Постанова № 33248734, 19.08.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2013 р. Справа№ 925/956/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Вінницькій О.В.

Представники сторін:

позивача:Ченцов О.Є., довіреність № 2 від 14.06.2013;

відповідача:Кириллов М.С., довіреність б/н від 04.03.2013;

розглянувши апеляційні скарги Корпорації "Украгротех"

на рішення господарського суду Черкаської області від 02.07.2013

у справі № 925/956/13 (суддя: Васянович А.В.)

за позовом Аварійно-рятувального загону спеціального призначення

Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області

до Корпорації "Украгротех"

про стягнення 15788,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 02.07.2013 у справі № 925/956/13 позов задоволено частково.

Стягнуто з Корпорації "Украгротех" на користь Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області 15 247 грн. 05 коп. - основного боргу, 15 грн. 25 коп. інфляційних втрат, 87 грн. 72 коп. 3% річних, 435 грн. 27 коп. пені, 1 709 грн. 83 коп. витрат на сплату судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, Корпорація "Украгротех" звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 02.07.2013 у справі № 925/956/13 і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Скарга мотивована тим, що господарським судом Черкаської області не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2013 № 925/956/13 у справі № 925/956/13 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2013 прийнято до розгляду справу № 925/956/13. Розгляд апеляційної скарги призначений на 19.08.2013 об 11:15.

19.08.2013 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано відзив на апеляційну скаргу.

19.08.2013 представник скаржника в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити.

19.08.2013 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду Черкаської області від 02.07.2013 у справі № 925/956/13 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

26.02.2008 між Державною аварійно-рятувальною службою - Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління МНС України в Черкаській області (найменування позивача було змінено на аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Територіального управління МНС України у Черкаській області згідно наказу №106 від 30 січня 2012 року, в подальшому на підставі наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій №240 від 18 травня 2013 року загін змінив найменування на аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області) (далі - "Аварійно-рятувальна служба") та Корпорацією "Украгротех" (далі - "Об'єкт") було укладено договір на постійне та обов'язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами об'єктів та окремих територій за №92 (надалі - договір).

Згідно із п. 2 договору позивач зобов'язувався: здійснювати добір основного особового складу "Аварійно-рятувальної служби" відповідного кваліфікаційного рівня та стану здоров'я, придатного до роботи в екстремальних умовах. Постійно підтримувати необхідний фізичний, психологічний рівень підготовки рятувальників та високий рівень професіоналізму для проведення аварійно-рятувальних робіт; забезпечувати функціонування структурних підрозділів у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайної ситуації або загрози її виникнення у кількості однієї оперативної одиниці згідно з нормативом виїзду на "Об'єкт", що регламентується планами реагування на надзвичайні ситуації (планами ліквідації аварій, планами локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій); створювати та підтримувати у належному стані відповідні матеріально-технічні резерви для проведення аварійно-рятувальних робіт; організовувати ремонт та технічне обслуговування аварійно-рятувальних засобів, зазначених у табелі оснащення; зберігати інформацію про державну та комерційну таємницю, яка стала відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Відповідно до п. 3.12. договору відповідач зобов'язався оплачувати відповідно до умов договору, постійне та обов'язкове обслуговування "Аварійно-рятувальною службою" "Об'єкта", у тому числі відшкодовувати витрати, що пов'язані з ліквідацією надзвичайних ситуацій.

В п. 4.1. договору сторони погодили, що вартість функціонування структурних підрозділів Аварійно-рятувальної служби у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайної ситуації або загрози її виникнення у кількості однієї оперативної одиниці складає 4% від загальної вартості постійного та обов'язкового обслуговування об'єкта (9 773,75 грн.), а саме 390,95 грн. на місяць.

Згідно п. 4.2. договору плата за обслуговування "Об'єкта" "Аварійно-рятувальною службою" здійснюється щомісячним перерахуванням коштів у визначені строки згідно з наданим рахунком.

З аналізу договору вбачається, що він за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

27.03.2013 позивач на адресу відповідача надіслав лист - вимогу від 26 березня 2013 року за №174 про сплату боргу в семиденний строк з моменту отримання вказаної вимоги.

Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення зазначений лист відповідачем було отримано 01 квітня 2013 року.

Однак вимога позивача залишилась без відповіді та задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що спір у справі виник в зв'язку з тим, що за твердженням позивача ним було в повному обсязі виконані взяті на себе зобов'язання за договором, але відповідач порушував взяті на себе за договором зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається вчиненим в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З матеріалів справи вбачається, що договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками без будь-яких зауважень та застережень.

До того ж суд відмічає, що договір не визнаний в судовому порядку не дійсним в зв'язку з чим є чинними, що є підставою для виникнення прав та обов'язків для сторін.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки договором не було визначено строку сплати наданих позивачем послуг, то з урахуванням вимог ст. 530 ЦК України, відповідач повинен був повністю розрахуватися з позивачем за надані послуги не пізніше 08 квітня 2013 року.

Отже, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що правомірно були задоволені судом першої інстанції в розмірі 15 247,05 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних, інфляційні втрати, пеню.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Пунктом 5.3. договору передбачена відповідальність за порушення відповідачем строків оплати, а саме: пеня у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожен день прострочення відповідно до вимог чинного законодавства.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З оскаржуваного рішення вбачається, що судом першої інстанції було здійснено перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, в зв'язку з чим, вимогу позивача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат задовольнив частково в розмірі 15 грн. 25 коп. інфляційних втрат, 87 грн. 72 коп. 3% річних, 435 грн. 27 коп. пені.

Перевіривши власні розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат суду першої інстанції, колегія суддів вважає їх правильними, а тому вимога позивача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат обґрунтовано була задоволена лише частково в розмірі 15 грн. 25 коп. інфляційних втрат, 87 грн. 72 коп. 3% річних, 435 грн. 27 коп. пені.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржники не надали ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували їх вимоги та заперечення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову частково.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Черкаської області від 02.07.2013 у справі № 925/956/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Корпорації "Украгротех" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 02.07.2013 у справі № 925/956/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 925/956/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Зеленін В.О.

Судді Синиця О.Ф.

Шевченко Е.О.