.2.1. відповідач зобов?язався сплати вартість проектних робіт і будівництво відповідно до проектно-кошторисній документації корпусів №5, 7 Київського політехнічного інституту із розрахунку 200 % по мірі виконання робіт. Також складати завдання на проектування корпусів № 5, 7.

Згідно з п.2.2.4. додаткової угоди відповідач зобов?язався забезпечувати при необхідності безперешкодний доступ до своїх приміщень спеціальних представників позивача (електриків, сантехніків та ін.); здійснювати експлуатацію об'єктів на підставі чинного законодавства, при цьому кожна зі сторін самостійно несе відповідальність у разі виникнення ризику; використовувати побудовані об'єкти відповідно до вимог законодавства про екологію; виконувати всі вимоги і нести матеріальні витрати з благоустрою будівель в тій частині, яка його стосується, вести окремий облік та оплату енерговитрат, води та інших оплат в установленому порядку, приймати ділову участь у проведенні ремонту спільно використовуваних будівель.

Додаткова угода №2 вступає в силу з моменту її підписання сторонами.

Також з матеріалів справи вбачається, що актом приймання-передачі площі Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» фірмі «Ехо-Відродження» компанії «Україна-Гермес» від 28.11.1995 р., у відповідності з договором №001/750 позивач передає відповідачу у власність площі адміністративно-побутового корпусу № 1 ОЕП.

18.06.2012 р. між Національним технічним університетом України «Київський політехнічний інститут» та Закритим акціонерним товариством «Фірма Ехо-Відродження» укладено договір № 3/12 про надання комунальних послуг, відповідно до умов договору позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги по забезпеченню об'єкта за адресою: м. Київ, пров. Індустріальний, 2, навчальний корпус 30 електроенергією, холодним водопостачанням та водовідведенням, а відповідач - оплачувати їх вартість.

Відповідно до п. 2.1.1. договору надавати своєчасно та належної якості послуги згідно з вимогами чинного законодавства.

Згідно з п. 2.1.2. договору позивач зобов'язується надавати відповідачу платіжні документи до 15 числа поточного місяця з розшифровкою кількісних, вартісних показників та з оформленням актів виконаних робіт.

У відповідності до п. 2.2.3. договору відповідач зобов'язується на підставі виставлених рахунків своєчасно і у повному обсязі щомісячно, не пізніше 25 числа наступного за звітним, вносити плату на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно до п. 4.1. договору облік електроенергії здійснюється лічильником електроенергії, що встановлений на площі Закритого акціонерного товариства «Фірма Ехо-Відродження» та облік води здійснюється лічильником води, що встановлені на площі Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут».

Нарахування витрат за спожиті ресурси здійснюється помісячно станом на перше число місяця, наступного за звітним (п.4.3. договору).

Розділом 5 договору зазначено, що він діє з моменту його підписання сторонам і до 31.12.2012 р. і вважається продовженим на той самим строк і на тих самих умовах, якщо жодна із сторін даного договору не повідомляє другу про припинення або зміну договору за 30 днів до закінчення його строку.

Відповідно до п.6.3. договору у випадку несвоєчасного внесення плати відповідач сплачує пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що на виконання умов договору № 3/12 від 18.06.2012 року ним поставлено відповідачу електричну енергію на загальну суму 230 246, 25 грн., в той час як відповідач лише частково оплатив спожиту електроенергію, що підтверджується платіжними дорученнями, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, у зв'язку з чим, у відповідача виникла заборгованість, яка станом на 22.03.2013р. складала 179 879, 78 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 715 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у відповідності до умов договору № 3/12 від 18.06.2012 р. здійснив постачання Закритому акціонерному товариству «Фірма «Ехо-Відродження» електороенергії за спірний період на загальну суму 230 246, 25 грн.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів належного виконання зобов'язань щодо оплати отриманих послуг в обумовлені договорами строки не надав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 179 879, 78 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист відповідача №1/04-13 від 25.04.2013 р. яким останній фактично визнав наявну заборгованість у розмірі 179 879, 78 грн. та просив розглянути можливість розстрочити погашення вказаної заборгованості згідно певного графіку.

Тож, заборгованість відповідача перед позивачем станом на момент прийняття рішення у даній справі документально доведена та по суті не оспорена.

На підставі вищенаведеного вимоги позивача про стягнення з відповідача 179 879,78 грн. заборгованості визнаються судом обґрунтованими.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» задовольнити.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Фірма Ехо-Відродження» (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3, код ЄДРПОУ 16467579), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» (03056, м. Київ, пр-т Перемоги, 37, код ЄДРПОУ 02070921) заборгованість у розмірі 179 879 (сто сімдесят дев'ять тисяч вісімсот сімдесят дев'ять грн. 78 коп.) грн. та 3 597 ( три тисячі п'ятсот дев'яносто сім грн. 60 коп.) грн. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.08.2013 р.

Суддя Пригунова А.Б.